Постанова

від 20.01.2021 по справі 149/1351/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 149/1351/16-ц

провадження № 61-16421св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю А.Т.К. ,

відповідачі: ОСОБА_1 , фермерське господарство СОМ ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю А.Т.К. на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 01 серпня 2016 року у складі судді Гончарук-Аліфанової О. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю А.Т.К. (далі - ТОВ А.Т.К. ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , фермерського господарства СОМ (далі - ФГ СОМ ) про визнання договору оренди недійсним, скасування державної реєстрації речового права договору оренди землі та визнання попереднього договору оренди землі поновленим.

Позовна заява мотивована тим, що у 2015 році після закінчення строку дії договору оренди ТОВ А.Т.К. продовжило використання земельної ділянки, у 2015 році сплатило орендну плату, у лютому 2016 року звернулося до ОСОБА_1 з пропозицією поновити договір оренди земельної ділянки до 20 листопада 2019 року, на що остання повідомила, що уклала договір оренди з ФГ СОМ . Позивач вважав порушеним його право на поновлення договору оренди землі.

Позивач просив суд визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0524885200:02:001:0004 площею 2,4167 га, укладений 18 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ СОМ ; визнати поновленим договір оренди цієї ж земельної ділянки, укладений 20 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ А.Т.К. .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 01 серпня 2016 року в позові ТОВ А.Т.К. у частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання договору оренди земельної ділянки поновленим відмовлено.

Додатковим рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 30 вересня 2016 року в позові ТОВ А.Т.К. у частині скасування державної реєстрації відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі не повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, не направив ОСОБА_1 проект додаткової угоди; продовження користування ТОВ А.Т.К. земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди не свідчить про законність такого користування.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 01 серпня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач у передбачені законом строки не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ А.Т.К. , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року поновлено ТОВ А.Т.К. строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів та розпочав роботу Верховний Суд.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ А.Т.К. має переважне право на поновлення договору оренди відповідно до погоджених сторонами умов договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2009 року та статті 33 Закону України Про оренду землі , яку суди застосували у редакції, що не була чинною на момент укладення договору оренди земельної ділянки.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 20 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та ТОВ А.Т.К. укладено договір оренди земельної ділянки № 258, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надала ТОВ А.Т.К. у строкове платне користування належну їй земельну ділянку, розташовану на території Петриківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, площею 2,4167 га.

Згідно з пунктом 8 договору оренди, його укладено на 5 років, тобто до 20 листопада 2014 року. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про наміри продовжити його дію.

За умовами пункту 8.1 договору оренди, поновлення договору здійснюється шляхом направлення орендарем не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку оренди, письмової заяви про бажання продовжити договірні відносини. У разі заперечень орендодавця проти продовження договору, він зобов`язаний повідомити про це орендаря не пізніше ніж за 10 днів до закінчення погодженого строку оренди.

Договір вважається продовженим і в разі, якщо орендар не направлятиме заяву, а продовжуватиме користуватись земельною ділянкою в разі, якщо орендодавець не надішле письмових заперечень.

Пунктом 29 договору оренди передбачено, що орендодавець зобов`язаний забезпечити орендарю переважне право на укладення договору оренди на новий строк.

Згідно з пунктом 37 договору оренди, його дія припиняється в т. ч. у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 42.4 договору оренди визначено відповідальність орендодавця за незабезпечення орендарю можливості використати переважне право на укладення договору оренди, яка полягає у відшкодуванні завданих збитків.

Відповідно до договору оренди землі від 18 листопада 2015 року № 15-СМ-2015, ОСОБА_1 надала ФГ СОМ в оренду належну їй земельну ділянку, розташовану на території Петриківської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, площею 2,4167 га, кадастровий номер 0524885200020010004, з орендною платою в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Зазначений договір зареєстровано 18 грудня 2015 року (а. с. 10).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставами для визнання недійсним правочину за змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є недотримання в момент вчинення такого правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 кодексу, зміст якого не може суперечити як кодексу, так і іншим актам цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 16, частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, сторона або інша заінтересована особа може заперечити його дійсність на підставах, встановлених законом, у судовому порядку для захисту своїх прав чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі, а статтею 18 цього Закону передбачено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 33 Закону України Про оренду землі визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк та поновлення договору оренди землі , використовуючи конструкцію поновлення договору оренди землі як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України Про оренду землі ).

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України Про оренду землі ).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі ). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як мовчазну згоду орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Нормами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, дослідження та оцінки всіх доказів, а також зазначення норм матеріального права, якими суд керувався при вирішенні позову.

Встановивши, що позивач відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі до закінчення визначеного законом строку не повідомив орендодавця про намір продовжити договір оренди земельної ділянки, не надіслав при цьому додаткову угоду, тобто не скористався наданим йому правом та не вчинив дії, спрямовані на реалізацію свого переважного права на продовження договору оренди, забезпечення поновлення права користування відповідною земельною ділянкою, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки за таких обставин укладення орендодавцем (власником орендованої земельної ділянки) нового договору оренди земельної ділянки з іншим орендарем не суперечить законодавству та не порушує права та інтереси первинного орендаря щодо поновлення договору оренди.

Зазначений висновок узгоджується з висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Великої Палати Верховного Суду висловлений у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20).

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ А.Т.К. має переважне право на поновлення договору оренди відповідно до погоджених сторонами умов договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2009 року та статті 33 Закону України Про оренду землі , не знайшли свого підтвердження, оскільки питання поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , неодноразово було предметом розгляду Верховим Судом, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з якими для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), предметом позову в якій було визнання поновленим договору оренди землі у запропонованій редакції на підставі частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, зокрема, з огляду на те, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, статті 15 ЦК України буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Доводи скарги позивача на те, що суди застосували статтю 33 Закону України Про оренду землі у редакції, що не була чинною на момент укладення договору оренди земельної ділянки, не знайшли свого підтвердження, оскільки суд має застосовувати норму права, чинну на час виникнення спірних правовідносин, тобто правовідносин щодо поновлення договору оренди землі.

Крім того, не знайшли свого підтвердження доводи скарги про те, що після закінчення строку дії договору (20 листопада 2014 року), враховуючи відсутність письмових заперечень зі сторони орендодавця, орендар на підставі пункту 8.1 договору оренди, вважаючи договір поновленим на новий строк, продовжував користуватися земельною ділянкою, а орендодавець отримувати орендну плату, оскільки строк дії договору закінчився 25 листопада 2015 року, а тому за період з 20 листопада 2014 року до 25 листопада 2015 року орендодавець отримував орендну плату на підставі діючого договору оренди землі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що договір оренди між ОСОБА_1 та ТОВ А.Т.К. укладено на 5 років, тобто до 20 листопада 2014 року, оскільки зі справи вбачається, що договір оренди укладено 20 листопада 2009 року строком на 5 років без зазначення конкретної дати закінчення дії договору. Таким чином, відповідно до статті 18 Закону України Про оренду землі договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації, тобто з 25 листопада 2010 року та строком закінчення договору є 25 листопада 2015 року. Проте, зазначені висновки судів попередніх інстанцій не випливають на правильність вирішення спору.

При вирішенні справи суди вірно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю А.Т.К. залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. А. Стрільчук