Ухвала

від 20.01.2021 по справі 908/1592/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/1592/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Агростар-2010" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2020 (колегія суддів: Дармін М. О., Березкіна О. В., Іванов О. Г.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2019 (суддя Дроздова С. С.) у справі

за позовом Керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави до: 1. Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, 2. Фермерського господарства "Агростар-2010" про визнання незаконним та скасування рішення Давидівської сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки,

за участю представників:

позивача - Гребеник І. А.,

відповідача -1 - не з`явилися,

відповідача - 2 - Норочевський О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Якимівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (далі - Якимівська селищна рада), Фермерського господарства "Агростар-2010" (далі - ФГ "Агростар-2010") про:

- визнання незаконним та скасування рішення Давидівської сільської ради Якимівського району Запорізької області від 10.02.2014 № 18/1 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства та передачі її в оренду";

- визнання недійсним договору від 25.02.2014 оренди земельної ділянки, кадастровий номер 2320381200:01:003:0107, площею 54, 5539 га, розташованої на території села Давидівка Давидівської сільської ради Якимівського району Запорізької області, укладеного між Давидівською сільською радою Якимівського району Запорізької області та ОСОБА_1 ;

- зобов`язання ФГ "Агростар-2010" повернути на користь територіальної громади Якимівської селищної ради земельну ділянку площею 54,5539 га, кадастровий номер 2320381200:01:003:0107.

Позовна заява обґрунтована тим, що в порушення частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" Тиховод А. М. не обґрунтував розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та не зазначив кількість членів фермерського господарства, а також наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.11.2019 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що ОСОБА_1 під час звернення до Давидівської сільської ради із заявою про отримання земельної ділянки, згідно відомостей Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вже був засновником та керівником (головою) ФГ "Агростар-2010", відповідно, займався фермерським господарством, відповідну реєстрацію проведено 14.12.2010, номер запису 10931020000000715. Оскільки можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена, рішення Давидівської сільської ради Якимівського району від 10.02.2014 № 18/1 є таким, що суперечить вимогам статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", прийнятим з порушенням статті 123, частини 2 статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Договір оренди землі від 25.02.2014 визнано судом недійсним як такий, що укладений з порушення вимог статей 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", статті 123, частини 2 статті 124, 134 ЗК України.

Вирішуючи клопотання позивача про визнання причин пропуску позовної давності поважними та поновлення такого строку, а також клопотання відповідача-2 про застосування позовної давності, суд дійшов висновку, що прокурором позовну давність на звернення до господарського суду з цим позовом, в якому він набуває статусу позивача, пропущено з поважних причин.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ФГ "Агростар-2010" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Скарга з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та прийняттям судами спірних рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2018 у справі № 908/799/17.

Відзивів від інших учасників справи не надходило.

Згідно з частиною статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частиною 1 статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, у розрізі виключності випадку касаційного оскарження судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 908/1592/19 з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій щодо застосування строку позовної давності виходили з того, що як зазначалося прокурором, про наявність рішення Давидівської сільської ради від 10.02.2014 № 18/1 "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства та передачі її в оренду" стало відомо при з`ясуванні стану законності з указаних питань у березні 2015 року під час виконання листа-орієнтування прокуратури Запорізької області щодо реагування представницькими заходами на порушення Закону при наданні земельних ділянок поза конкурсною процедурою. При впровадженні у практичну діяльність вказаного листа орієнтування прокуратури області, місцевою прокуратурою було встановлено, що ФГ "Агростар-2010" створено як юридичну особу ще у 2010 році.

У період з березня 2017 року по червень 2018 року в провадженні Якимівського районного суду Запорізької області та Апеляційного суду Запорізької області перебувала справа № 330/537/17 за позовом Керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави до Давидівської сільської ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень Давидівської сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, витребування та повернення земельної ділянки. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 25.10.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 13.06.2018, позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 06.02.2019 у даній справі задоволено апеляційну скаргу ФГ "Агростар-2010", яке не брало участі у справі, рішення суду першої інстанції та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 13.06.2018 скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку з належністю спору до господарської юрисдикції.

Приймаючи зазначену постанову, судом апеляційної інстанції враховані правові висновки, які викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц.

З позовом до Господарського суду Запорізької області Керівник Мелітопільської прокуратури звернувся 26.06.2019, тобто через кілька місяців після того, як прокурор дізнався, що даний спір підвідомчий Господарському суду Запорізької області.

Позовна давність на час звернення до Господарського суду Запорізької області сплинула.

Визнаючи поважними причини пропуску прокурором строку звернення до суду, суди зазначили, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає справу по суті заявлених вимог.

Суди також зазначили, що до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Поважними причинами при пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Апеляційна інстанція зазначила, що відповідний правовий висновок міститься в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18.

У справі № 908/799/17, на постанову Верховного Суду від 24.01.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов Керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Тобто прокурором зазначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних земельних правовідносинах, який набув статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу.

Скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, касаційна інстанція наголосила на необхідності дослідження питання пропуску позовної давності в даному спорі та з`ясування коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу, оскільки суди помилково наділили прокурора статусом самостійного позивача та визначили початок перебігу позовної давності з часу процесуального керівництва Бердянської місцевої прокуратури у кримінальному провадженні. Як зазначалося вище, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Отже, правовідносини у справі на яку посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається.

Таким чином наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини 2 статті 296 ГПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява № 24402/02, § 27, 20.05.2010).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24, 09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43, 15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", заява № 9562/81, § 56, 02.03.1987).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

За вказаних обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою Фермерського господарства "Агростар-2010".

Згідно з пунктом 5 частини 1статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі закриття касаційного провадження сплачена скаржниками сума судового збору за подання касаційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Агростар-2010" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.08.2020 і рішення Господарського суду Запорізької області від 01.11.2019 у справі № 908/1592/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич