Ухвала

від 13.01.2021 по справі 373/1821/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

13 січня 2021 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12016110240001036 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника адвоката ОСОБА_6 на вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2020 року, щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Воскресінське Переяслав-Хмельницького району Київської області, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

в с т а н о в и л а :

Згідно з вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2020 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та засудженого його до покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 (три) роки.

Цим же вироком суд звільнив ОСОБА_5 від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. в) ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 62076 грн. (шістдесят дві тисячі сімдесят шість) гривень 60 коп. матеріальної шкоди та 40000 (сорок тисяч) гривень моральної шкоди; на користь ОСОБА_10 30054 (тридцять тисяч п`ятдесят чотири) гривні 81 копійка матеріальної шкоди та 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.

Задоволено цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КЗ «Переяслав-Хмельницька ЦРЛ» та КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня».

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь КЗ «Переяслав-Хмельницька ЦРД» витрати на лікування потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в розмірі 1812 (одна тисяча вісімсот дванадцять) гривень.

Стягнуто із ОСОБА_5 на користь КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» витрати на лікування потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в розмірі 23729 (двадцять три тисячі сімсот двадцять дев`ять) гривень 50 коп.

Крім цього, судом вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.

Як встановлено вироком суду, 03 вересня 2017 року близько 07 год. 50 хв. ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Москвич-412», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Інтернаціональній в напрямку вул. Соборної в м. Переяслав-Хмельницькому Київської області, на перехресті із вул. Соборною в порушення вимог п. п. 2.3 б), 10.1, 16.11 ПДР України проявив неуважність, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, перед поворотом ліворуч не надав переваги в русі транспортному засобу, що наближався до даного перехрестя по головній дорозі, не залежно від їх подальшого руху, а саме мотоциклу марки «ZS 125J», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався по вул. Соборній, яка є головною відносно вул. Інтернаціональної, в напрямку вул. Шкільної, та допустив зіткнення із даним транспортним засобом, внаслідок чого водій мотоцикла марки «ZS125J», номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_9 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, пасажир мотоцикла ОСОБА_10 тяжкі тілесні ушкодження. Порушенням водієм ОСОБА_5 п.п. 1,5, 2.3 б), 10.1, 16.11 ПДР України перебуває в прямому зв`язку із отриманням потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 тілесних ушкоджень.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17.03.2020 року щодо нього скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведеності винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги, обвинувачений посилається на те, що винесений відносно нього вирок є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду.

Зокрема, як зазначає апелянт, в ході судового розгляду, в судовому засіданні 02 березня 2020 року, його захисник адвокат ОСОБА_6 заявив клопотання про призначення по справі додаткової автотехнічної експертизи, на вирішення якої просив поставити питання: - чи мав водій мотоцикла «ZS 125J» ОСОБА_9 технічну можливість уникнути зіткнення (наїзду) з автомобілем «Москвич-412» під керуванням ОСОБА_5 шляхом зниження швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу чи об`їзду перешкоди, котрою для нього являвся автомобіль, що зупинився на його смузі руху?, оскільки під час проведення слідчого експерименту за участі обвинуваченого та пасажирки автомобіля ОСОБА_11 було встановлено, що відстань між транспортними засобами в момент виникнення небезпеки для руху водієві мотоцикла складала 85,6 м., а тому потрібно було встановити, чи мав водій мотоцикла при такій відстані можливість уникнути зіткнення, з урахуванням того, що інженерно-технічна експертиза за № 12-1/781 від 19 травня 2017 року проведена без даних, вказаних у слідчому експерименті.

Однак, судом у вказаному клопотанні було безпідставно відмовлено, чим прямо порушено ст. 22 КПК України, оскільки залишились недослідженими обставини, з`ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Крім того, як вказує апелянт, враховуючи те, що, згідно показань потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , швидкість їх руху становила 55 км/год., а відстань між транспортними засобами в момент виникнення небезпеки для руху, а також коли водій мотоцикла повинен був побачити перешкоду, як встановлено під час слідчого експерименту, складала 85,6 метрів, вказану відстань, згідно наведених у скарзі обвинуваченого розрахунків, водій мотоцикла, якщо він не почав гальмувати та продовжував рух з тією ж самою швидкістю, повинен був подолати за 6,16 секунд.

При проведенні інженерно-технічної експертизи, як зазначає обвинувачений у скарзі, експертом повинен визначатись загальний час, який необхідний для зупинки транспортного засобу. З урахуванням вихідних даних, наявних у слідчому експерименті, показань потерпілих та свідків, необхідний час для зупинки мотоцикла марки «ZS 125J» становив 3,25 секунди, а тому, як вважає апелянт, ОСОБА_9 мав технічну можливість уникнути зіткнення з його транспортним засобом, що і підтвердила б інженерно-технічна експертиза і в подальшому підтвердила його невинуватість у вчиненні інкримінованого йому діянні, проте суд у проведенні вказаної експертизи відмовив, чим порушив основоположні вимоги кримінального процесуального законодавства та не встановив істину по справі.

