Постанова

від 20.01.2021 по справі 720/83/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 720/83/17

провадження № 61-46885св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, Центр надання адміністративних послуг Новоселицької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року, ухвалене суддею Гураль Л. Л. та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 03 жовтня 2018 року, прийняту у складі суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Яремка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс (далі - ТОВ ФК Вектор Плюс ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області), Центр надання адміністративних послуг Новоселицької районної державної адміністрації (далі - Центр надання адміністративних послуг Новоселицької РДА), ОСОБА_2 , про визнання права власності на земельну ділянку та зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтовано тим, що 12 жовтня 2006 року між закритим акціонерним товариством ТАС-ІНВЕСТБАНК (далі - ЗАТ ТАС-ІНВЕСТБАНК , банк) та ОСОБА_1 і приватною фабрикою Черемшина (далі - ПФ Черемшина ) було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальникам була відкрита кредитна лінія на суму 140 тисяч євро строком з 12 жовтня 2006 року до 11 жовтня 2013 року зі сплатою 13 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 12 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку належне йому на праві власності майно - житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 332 кв. м.

За умовами зазначеного договору іпотеки ОСОБА_1 зобов`язався до 15 січня 2007 року отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, на якій розташовані передані ним в іпотеку житловий будинок і надвірні споруди, та передати її в іпотеку банку.

Умовами іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку .

28 листопада 2012 року між ПАТ Сведбанк , яке виступає правонаступником ВАТ Сведбанк , яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ ТАС-Комерцбанк , та ТОВ ФК Вектор Плюс укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право вимоги заборгованості за кредитним договором від 12 жовтня 2006 року відступлено ТОВ ФК Вектор Плюс .

28 листопада 2012 року між цими ж сторонами був укладений договір про відступлення прав за іпотечним договором від 12 жовтня 2006 року.

У зв`язку з невиконанням позичальниками своїх зобов`язань за вищезазначеним договором, 09 вересня 2015 року ТОВ ФК Вектор Плюс звернулося до приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки та набуло право власності на вказаний вище житловий будинок.

Разом із цим право власності на земельну ділянку до позивача не перейшло, оскільки правовстановлюючий документ на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку відповідачем не було надано банку, то і земельна ділянка в іпотеку банку не була передана.

З урахуванням уточнених позовних вимог ТОВ ФК Вектор Плюс просило визнати за ним право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок та зобов`язати відділ Держгеокадастру у Новоселицькому районі Чернівецької області надати витяг з Державного земельного кадастру відносно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Чернівецької області від 03 жовтня 2018 року, узадоволенні позову ТОВ ФК Вектор Плюс відмовлено.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку мотивовані тим, що згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Суди зазначали, що зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права власності на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства. Тобто з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею. Однак будь-яких документів на підтвердження вчинення вищезазначених дій позивачем не подано, а також не підтверджено той факт, що відповідач не визнає, заперечує або оспорює право власності позивача на спірну земельну ділянку.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання надати витяг з Державного земельного кадастру мотивовано тим, що орган влади, до якого позивачем заявлено указану вимогу - відділ Держгеокадастру у Новоселицькому районі Чернівецької області, який замінено на Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, залучений до розгляду даної справи не як відповідач, а як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Позивач своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством на залучення до участі у справі співвідповідача, не скористався, а тому указана вимога заявлена до неналежно відповідача, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ТОВ ФК Вектор Плюс , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, дійшли помилкових висновків про відмову в задоволенні позову.

Заявник зазначав, що суди вірно послались на норми матеріального права, зокрема на положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, однак зробили із них помилкові висновки.

Право власності на спірну земельну ділянку в передбаченому законом порядку зареєстровано за відповідачем. Згідно іпотечного договору останній був зобов`язаний після оформлення права власності на землю передати іпотекодержателю відповідні документи. Відповідач не визнає і оспорює право ТОВ Вектор Плюс на спірну земельну ділянку, що визнавав особисто, подаючи судам відповідні докази, пояснення та заперечення. Стаття 120 ЗК України закріплює імперативне правило щодо автоматичного переходу права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на будівлі і споруди, які на ній розташовані. Указані положення визначають принцип цілісності об`єкту нерухомості і земельної ділянки, на якій цей об`єкт розташований. Позивач не має жодних документів щодо спірної земельної ділянки, що позбавляє його можливості зареєструвати своє право власності у порядку, про який указано судами у даній справі.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому погодився з тим, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Предметом спору у даній справі є земельна ділянка щодо якої розглядається інший спір, за яким дружина відповідача - ОСОБА_2 подала позов до ОСОБА_1 про визнання указаного майна спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, ОСОБА_1 в судах різних інстанцій оспорює право власності позивача на будинок, який був предметом іпотеки. Спірна земельна ділянка не була передана в іпотеку. До позивача не може перейти право власності на спірну земельну ділянку. З огляду на це ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

