Постанова

від 25.01.2021 по справі 19/71

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2021 р. Справа № 19/71

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх. №3574 Д/1) на ухвалу Господарського суду Донецької області від 26 листопада 2020 року, прийняту за наслідками розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" №09-6/1544 від 03.11.2020 на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при примусовому виконанні рішення суду

у справі №19/71

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м.Київ в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Єнакієве Донецької області", м.Єнакієве Донецької області

до Державного підприємства "Орджонікідзевугілля", м.Харків

про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 16373247,92 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Матеріали справи №19/71 втрачені через проведення на території м.Донецька АТО.

04.11.2020 до канцелярії суду від Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" надійшла скарга №09-6/1544 від 03.11.2020 (вх.№21002/20) на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - орган ДВС) при примусовому виконанні рішення суду у справі №19/71, в якій скаржник просить:

-визнати незаконною бездіяльність керівника органу ДВС в межах ВП №50565788 щодо не подання до Державної казначейської служби України документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів за наказом господарського суду Донецької області від 07.06.2010 у справі №19/71;

-зобов`язати керівника органу ДВС подати до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів за наказом №19/71 від 07.06.2010.

Обґрунтовуючи скаргу, стягувач посилається на невиконання керівником органу ДВС вимог ст.4 Закону України №4901-VI від 05.06.2012 "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26 листопада 2020 року у справі №19/71 поновлено Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" строк на подання до суду скарги на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при примусовому виконанні рішення у справі №19/71; скаргу №09-6/1544 від 03.11.2020 Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задоволено; визнано незаконною бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах виконавчого провадження №50565788 щодо не подання до Державної казначейської служби України документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів за наказом господарського суду Донецької області від 07.06.2010 у справі №19/71; зобов`язано керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів за наказом господарського суду Донецької області від 07.06.2010 у справі №19/71.

Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з відповідною ухвалою суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №09-6/1544 від 03.11.2020.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена за наслідками неправильного застосування норм матеріального права, а саме приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" та Закону України "Про виконавче провадження", а також з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначена сукупність наступних обставин:

-визначений частиною 3 статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" обов`язок керівника відповідного органу ДВС подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виникає у разі наявності підстав, передбачених пунктами 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Натомість, судом першої інстанції не враховано, що на даний час відсутні підстав для повернення виконавчого документа стягувачу та в матеріалах виконавчого провадження не міститься інформації про вчинення виконавчих дій на безпосереднє виконання наказу господарського суду Донецької області по справі №19/71, зокрема встановлення наявності активів боржника тощо;

-з огляду на чинність спеціальних норм законодавства щодо боржника (ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств"), які зобов`язують орган ДВС зупинити щодо нього виконавче провадження, у даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та, як наслідок, зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії. На підтвердження такої позиції апелянт посилається на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №913/1147/16, від 03.04.2018 у справі №913/2218/13 та від 18.09.2018 у справі №905/526/13-г та окрему думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В.Я. від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14;

-скарга подана до Господарського суду Донецької області з пропуском встановленого ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.341 Господарського процесуального кодексу строку, клопотань або заяв про поновлення процесуального строку на звернення до суду із скаргою стягувачем подано не було.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Донецької області від 26 листопада 2020 року у справі №19/71; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, які повинні відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; призначено справу до розгляду на 25.01.2021 об 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

У судове засідання, яке відбулось 25.01.2021, представники учасників судового провадження не з`явились, будучи належним чиногм повідомленими про час і місце розгляду справи.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини скарги.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.05.2010 у справі №19/71 позов задоволений; стягнуто з Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Єнакієве Донецької області" 12659990,70 грн неповернутого кредиту згідно кредитного договору про відкриття кредитної лінії №19-2008/к від 29.08.2008, 3333977,07 грн відсотків за користування кредитом, 379280,15 грн комісійної винагороди, 25500,00 грн витрат по сплаті державного мита, 236,00грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (Том 1, а.с.23-25).

07.06.2010 на виконання вказаного рішення виданий наказ (Том 1, а.с.134).

23.12.2010 орган ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №23416012 з примусового виконання наказу №19/71 (Том 1, а.с.110).

02.03.2016 на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону орган ДВС повернув стягувачу наказ №19/71 (постанова №23416012 про повернення виконавчого документа стягувачеві - Том 1, а.с.118-119, зворотній бік наказу №19/71 - Том 1, а.с.134).

Стягувач повторно подав наказ №19/71 до органу ДВС.

23.03.2016 орган ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №50565788 з примусового виконання наказу №19/71 (Том 1, а.с.63).

Ухвалою від 13.07.2016 Господарський суд Харківської області порушив провадження у справі №922/1994/16 про банкрутство Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" (Том 1, а.с.26-33).

Постановами ВП №50565788 від 18.07.2016 орган ДВС стягнув з боржника 1639898,39грн виконавчого збору (Том 1, а.с.66-67), наклав арешт на кошти і майно боржника та оголосив заборону на відчуження майна боржника в межах суми 18038882,31грн - з урахуванням виконавчого збору (Том 1, а.с.72, 75-76).

Постановою від 23.08.2016 (Том 1, а.с.118) орган ДВС зупинив виконавче провадження №50565788 на підставі п.8 ч.1 ст.37, ст.39 чинної на той момент редакції Закону (у зв`язку з порушенням провадження у справі про банкрутство боржника - до закінчення строку дії зазначеної обставини).

Відомості про вжиття інших виконавчих дій до дати подання скарги, що розглядається, у суду відсутні.

Звертаючись зі скаргою стягувач вказує про бездіяльність керівника Відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565788, у зв`язку з неподанням ним до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів - Державної казначейської служби України, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/71 від 07.06.2010.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 129- 1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.1 ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України", "Горнсбі проти Греції").

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України").

Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення від 13.12.2012 у справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (рішення від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012).

Згідно зі ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (Закон набрав чинності 01.01.2013), за приписами частини 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Разом з тим, частиною 3 ст.4 вказаного Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті (тобто до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Водночас, 06.05.2012р. набрав чинності Закон України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств", за змістом статті 13 якого з метою недопущення банкрутства вугледобувних підприємств і збереження сировинної бази металургійного та енергетичного комплексів з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства до моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств. На строк до трьох років з моменту завершення приватизації встановлюються мораторій на застосування процедури примусової реалізації майна об`єктів приватизації шляхом зупинення виконавчого провадження та мораторій на порушення справ про банкрутство вугледобувних підприємств, які поширюються лише на борги, що утворилися на момент завершення приватизації.

Разом з тим, 24.05.2017 набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", положеннями статті 1 якого (з урахуванням змін, внесених Законом України від 18.12.2018 №2658-VIII) передбачається, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п.14 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

Частиною 8 статті 35 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 14 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій на період дії обставин, визначених статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

Відповідач є державним вугледобувним підприємством, у зв`язку з чим державний виконавець зупинив вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням.

Станом на момент винесення оскаржуваної ухвали ВП №50565788 зупинене.

Зазначене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

До того ж, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до п.9 ч.1 ст.34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою лише захищає саме боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

У розглядуваній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14 та у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №9052986/16.

Встановивши, що стягувач, з огляду на обмеження, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" не має можливості домогтися виконання судового рішення і наказ від 07.06.2010 у справі №19/71 не виконується більше ніж шість місяців з моменту відкриття виконавчого провадження, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №19/71 слід здійснювати у порядку, який встановлений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до пунктів 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (п.2); стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення (п.3); стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа (п.4); законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (п.9).

Частина 2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Жодних інших умов для застосування, у тому числі визначених частиною 3 статті 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана частина 2 статті 4 Закону не вимагає та не передбачає. Тобто, ч.2 ст.4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, ч.3 ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Підстави, передбачені пунктами 2-4, 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", свідчать про неможливість виконання судового рішення, у зв`язку з чим положення ч.3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вимагають не чекати спливу вищевказаного шестимісячного строку, оскільки це не має сенсу, рішення все одно не буде виконане, а протягом десяти днів з дня встановлення факту наявності однієї з таких підстав одразу передавати виконавчий документ на виконання до органів державної виконавчої служби, тобто, дана норма направлена на прискорення зміни процедури виконання та отримання реального результату стягувачем, а не на їх сповільнення.

Зазначене свідчить, що підстави, передбачені ч.ч.2, 3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- ч.2 ст.4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- ч.3 ст.4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018р. у справі № 908/2671/13.

При цьому Верховний Суд у постанові від 19.03.2019р. у справі №13/156-10 дійшов висновку, що покладення можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов`язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно з пунктами 2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка не обмежується приписами ч.3 ст.4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення, не сприяє своєчасному виконанню судового рішення, а навпаки, відтерміновує таке виконання на невизначений час, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті відповідного національного законодавства.

Таке "узалежнення" суперечило б положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відносно можливості втручання держави в право "мирного володіння" виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеною в п.45 рішення "Жовнер проти України", повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу шести місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо до боржника.

Ураховуючи дату відкриття виконавчого провадження, господарський суд Донецької області дійшов правомірного висновку, що державний виконавець повинен був здійснити заходи, спрямовані на виконання рішення за рахунок коштів бюджету, що, у свою чергу, свідчить про бездіяльність державного виконавця.

Отже, враховуючи, що факт невиконання рішення суду з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця.

Як зазначалося вище за текстом постанови, за твердженнями скаржника, які спростовані судом апеляційної інстанції, з огляду на чинність спеціальних норм законодавства щодо боржника (ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств"), які зобов`язують орган ДВС зупинити щодо нього виконавче провадження, у даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та, як наслідок, зобов`язання державного виконавця вчинити певні дії. При цьому судова колегія вважає безпідставними посилання апелянта на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №913/1147/16, від 03.04.2018 у справі №913/2218/13 та від 18.09.2018 у справі №905/526/13-г. Так, фактичні обставини справи у названих справах та у розглядуваній справі є відмінними. Зокрема, у справах №913/2218/13 та №913/1147/16 станом на момент подання розглядуваних скарг шестимісячний строк з моменту порушення виконавчого провадження не сплив. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі №913/1147/16 не досліджувалося питання наявності обставин для виконання рішення суду на підставі ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Щодо посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018 у справі №913/2218/13, від 18.09.2018 у справі №905/526/13-г, щодо відсутності підстав для виконання рішення суду на підставі норм ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з огляду на наявність підстав для зупинення виконавчого провадження на підставі норм Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", то вони колегією суддів не приймаються з огляду на наявність правових висновків щодо того, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції, викладених у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14, від 19.03.2019 у справі №13/156-10, які прийняті хронологічно пізніше ніж постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на які посилається скаржник.

До того ж, така позиція скаржника суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, яка згідно з п.1 ч.2 ст.45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Так, у постанові від 29.05.2019 у справі №908/85/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обов`язок керівника органу ДВС подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, навіть з огляду на наявність мораторію на примусову реалізацію майна державного підприємства.

Посилання апелянта на окрему думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В.Я. у справі №905/3773/14-908/5138/14 відхиляються судовою колегією, оскільки відповідно до норм процесуального закону окрема думка не є обов`язковою для застосування.

З приводу аргументів апелянта про пропуск стягувачем строку на звернення до суду першої інстанції зі скаргою на дії керівника державної виконавчої служби колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч.5 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.341 ГПК України скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Разом з тим Східний апеляційний господарський суд наголошує, що предметом даної скарги є бездіяльність керівника відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в межах ВП №50565788 щодо неподання до Державної казначейської служби України документів та відомостей, що необхідні для перерахування Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" коштів відповідно до наказу господарського суду Донецької області по справі №19/71 від 07.06.2010.

Згідно до ч. 3 п. 9.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" якщо ж обов`язок органу Державної виконавчої служби вчинити певну дію прямо передбачено законом, але строк її вчинення не зазначений, то бездіяльність даного органу може бути оскаржена в будь-який час, коли скаржник дійде висновку про порушення у зв`язку з цією бездіяльністю його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки правопорушення є таким, що триває в часі.

Колегія суддів враховує, що ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не встановлює чіткого строку вчинення керівником органу Державної виконавчої служби дії щодо подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів.

Відтак, за своїм характером вказане правопорушення є триваючим, яке характеризується тим, що почавшись з протиправної дії чи бездіяльності, здійснюється безперервно шляхом невиконання обов`язку. Таке правопорушення припиняється або у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення, або виконанням обов`язку відповідним суб`єктом. У даному випадку керівник органу Державної виконавчої служби тривалий час вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків щодо подання до органу казначейської служби відповідних документів та відомостей. Таким чином, право на звернення зі скаргою на бездіяльність державного виконавця виникає у стягувача з моменту порушення зобов`язання до моменту його усунення, а тому підлягає захисту.

Ураховуючи вищевикладене, Східний апеляційний господарський суд наголошує, що звертаючись із апеляційною скаргою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не спростував висновків Господарського суду Донецької області про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №19/71 та не довів порушення місцевим господарським судом норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

У зв`язку із зазначеним оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - без задоволення.

За змістом ст.129 ГПК України такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 26 листопада 2020 року у справі №19/71 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 26.01.2021.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя О.В. Ільїн

Суддя В.С. Хачатрян