Постанова

від 21.01.2021 по справі 380/949/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/949/20 пров. № А/857/14196/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Шинкар Т.І., Онишкевича Т.В.

з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Турківської районної державної адміністрації Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Качур Р.П., час ухвалення судового рішення 14 год 28 хв у м. Львові, дата складення повного тексту судового рішення 02 жовтня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Турківської районної державної адміністрації Львівської області, Управління соціального захисту населення Турківської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Турківської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Турківська РДА, відповідач-1), Управління соціального захисту населення Турківської РДА (далі - Управління соцзахисту, Управління, відповідач-2), в якому просив поновити його на посаді заступника начальника Управління, з якої його було звільнено з 01.01.2020, стягнути з Управління соцзахисту на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по час поновлення на роботі з розрахунку 564,50 грн за кожний робочий день, визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-2 №21-к від 24.12.2019, яким його звільнено з посади заступника начальника Управління, визнати протиправною бездіяльність Турківської РДА, що полягала у ненаданні йому пропозицій щодо жодної вакантної посади (посади державної служби) у державному органі, рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, а саме 11854,50 грн, допустити до негайного виконання.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ №21-к від 24.12.2019 Про звільнення ОСОБА_1 , поновлено позивача на посаді заступника начальника Управління з 01.01.2020, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по день постановлення судового рішення в сумі 102179,93 грн. Рішення в частині поновлення на посаді заступника начальника Управління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 11855,13 грн допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління соцзахисту подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не належним чином розглянув докази відповідача, оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління вакантних посад в штаті Турківської РДА не було, оскільки всі наявні вакантні посади в райдержадміністрації ліквідовувались з 01.01.2020 у зв`язку з фактичним скороченням чисельності. Стосовно переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, то воно застосовується виключно при вивільненні працівників, які займають однакові посади, проте посада заступника начальника Управління була одна та була ліквідована, змін в організації виробництва і праці не відбулось, тобто структура підрозділів управління не змінилась. Стосовно висновку про порушення вимог законодавства в частині надання згоди профспілкового органу на звільнення позивача, зазначає, що у випадку сумнівів, суд повинен зупинити провадження у справі та запитати згоду на одержання чи відмову на вивільнення. Крім того, відповідно до ст.43 1 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України) при звільненні з посади, яку обіймав позивач, така згода не вимагається.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 04.03.2016 обіймав посаду заступника начальника Управління соцзахисту населення Турківської РДА.

Розпорядженням голови Турківської РДА №226 від 30.10.2019 Про впорядкування структури районної державної адміністрації та затвердження граничної чисельності працівників районної адміністрації було затверджено граничну чисельність працівників адміністрації, в тому числі, управління соцзахисту, яка становила 26 осіб.

На підставі наказу начальника Управління соцзахисту №15-О від 31.10.2019 Про впорядкування структури управління соціального захисту населення та затвердженої граничної чисельності працівників управління 31.10.2019 позивача було попереджено про можливе вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу роботу у зв`язку з її відсутністю, що підтверджується повідомленням №2240 від 31.10.2019.

31.10.2019 начальник Управління соцзахисту звернувся до голови профспілкового комітету з повідомленням про заплановане скорочення чисельності та штату працівників управління та з метою проведення необхідних консультацій.

Розпорядженням голови Турківської РДА №244 від 26.11.2019 Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації №226 від 30.10.2019 Про впорядкування структури районної державної адміністрації та затвердження граничної чисельності працівників районної державної адміністрації граничну чисельність управління соціального захисту населення збільшено до 29 осіб.

За змістом протоколу засідання профкому Управління соцзахисту №4 від 28.11.2019 профспілковим комітетом на підставі повідомлення начальника управління №1 від 31.10.2019 надано згоду на вивільнення посад та звільнення працівників управління за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Розпорядженням голови Турківської РДА №281 від 20.12.2019 Про затвердження штатного розпису апарату районної державної адміністрації та затвердження штатних розписів структурних підрозділів районної державної адміністрації на 2020 рік було затверджено штатний розпис управління соцзахисту на 2020 рік.

Згідно наказу начальника Управління №20-О від 23.12.2019 Про введення в дію штатного розпису управління соціального захисту населення Турківської районної державної адміністрації на 2020 рік вищезазначений штатний розпис підлягав введенню в дію з 01.01.2020.

Відповідно до наказу начальника Управління №21-к від 24.12.2019 Про звільнення ОСОБА_1 позивача було звільнено з посади заступника начальника Управління у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників управління за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 31.12.2019.

Від ознайомлення під підпис із зазначеним вище наказом позивач відмовився, про що складено відповідний акт.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено виконання ними вимог ст.42 КЗпП України щодо проведення належним чином порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі, не складено довідок продуктивності праці і кваліфікації в порівнянні з іншими працівниками, які залишилися на роботі. Також, суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача належним чином про засідання профкому Управління щодо розгляду повідомлення про заплановане скорочення чисельності та штату працівників, що є обов`язковим, з урахуванням вимог ч.3 ст.43 КЗпП України. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач повинен бути поновлений на рівнозначній посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Щодо заявленої позивачем вимоги про визнання протиправною бездіяльності Турківської РДА, що полягала у ненаданні йому пропозицій щодо жодної вакантної посади (посади державної служби) у державному органі, суд першої інстанції вказав, що обов`язок надати пропозицію вакантної посади лежить саме на безпосередньому роботодавцю позивача - Управлінні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оспорюваного наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено, проте вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів, які слід покласти в основу висновків про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач до звільнення працював на посаді заступника начальника Управління соцзахисту та йому було присвоєно четвертий ранг державного службовця категорії Б .

24.12.2019 начальником Управління соцзахисту було видано оспорюваний наказ, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника управління на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Надаючи правову оцінку оспорюваного наказу, колегія суддів виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VIII, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади №117-IX від 19.09.2019).

Підстави та порядок припинення державної служби визначено статтею 87 цього Закону, пунктом першим частини першої якої передбачено таку підставу припинення державної служби як скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Абзацом другим частини третьої статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Пунктом першим частини першої статті 87 Закону №889-VIII у первинній редакції було передбачено, що державна служба може бути припинена за ініціативою суб`єкта призначення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до частини третьої статті 87 цього Закону в первинній редакції, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Разом з тим, Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади №117-IX від 19.09.2019 були виключені слова у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі .

Отже, аналіз чинного на момент звільнення позивача законодавства свідчить про те, що до спірних правовідносин повинен був бути застосований Закон №889-VIII в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади №117-IX від 19.09.2019, яким виключені норми щодо пропозиції іншої вакантної посади та переважного права на залишення на посаді.

Однак, відповідачем було прийнято оспорюваний наказ на підставі законодавства, яке не може бути застосоване до спірних правовідносин, зокрема, КЗпП України.

Враховуючи ту обставину, що Закон №889-VIII в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади №117-IX від 19.09.2019 та КЗпП України по різному регулюють питання звільнення особи з посади, відтак колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування оспорюваного наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було звільнено.

В іншій частині колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зазначає наступне.

Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір, порушене відповідачем право на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом її поновлення на попередній посаді.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У зв`язку з протиправним звільненням позивача, на його користь підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з 01.01.2020 (дата, з якої позивач підлягає поновленню на державній службі відповідно до рішення суду) до 22.09.2020 (дата ухвалення судом рішення про поновлення позивача на державній службі).

З урахуванням довідки про доходи №80 від 21.01.2020 та Порядку розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу визначений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати , судом першої інстанції вірно розраховано суму заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2020 по 22.09.2020 становить 102179,93 грн (181 робочий день х 564,53 грн - середньоденна заробітна плата), а тому позовна вимога в цій частині задоволена правомірно.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З огляду на вищевикладене, відповідно до ч.4 ст.317 КАС України є підстави для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення в частині мотивів задоволення позову.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.1 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Турківської райдержадміністрації задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року по справі №380/949/20 змінити в частині мотивів задоволення позовних вимог.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року по справі №380/949/20 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Т. І. Шинкар Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 27.01.2021.