Постанова

від 25.01.2021 по справі 915/633/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/633/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)

Секретар судового засідання Соловйова Д.В.;

Представники сторін в судове засідання не з`явивились.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020

по справі №915/633/20

за позовом Приватного підприємства "ЗАК-МІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі"

про стягнення грошових коштів за договором на охорону об`єкта постами фізичної охорони від 01.01.2018 № 34-04 у розмірі 1 146 833 грн. 84 коп.,

(суддя першої інстанції: Коваль С.М., дата та місце ухвалення рішення: 12.10.2020, Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв, вул.Адміральська, 22)

В травні 2020 року Приватне підприємство ЗАК-МІ звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Фурлендер Віндтехнолоджі про стягнення 1 006 490 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконання зобов`язань по договору №34-04 від 01.01.2018 року в частині сплати за надані послуги з охорони об`єктів постами фізичної охорони позивача.

Користуючись правом, наданим йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, заявою від 03.07.2020 позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 1146833 грн. 84 коп. боргу.

Вказана заява прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020 по даній справі позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фурлендер Віндтехнолоджі на користь приватного підприємства ЗАК-МІ грошові кошти у розмірі 1146833 грн. 84 коп. основного боргу, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі зі сплати судового збору в сумі 17201 грн. 91 коп.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що борг відповідача перед позивачем станом на час розгляду справи становить 1146833 грн. 84 коп., що підтверджується Актами здачі-прийому виконаних робіт по охороні об`єктів за період з жовтня 2019 року по березень 2020 року, які підписані представниками обох сторін, у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 1146833 грн. 84 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ Фурлендер Віндтехнолоджі звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020 по даній справі скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідач вважає, що Господарський суд Миколаївської області під час ухвалення оскаржуваного рішення не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції у даній справі були порушені норми процесуального права відповідача, встановлені ст.22 Господарського процесуального кодексу України, а саме права на подання і витребування доказів та участь у їх дослідженні. Відповідно до прийнятого рішення, не переконавшись у своєчасному отриманні відповідачем ухвали про призначення розгляду справи на 12.20.2020, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, як і для оголошення перерви у справі, та існуючою можливістю розглянути спір за наявними у справі матеріалами.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що докази, надані позивачем, не завірені належним чином та не мають печаток відповідача та інших реквізитів, які б свідчили про їх достовірність.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 відкрито апеляційне провадження по справі №915/633/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020, витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/633/20.

30.11.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/633/20.

02.12.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "ЗАК-МІ" надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Фурлендер Віндтехнолоджі" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020 по справі №915/633/20, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанії - без змін.

Позивач у відзиві зазначає, що зауваження відповідача про те, що надані документи не можуть прийматись як належні докази, є безпідставними, оскільки відповідач не заперечував та не заперечує про те, що йому надавались послуги з хорони по договору №34-04 від 01.01.2018 у вказаний в актах період, на вказаних в актах місцях. Крім того, відповідач не заперечує проти вартості робіт на відображених актах.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 призначено розгляд апеляційної скарги ТОВ "Фурлендер Віндтехнолоджі" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020 по справі №915/633/20 на: 25.01.2021 року о 14-30 год.

В судове засідання 25.01.2020 представники сторін не з`явились, не повідомивши суд про причини неявки. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2018 року між ПП ЗАК-МІ та ТОВ Фурлендер Віндтехнолоджі було укладено договір на охорону об`єкта постами фізичної охорони № №34-04 (Договір).

Згідно умов вищевказаного договору ПП ЗАК-МІ прийняло на себе зобов`язання надати послуги з охорони об`єктів відповідача, згідно дислокації (додаток № 1 до договору) об`єкта, що охоронявся в с. Лимани, Вітовського району Миколаївської області, здійснити заходи направлені на відвернення безпосередніх посягань на нього, припинення несанкціонованого доступу сторонніх осіб до майна, збереження його фізичного стану, тощо.

Відповідно до п. 3.2.6, 3.2.7 Договору, зобов`язався проводити оплату виконаних послуг з охорони об`єктів згідно підписаних сторонами Актів виконаних робіт протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня закінчення місяця, за який здійснюється оплата, за ціною узгодженою сторонами у протоколі узгодження ціни за здійснення заходів охорони (додаток № 2 до договору з урахуванням додаткових угод № 3, 4 до договору).

Вказаний договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Сторонами за Договром підписано Акти здачі-прийняття виконаних робіт по охороні об`єктів (а.с.19-23, 134-136).

Загальна вартість наданих послуг відповідно до підписаних сторонами актів становить 1232833 грн. 84 коп.

Відповідач свої зобов`язання за договором виконав частково, оплативши 86000 грн., що спричинило заборгованість перед позивачем у сумі 1146833 грн. 84 коп. за період: жовтень - грудень 2019 року; січень - березень 2020 року.

Станом на день подання позовної заяви сума боргу відповідачем оплачена не була, що стало підставою для звернення ПП "ЗАК-МІ" до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості з оплати послуг охорони.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За приписами ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 978 Цивільного кодексу України, за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов`язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Особливості та порядок провадження охоронної діяльності визначені Законом України "Про охоронну діяльність".

Частиною 1 ст 1 Закону України "Про охоронну діяльність" встановлено, зокрема, що охоронна діяльність - надання послуг з охорони власності та громадян; об`єкт охорони - фізична особа та/або майно; суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії; охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охоронну діяльність" суб`єкт охоронної діяльності на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії надає такі охоронні послуги: 1) охорона майна громадян; 2) охорона майна юридичних осіб; 3) охорона фізичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про охоронну діяльність" суб`єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства.

