Постанова

від 27.01.2021 по справі 580/2857/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2857/20 Суддя (судді) першої інстанції: О.А. Рідзель

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Земляної Г.В.,

Карпушової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Черкаського окружного адміністративного суду 23 липня 2020 року звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 328971,30грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на день звільнення з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (11.07.2018) йому не виплачено повністю належне йому грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з ним проведений лише 15.07.2020 через 735 днів після звільнення, що, у свою чергу є підставою для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 63754,64 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій апелянт, посилаючись на судову практику Верховного Суду, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи просить рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року змінити частково: задовольнити його вимоги у повному обсязі та стягнути з Управління Служби Безпеки України в Черкаській області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 328971,30 грн. та у решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було неправомірно зменшено заявлену ним до стягнення суму позовних вимог. Зокрема, позивач вказує, що суд першої інстанції, при визначенні належної йому до стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби неправильно застосував принцип співмірності розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат та заявленої до стягнення суми середнього заробітку у внаслідок чого необґрунтовано значно зменшив вказану суму. Разом з цим, апелянт звертає увагу суду, що при визначенні належної йому до стягнення суми з відповідача, суд першої інстанції здійснив розрахунок за формулою, яка не передбачена жодним нормативно-правовим актом. Водночас, на переконання позивача, відповідне рішення суду першої інстанції не узгоджується з практикою Верховного Суду та не призводить до повного відновлення його порушених прав, зумовлених протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

За наведених обставин, позивач вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є безпідставним та необґрунтованим, а тому відповідно до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

Відповідач, у свою чергу, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням в частині задоволених позовних вимог також звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не вірно застосував до спірних правовідносин норми КЗпП України, оскільки норми трудового законодавства не поширюються на військовослужбовців. Разом з цим, апелянт зазначає, що між Управлінням Служби безпеки України в Черкаській області та позивачем не існувало спору щодо розміру належних останньому сум при звільненні, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування приписів ст. 117 КЗпП України. Також, апелянт вважає, що судом першої інстанції було помилково не застосовано приписи ст. 122 КАС України щодо дотримання позивачем строків на звернення до суду з даним позовом в частині невиплати йому при звільненні компенсації за неотримане речове майно, а також одноразової грошової допомоги при звільненні, які були виплачені позивачу 15.08.2018, 05.02.2019 та 21.10.2019.

З огляду на доводи, викладені у апеляційній скарзі, відповідач вважає, що судом першої інстанції було неправильно вирішено даний спір, оскільки правові підстави для задоволення позивних вимог - відсутні.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до змісту якого останній зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а викладені у апеляційній скарзі доводи - такими, що суперечать нормам чинного законодавства. Разом з цим, позивач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору в оскаржуваній відповідачем частині було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального та вимог процесуального права, а тому підстави для його скасування у відповідній частині - відсутні.

З огляду на викладені у відзиві обставини, позивач просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог - без змін.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи позивач проходив службу в органах Служби Безпеки України з 17.07.2003 та звільнений з військової служби наказом від 02.07.2018 № 835-ос, виключений з 11.07.2018 зі списків особового складу Управління згідно наказу від 04.07.2018 №70-ос.

Згідно з довідкою відповідача від 01.09.2020 №21/622 грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 23445,30 грн. перерахована позивачу 15.08.2018.

Доплата за неотримане речове майно в сумі 18414,03 грн. перерахована позивачу 22.10.2018.

Одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 103144,27 грн. перерахована 05.02.2019.

У подальшому, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі № 580/1343/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 липня 2018 року. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 липня 2018 року.

На виконання цього рішення відповідач платіжним дорученням від 14.07.2020 № 952 перерахував позивачу кошти в сумі 25671,46 грн.

Позивач, вважаючи, що внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем всіх належних йому при звільненні сум грошового забезпечення було порушено його законні права та інтереси, звернувся за їх відновленням до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив зокрема, з того, що відповідно до приписів КЗпП України, які належить застосовувати до спірних правовідносин, у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України. З огляду на зазначене та враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 14.07.2020, тобто з порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який в даному випадку становить 735 днів та складає 328971,30 грн. Разом з цим, керуючись висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд першої інстанції вирішив що до стягнення на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 63754,64 грн. (328971,30 грн. х 19,38%).

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що Порядок проходження служби позивача, його звільнення, а також грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Аналогічної правової позиції дотримується також і Верховний Суд про що зазначається, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16.

У свою чергу, як вірно було зазначено судом першої інстанції, за загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №820/4619/16.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, з огляду на зазначене та враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб Служби безпеки України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

При цьому, колегія суддів зауважує, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

При цьому, присами 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.

Тобто, з наведеного слідує, що роботодавець провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, не залежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому, а тому доводи апелянта про те, що між учасниками спірних правовідносин не існувало спору щодо розміру належних позивачу до виплати сум при звільненні не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на їх безпідставність.

Разом з цим, як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, з 17.07.2003 та звільнений з військової служби наказом від 02.07.2018 № 835-ос, виключений з 11.07.2018 зі списків особового складу Управління згідно наказу від 04.07.2018 №70-ос. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 14 липня 2020 року.

Отже, з наведеного слідує, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав, визначених ст. 117 КЗпП України для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

При цьому, колегія суддів зазначає, що виплата позивачу 15.08.2018, 05.02.2019 та 21.10.2019 компенсації за неотримане речове майно, а також одноразової грошової допомоги при звільненні не впливає на наявність у відповідача відповідного обов`язку, оскільки не спростовує факту не виплати позивачу у день звільнення всіх сум, що йому належали, а також те, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено після спливу 735 днів з дня його звільнення по день остаточного розрахунку, а саме з 11.07.2018 до 14.07.2020.

Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що судом першої інстанції у порушення норм процесуального права не було застосовано до спірних правовідносин положення ч. 5 ст. 122 КАС України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що з моменту здійснення з позивачем остаточного розрахунку - 14 липня 2020 року, позивачем було дотримано встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк для звернення до суду, оскільки даний позов останнім було направлено до суду засобами поштового зв`язку 21 липня 2020 року.

З огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтверджені жодними доказами, висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

У свою чергу, колегія суддів вважає обґрунтованим доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо неправомірного зменшення судом першої інстанції належної йому до виплати суми середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку з ним при звільненні, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, з огляду на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У свою чергу, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції виключно на висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, оскільки останні не є органом законодавчої влади та не здійснюють нормотворчої діяльності, у той час як жодною нормою законодавства відповідного права суду, а також формули обрахунку справедливої сатисфакції працівнику за невчасний розрахунок не встановлено.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що сума середнього заробітку, яка належить стягненню з відповідача на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби становить 328971,30 грн. (735 днів затримки повного розрахунку х 447,58 - середньоденне грошове забезпечення (18350,84 грн. - грошове забезпечення позивача за останні 2 місяці перед звільненням / 41 - кількість відпрацьованих позивачем за останні 2 місяці днів).

Отже, з урахуванням викладеного колегія суддів визнає обґрунтованими доводипозивача, що судом першої інстанції було не правильно визначено розмір належної йому суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить стягненню на його користь з відповідача.

Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування у цій частині, та прийняття нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта (позивача) спростовують висновки викладені у рішенні суду першої інстанції у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 139, 242, 308, 311, 315, 317, 321-322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Гоголя, буд. 240, код ЄДРПОУ 20001740) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 328971 (триста двадцять вісім тисяч дев`ятсот сімдесят одна) грн. 30 коп.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: Г.В. Земляна

О.В. Карпушова