Як вважає обвинувачений, суд першої інстанції, всупереч ст.ст. 94, 374 КПК України упереджено дослідив обставини кримінального провадження, не оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, та зазначивши підстави для визнання його винуватим, не навів мотивів, з яких враховує докази обвинувачення допустимими, а доводи сторони захисту щодо визнання цих доказів сторони обвинувачення недопустимими не врахував та у мотивувальній частині вироку не обґрунтував.

Також, як зазначає апелянт, стороною захисту в судовому засіданні вказувалось на те, що у ході досудового розслідування, 22.02.2017 слідчим СВ Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_12 , в рамках кримінального провадження № 12016110240001036 внесеного до ЄРДР 03.09.2016, була винесена постанова про визнання речовим доказом мотоцикла «ZS 125J», номерний знак НОМЕР_2 та автомобіля марки «Москвич-412», номерний знак НОМЕР_1 , при цьому автомобіль марки «Москвич-412», номерний знак НОМЕР_1 було передано для зберігання на майданчик для зберігання транспортних засобів, а мотоцикл «ZS 125J», номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_9 .

В подальшому, відповідно до протоколів оглядів від 03.09.2016 вказані транспортні засоби були оглянуті слідчим та передані на зберігання, проте у матеріалах досудового розслідування відсутні будь-які процесуальні документи про те, що на дані транспортні засоби було накладено арешт в порядку глави 17 КПК України, у зв`язку з чим, вилучення мотоцикла «ZS125J», номерний знак НОМЕР_2 та автомобіля марки «Москвич-412», номерний знак НОМЕР_1 і їх зберігання на майданчику тимчасового зберігання було незаконним та безпідставним.

На дані порушення діючого законодавства, як вказує апелянт, звертав увагу і прокурор Переяслав-Хмельницького відділу Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_13 у своїх вказівках від 03.03.2017 та 21.09.2017, проте слідчий ОСОБА_12 їх не виконав.

Ці та інші, наведені у скарзі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які виразилися у недотриманні судом ст.ст. 22, 93, 374 КПК України, як зазначається у скарзі обвинуваченого, призвели до невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, а також перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 також подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2020 року відносно ОСОБА_5 , засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України, в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_9 62076,60 гривень матеріальної шкоди і 40000 моральної шкоди; на користь ОСОБА_10 30054,81 гривень матеріальної шкоди і 50000 моральної шкоди; на користь КЗ «Переяслав-Хмельницька ЦРЛ» 1812 гривень витрат на лікування потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; на користь КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» 23729,50 гривень витрат на лікування потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 скасувати та постановити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги захисник обвинуваченого посилається на те, що позивачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 знехтували вимогами ст. 128 КПК України та ст.ст. 49, 81, 119, 175 ЦПК України, оскільки в їх позовних заявах не зазначено доказів, що підтверджують обставини, якими вини обґрунтовують кожну свою вимогу. Також у позовних заявах зазначені тільки загальні суми і не наведено розрахунків заподіяної їм шкоди, а лише сказано: «Згідно товарних чеків та квитанцій…».

Подання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повторних позовних заяв (зі збільшеними позовними вимогами), як вважає апелянт, також не відповідає порядку збільшення розміру позовних вимог, передбаченому ст. 49 ЦПК України.

Крім того, до суми задоволеного позову ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди на загальну суму 62076,60 гривень входить відшкодування за пошкодження в момент ДТП мотоцикла «ZS 125J», реєстраційний номер НОМЕР_2 , в сумі 25000 гривень, хоча авто-товарознавча експертиза для визначення розміру заподіяної потерпілому шкоди в результаті пошкодження мотоцикла, а також визначення вартості залишків мотоцикла по справі не проводилась, тоді як у вироку зазначено: мотоцикл «ZS 125J», реєстраційний номер НОМЕР_2 , залишити потерпілому ОСОБА_9 .

Звертає увагу апелянт і на те, що, як у позовних заявах ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, так і у вироку суду, не зазначені докази, що підтверджують обставини, якими позивачі обґрунтовують кожну свою вимогу.