24 січня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

11 грудня 2020 року згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у складі колегії суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Висоцької В. С. (головуючої), Грушицького А. І., Петрова Є. В., Литвиненко І. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 12 жовтня 2006 року між банком та позичальниками - ОСОБА_1 і ПФ Черемшина було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальникам була відкрита кредитна лінія на суму 140 тисяч євро строком з 12 жовтня 2006 року до 11 жовтня 2013 року зі сплатою 13 % річних.

12 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором останній передав в іпотеку належне йому на праві власності майно - житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 332 кв. м.

Рішення про приватизацію земельної ділянки, на якій розташовані передані ним в іпотеку житловий будинок і надвірні споруди, прийнято Новоселицькою міською радою Чернівецької області 15 липня 2006 року. За умовами вищезазначеного договору іпотеки ОСОБА_1 зобов`язався до 15 січня 2007 року отримати державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку та передати її в іпотеку банку.

Відповідно до пункту 4.2.1 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку .

28 листопада 2012 року між ПАТ Сведбанк , яке виступає правонаступником ВАТ Сведбанк , яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ ТАС-Комерцбанк , та ТОВ ФК Вектор Плюс укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право вимоги заборгованості за кредитним договором від 12 жовтня 2006 року відступлено ТОВ ФК Вектор Плюс .

28 листопада 2012 року між ПАТ Сведбанк та ТОВ ФК Вектор Плюс був укладений договір про відступлення прав за іпотечним договором від 12 жовтня 2006 року.

09 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Київ Кобелєвою А. М. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 24288139, та зареєстровано за ТОВ ФК Вектор Плюс право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 332 кв. м.

Вартість земельної ділянки площею 0,0842 га, на якій розташований вищезазначений будинок, станом на 03 січня 2017 року становить 90 100 грн, про що свідчить звіт про експертно-грошову оцінку земельної ділянки.

Відповідно до довідки Новоселицької міської ради Чернівецької області від 30 листопада 2009 року на приватизованій земельній ділянці площею 0,0842 га (державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №334194 від 16 вересня 2008 року кадастровий номер 7323010100:01:009:0207, виданий на ім`я ОСОБА_1 ), по АДРЕСА_1 обмежень у використанні земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги , під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають цим вимогам.

Вирішуючи спір суди вірно визначили, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у редакції, чинній на час набуття ТОВ ФК Вектор Плюс права власності на жилий будинок, тобто станом на 09 вересня 2015 року.

Згідно із частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Указані положення кореспондуються з положеннями частини першої статті 377 ЦК України, згідно якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зроблено правовий висновок про те, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки.

В оцінці положень статті 120 ЗК України Верховний Суд України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 дійшов висновку про те, що зазначена норма визначає особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Стаття 120 ЗК України визначає особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруди, які розміщені на ній, і закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок про те, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, яка була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності .

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику .

В оскаржуваних судових рішеннях, суди правильно визначили вищенаведені норми права та дійшли висновків, які аналогічні висновкам зробленим Великою Палатою Верховного Суду про те, що оскільки перехід права власності на житловий будинок та інше нерухоме майно до ТОВ ФК Вектор Плюс відбувся у встановленому законом порядку, до останнього, як набувача, перейшло і право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Виходячи із цих положень ЗК України новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права власності на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства. Тобто, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку

Доводи касаційної скарги ТОВ ФК Вектор Плюс про те, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов іпотечного договору воно не має можливості та відповідних документів для реєстрації законно набутого права власності на земельну ділянку є необґрунтованими, оскільки як зазначено вище право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Слід також зазначити, що такі доводи заявника були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій і останні обґрунтовано визнали їх безпідставними з огляду на те, що ТОВ ФК Вектор Плюс не надало доказів на підтвердження того, що ними вчинялися будь-які передбачені вимогами чинного законодавства дії, направлені на оформлення права власності на спірну земельну ділянку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки останні ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс залишити без задоволення.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 31 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 03 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О.С. Ткачук