Постанова

від 21.01.2021 по справі 910/9652/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2021 р. Справа№ 910/9652/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року (повний текст складено 17.09.2020 року)

у справі № 910/9652/20 (суддя: Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агромайстер"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення 65 229,22 грн.

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агромайстер" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 65229,22 грн, а саме 46620,00 грн основного боргу, 15 540,00 грн суми забезпечувального платежу, 1 258,91 грн пені, 812,34 грн 3% річних та 997,97 грн інфляційних втрат, що разом складає

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №01-067691-19 від 25.11.2019 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року провадження в частині стягнення заборгованості в розмірі 46 620,00 грн закрито. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агромайстер" задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агромайстер" суму забезпечувального платежу в розмірі 15 540,00 грн, пеню в сумі 1258,91 грн, 3% річних в розмірі 812,34 грн, інфляційні втрати в сумі 997,97 грн, судовий збір в розмірі 599,68 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго"" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України.

Так, скаржник вказав, що 20.07.2020 року згідно платіжного доручення №363 відповідачем було перераховано позивачу 46620,0 грн на виконання вимог договору, за таких умов, оскільки в діях відповідача відсутня вина як складовий елемент господарсько-правової відповідальності, правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за невчасну оплату послуг за договором відсутні.

Крім того, скаржник зазначив, що задоволення вимог про стягнення суми забезпечення договору є безпідставними та незаконними з урахуванням умов п.п. 15.4, 15.5 договору.

При цьому, скаржник наголосив, що прострочення виконання грошового зобов`язання відбулось не з вини останнього з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 899 від 03.10.2012 "Про порядок здійснення витрат суб`єктами господарювання державного сектору економіки у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку", оскільки фінансова господарська діяльність відповідача, який є суб`єктом природної монополії, проводиться відповідно до фінансового плану, що підлягає затвердженню Міністерством фінансів України до 31 шрудня року, що передує плановому.

Також, за твердженням скаржника, сума судового збору та витрати на правничу допомогу, також не підлягають стягненню з відповідача, адже позовні вимоги не підлягають задоволенню враховуючи те, що відповідачем не було порушено прав позивача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2020 року справу № 910/9652/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі №910/9652/20 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору, відповідно до чинного законодавства.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі №910/9652/20. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі №910/9652/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 24.11.2020 року.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 25.11.2019 року між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агромайстер" (постачальник) було укладено договір № 01-067691-19 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити товар в асортименті, кількості і за цінами, визначеними в додатку 1 до договору, а покупець зобов`язується прийняти належним чином поставлений товар та оплатити його на умовах договору.

Згідно п. 1.2. договору предмет закупівлі (за ДК 021:2015): "31520000-7 - Світильники та освітлювальна арматура Світильники зовнішні (з монтажем)".

Відповідно до п. 1.3. договору найменування, асортимент, одиниця вимірювання, характеристики товару, доставка, монтаж, інші вимоги до товару, документів тощо визначаються згідно з додатком №1 до договору та іншими умовами договору відповідно.

Ціна договору становить 259 000,00 грн, крім того ПДВ - 51800,00 грн, всього з ПДВ 310800,00 грн (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 3.3. договору покупець здійснює оплату на наступних умовах:

- шляхом перерахування передоплати на поточний рахунок постачальника в розмірі 15% від ціни договору протягом 15 банківських днів з дати підписання договору;

- 70% - протягом 15 банківських днів, з дати готовності товару до поставки та монтажу, що підтверджується офіційним листом постачальника покупцю;

- 15% - протягом 15 банківських днів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару.

Згідно п. 8.2. договору за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 13.1 договору передбачено, що постачальник здійснює поставку товару протягом 25 календарних днів з моменту підписання договору та його реєстрації у НЕК "Укренерго", але не пізніше 30.12.2019 року (в залежності від того, яка дата наступить раніше).

Відповідно до п. 13.3. договору останній набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.01.2020 року, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Згідно п. 15.1. договору постачальник надає покупцеві (в порядку та строки, визначені чинним законодавством України, вимогами тендерної документації за даною закупівлею) забезпечення виконання договору.

Відповідно до п. 15.2. договору забезпечення виконання договору надається у вигляді завдатку. Розмір забезпечення виконання договору (завдатку) становить 15540,00 грн.

Покупець повертає постачальнику забезпечення виконання договору (завдаток) після належного (без порушень) виконання постачальником умов договору або дострокового розірвання договору сторонами (за умови відсутності на дату розірвання договору порушення виконання постачальником з його вини зобов`язань за договором), але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин. Забезпечення виконання договору (завдаток) не повертається постачальнику в разі порушення постачальником умов договору (п. 15.4., п. 15.5. договору).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 21.11.2019 року позивачем на виконання п. 15.2. договору було перераховано на рахунок відповідача завдаток в розмірі 15 540,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1525 від 21.11.2019 року (наявний в матеріалах справ).

Відповідач в свою чергу 16.12.2019 року та 24.12.2019 року здійснив авансові платежі на суми 46 620,00 грн та 217 560,00 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

28.12.2019 року позивач здійснив поставку товару на загальну суму 274 920,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами: видатковою накладною № 144 та актом прийому-передачі обладнання до видаткової накладної № 144 від 28.12.2019 року на суму 274 920,00 грн.

Крім того, позивачем виконані монтажні роботи на суму 35 880,00 грн, що також підтверджується підписаним сторонами актом № 35 від 28.12.2019 року.

