Рішення

від 13.03.2007 по справі 22ц-236/07

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-236/07 Головуючий в 1

інстанції Панасюк С

Справа № 22ц-236/07                                   Головуючий в

1 інстанції Панасюк С.Л.

Категорія - 22                                                                                      Доповідач

Расевич С.І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

 іменем    України

13 березня 2007

року                                                                                                           м.

Луцьк

Колегія суддів

судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в

складі:

головуючого - судці Расевича С.І.,

суддів                          Киці С.І., Шевчук Л.Я.

при секретарі             Гордійчук І.В.

розглянула

у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури

Вінницької області, прокуратури Волинської області, Державного каз­начейства

України, Головного управління державного казначейства України у Вінницькій

області, Головного управління державного казначейства України у Волинській

області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними

діями органів прокура­тури, за апеляційними скаргами позивача, прокуратур

Вінницької області та Волинської об­ласті, Головного управління державного

казначейства у Волинській області на рішення Ко­вельського міськрайонного суду

Волинської області від 25 грудня 2006 року.

Особи,

які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1; представник позивача - ОСОБА_2;

відповідачі - прокуратура

Вінницької області, прокуратура Волинської області, Державне казначейство

України, Головне управління державного казначейства України у Вінницькій

області, Головне управління державного казначейства у Волинській області;

представники відповідачів - Гайдашук Діана Анатоліївна, Ткачук Сергій

Ярославович, Зізю-кіна Юлія Леонідівна, Самолюк Євгенія Володимирівна. Колегія

суддів

встановила:

13 березня 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до прокуратури Він­ницької

області, прокуратури Волинської області, Головного управління державного казна­чейства

України у Вінницькій області, Головного управління державного казначейства Укра­їни

у Волинській області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої

неза­конними діями органів прокуратури.

Ухвалою суду до участі в справі було залучене в якості відповідача Державне

каз­начейство України.

Обґрунтовував позов тим, що 11 червня 2001 року відносно нього була

порушена слідчим прокуратури Вінницької області кримінальна справа за ознаками

злочинів, передба­чених ст. 168 ч. З, ст. 169 ч. 1 КК України 1960 року

(одержання хабара, посередництво в ха­барництві). Напередодні, 10 червня 2001

року, позивач був затриманий слідчим прокуратури м. Вінниці у приміщенні

Ковельського МРВ УМВС України у Волинській області за підо­зрою у вчиненні

злочинів, передбачених ст. 170 та ст. 169 КК України 1960 рок (дача хабара,

посередництво в хабарництві). На виклик названого слідчого у Ковельський МРВ

позивач прибув на власному автомобілі, в якому знаходились радіотелефон «Senao» вартістю 5995

грн., мобільний телефон вартістю 817 грн. та цифровий диктофон вартістю 708

грн., які після затримання зникли. Крім цього, під час затримання у позивача

були вилучені гроші в сумі 200 грн., з яких йому згодом були повернуті лише 20

грн. Після затримання позивач був доставлений у м. Вінницю, де 13 червня 2001

року йому було пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст.

168 ч. З та ст. 169 ч. 1 КК України 1960 року. Цього ж дня позивач з санкції

заступника прокурора Вінницької області був взятий під варту. Поста­новою судді

Ленінського районного суду м. Вінниці від 2 липня 2001 року згадана санкція

була скасована із звільненням позивача з-під варти. Цього ж дня щодо позивача

була пору­шена ще одна кримінальна справа за тими ж статтями КК України 1960

року, але за іншими епізодами, і він знову цього ж дня був затриманий. 4 липня

2001 року слідчим прокуратури Вінницької області позивачу було пред'явлене

обвинувачення за ст. 168 ч. З та ст. 169 ч. 2 КК України 1960 року і слідчий за

згодою заступника прокурора Вінницької області зверну­вся до суду з поданням

про обрання щодо позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Постановою судді Ленінського району м. Вінниці від 5 липня 2001 року в обран­ні

позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було відмовлено і

цього ж дня він був звільнений з-під варти з обранням запобіжного заходу у

вигляді підписки про не­виїзд. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від

10 липня 2001 року згадана вище постанова судді була скасована. Дізнавшись про

таке рішення апеляційного суду позивач, переживаючи за своє життя і здоров'я,

ухилився від слідства і з липня 2001 року по квітень 2002 року переховувався,

витративши у зв'язку з цим 25000 грн. В цей час кримінальна справа щодо

позивача була передана для розслідування в прокуратуру Волинської області.

Постановою слідчого прокуратури Волинської області від 1 серпня 2001 року був

оголоше­ний розшук позивача. 19 квітня 2002 року позивач повідомив прокурора

Волинської області про своє місце перебування і 26 квітня 2002 року він знову

був взятий під варту. Після закін­чення двохмісячного строку перебування під

вартою його продовжували незаконно утриму­вати під вартою до 20 червня 2002

року, коли він був звільнений і щодо нього знову був об­раний запобіжний захід

у вигляді підписки про невиїзд. 29 травня 2002 року постановою слі­дчого

прокуратури м . Луцька щодо позивача була порушена кримінальна справа за ч. З

ст. 190 КК України (шахрайство), а 5 червня 2002 року по цій статті йому було

пред'явлене обвинувачення. 25 червня 2002 року постановами слідчих прокуратур

м. Луцька та Волинсь­кої області щодо позивача були порушені кримінальні справи

за ч. З ст. 368, ч. 2 ст. 364 КК України (одержання хабара та зловживання

владою або службовим становищем), 26 червня 2002 року постановою слідчого

прокуратури м. Луцька позивачу було пред'явлено обвину­вачення за цими статтями

і справа 30 липня 2002 року була направлена до суду. 25 грудня 2002 року справа

про обвинувачення позивача була повернута на додаткове розслідування. 10 червня

2003 року справа постановою слідчого була закрита за недоведеністю участі пози­вача

у вчиненні злочину. 13 жовтня 2003 року позивач звернувся до суду з позовом про

від­шкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового

слідства і про­куратури. 11 листопада 2003 року постанова про закриття кримінальної

справи була скасова­на прокурором м. Луцька. 1 лютого 2004 року постановою

слідчого справа знову була закри­та за недоведеністю участі позивача у вчиненні

злочину. 9 лютого 2004 року ця постанова була скасована Ковельським міжрайонним

прокурором. 16 квітня 2004 року кримінальна справа про обвинувачення позивача у

вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 368 КК України, була

закрита за недоведеністю участі позивача у вчиненні злочину.

На момент

затримання позивач працював ІНФОРМАЦІЯ_1 ТзОВ «Атлант» ЛТД і вважав, що втратив

у період з 10 червня 2001 року і далі, упродовж 20 міся­ців до

працевлаштування, можливість працювати на цій посаді, а тому втратив заробіток

у сумі 12150 грн., який просив стягнути як майнову шкоду. Крім цього, позивач

просив стяг­нути вартість радіотелефона, мобільного телефона та цифрового

диктофона і неповернуті йому 180 грн., всього 7700 грн. Позивач просив також

стягнути як майнову шкоду вартість автомобіля «Мерседес-300», яка складає 79500

грн., який був викрадений невідомими особа­ми у період, коли позивач

переховувався від слідства. Просив стягнути як майнову шкоду понесені під час

переховування від слідства витрати на оплату переховування та продукти

харчування в сумі 25 000 грн., а також 60 000 грн. за правову допомогу. Всього

позивач про­сив стягнути в його користь у відшкодування майнової шкоди 184350

грн.

Позивач також стверджував, що внаслідок незаконних дій органів прокуратури,

а саме   незаконного   порушення  

кримінальних   справ   щодо  

нього,   необгрунтованого

пред'явлення обвинувачень, незаконного затримання, незаконного арешту і

утримання під вартою, в тому числі 22 доби без будь-яких законних підстав,

незаконного оголошення розшуку, йому завдана моральна шкода в розмірі 535 000

грн.

Крім цього, позивач просив зарахувати йому до загального трудового стажу 20

мі­сяців, протягом яких, як він вважає, він був позбавлений можливості

працювати.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 25 грудня 2006 року позов

задо­волено частково.

Постановлено визначити відшкодування майнової шкоди ОСОБА_1 у 380 грн. 06

коп. Стягнення провести за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом

списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 встановленої до відшкодування

суми з єдиного казначейського рахунка Державного бюдже­ту України.

Постановлено визначити відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у 90 000 грн.

Стягнення провести за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом

списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 встановленої до відшкодування

суми з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України.

Постановлено зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу, а також до

безперервного стажу, термін його перебування під вартою з 10 червня 2001 року

по 5 липня 2001 року та з 26 квітня 2002 року по 20 червня 2002 року.

В решті вимог

відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення в частині

стягнення майнової та моральної шкоди та постановити нове, яким стягнути в його

користь 25 000 грн. витрат, понесених за період ухилення від слідства, 7520

грн. за викрадені з авто­мобіля радіотелефон, мобільний телефон та диктофон,

всього 32520 грн. у відшкодування майнової шкоди та 250 000 грн. у

відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі представник прокуратур Вінницької та Волинської

областей Гайдашук Д.А. просить це рішення скасувати та постановити нове

рішення, яким у задово­ленні позовних вимог відмовити у зв'язку з неправильним

застосуванням норм матеріально­го права.

В апеляційній скарзі ГУДКУ у Волинській області просить це рішення

скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог

відмовити у зв'язку з не­правильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити, а апеляційні скарги прокуратури

та ГУДКУ у Волинській області задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК

України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,

незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, неза­конного

застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про

невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного

стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у

повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання,

попереднього (досудового) слідства, прокура­тури або суду.

Позивач має право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, визначеному

Законом України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові

незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і

суду".

Суд першої інстанції вірно визначив розмір відшкодування майнової шкоди,

стяг­нувши на користь позивача 200 грн. 06 коп. відшкодування заробітку за

період з 10 червня 2001 року по 1 липня 2001 року, а також 180 грн., які були

вилучені у нього під час затри­мання 10 червня 2001 року та не повернуті йому.

Позивач не довів, що зникнення належних йому радіотелефону, мобільного

телефону, цифрового диктофона, автомобіля „Мерседес-300" є прямим

наслідком вчинених щодо нього органами прокуратури незаконних дій. Зако­ном не

передбачено відшкодування витрат у зв'язку з переховуванням від слідства.

Суд першої інстанції також правильно відмовив у стягненні витрат на правову

до­помогу, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

Разом з тим,

колегія судців вважає, що суд першої інстанції невірно визначив розмір

відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК

України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом

залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та ду­шевних страждань,

погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх

реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є

підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають

істотне значення. При ви­значенні розміру відшкодування враховуються вимоги

розумності і справедливості. Врахо­вуючи зазначені положення цивільного

законодавства та фактичних обставин справи колегія суддів приходить до

висновку, що слід визначити відшкодування моральної шкоди позива­чеві ОСОБА_1 у

розмірі 35000 грн.

Сторони не оспорюють рішення в частині зарахування до загального трудового

стажу, а також до безперервного стажу термін перебування позивача під вартою.

Таким чином, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині

визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314 ЦПК України, на підставі ст. ст. 23, 1176 ЦК Украї­ни,

колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну

скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційні скарги прокуратур Вінницької та Волинської областей, Головного

управління державного казначейства України у Волинській області задовольнити

частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 грудня

2006 року в даній справі в частині визначення відшкодування моральної шкоди

змінити.

Визначити відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у розмірі тридцять п'ять

тисяч гривень.

Стягнення провести за рахунок коштів Державного бюджету

України шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 встановленої

до відшкодування суми з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету

України.

В решті рішення

залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути

оска­ржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до судової палати у

цивільних спра­вах Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання

ним законної сили.