Що ж стосується позову прокурора в інтересах держави в особі КЗ «Переяслав-Хмельницька ЦРЛ» і КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» щодо витрат на лікування потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 то, як звертає увагу апелянт, виходячи зі змісту позовної заяви, потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 перебували на лікуванні в КЗ «Переяслав-Хмельницька ЦРЛ» з 03 до 09 вересня 2016 року (6 днів). Проте, в наступному абзаці прокурор зазначає, що потерпілі з 05 вересня 2016 року перебували на лікуванні в КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня», зокрема ОСОБА_10 до 16 вересня 2016 року, а ОСОБА_9 до 13 жовтня 2016 року.

Тобто, на момент подання позову прокурор, як вважає апелянт, ще не визначився з місцем лікування потерпілих в період з 05 до 09 вересня 2016 року, хоча кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 81 ЦПК України), а суд, задовольняючи позов, належної оцінки цьому не надав.

Прокурор у кримінальному провадженні прокурор Переяслав-Хмельницького відділу Бориспільської місцевої прокуратури ОСОБА_13 у своїх письмових запереченнях на апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, зазначаючи про законність вироку суду та обґрунтованість стягнення збитків на користь КЗ «Переяслав-Хмельницька ЦРЛ» та КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня», оскільки вони були заподіяні саме діями обвинуваченого ОСОБА_5 , просить вказану апеляційну скаргу на вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2020 року залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В письмових запереченнях на апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника адвоката ОСОБА_6 , представник потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_14 просить відмовити у задоволенні поданих апеляційних скарг та залишити вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2020 року щодо ОСОБА_5 без змін.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник адвокат ОСОБА_6 в судове засідання не зявились та не повідомили суд про поважні причини свого неприбуття, а тому колегія суддів не вбачає будь-яких перешкод для проведення розгляду за відсутності сторони захисту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг сторони захисту, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості та тяжке тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Незважаючи на часткове визнання ОСОБА_5 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, колегія суддів вважає, що наведене у вироку формулювання обвинувачення ОСОБА_5 , визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, форми вини та наслідків кримінального правопорушення, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин кримінального правопорушення, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, які суд першої інстанції детально навів у своєму рішенні та надав їм відповідну правову оцінку.

Зокрема, навівши у вироку показання обвинуваченого ОСОБА_5 ; потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ; свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , які були допитані під час судового розгляду; дослідивши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення письмові докази, на підтвердження події злочину та вини ОСОБА_5 у його вчиненні, зокрема: витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження; рапорт чергового Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_17 за фактом звернення ОСОБА_16 про ДТП; рапорт чергового Переяслав-Хмельницького ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_17 за фактом звернення лікаря Переяслав-Хмельницької ЦРЛ; протокол огляду місця події від 03 вересня 2016 року; протокол огляду транспортного засобу від 03 вересня 2016 року, в ході якого був оглянутий автомобіль марки «Москвич», державний номер НОМЕР_1 ; протокол огляду транспортного засобу від 03 вересня 2016 року, в ході якого був оглянутий мотоцикл марки «ZS 125J», номерний знак НОМЕР_2 ; висновок експерта № 19/8-02/1681 від 15 грудня 2016 року; висновок експерта № 19/8-02/1980 від 19 грудня 2016 року; висновок експерта № 19/8-02/1682 від 30 грудня 2016 року; постанову про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 22 лютого 2017 року; протокол слідчого експерименту від 07 квітня 2017 року за участю потерпілих та свідка ОСОБА_16 ; висновок експерта № 16 від 17 березня 2017 року щодо тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_9 ; висновок експерта № 15 від 17 березня 2017 року щодо тілесних ушкоджень, спричинених потерпілій ОСОБА_10 ; висновком експерта автотехніка № 12-1/781 від 19 травня 2017 року; протокол проведення слідчого експерименту від 06 листопада 2019 року за участю обвинуваченого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_11 , суд першої інстанції, оцінюючи вказані докази відповідно до вимог закону, визнав досліджені докази належними, допустимими та достовірними, а їх сукупність достатніми з точки зору взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а саме для ухвалення обвинувального вироку за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

При цьому, всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 , судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для скасування оскаржуваного вироку через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи, а також істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки, у відповідності до вимог ст. 374 КПК України, у вироку наведені не тільки докази на підтвердження встановлених судом обставин, а й мотиви неврахування окремих доказів та обставин, на які посилалась сторона захисту під час судового розгляду.

Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи захисника обвинуваченого щодо недопустимості як доказів постанови про визнання речовими доказами автомобіля марки «Москвич-412» н.з. НОМЕР_1 та мотоцикла марки «ZS 125J» н.з. НОМЕР_2 від 22.02.2017; постанов про призначення інженерно-транспортних експертиз від 16.11.2016 та від 18.04.2017; висновків інженерно-транспортних експертиз № 19/8-02/1681 від 15 грудня 2016 року, № 19/8-02/1680 від 19 грудня 2016 року, № 19/8-02/1682 від 30 грудня 2016 року та № 12-1/781 від 19 травня 2017 року, оскільки підстав для цього, передбачених ст.ст. 87, 88 КПК України, під час судового розгляду встановлено не було, не наведені вони і в апеляційних скаргах, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_5 .