Як зазначалося раніше, позивач свої зобов`язання за договором виконав, що доводять Акти здачі-прийому виконаних робіт по охороні об`єктів (а.с.19-23, 134-136). Послуг з охорони надано на загальну суму 1232833 грн. 84 коп.

Відповідач свої зобов`язання за договором виконав частково, оплативши 86000 грн., що спричинило заборгованість перед позивачем у сумі 1146833 грн. 84 коп. за період: жовтень - грудень 2019; січень - березень 2020.

Жодних письмових заперечень чи зауважень за актами наданих послуг за Договором №34-04 від 01.01.2018 матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

За наведеного вище, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №34-04 від 01.01.2018 в розмірі 1146833,84 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно доводів апелянта в частині порушення судом першої інстанції норм процеусального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України запроваджено карантин.

В подальшому Кабінет Міністрів України неодноразово продовжував дію введеного карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 31 грудня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» .

Можливість забезпечення реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, пов`язаних із участю в судовому засіданні, та наданні певних роз`яснень, була дещо обмеженою в контексті заходів, запроваджених державою з метою попередження розповсюдження коронавірусу COVID-19 (обмеження щодо роботи громадського транспорту тощо); прийняття Кабінетом Міністрів України постанови "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" №392 від 20.05.2020 та постанови "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392" №435 від 03.06.2020 послаблено протиепідемічні заходи і, в тому числі, відновлена робота метрополітенів, перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому), що свідчить про значне збільшення можливості сторін реалізувати свої процесуальні права у розумні строки; скасована частина обмежувальних заходів і впроваджено низку пом`якшень, зокрема, дозволено проведення певних заходів за умови дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних норм, діяльність адвокатів, нотаріусів тощо.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" №540-IX від 30.03.2020 розділ Х Господарського процесуального кодексу України "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину". Таким чином, зазначеною нормою процесуальні строки на подання відзиву продовжені на час дії карантину. Водночас встановлені статтею 248 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження вказаною нормою продовжені не були, отже, мають бути витримані судами.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій; строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

У ч. 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України визначено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з положеннями ч. 8 ст. 165 цього Кодексу, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Частиною 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (як можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судова колегія вважає, що встановлені строки судом першої інстанції для подання відповідчаем відзиву на позовну заяву є розумним і достатнім; таким, що відповідає вимогам статей 114, 120, 165 Господарського процесуального кодексу України, тим паче для категорії такого нескладного спору.

Поряд з цим, подання відповідачем відзиву на позовну заяву є його правом, а не обов`язком; і не подання відзиву до суду відповідачем, який до того ж, отримав ухвалу про відкриття провадження у справі і обізнаний щодо строку подання відзиву, не продовжує процесуальних строків розгляду справи, і не унеможливлює розгляд спору по суті.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву ані у встановлений судом строк, ані до ухвалення рішення; у поданих суду клопотаннях відповідач посилався на введений карантин.

З огляду на викладене, судова колегія вважає безпідставними і необгрунтованими доводи відповідача щодо неможливості подати відзив на позовну заяву.

Крім того, судова колегія зазначає, що суди, незважаючи на введення карантину, продовжують працювати, хоча і в особливому режимі; саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів. А сторони, добросовісно користуючись своїми процесуальними правами, не позбавлені права і можливості належним чином їх реалізувати з дотриманням положень Господарського процесуального кодексу України.

Так, по-перше, відповідно до ч. 4 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 №196.

Тобто, сторони можуть самостійно обирати зручне для себе територіальне розташування суду для проведення судового засідання в режимі відеоконференції або й поза його межами.

По-друге, ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі.

Підсистема «Електронний суд» забезпечує обмін процесуальними документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, органами та установами системи правосуддя, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу.

За допомогою сервісу "Електронний суд" учасники судового процесу можуть подавати до суду процесуальні документи (заяви, клопотання тощо) в електронному форматі.

Отже чинним процесуальним законодавством надається, а судами технічно забезпечується можливість реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Суд зазначає, що відповідач мав можливість реалізувати своє процесуальне право подання до суду відповідних процесуальних документів засобами електронного зв`язку. Однак, правом подання відзиву засобами електронного зв`язку відповідач не скористався, надавши перевагу складанню і надсиланню до суду інших клопотань.

Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які обставини внаслідок запровадження карантину унеможливили скласти і подати до суду відзив на позовну заяву у встановлений судом строк або до ухвалення рішення.

При цьому, слід зазначати, що карантин і досі продовжений.

У той час, одним із принципів господарського судочинства відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є розумність строків розгляду справи судом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Розумним вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади; характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Колегія суддів апеляційного господарського суду розцінює дії відповідача як такі, що спрямовані виключно на затягування розгляду справи, оскільки відповідач дій з реалізації своїх процесуальних прав не вчиняв, хоча в силу наведених вище процесуальних норм мав таку можливість.

Враховуючи вищенаведене, вбачається, що поведінка відповідача щодо неподання відзиву, а також неявки в судове засідання зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою, спрямованою на затягування процесу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020 по справі №915/633/20 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020 по справі №915/633/20 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020 по справі №915/633/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2020 по справі №915/633/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст.287-288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.01.2021 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош