Постанова

від 28.01.2021 по справі 910/18059/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18059/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю помічника судді Наумкіної П.В. (за дорученням головуючого судді),

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Арготрейд ЛТД (далі - ТОВ Арготрейд ЛТД , скаржник, позивач) - Горошко М.І. (адвокат),

відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - АТ КБ Приватбанк , відповідач) - Яковенко О.О. (адвокат),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Магнум-Трейд (далі - ТОВ Магнум-Трейд ) - не з`явились,

розглянув матеріали касаційної скарги ТОВ Арготрейд ЛТД

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 (головуючий суддя - Босий В.П.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 (головуючий суддя - Пономаренко Є.Ю., судді: Калатай Н.Ф., Дідиченко М.А.)

у справі № 910/18059/19

за позовом ТОВ Арготрейд ЛТД

до АТ КБ Приватбанк ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ Магнум-Трейд ,

про визнання договору поруки недійсним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року ТОВ Арготрейд ЛТД звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ КБ Приватбанк про визнання недійсним договору поруки від 24.10.2016 №4М12385И/П (далі - Договір поруки).

1.2. Позов обґрунтовано, з посиланням на статті 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тим, що оспорюваний правочин укладено за наслідками введення позивача в оману, оскільки відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням попереднього боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукало позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та оспорюваного договору поруки.

У зв`язку з укладенням договору поруки позивач мав намір отримати прибуток за рахунок інших майнових забезпечень основного зобов`язання. Однак, після здійснення погашення заборгованості боржника, в тому числі за рахунок отриманого у банку кредиту, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав за основним зобов`язанням. На думку ТОВ Арготрейд ЛТД , зазначене унеможливлює отримання прибутку. Відсутність вказаних договорів забезпечення, на переконання позивача, має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача. За твердженнями позивача, якщо б на момент укладання договору поруки він знав про відсутність даних забезпечень, то не укладав би ані кредитний договір, ані договори поруки з відповідачем.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій мотивовані необґрунтованістю та недоведеністю заявленого позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх судових інстанцій у справі, ТОВ Арготрейд ЛТД звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі №910/18059/19, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. В обґрунтування своєї правової позиції ТОВ Арготрейд ЛТД у поданій касаційній скарзі із посиланням на пункти 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме положень частини першої статті 230 ЦК України, та порушенням норм процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій неправомірно та необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про витребування доказів по справі, чим порушили вимоги статті 236 ГПК України, що є підставою для скасування судових рішень і на підставі частини третьої статті 310 ГПК України.

При цьому скаржник вказує, що висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах на даний час відсутній.

4.2. Крім того, на думку скаржника, посилання суду апеляційної інстанції на висновок Верховного Суду у справі №909/685/18 є недоцільним, оскільки вказана справа не є подібною та тотожною до правовідносин, які виникли під час розгляду справи №910/18059/19.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. 21.01.2021 АТ КБ Приватбанк засобами зв`язку направлено до суду відзив на касаційну скаргу, датований 11.01.2021. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020, яка отримана АТ КБ Приватбанк 04.01.2021, строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 11.01.2021, зазначене свідчить про подання відзиву поза межами встановленого судом строку, а тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, відзив підлягає залишенню без розгляду, як такий, що подано за межами процесуального строку. Клопотань про продовження строку на подання відзиву від АТ КБ Приватбанк не надходило.

5.2. Від третьої особи відзив на касаційну скаргу не надходив.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. У 2016 році ТОВ Арготрейд ЛТД та АТ КБ Приватбанк укладено Кредитний Договір №4А16096Г, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 4 500 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності підприємства.

6.2. Крім того, 24.10.2016 ТОВ Арготрейд ЛТД (поручитель) та ПАТ КБ Приватбанк (кредитор) укладено договір поруки №4М12385М/П, предметом якого є надання поручителем поруки перед кредитором за виконання ТОВ Магнум-Трейд своїх зобов`язань за кредитним договором від 13.12.2012 №4М12385И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначених кредитним договором.

6.3. Згідно з пунктами 2 та 3 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

6.4. Пунктами 4, 5 та 6 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

6.5. За положеннями пункту 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ Приватбанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7 договору поруки).

6.6. За умовами пункту 8 Договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

6.7. Пунктом 9 Договору поруки встановлено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1% від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

6.8. Згідно з пунктом 10 Договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

6.9. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 Договору поруки).

6.10. Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 16.05.2016, укладеної сторонами (пункт 17 Договору поруки).

6.11. Як стверджував позивач, суттєвою передумовою укладання оспорюваного договору поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягав позивач, було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед Банком.

6.12. Позивач вказував, що на виконання вказаного оспорюваного Договору поруки, ним як поручителем, були перераховані на користь Банку грошові кошти на виконання зобов`язання по кредитному договору від 13.12.2012 №4М12385И відповідно до Договору поруки від 24.10.2016 №4М12385И/П на загальну суму 621 548 474,45 грн.

При цьому позивач стверджував, що дії із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4А16096Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України. Однак, зобов`язання Банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях не були виконані, тому з огляду на тривале невиконанням Банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки, позивач вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов оспорюваного договору поруки.

За твердженням позивача, оспорюваний ним правочин був укладений внаслідок введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому правочин є недійсним у силу частини першої статті 230 ЦК України.

РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ

Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.11.2020 справу №910/18059/19, передано на розгляд колегії суддів: Пільков К.В. (головуючий), Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10.12.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/18059/19 у зв`язку з обранням судді Пількова К.В. до складу Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів від 30.11.2020 №13) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 24.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/18059/19 за касаційною скаргою ТОВ Арготрейд ЛТД на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною спору у справі є питання наявності чи відсутності правових підстав для визнання Договору поруки від 24.10.2016 №4М12385И/П недійсним, вчиненого під впливом введення в оману.

8.2 . Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

8.3. Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

8.4. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

8.5. За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

8.6. У пункті 3 частин першої статті 3, статті 6 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає право суб`єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

8.7. Згідно зі статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

8.8. Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

8.9. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

8.10. Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

8.11. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

8.12. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

8.13. Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

8.14. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення . Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи № 910/13451/18.

8.15. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Схожі за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18 та від 29.10.2020 у справі №910/18604/19.

8.16. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним у розумінні статей 215, 230 ЦК України .

8.17. Суди виходили з того, що позивачем належними доказами не доведено того, що відповідачем надано пропозицію позивачу щодо трансформації кредитного портфеля та обов`язковість укладення кредитного договору та оспорюваного Договору поруки для отримання позивачем прибутку, так само як і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні кредитного договору від у 2016 році №4А16096Г та Договору поруки.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що, виходячи з правової природи кредитного договору та наявних доказів у матеріалах справи вбачається, що укладення кредитного договору позивачем відбулося з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення оспорюваного договору поруки - не внаслідок необхідності отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, а у зв`язку із вільним волевиявленням позивача, здійсненого ним у порядку статті 627 ЦК України.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що в матеріалах справи міститься протокол від 21.10.2016 №21/10-1 загальних зборів учасників ТОВ Арготрейд ЛТД , відповідно до порядку денного якого було вирішено укласти кредитний договір з ПАТ КБ Приватбанк на суму 4 500 000 000,00 грн зі строком повернення кредиту в 1 рік з моменту підписання кредитного договору.

Водночас жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Разом з тим, відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

8.18. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.19. Як на підставу для подання касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину умисно ввела в оману іншу сторону щодо істотних умов договору.

8.20. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №910/18531/19).

8.21. Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріалами справи не підтверджено введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, що мають істотне значення, під час укладення Договору поруки, а тому відсутні правові підстави для визнання такого Договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

При цьому суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

8.22. Так, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

8.23. Відтак, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що судами ухвалені оскарженні рішення відповідно до встановлених ними обставин та на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у цій справі судами досліджено докази та встановлені обставини, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин, на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним.

8.24. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

8.25. При оцінці доводів та аргументів касаційної скарги, мотивів оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд враховує сталу практику Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 230 ЦК України (зокрема щодо визнання договорів поруки недійсними у зв`язку з введенням банку в оману позичальника, а саме щодо істотних умов договору - трансформації кредитного портфелю ПАТ КБ Приватбанк , наявністю заставного майна та забезпечення договору поруки) у справах з подібними правовідносинами.

Так, переглядаючи судові рішення у справі № 910/18604/19 у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України Верховний Суд вказав, що "у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину".

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 у справі № 910/18295/19 (правовідносини у якій є подібними тим, що склалися у справі №910/18059/19), у якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Фініті-Компані" намагалось визнати недійсним договір поруки від 11.11.2016 № 4М12091И/П, укладений з АТ "КБ "Приватбанк", з підстав, що договір був укладений товариством під впливом обману, дійшов таких висновків:

"Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України."

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене апеляційним господарським судом у справі №910/18059/19 правозастосування вказаної статті повністю відповідає такому висновку, а тому колегія суддів доходить висновку про закриття касаційного провадження у цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

8.26. При цьому Касаційний господарський суд відзначає, що оскаржувані судові рішення не містять посилань на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.04.2020 у справі №909/685/18, як про це зазначає скаржник у поданій касаційній скарзі, з огляду на що вказані доводи касаційної скарги про необґрунтованість застосування таких висновків в постанові суду апеляційної інстанції, судом касаційної інстанції відхиляються.

8.27. Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас посилання скаржника на неправомірну та необґрунтовану відмову судом першої інстанції у задоволенні клопотання про витребування доказів колегія суддів касаційної інстанції сприймає критично з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні клопотання позивача про витребування у відповідача рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, кредитного договору від 13.12.2012 №4М12385И з наданням інформації щодо його виконання, оскільки в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можливо встановити обставини, що входять в предмет доказування у даній справі, а також те, що кредитний договір та договір поруки не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення, а тому документи, на витребуванні яких наполягав позивач, жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи, чим спростовуються доводи апелянта в цій частині.

Суд касаційної інстанції погоджується з даними висновками судів попередніх інстанцій та додатково відзначає, що позивачем у поданому клопотанні не обґрунтовано та не наведено аргументованих фактів необхідності у витребуванні даних доказів, та не зазначено які саме обставини, що входять в предмет доказування, можуть підтвердити ці докази (або аргументи, які вони можуть спростувати). Крім того, позивачем не підтверджено неможливість отримання вказаних у клопотанні доказів самостійно.

Відтак, з урахуванням наведеного доводи касаційної скарги у цій частині також не знайшли свого нормативно-правового підтвердження.

8.28 . З огляду на викладене, судом касаційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

8.29. Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями обставини справи і докази у справі , порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як суду права , а не суду факту , повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.30. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки Верховний Суд у справах №№ 910/18604/19 та 910/18295/19 виклав висновок щодо питання застосування частини першої статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ Арготрейд ЛТД в цій частині.

9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі №910/18059/19 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Арготрейд ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі №910/18059/19, відкрите на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Арготрейд ЛТД в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 у справі №910/18059/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос