Постанова

від 19.01.2021 по справі 329/65/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.01.2021 Справа № 329/65/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №329/65/20 Головуючий у 1 інстанції: Покопцева Д.О.

Провадження № 22-ц/807/443/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2020 року у справі за позовом Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області до Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 , треті особи: Сільськогосподарський виробничий кооператив Новомихайлівський , державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області Линник Євгенія Олександрівна, про визнання незаконним та скасування розпорядження, припинивши право власності на земельну ділянку ,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2020 року Бердянська місцева прокуратура Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області звернулась до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнила, до Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, припинивши право власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року встановлено факт, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , доводиться відповідачу ОСОБА_1 рідним дідусем; визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на земельну частку розміром 8,01 умовних кадастрових гектарів, що посвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЗП №0151210, в КСП Леніна Чернігівського району Запорізької області, виданого на підставі розпорядження Чернігівської державної адміністрації від 29 грудня 1997 року за №459 на ім`я ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення набрало законної сили.

Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області в порядку виконання рішення видано розпорядження № 204 від 23 червня 2017 року про виділ відповідачу ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 6,3801 га в контурі № НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області 18 серпня 2017 року на підставі зазначеного оскаржуваного розпорядження за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2325583500:03:057:0010.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року скасовано з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації № 267 від 13 серпня 2018 року визнано таким, що втратило чинність, розпорядження № 204 від 23 червня 2017 року.

Посилаючись на положення ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а також обґрунтовуючи порушення інтересів держави неотриманням орендної плати за цю земельну ділянку, просила визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації № 204 від 23 червня 2017 року про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 , припинивши її право власності на зазначену земельну ділянку.

Ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 24 березня 2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб Сільськогосподарський виробничий кооператив Новомихайлівський , державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області Линник Є.О.

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість висновку суду про відсутність підстав для визнання незаконним розпорядження, відсутність у відповідача права на спадкове майно, що було встановлено рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року, видачу оспорюваного розпорядження внаслідок підтвердження рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 29 березня 2017 року спадкових прав відповідача, порушення розпорядженням державного інтересу щодо законного володіння, користування і розпорядження землями, а також права власності територіальної громади на кошти від орендної плати, невідповідність висновків суду щодо необхідності обрання іншого способу захисту обставинам справи, помилковість висновку суду про те, що у разі скасування оспорюваного розпорядження земельна ділянка не набуде статусу земель колективної власності, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову керівника Бердянської місцевої прокуратури в інтересах Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області про визнання незаконним та скасування розпорядження від 23.06.2017 року № 204, припинивши право власності на земельну ділянку, суд виходив із того, що оспорюване розпорядження не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за ОСОБА_1 , при прийняті оскаржуваного рішення Чернігівська районна державна адміністрація Запорізької області діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для визнання рішення райдержадміністрації незаконним. При цьому суд зазначив, що спірна земельна ділянка, реєстрацію права власності на яку за ОСОБА_1 проведено на підставі оскарженого розпорядження, не є невитребуваним земельним паєм, оскільки на неї виданий сертифікат та їй присвоєно кадастровий номер, вона вже не знаходиться в загальному масиві невитребуваних земельних паїв.

Суд указав, що належним способом захисту за таких обставин буде звернення з вимогами про визнання спадщини - спірної земельної ділянки - відумерлою або з вимогами про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

З таким висновком суду не погоджується колегія суддів.

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 29.03.2017 року, ухваленим у справі № 329/266/17, задоволено позов ОСОБА_1 до Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) площею 8,01 умовних кадастрових гектарів, що залишилась після померлого ОСОБА_2 .

На підставі вказаного вище рішення суду Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області видано розпорядження № 204 від 23.06.2017 року Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 , відповідно до якого відповідачці виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку площею 6,3801 га в контурі 481, ділянка НОМЕР_2 для ведення сільськогосподарського виробництва на території Новомихайлівської сільської ради (т.1, а.с.14).

Державним реєстратором Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області Линник Є.О.на підставі розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації № 204 від 23.06.2017 року та витягу з Державного земельного кадастру НВ-2303393782017, виданого 15.08.2017 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку (номер запису про право власності 21970924 від 18.08.2017 року) (т.1, а.с.18-19).

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 06.12.2017 року задоволено апеляційну скаргу керівника Бердянської місцевої прокуратури на рішення Чернігівського районного суду від 29.03.2017 року у справі № 329/266/17 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом. Рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_1 до Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом залишено без задоволення (т.1, а.с.16-17).

Ухвалюючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_2 батько позивача та син спадкодавця - ОСОБА_1 спірну ділянку у порядку, передбаченому ст. 549 ЦК УРСР не прийняв у спадщину, отже право на спадкове майно у вигляді земельної частки (паю) площею 8,01 умовних кадастрових гектари у нього не виникло. Інших правових підстав набуття онуками права на спадкове майно розділом VII ЦК УРСР не передбачено. Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 не мала права на спадкове майно, що залишилось після смерті її діда.

З огляду на те, що оспорюване розпорядження видане на виконання рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 29.03.2017 року у справі № 329/266/17 щодо спадкових прав ОСОБА_1 на земельну частку (пай) площею 8,01 умовних кадастрових гектарів, що залишилась після померлого ОСОБА_2 , питання його правомірності безпосередньо залежить від законності цього судового рішення (пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року, прийнятої у справі № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц ).

За приписами ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічний спосіб захисту прав передбачено статтею 152 ЗК України.

