Ухвала

від 28.01.2021 по справі 909/101/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 909/101/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Чумака Ю.Я., Краснова Є.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Благодійної організації "Єврейське відродження"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 28.10.2020

за скаргою Благодійної організації "Єврейське відродження"

на дії Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження - ВП №59848813 від 31.07.2020

позовом Благодійної організації "Єврейське відродження"

до Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про примусове виконання обов`язку в натурі,

ВСТАНОВИВ:

28.12.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Благодійна організація "Єврейське відродження" звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 28.10.2020.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, виходячи з такого.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2016 позов про примусове зобов?язання виконати обов?язок в натурі задоволено частково: Дочірньому підприємству "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" облаштувати дорогу для прочан до каплички на єврейському кладовищі від в`їзної дороги до с. Стратин пропорційно до оплаченої суми, відповідно до умов договору підряду №86 від 07.10.2013; облаштувати площадку для паркування транспорту біля єврейського кладовища, відповідно до умов договору підряду №86 від 07.10.2013; у решті позовних вимог відмовлено.

На примусове виконання рішення суду видано накази від 02.08.2016 .

На підставі виданого Господарським судом Івано-Франківської області наказу від 02.08.2016 державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.08.2019 ВП № 59848813, пунктом 2 якої зобов`язав боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

У процесі примусового виконання рішення суду, державним виконавцем при виході на об`єкт установлено, що рішення суду боржником не виконано, про що було складено акт від 23.10.2019 та постановою від 23.10.2019, у порядку статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", накладено на боржника штраф у сумі 5 100,00 грн; керівника ДП "Івано-Франківський облавтодор" Шахова М.В. зобов`язано виконати наказ господарського суду в 10-ти денний термін до 02.11.2019 та попереджено про кримінальну відповідальність.

У подальшому державним виконавцем при виході на об`єкт установлено, що боржник, у повторно наданий термін, рішення суду не виконав. Причини невиконання і пояснення керівника на адресу відділу ВДВС не надходили, про що було складено акт від 21.11.2019. Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника в подвійному розмірі в сумі 10 200,00 грн.

27.07.2020 на адресу відділу ДВС надійшов лист стягувача, в якому останній просив звернутися до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення.

30.07.2020 державним виконавцем направлено повідомлення №02-19/В-20/96514 про вчинення боржником кримінального правопорушення до Івано-Франківського міського відділу поліції.

31.07.2020 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника в сумі 18 892,00 грн.

З огляду на те, що рішення суду неможливо виконати без участі боржника ДП "Івано-Франківський облавтодор" та вчинення державним виконавцем всіх дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), 31.07.2020 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 39 цього Закону.

Благодійна організація "Єврейське відродження", не погоджуючись із постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП №59848813 від 31.07.2020, звернулася до суду зі скаргою про визнання цієї постанови неправомірною та скасувати її, оскільки вона є такою, що прийнята з порушенням вимог Закону.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 28.10.2020, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, у задоволенні скарги відмовлено з тих мотивів, що державний виконавець при примусовому виконанні рішення суду дотримався вимог норм Закону та діяв у спосіб та порядок, визначені Законом, а безрезультативність вжитих ним заходів не може бути розцінена як неправомірні дії або неправомірна бездіяльність і не є підставою для задоволення скарги.

Звертаючись з касаційною скаргою скаржник вказує на те, що при ухваленні судових рішень, господарськими судами застосовано частину третю статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 923/182/13-г, від 30.08.2018 у справі №916/4106/14, від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та оскаржувані судові рішення, Судом встановлено, що обґрунтування, які викладені у касаційній скарзі Благодійною організацією "Єврейське відродження" не викликають розумних сумнівів щодо правильності застосування норм права господарськими судами при прийнятті оскаржуваних ухвали і постанови.

Згідно з приписами статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з приписами статті 18 Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною першої статті 13 Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 39 Закону визначені підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, пунктом 11 частини першої цієї статті встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

За змістом частин другої, третьої статті 63 Закону в разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Зважаючи на те, що рішенням суду у справі № 909/101/15 зобов`язано відповідача вчинити відповідні дії в межах та на умовах договору підряду №86 від 07.10.2013, який укладений між сторонами у даній справі; виконання рішення нерозривно пов`язане з особою боржника; виконавець при виконанні такого рішення не мав можливості вчиняти дії щодо примусового виконання без участі боржника (відповідача) із залученням третіх осіб; відтак правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваних судових рішень.

Право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах "Levages Prestations Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") та "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії"), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, колегією судів відхиляються доводи скаржника щодо неврахування господарськими судами правових позицій, висловленим у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 923/182/13-г, від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14, від 25.09.2020 у справі № 924/315/17, з огляду на те, що правовий висновок у цих справах, не доводить наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм процесуального права, а свідчить лише про наявність у справі №909/101/15 та зазначених справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Благодійної організації "Єврейське відродження" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 28.10.2020 на підставі частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даній справі правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 287 - 292, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 909/101/15 за касаційною скаргою Благодійної організації "Єврейське відродження" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 28.10.2020.

2. Копію цієї ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику, а іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Ю.Я. Чумак

Є.В. Краснов