Рішення

від 27.01.2021 по справі 280/4776/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 січня 2021 року Справа № 280/4776/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, 164, м.Запоріжжя, 69107, ЄДРПОУ 43847544) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява (з урахуванням уточненої) ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні відповідно до ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку - у розмірі 22 735, 69 грн. (двадцять дві тисячі сімсот тридцять п`ять грн. 69); визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку та стягнути з відповідача державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2020 по 10.07.2020 включно у розмірі 97 670,08 грн. (дев`яносто сім тисяч шістсот сімдесят грн. 08 коп.).

У позові та уточненій позовній заяві зазначено наступне. 28.01.2020 позивача було звільнено з посади заступника начальника відділу оцінки впливу на довкілля та моніторингу управління дозвільної діяльності, оцінки впливу на довкілля та моніторингу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації у зв`язку з ліквідацією державного органу - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації (Наказ про звільнення ОСОБА_1 №4-к від 27.01.2020). позивачці при звільненні було виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований час у місяці звільнення у наступному розмірі: оклад держслужбовця - 5314,29 грн., вислуга - 1116 грн., ранг, - 514,29 грн. та грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 10362,24 грн, всього 17306,82 грн. 31.03.2020 відповідачем добровільно погашено позивачу частину заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 23586 грн., а також здійснено доплату невиплаченої заробітної плати - окладу держслужбовця у розмірі 428,57 грн. та виплати за вислугу у розмірі 90 грн. Проте, якщо провести розрахунок середньоденної заробітної плати, яка була застосована відповідачем для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача була застосована на рівні 548,50 грн., а не 1082,65 грн. При чому, відповідачем не надано жодного обґрунтування або розрахунку. Середньоденна заробітна плата позивача згідно довідки про середній заробіток № 19 від 30.01.2020 складає 1082,65 грн. (19324,22 (заробітна плата за листопад 2019 року) + 26147,16 (заробітна плата за грудень 2019 року)/42 (кількість робочих днів) = 1082,65 грн.). Отже, загальний розмір заборгованості, який має бути сплачено позивачу становить 46553,95 грн. за період затримки розрахунку з 29.01.2020 по 30.03.2020. Окрім цього кількість робочих днів з 29.01.2020 по 10.07.2020 складає 112 днів, а тому середній заробіток за зазначений період складає 121256,80 грн. Враховуючи часткове погашення, сума заборгованості по сплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 97670,08 грн.. Таким чином, заборгованість відповідача-1 перед позивачем становить: частина заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 97670,08 грн. (несплачена частина); вихідна допомога відповідно до ст.44 КЗпП України у розмірі середньомісячної заробітної плати, що підлягає виплаті позивачу при звільнені у зв`язку з ліквідацією Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної адміністрації у розмірі 22735,69 грн. Просить позов задовольнити.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому зазначено, що на момент звільнення ОСОБА_1 перебувала на державній службі. Звільнено позивача з посади 28.01.2020 відповідно до наказу директора Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації від 27.01.2020 за №4-к. ОСОБА_1 виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований час у місяці звільнення у наступному розмірі: оклад держслужбовця - 5314,29 грн., вислуга - 1116 грн., ранг, - 514,29 грн. та грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 10362,24 грн, всього 17306,82 грн. 31.03.2020 відповідачем добровільно погашено позивачу частину заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 23586 грн., а також здійснено доплату невиплаченої заробітної плати - окладу держслужбовця у розмірі 428,57 грн. та виплати за вислугу у розмірі 90 грн. Так як заборгованість за час затримки виплати грошових коштів позивачу нараховувалась станом на 30.03.2020, то як наслідок відповідна подія, з якою пов`язане нарахування виплат із середньомісячної заробітної плати за останні два місяці є грудень 2019 року та січень 2020 року. Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 розмір середньомісячної заробітної плати становить 589,65 грн. Отже, розрахунок за час затримки виплати грошових коштів таким чином становив 23586. Питання виплати вихідної допомоги при ліквідації державного органу, відповідно до редакції ст.87 Закону України "Про державну службу", що діяв на момент звільнення позивача, не було передбачено. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 21.07.2020 позовну заяву у справі № 280/4776/20 залишено без руху та наданий позивачу строк 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою від 10.08.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 07.09.2020.

.Ухвалою суду від 07.09.2020 замінено відповідача у справі на належного - Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації. Підготовче засідання по справі відкладено на 21.10.2020.

Ухвалою суду від 21.10.2020 підготовче засідання по справі відкладено на 18.11.2020

Ухвалою суду від 18.11.2020 замінено відповідача Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації його правонаступником Департаментом захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації та підготовче судове засідання було відкладено на 17.12.2020.

Ухвалою суду від 17.12.2020 підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті на 18.01.2021.

Перед судовим засіданням представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував, про що свідчить відповідна відмітка на клопотанні.

Враховуючи те, що сторонами подані всі докази та пояснення по суті спору, суд у відповідності до ч.9 ст.205 КАС України вважає за можливе завершити розгляд справи без участі сторін у порядку письмового провадження та на підставі наявних у ній доказів.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

У Наказі Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації від 27.01.2020 за №4-к зазначено: "… Відповідно до статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1-1 частини першої статті 87, статті 89 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28.11.2019 №588 "Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації", зі змінами, НАКАЗУЮ: 1.ЗВІЛЬНИТИ ОСОБА_1 , заступника начальника відділу оцінки впливу на довкілля та моніторингу управління дозвільної діяльності, оцінки впливу на довкілля та моніторингу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу з припиненням державної служби 28 січня 2020 року. Підстава: заява ОСОБА_1 , розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28.11.2019 №588 "Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації". 2. Згідно статті 83 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а саме: основну за період роботи з 01.06.2018 по 28.01.2020 тривалістю 20 днів. …".

У Довідці про середній заробіток ОСОБА_1 від 30.01.2020 за №19 зазначено, що: у листопаді 2019 року нараховано було заробітну плату у сумі 19324,22 грн. за 21 фактично відпрацьованих робочих днів та згідно графіка роботи; у грудні 2019 року нараховано було заробітну плату у сумі 26147,16 грн. за 21 фактично відпрацьованих робочих днів та згідно графіка роботи. Всього було нараховано заробітну плату у сумі 45471,38 грн. Середньоденна заробітна плата складає 1082,65 грн. Середньомісячна заробітна плата складає 22735,69 грн..

Водночас, у Довідці про заробітну плату ОСОБА_1 зазначено, що: у грудні 2019 року нараховано було заробітну плату у сумі 26147,16 грн. за 21 фактично відпрацьованих робочих днів та згідно графіка роботи; у січні 2020 року нараховано було заробітну плату у сумі 7643,15 грн. за 18 фактично відпрацьованих робочих днів та згідно графіка роботи; Всього було нараховано заробітну плату у сумі 33610,31 грн. Середньоденна заробітна плата складає 589,65 грн.

Згідно з ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п.2 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого 08.02.1995 постановою Кабінету Міністрів України №100, зазначено: "… У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. …".

Суд погоджується з твердженням позивача, що за матеріалами справи виплата пов`язана з подією звільнення позивача з роботи.

ОСОБА_1 звільнена з посади 28.01.2020, а отже календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата - це листопад та грудень 2019 року, а не як зазначає відповідач грудень 2019 - січень 2020 року.

Звідси, при обчисленні заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно використовувати інформацію з Довідки про середній заробіток ОСОБА_1 від 30.01.2020 за №19.

Розраховуючи кількість днів затримки розрахунку позивач зазначає, що загальна кількість робочих днів з 29.01.2020 по 10.07.2020 - 112 днів. З урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, який підлягає стягненню на користь позивача становить 97670,08 грн. (121256,80 грн (1082,65*112)-23586 грн. (сума погашення заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та недоплатою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22967,95 грн., суму 97670,08 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

З цього приводу суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Так, враховуючи що розмір простроченої заборгованості з виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на 30.03.2020 становив 22967,95 грн., звернення позивача до суду з позовом про стягнення останньої у липні 2020 року (тобто більше ніж через пять місяців після звільнення) та розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення належної до стягнення з відповідача суми середнього заробітку до суми недоплаченого середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 967,95 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку мала місце бездіяльність Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, яка полягала у недоплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з норм законодавства, яке регулює обчислення заробітної плати та компенсацію в разі затримки її виплати, а також приходить до висновку про необхідність стягнення з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 22 967,95 грн.

Щодо бездіяльності відповідача стосовно невиплати вихідної допомоги при звільненні та її стягнення суд зазначає наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон №889-VIII.

Відповідно до частини 1, 2 статті 1 Закону №889-VIII (тут й надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Як зазначено у частині 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Пунктом 2 частини 2 статті 3 Закону №889-VIII визначено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, місцевих державних адміністрацій.

Частиною 1 статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Як зазначено у частині 2 та 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 №117-IX (далі - Закон №117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Законом №117-ІХ, який набрав чинності з 25.09.2019, до статті 87 Закону №889-VIII внесено зміни, а саме: у пункті 1 слова "ліквідація державного органу" замінено словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключено; доповнено вказану статтю пунктом 1-1 такого змісту: ліквідація державного органу.

Отже, з 25.09.2019 у відповідності до пунктів 1, 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

При цьому, частина 4 статті 87 Закону №889-VIII, якою передбачено право на отримання вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати при звільненні з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті (на час звільнення позивача з посади) залишилася незмінною.

Суд звертає увагу, що виплата державному службовцю вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, гарантована частиною 4 статті 87 Закону №889-VIII, була передбачена з дати набрання чинності Законом №889-VIII - з 01.05.2016.

При цьому, пункт 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, яким змінено вказану норму Законом №117-ІХ, безпосередньо пов`язаний з пунктом 1 і лише розвиває та доповнює останній, оскільки ліквідація юридичної особи (державного органу) є однією з форм припинення юридичної особи, серед яких також наявна реорганізація юридичної особи, про яку прямо зазначено у пункті 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII.

Такий висновок суду ґрунтується на положеннях частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Також на користь вищезазначеного свідчить те, що Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності з 13.02.2020, у частині 4 статті 87 Закону №889-VIII слова і цифру "на підставі пункту 1" замінено словами і цифрами "на підставі пунктів 1 та 1-1".

Тобто, така правова неузгодженість щодо підстав припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та підстав для виплати державному службовцю вихідної допомоги у разі звільнення з державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу існувала лише нетривалий проміжок часу з 25.09.2019 по 13.02.2020, що у спірному випадку фактично призвело до несприятливих наслідків для позивача, який був звільнений з державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу у вказаний період, та не отримав вихідну допомогу, на відміну від осіб, які звільнені з державної служби з тих самих підстав, але в інший період.

При цьому, редакція Закону №889-VIII у зазначений період не містила будь-якої заборони застосування положень частини 4 статті 87 Закону №889-VIII при застосуванні до державного службовця положень пункту 1-1 частини першої статті 87 вказаного Закону.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, до правовідносин, пов`язаних з проходженням державної служби, можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (тут й надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 4 статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Таким чином, пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, на підставі якого позивача звільнено із займаної посади, гарантує працівнику при звільненні право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України, тоді як частина 4 статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 даного Кодексу, у тому числі державних службовців.

Крім того, суд звертає увагу, що зі змісту наказу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації "Про звільнення ОСОБА_1 " від 27.01.2020 №4-к при звільненні позивача з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу слідує, що відповідач у наказі про звільнення окрім пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1-1 частини 1 статті 87, статті 89 Закону №889-VIII, зазначив також пункт 1 ч. 1 статті 40 КЗпП України.

Таким чином, позивача звільнено з посади, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24.04.2008 у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України", заява №21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява №68385/10 п.35 та №71378/10).

Таким чином, оскільки приймаючи наказ від 27.01.2020 №4-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, самостійно визначив та застосував пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України, суд вважає, що позивач мав законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить до висновку, що оскільки виплата вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу була передбачена з дати набрання чинності Законом №889-VIII, однак у період з 25.09.2019 до 13.02.2020 у зв`язку з внесенням змін до Закону №889-VIII вказане питання не було врегульовано, то в силу положень частини 3 статті 5 Закону №889-VIII на спірні правовідносини поширюється дія норм законодавства про працю, у зв`язку з чим позивач має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 КЗпП України.

Суд зазначає, що спір щодо розміру середнього місячного заробітку ОСОБА_1 у даній справі відсутній.

Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Лист Національного агентства України з питань державної служби від 26.12.2019 за №9838/13-19 має індивідуальний характер та не є нормою права.

Щодо органу, який має здійснити виплату позивачу вихідної допомоги слід зазначити наступне.

При визначенні процесуального правонаступництва слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників, необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновлення порушених прав до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

При цьому, державні органи, хоча і є юридичними особами, але норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про перетворення юридичних осіб не можуть бути підставою для вирішення питання про правонаступництво для органів державної влади, оскільки ЦК України передбачає перехід при правонаступництві об`єктів цивільних та майнових прав, а в адміністративному праві мова йде про перехід специфічних, владних прав. Норма ж про те, що ліквідація юридичної особи не тягне за собою переходу прав та обов`язків у порядку правонаступності, стосовно державних органів не може діяти, оскільки ліквідація органу публічної влади обов`язково повинна тягнути за собою перехід його прав та обов`язків у порядку правонаступництва іншому органу.

Згідно пункту 51 рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі "Чуйкіна проти України" (Заява № 28924/04) Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що "інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих".

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Так, судом встановлено, що відповідно до п. 5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 588 від 28.11.2019 "Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації" вирішено припинити шляхом ліквідації з 01.02.2020 діяльність Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, функції якого передаються до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Також, вказаним пунктом розпорядження встановлено, що права та обов`язки ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації зберігаються за Департаментом агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

У зв`язку із чим, після виключення 01.09.2020 із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації судом здійснено заміну відповідача на належного - Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Згодом, розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 18.09.2020 № 402 "Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації" утворено з 01.10.2020 Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації. Пунктом 3 вказаного розпорядження визначений основний перелік функцій, що має здійснюватись новоутвореним Департаментом.

При цьому, п.2 розпорядження передбачено перейменувати з 01.10.2020 Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на Департамент агропромислового розвитку Запорізької обласної державної адміністрації. Пунктом 2 розпорядження також закріплено перелік основних функцій перейменованого Департаменту.

Аналіз положень вказаного розпорядження дає підстави суду дійти висновку про те, що функції ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації спочатку перейшли до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, а згодом до новоствореного Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Оскільки держава, в особі Запорізької обласної державної адміністрації, не відмовилась від функцій ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, а передавала їх від одного департаменту до іншого, суд дійшов висновку, що саме Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, який наразі виконує функції ліквідованого органу, має відповідати за вимогами позивача.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем у позові та заяві про збільшення розміру позовних вимог заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн. 00 коп.

Зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу суд вважає таким, що є співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, 164, м.Запоріжжя, 69107, ЄДРПОУ 43847544) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 967,95 грн.

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 967,95 грн. (двадцять дві тисячі дев`ятсот шістдесят сім гривень 95 коп.).

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі 22 735,69 грн.

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 22 735,69 грн. (двадцять дві тисячі сімсот тридцять п`ять гривень 69 коп.), що визначено без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (пр. Соборний, 164, м.Запоріжжя, 69107, ЄДРПОУ 43847544) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 27.01.2021.

Суддя А.В. Сіпака