Що ж стосується посилання обвинуваченого у скарзі на відмову в задоволенні клопотання захисника про призначення по справі додаткової автотехнічної експертизи для підтвердження чи спростування обставин, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, то воно, на думку колегії суддів, не може служити підтвердженням неповноти судового розгляду та підставою для скасування обвинувального вироку щодо ОСОБА_5 , оскільки наявні у справі докази, які були покладені в основу вироку, зокрема висновок експерта № 12-1/781 від 19 травня 2017 року про те, що за даних дорожніх обставин водій мотоцикла марки «ZS125J» номерний знак НОМЕР_2 , не мав технічної можливості попередити зіткнення з автомобілем марки «Москвич-412» номерний знак НОМЕР_1 , шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для руху водію, як при комплексі вихідних даних, заданих зі слів водія мотоцикла марки «ZS 125J» номерний знак НОМЕР_2 , так і при комплексі вихідних даних, заданих зі слів водія автомобіля марки «Москвич-412» номерний знак НОМЕР_1 , не викликають сумнівів у своїй достовірності та об`єктивності.

Обґрунтовано суд першої інстанції не взяв до уваги і доводи обвинуваченого щодо недопустимості показань свідка ОСОБА_16 , оскільки крім показань самого свідка, ці доводи спростовуються витягом з ЄРДР у даному кримінальному провадженні, в якому заявником вказаний саме ОСОБА_16 , а також даними, встановленими в ході судового розгляду про те, що працівників поліції з місця вчинення ДТП викликав останній.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2020 року, ухваленого щодо ОСОБА_5 та закриття щодо нього кримінального провадження, з підстав, наведених в його апеляційній скарзі відсутні, оскільки оскаржуваний вирок є законним та обґрунтованим.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.

При призначенні ОСОБА_5 покарання та при його звільненні від відбування призначеного основного і додаткового покарання, судом першої інстанції були правильно застосовані вимоги Загальної частини (Розділу ХІ, ХІІ) КК України та Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року.

Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 щодо скасування вироку суду відносно ОСОБА_5 в частині вирішення судом першої інстанції цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також прокурора в інтересах держави в особі КЗ «Переяслав-Хмельницька ЦРЛ» та КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня», де потерпілі проходили лікування від ушкоджень, отриманих в результаті ДТП, колегія суддів також не може визнати їх обґрунтованими та такими, що можуть служити підставами для скасування вироку суду в цій частині та відмови у задоволені позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вважає суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції розглянув цивільні позови потерпілих та прокурора, у відповідності до вимог, передбачених ст.ст. 127-129 КПК України, оскільки згідно вказаних норм, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. І лише якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову, як це передбачено ч. 1 ст. 129 КПК України, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Виходячи з вищенаведеного, приймаючи до уваги, що підстави позовних вимог потерпілих та прокурора відповідають обставинам, встановленим під час судового розгляду та ґрунтуються на вимогах закону, в тому числі нормах, передбачених ст.ст. 1167, 1168, 1177, 1187, 1206 ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав достатньо правових підстав для часткового задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та для задоволення цивільного позову прокурора про відшкодування витрат на лікування осіб, які потерпіли від кримінального правопорушення особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, тобто ОСОБА_5 .

Що ж стосується розміру задоволених позовних вимог, у тому числі щодо часткового задоволення позовних вимог потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про відшкодування моральної шкоди на суму відповідно 40 000 та 50000 гривень, то, на думку колегії суддів, розмір майнової та моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь потерпіли та лікувальних установ, не суперечить тим доказам, які містяться в матеріалах судового провадження та на які суд першої інстанції послався у своєму вироку.

Таким чином, перевіривши та проаналізувавши всі доводи, наведені в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника, колегія суддів дійшла висновку, що законні підстави для скасування вироку суду, ухваленого щодо ОСОБА_5 , в тому числі в частині вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні, відсутні, оскільки оскаржуваний вирок є законним та обґрунтованим, а висновку суду ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.

За таких обставин, за наслідками розгляду апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника адвоката ОСОБА_6 на вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2020 року, колегія суддів вважає необхідним вказаний вирок суду залишити без змін, а апеляційні скарги сторони захисту без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_5 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )

Номер справи : 373/1821/17

Номер провадження : 11-кп/824/428/2021

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_18

Доповідач - суддя ОСОБА_1