Так, за твердженням позивача, що не заперечується скаржником залишок оплати у розмірі 46620,00 грн, який відповідач повинен був здійснити у строк до 24.01.2020 року, відповідач не сплатив

17.04.2020 року позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату боргу у розмірі 46 620,00 грн та пені у сумі 557,91 грн, а також суми забезпечувального платежу (завдатку) у розмірі 15 540,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач поставив товар на загальну суму 274 920,00 грн, а також виконав монтажні роботи на суму 35 880,00 грн, що разом складає 310 800,00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Як було встановлено вище, поставка товару позивачем виконана 28.12.2019 року, а відповідно оплату в повному обсязі необхідно було здійснити до 24.01.2020 року, проте відповідачем залишок грошових коштів сплачено тільки 20.07.2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 363 від 20.07.2020 року та не заперечується скаржником.

Відповідно до п. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене та враховуючи, що після відкриття провадження у справі залишок по сплаті поставленого товару в сумі 46620,00 грн відповідачем було перераховано, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо закриття провадження у справі в цій частині.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач прострочив виконання грошового зобов`язання, внаслідок чого порушив умови договору № 01-067691-19 від 25.11.2019 року.

Водночас, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що в діях відповідача відсутня вина як складовий елемент господарсько-правової відповідальності, правові підстави для застосування до відповідача відповідальності за невчасну оплату послуг за договором відсутні, оскільки останнє спростовується вищевикладеним.

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що прострочення виконання грошового зобов`язання відбулось не з вини останнього, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 899 від 03.10.2012 "Про порядок здійснення витрат суб`єктами господарювання державного сектору економіки у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку", оскільки фінансова господарська діяльність відповідача, який є суб`єктом природної монополії, проводиться відповідно до фінансового плану, що підлягає затвердженню Міністерством фінансів України до 31 грудня року, що передує плановому, з огляду на наступне.

Так, Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 року у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верхового Суду від 07.11.2019 року у справі № 916/1345/18.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача забезпеченого платежу (завдатку) у розмірі 15 540,00 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до п. 15.2. договору забезпечення виконання договору надається у вигляді завдатку. Розмір забезпечення виконання договору (завдатку) становить 15540,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, платіжним дорученням №1525 від 21.11.2019 року позивачем перераховано платіж (завдаток) на суму 15540,00 грн.

Разом з тим, скаржник, обґрунтовуючи підстави неповернення суми забезпечення виконання договору (завдатку) посилається на п.п. 15.4, 15.5 договору.

Відповідно до п. 15.4. договору покупець повертає постачальнику забезпечення виконання договору (завдаток) після належного (без порушень) виконання постачальником умов договору або дострокового розірвання договору сторонами (за умови відсутності на дату розірвання договору порушення виконання постачальником з його вини зобов`язань за договором), але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Згідно п. 15.5 договору забезпечення виконання договору (завдаток) не повертається постачальнику в разі порушення постачальником умов договору.

Отже, згідно з умовами цих пунктів договору забезпечення виконання договору (завдаток) не повертається постачальнику в разі порушення постачальником умов договору.

Пунктом 13.1 договору передбачено, що постачальник здійснює поставку товару протягом 25 календарних днів з моменту підписання договору та його реєстрації у НЕК "Укренерго", але не пізніше 30.12.2019 року (в залежності від того, яка дата наступить раніше).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем виконано поставку товару 28.12.2019 року, що підтверджується видатковою накладною № 144 від 28.12.2019 року, актом прийому-передачі обладнання, а також не заперечується відповідачем.

Тобто, сторони в договорі погодили кінцевий строк здійснення поставки за договором, який позивачем не порушено, відповідно суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми забезпечення виконання договору (завдаток) у розмірі 15540,00 грн.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що задоволення вимог про стягнення суми забезпечення договору є безпідставними та незаконними з урахуванням умов п.п. 15.4, 15.5 договору, оскільки, останнє спростовується вищевикладеним.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 1 258,91 грн, інфляційні втрати в сумі 997,97 грн та 3% річних в розмірі 812,34 грн, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 8.2 договору за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволе6ння позовних вимог в цій частині повністю.

З огляду на доведення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Так, Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано договір про надання адвокатом правової допомоги № 17-20 від 30.06.2020 року , укладений між відповідачем та адвокатом Гончаровим А.М., додаткову угоду № 1 до договору про надання адвокатом правової допомоги № 17-20 від 30.06.2020 року, відповідно до якої загальна вартість послуг адвоката становить 10 000,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера № 17-20 від 30.06.2020 року на суму 10 000,00 грн.

Крім того, до матеріалів справи позивачем подано акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.06.2020 року на суму 10 000,00 грн, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв послуги, а саме:

- Аналіз документів та виготовлення копій документів - 2 години - 3000,00 грн;

- Підготовка позовної заяви - 1 година - 7000,00 грн.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

За приписами ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року №910/906/18.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надав доказів неспівмірності витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

З огляду на доведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агромайстер" понесення витрат на правничу допомогу для розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає за необхідне покласти судові витрати позивача пов`язані із наданням професійної правничої допомоги на відповідача у сумі 10000,00 грн.

З огляду на доведення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми забезпечувального платежу в розмірі 15540,00 грн, пені в розмірі 1 258,91 грн, 3% річних в розмірі 812,34 грн та інфляційних втрат в розмірі 997,97 грн.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі № 910/9652/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі №910/9652/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/9652/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко