Постанова

від 10.06.2021 по справі 580/2857/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 580/2857/20

адміністративне провадження № К/9901/11727/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 580/2857/20

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року (головуючий суддя Рідзель О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Парінов А.Б., судді Земляна Г.В., Карпушова О.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якому просив суд:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

1.2. стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 328971,30 грн.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на день звільнення з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (11.07.2018) йому не виплачено повністю належне йому грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з ним проведений лише 15.07.2020, тобто через 735 днів після звільнення, що є підставою для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

2.1. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби.

2.2. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 63754,64 грн.

2.3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

2.4. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів КЗпП України, які належить застосовувати до спірних правовідносин, у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. З огляду на зазначене та враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 14.07.2020, тобто з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який в цьому випадку становить 735 днів та складає 328971,30 грн. Разом з цим, керуючись висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд першої інстанції вирішив що до стягнення на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 63754,64 грн. (328971,30 грн. х 19,38%).

3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволено повністю.

3.1. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 328971 (триста двадцять вісім тисяч дев`ятсот сімдесят одна) грн. 30 коп.

3.2. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року залишено без змін.

3.3. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині та задовольняючи вказану вимогу позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вважає помилковим посилання суду першої інстанції виключно на висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, оскільки останні не є органом законодавчої влади та не здійснюють нормотворчої діяльності, у той час як жодною нормою законодавства відповідного права суду, а також формули обрахунку справедливої сатисфакції працівнику за невчасний розрахунок не встановлено.

ІІІ. Касаційне оскарження

4. Не погоджуючись з таким рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення вимог його позову.

4.1. Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

4.2. На обґрунтування підстав оскарження зазначає про те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми КЗпП України, оскільки норми трудового законодавства не поширюються на військовослужбовців. Разом з цим, зазначає, що між Управлінням Служби безпеки України в Черкаській області та позивачем не існувало спору щодо розміру належних останньому сум при звільненні, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування приписів ст. 117 КЗпП України. Також вважає, що судами помилково не застосовано приписи ст. 122 КАС України щодо дотримання позивачем строків на звернення до суду з цим позовом в частині невиплати йому при звільненні компенсації за неотримане речове майно, а також одноразової грошової допомоги при звільненні, які були виплачені позивачу 15.08.2018, 05.02.2019 та 21.10.2019.

5. Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

6. Позивач проходив службу в органах Служби Безпеки України з 17.07.2003 та звільнений з військової служби наказом від 02.07.2018 № 835-ос, виключений з 11.07.2018 зі списків особового складу Управління згідно наказу від 04.07.2018 №70-ос.

7. Згідно із довідкою відповідача від 01.09.2020 №21/622 грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 23445,30 грн. перерахована позивачу 15.08.2018.

8. Доплата за неотримане речове майно в сумі 18414,03 грн. перерахована позивачу 22.10.2018.

9. Одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 103144,27 грн. перерахована 05.02.2019.

10. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 у справі № 580/1343/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 липня 2018 року. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11 липня 2018 року.

11. На виконання цього рішення відповідач платіжним дорученням від 14.07.2020 № 952 перерахував позивачу кошти в сумі 25671,46 грн.

12. Позивач, вважаючи, що внаслідок несвоєчасної виплати відповідачем всіх належних йому при звільненні сум грошового забезпечення було порушено його законні права та інтереси, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

13. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

16. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

17. Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

18. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

19. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

20. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

21. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

VI. Позиція Верховного Суду

22. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

24.1. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

25. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивача, на день його звільнення з Управління Служби безпеки України в Черкаській області (11.07.2018) з ним не проведено остаточний розрахунок, який проведений лише 15.07.2020, тобто через 735 днів після звільнення, що є підставою для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

26. При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, позивач обгрунтовує його посиланням на правила статей 116, 117 КЗпП України.

27. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначає таке.

28. З аналізу норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, вбачається, що Порядок проходження служби позивача, його звільнення, а також грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством.

29. Разом з тим, ці нормативно-правові акти не встановлюють порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

30. За цих обставин Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах норм трудового законодавства.

31. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

32. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

33. Отже, скільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб Служби безпеки України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

34. Водночас, Верховний Суд враховує, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

35. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

36. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

37. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

38. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

39. Приписами 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.

40. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, не залежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому, а тому доводи апелянта про те, що між учасниками спірних правовідносин не існувало спору щодо розміру належних позивачу до виплати сум при звільненні не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на їх безпідставність.

41. В цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звільнений з військової служби наказом від 02.07.2018 № 835-ос, виключений з 11.07.2018 зі списків особового складу Управління згідно наказу від 04.07.2018 №70-ос. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 14 липня 2020 року.

42. Вказана обставина сторонами не заперечувалась.

43. Отже, суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, визначених ст. 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

44. Водночас, Верховний Суд зауважує про помилковість доводів скаржника про те, що суди безпідставно не залишили без розгляду позовні вимоги позивача, з якими він звернувся поза межами місячного строку звернення до суду, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 14 липня 2020 року, а тому саме з цієї дати розпочинається вказаний строк, у межах якого позивач звернувся до суду.

45. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №815/2681/17 та від 22.01.2020 у справі №620/1982/19, на які скаржник безпідставно посилається у касаційній скарзі в обгрунтування протилежної позиції.

46. Щодо доводів скаржника про безпідставне неурахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення принципу пропорційності Верховний Суд зазначає таке.

47. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

48. З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.12.2020 у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вбачається наступне.

49. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

50. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України , позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

51. За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

52. Дані положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

53. Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

54. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

55. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

56. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України , не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України , спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

57. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України , враховуючи:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,

-співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

58. Отже, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

59. Втім, суд апеляційної інстанції не врахував цих висновків Верховного Суду та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування принципу пропорційності під час обрахунку суми середнього заробітку, яка належить стягненню з відповідача на користь позивача.

60. Водночас, суд першої інстанції дійшов правильного висновку у цій частині.

61. Отже, суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції у цій частині, у зв`язку з чим вказане судове рішення підлягає скасуванню.

62. Щодо доводів автора касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові у справі №802/1052/17-а, то Верховний Суд зазначає, що такі твердження є помилковими, оскільки суди, обраховуючи розмір суми середнього заробітку, керувалися положеннями Порядку №100 та дійшли правильних висновків про її розмір з урахуванням відповідної кількості днів затримки розрахунку.

63. Щодо твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у рішеннях у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, Верховний Суд зазначає, що вказані рішення не є такими, що ухвалені в тотожних правовідносинах, оскільки містять висновок про те, що обов`язок роботодавця щодо своєчасного розрахунку припиняється проведенням остаточного розрахунку. Втім, спірним питанням у цій справі є відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення повного розрахунку при звільненні працівника.

64. Враховуючи вказане, Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задоволення позову частково.

65. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування принципу пропорційності при визначення суми стягнення.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

66. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанцій по суті справи, а тому приймаються Судом в цій частині як належні.

67. За цих обставин Верховний Суд доходить висновку суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку по суті спору в цій справі.

68. Статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

69. Зважаючи на приписи статей 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

70. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

71. Крім цього, позивач подав до суду клопотання про закриття касаційного провадження, яке обгрунтував відсутністю підтверджених належним чином повноважень підписанта касаційної скарги на її подання.

72. Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення цього клопотання позивача з підстав його необгрунтованості та невідповідності матеріалам справи, оскільки такі повноваження підтверджено відповідними наказами по особовому складу про покладення тимчасового виконання обов`язків начальника Управління на ОСОБА_2 у відповідний період.

VIІ. Судові витрати

73. З огляду на результат касаційного розгляду та наявність документально підтверджених понесених відповідачем судових витрат в розмірі 6579,42 грн, пов`язаних із сплатою судового збору за подання касаційної скарги, ці судові витрати підлягають розподілу Судом за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: стягненню з позивача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог, а саме у розмірі 3289,71 грн.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року в цій справі скасувати і залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року.

3. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240, ЄДРПОУ 20001740) сплачений ним судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3289,71 грн (три тисячі двісті вісімдесят дев`ять гривень сімдесят одна копійка).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О.В. Калашнікова