Враховуючи, що внаслідок скасування рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 29.03.2017 року у справі № 329/266/17 ОСОБА_1 не набула спадкових прав на земельну частку (пай) площею 8,01 умовних кадастрових гектарів, що залишилась після померлого ОСОБА_2 , розпорядження Чернігівської РДА від 23.06.2017 року № 204 про виділення їй в натурі земельної ділянки суперечить положенням ст. 1225 ЦК України.

Отже, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ст. 328 ЦК України в частині презумпції правомірності набуття права власності, адже саме неправомірність набуття прав на земельну ділянку ОСОБА_1 встановлена рішенням апеляційного суду Запорізької області від 06.12.2017 у справі № 329/266/17.

Відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

За приписами ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, скасування рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частиною першою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено статтями 116, 118, 122 ЗК України.

Відтак, розпорядження органу місцевої влади у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання такого акта незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатом його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання незаконним розпорядження можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання розпорядження незаконним є оспорювання цивільного права особи.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.04.2020 року у справі № 916/2864/17.

Так, положеннями частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній до 16.01.2020року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013 року , або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020 року, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній із 16.01.2020року ) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону .

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав , обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином на час ухвалення оскаржуваного рішення, закон не передбачав такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права , а тому висновки суду про необхідність застосування зазначеного способу судового захисту є безпідставними.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19.

За висновком Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18), відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав, можуть бути предметом розгляду в судах.

Поза увагою суду залишився той факт, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2019 року № 194528832 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2325583500:03:057:0010 з площею 6,3801 га зареєстровано за ОСОБА_1 саме на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 23.06.2017 року № 204.

Статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно серед документів, які є підставою для державної реєстрації прав, зазначено інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно .

Згідно з положеннями ст. З, 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформлюється рішенням районних державних адміністрацій, отже таке рішення відповідно до вимог законодавства підтверджує наявність права на нерухоме майно (земельну ділянку), відтак, є підставою для його державної реєстрації.

Судом першої інстанції встановлено, що після ухвалення судового рішення від 29.03.2017 року у справі № 329/266/17 ОСОБА_1 звернулася до Чернігівської РДА із заявою про виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ЗП № 0151210.

В порядку виконання рішення суду від 29.03.2017 року Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області видано розпорядження від 23.06.2017 № 204 про виділ ОСОБА_1 в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 6,3801 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У подальшому, державним реєстратором саме на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації № 204 від 23.06.2017 року, а не на підставі рішення Чернігівського районного суду від 29.03.2017 року у справі № 329/266/17, зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Зазначене підтверджується дослідженою в судовому засіданні інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.12.2019 року № 194528832 та поясненнями, наданими представником Чернігівської районної державної адміністрації, який у подальшому визнав позов в повному обсязі.

Отже, висновки суду про те, що спірне розпорядження не є підставою для державної реєстрації права власності на майно не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені внаслідок неправильного застосування ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , положень ст. З, 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Колегія суддів не погоджується також з висновком суду про те, що належним способом захисту прав територіальної громади на землю є звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою, оскільки на теперішній час спірна земельна ділянка внаслідок видання оскаржуваного розпорядження зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_1 , що унеможливлює звернення до суду із такою заявою.

За приписами ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) Чернігівська селищна рада Чернігівського району Запорізької області наділена правом передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) за рахунок земель колективної власності, до оформлення власниками сертифікатів чи їх спадкоємцями права власності на землю у законний спосіб.

Згідно з листом відділу у Чернігівському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області №0-8-0.35-26/114-20 від 26.12.2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 2325583500:03:057:0010 виділена за рахунок земель колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна та передана у власність на підставі розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації від 23.06.2017 року № 402 ( т.1, а.с.20).

Оскільки право власності на спірну ділянку оформлено ОСОБА_1 на підставі скасованого судового рішення та відповідно - розпорядження Чернігівської РДА від 23.06.2017 року № 402, у разі скасування реєстрації права власності на вказану ділянку, вона знову набуде статусу земель колективної власності (невитребуваних часток (паїв), а Чернігівська селищна рада згідно зі ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) отримає можливість передачі такої земельної ділянки в оренду.

Отже, внаслідок неправильного застосування 16, 21, 378, 393 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що вимога про скасування спірного розпорядження Чернігівської РДА є невірним способом захисту у спірних правовідносинах.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та відповідно до вимог п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області до Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 , треті особи: Сільськогосподарський виробничий кооператив Новомихайлівський , державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області Линник Євгенія Олександрівна, про визнання незаконним та скасування розпорядження, припинивши право власності на земельну ділянку .

Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України Запорізька обласна прокуратура має право на компенсацію Чернігівською районною державною адміністрацією Запорізької області та ОСОБА_1 суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, в розмірі 2102 грн., суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, в розмірі 3153 грн., всього 5255 грн. з кожного

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області до Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 , треті особи: Сільськогосподарський виробничий кооператив Новомихайлівський , державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області Линник Євгенія Олександрівна, задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації № 204 від 23 червня 2017 року Про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 , припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2325583500:03:057:0010, площею 6,3801 га, розташовану на території Новомихайлівської сільської ради Чернігівського району Запорізької області, зареєстроване 18.08.2017 року , номер запису про право власності 21970924.

Стягнути з Чернігівської районної державної адміністрації Запорізької області та ОСОБА_1 на корить Запорізької обласної прокуратури судовий збір в сумі 5255 грн. по 2627 гривень 50 копійок з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22 січня 2021 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова