Рішення

від 21.01.2021 по справі 914/420/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2021 Справа № 914/420/20

За позовом: Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави, в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Трускавецької міської ради Львівської області, м. Трускавець

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Водолій С.П. , м. Трускавець

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 534 910,42 грн

Суддя Мороз Н.В.

при секретарі Банзулі М. С.

Представники:

Від прокуратури: Леонтьєва Н.Т.

Від позивача: Григоришин В.В.

Від відповідача: не з`явився

Суть спору.

Позовну заяву подано заступником керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави, в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Трускавецької міської ради Львівської області, м. Трускавець до Товариства з обмеженою відповідальністю Водолій С.П. , м. Трускавець про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 534 910,42 грн.

25.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Цією ж ухвалою було зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №12/2385/18.

13.08.2020 ухвалою суду поновлено провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 03.09.2020.

03.09.2020 розгляд справи відкладено на 15.10.2020.

04.09.2020 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

18.09.2020 від заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури надійшла відповідь на відзив.

15.10.2020 розгляд справи відкладено на 03.11.2020.

У зв`язку із перебуванням судді Н. В. Мороз на лікарняному з 29.10.2020 по 06.11.2020, розгляд справи призначений на 03.11.2020 не відбувся.

Ухвалою суду від 09.11.2020 підготовче засідання відкладено на 24.11.2020.

18.11.2020 через канцелярію суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення.

У зв`язку із перебуванням судді Н. В. Мороз на самоізоляції з 20.11.2020 по 04.12.2020, розгляд справи призначений на 24.11.2020 не відбувся.

Ухвалою суду від 08.12.2020 підготовче засідання відкладено на 15.12.2020.

Ухвалою суду від 15.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.01.2021.

12.01.2021 розгляд справи по суті відкладено на 21.01.2021.

21.01.2021 прокурор та представник позивача з`явились, позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Позов просять задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 21.01.2021 не з`явився, однак на адресу суду через канцелярію господарського суду Львівської області надійшла заява від Директора ТОВ Водолій С.П. про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженим локдауном на території України.

Суд звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Ураховуючи неодноразові відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Позиція позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області посилається на те, що відповідачем використовується земельна ділянка загальною площею 0,8698 га, кадастровий номер 4611500000:07:004:0012, для розміщення нежитлового приміщення, за адресою: м. Трускавець вул. Стебницька, 75, без оформлення договору оренди. Таким чином ТзОВ Водолій С.П. як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки Трускавецької міської ради, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею за період з 01.01.2017 по 01.11.2019, тому зобов`язаний їх повернути власнику земельної ділянки на підставі ч.1ст.1212 ЦК України.

Порушення інтересів держави прокурор вбачає в тому, що згідно з положеннями Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Несплата до відповідного бюджету орендної плати за користування землею спричиняє шкоду економічним інтересам територіальної громади, що надає підстави для звернення прокурора до суду з відповідним позовом, оскільки захист порушених прав територіальної громади не здійснюється відповідним органом.

Позиція відповідача.

Відповідач зазначив, що 23.09.2015 року ТзОВ Водолій С.П. на підставі договору купівлі-продажу було придбано у власність нежитлове приміщення загальною площею 751,5 кв.м. на вул. Стебницькій, 75 у м. Трускавець, яке знаходиться на земельній ділянці комунальної власності площею 0,8698 га.

Відповідачем направлявся лист на адресу міського голови Трускавецької міської ради, яким директор Я. Притула просив надати довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за адресою вул. Стебницька, 75 у м. Трускавець з метою сплати земельного податку, проте, позивач листом не надав нормативну грошову оцінку земельної ділянки та не сприяв у її отриманні, а тільки вказав на сплату земельного податку у відповідності до попереднього землекористувача та на звернення щодо оформлення права користування земельною ділянкою.

Відповідач неодноразово звертався до Трускавецької міської ради з заявами про поділ земельної ділянки та зменшення площі з подальшою передачею відповідачу в оренду земельної ділянки у відповідності до його потреб, однак чиновники міської ради відмовлялись реєструвати такі заяви.

Окрім того відповідач зазначив, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проте, в матеріалах справи відсутні витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2017, 2018, 2019 роки, а розрахунок орендної плати проведений на підставі листа Міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та місті Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № 8-13-0.171-56/121-18 від 23.01.2020.

Враховуючи положення статей 20, 23 ЗУ Про оцінку земель , позивачем не надано належних і допустимих доказів в розумінні ГПК України, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі в частині стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 534 910,42 грн за 2017-2019 роки.

Таким чином, будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів), а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати, на думку відповідача, є необгрунтованими.

Також відповідач просив застосувати позовну давність, мотивуючи це тим, що згідно з ч. 1 ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Розрахунок збитків, доданий до позовної заяви, здійснений починаючи з 01.01.2017, позовна заява подана 20.02.2020. Відповідно на позовну вимогу про відшкодування коштів, на дату подання позовної заяви до суду, за січень та лютий 2017 поширюється позовна давність та відповідно стягнення неможливе.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просив до вимог про стягнення коштів за січень та лютий 2017 року застосувати трирічну позовну давність та в задоволенні позову відмовити повністю.

Обставини справи.

Згідно з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстру права власності на нерухоме майно з 23.09.2015 у приватній власності ТзОВ Водолій С.П. перебуває нежитлова будівля загальною площею 751,5 кв.м на вул. Стебницькій, 75 у м. Трускавці на підставі договору купівлі-продажу №3695 від 23.09.2015.

Для обслуговування даної будівлі, відповідач з 2015 року використовує земельну ділянку площею 0,8698 га (кадастровий номер 4611500000:07:004:0012), яка перебуває у комунальній власності, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Згідно копії листа № 63 від 06.10.2015 адресованого голові м. Трускавець п. Козиру Р.Я., ТзОВ Водолій С.П. в особі директора Притули Я.Б. зверталось до Трускавецької міської ради з проханням надати довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки у зв`язку із обов`язком сплати земельного податку по вказаній земельній ділянці.

Листами №18/28-2594/1 від 22.10.2015, №18/28-3249/1 від 16.12.2016, №18/16-165/1 від 19.01.2018, Трускавецькою міською радою відмовлено у видачі вищезазначеної довідки у зв`язку із тим, що відповідачем не набуто право власності чи право користування вказаною земельною ділянкою, а у відповідності до ст. 206 ЗК України, лише власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Тому відповідачу було запропоновано звернутися до міської ради з клопотанням щодо оформлення права користування земельною ділянкою по вул. Стебницькій, 75 в м. Трускавці, на якій розташовані придбані об`єкти нерухомого майна, у відповідності з вимогами чинного земельного законодавства. Відповідачем отримано лист від 9.01.18/ №18/16-165/1, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

З копії листа від 05.02.2019 № 18/16-366/4 Трускавецької міської ради адресованого директору ТзОВ Водолій С.П. Я. Притулі вбачається, що останнього запрошували взяти участь в роботі комісії по питанню перегляду визначення збитків завданих Трускавецькій міській раді ТзОВ Водолій С.П. , як неодержаного доходу за користування земельною ділянкою площею 0,8698 га. по вул. Стебницькій, 75 в м. Трускавці, призначеної для обслуговування земель транспорту без документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою за період з 01.10.2015 по 01.02.2019 року. Відповідачем отримано даний лист, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Трускавецькою міською радою Львівської області повідомленням від 07.03.2019 №18/16-656/4 інформовано директора ТзОВ Водолій С.П. про те, що на підставі порядку визначення та відшкодування збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням земельного законодавства комісією з визначення розміру збитків, власникам землі та землекористувачам в місті Трускавець, засідання якої відбулось 14.02.2019 року, розглянуто матеріали про розрахунок збитків, які нанесені ТзОВ Водолій С.П. Трускавецькій міській раді та підлягають відшкодуванню у зв`язку з недодержанням доходів у вигляді орендної плати на землю при використанні земельної ділянки без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Запропоновано у десятиденний термін з дня надходження цього повідомлення розглянути його разом з актом про визначення збитків власнику землі від 14.02.2019, затвердженого рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області від 26.02.2019 № 2, та про результати їх розгляду інформувати у письмовій формі заступника міського голови (Балицького О.М.).

Трускавецькою міською радою повідомленням від 01.11.2019 № 18/16-2286/1, доведено до відома ТзОВ Водолій С.П. про те, що з метою відшкодування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, головним спеціалістом управління містобудування, архітектури та землекористування Трускавецької міської ради, 12.11.2019 року об 11 год. 00 хв, буде проводитись обстеження земельної ділянки, площею 0,8698 га, за адресою: вул.Стебницька,75 (кадастровий номер 4611500000:07:004:0012), що знаходиться у комунальній власності.

12.11.2019 головним спеціалістом та начальником управління містобудування, архітектури та землекористування Трускавецької міської ради, здійснено вихід за місцем розташування земельної ділянки, у ході якого зв`язатись із керівником підприємства не вдалось, як і потрапити на земельну ділянку, оскільки така по периметру огороджена високим металевим парканом. Однак, через огорожу встановлено, що на території підприємством ведеться діяльність. Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на зазначеній земельній ділянці розташована нежитлова будівля, яка належить ТзОВ Водолій С.П. на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу землі №3695 від 23.09.2015. Земельна ділянка перебуває у комунальній власності, договір оренди землі не укладався. За результатами огляду складено акт №4 про недопущення до проведення огляду.

Листом №18/16-2366/1 від 13.11.2019 Трускавецькою міською радою Львівської області скеровано вимогу до відповідача про погашення в добровільному порядку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за період з 01.09.2016 по 01.09.2019 та запропоновано звернутись до міської ради для укладення договору оренди і направлено акт про недопущення до проведення обстеження земельної ділянки від 12.11.2019 № 4.

Міськрайонним управлінням у Дрогобицькому районі та місті Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області листами від 05.03.2018 №0-13-0 171-180/121-18 та від 20.02.2019 18-13-0.171-154/121-19 надано інформацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,8698 га, що знаходиться по вул. Стебницькій,75 у м. Трускавець Львівської області, згідно якої нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки у 2015 році становила 4425542,40 грн; у 2016 році-6341798.78 грн; у 2017 році-6721640,44 грн; у 2019 році становила 5264478,12 грн.

Згідно довідок Державної Фіскальної Служби України Головного Управління ДФС у Львівській області від 04.03.2019 №2554/9/57.7-10, 11.01.2020 №227/9/53.7-13 вбачається, що ТзОВ Водолій С.П. не сплачувало земельного податку протягом 2016-2019 років.

Як вбачається з витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 0,8698 га, кадастровий номер 4611500000:07:004:0012, за адресою: м. Трускавець вул. Стебницька, 75, цільове призначення : для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, в 2018 - 6721640,44 грн, а в 2019 становила 5264478,12 грн.

Згідно листа Міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та місті Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 16.09.2020 10-13-0.171-344/121-20, витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються станом на час замовлення і по оспорюваній земельній ділянці у попередніх 2015-2017 року не замовлялись, то розрахунок нормативної грошової оцінки за попередні роки було проведено з використанням чинної на той час Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Трускавця та доданого до неї програмного забезпечення, розробленими ліцензованою організацією ТзОВ Експертна група Богдан , без формування відповідних витягів.

Отже, внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Трускавця Львівської області в особі Трускавецької міської ради позбавлена можливості отримати дохід від здачі земельної ділянки в оренду, чим на думку позивача порушені охоронювані законом права та інтереси Трускавецької міської ради, як позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю за період з 01.01.2017 по 01.11.2019 в сумі 534910, 42 грн.

Оцінка суду.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього кодексу.

Згідно зі ст. 24 Закону України Про прокуратуру , право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено наступні правові висновки.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Як вбачається із матеріалів справи, Трускавецька міська рада Львівської області зверталась до Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, посилаючись на недостатність коштів в бюджеті міста для сплати судового збору, з проханням в міру наданих прокуратурі повноважень здійснити представництво інтересів Трускавецької міської ради в суді, для вирішення питання про відшкодування збитків заподіяних ТзОВ Водолій С.П. внаслідок порушення вимог чинного законодавства під час використання земельної ділянки, площею 0,8698 га, за адресою: вул. Стебницька,75 (кадастровий номер 4611500000:07:004:0012), що знаходиться у комунальній власності, без правовстановлюючих документів, розташованої на території Трускавецької міської ради Львівської області, що є предметом даного спору, в судовому порядку.

Отже, позивачу було відомо про порушення інтересів держави, що являло собою неотримання коштів з орендної плати за землю, що не заперечується останнім, проте позивач протягом тривалого часу не вчиняв дій щодо подачі позову до суду про їх примусове стягнення з відповідача, що розцінюється судом як бездіяльність.

Відтак, суд констатує, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення з цим позовом до суду, оскільки через бездіяльність позивача інтереси держави могли залишитись не захищеними.

Згідно зі ст. 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до ч.4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України , no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України , no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, розташованих на території України, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Частинами 1,2 ст. 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126 цього ж кодексу).

Пунктом є) ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно ч.3 ст. 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Абзацом 7 ч. 1 ст. 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Згідно ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна, право користування земельною ділянкою припиняється і до набувача цього майна, розташованого на земельній ділянці, переходять ті права на відповідну земельну ділянку, які належали відчужувачу - права власності або права користування.

Як свідчать матеріали справи, відповідач впродовж тривалого часу продовжує використовувати вищезазначену земельну ділянку комунальної власності без достатніх правових підстав.

Плата за землю - це місцевий податок в складі податку на нерухоме майно, вона є обов`язковою до запровадження сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад і в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Податковий кодекс України регулює справляння плати за землю лише у двох її формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Власники земельних ділянок, власники земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.

Згідно ч.1 ст. 206 Земельного кодексу України, ст. 270 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (ст. 4 Закону України Про оренду землі ).

Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, то він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.

Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, то орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня так і верхня межа) регламентується п. 288.5 ст.288 Податкового кодексу України.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно з нормами Податкового кодексу України є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, що належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до ст. 288 цього Кодексу.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до Податкового кодексу України, плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України). При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПК України). Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 п. 287 ПК України).

З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку є суб`єкти господарювання - власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, які відповідно до чинного законодавства набули права власності та/або постійного користування земельною ділянкою.

При набутті права власності на будівлю, споруду (її частину) земельний податок за площі під таким майном, сплачує власник нерухомості з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності є суб`єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки.

Щодо орендної плати, то відповідно до п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, її розмір встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Статтею 290 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Податкове зобов`язання зі сплати відповідачем земельного податку або орендної плати не було визначено у відповідності до вищезазначених норм в силу відсутності укладеного та зареєстрованого з органом місцевого самоврядування договору оренди землі.

Згідно ст.ст. 1, 2 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Пунктом б частини першої ст. 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Враховуючи викладене, розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів проведено позивачем виходячи з розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Так, відповідно до розрахунку позивача за 2018 рік визначено, що розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті відповідачем за період з 01.01.2018 по 01.01.2019 становив 16 804,10 грн, який складається з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 6721640,44 грн, ставки річної орендної плати - 3,00 %, відсотку строку оренди - 100.

Отже, за період з 01.01.2018 по 01.01.2019 розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів склав 201649,21 грн., що підтверджується витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05.03.2018 (в матеріалах справи).

Відповідно до розрахунку за 2019 рік, розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті відповідачем за період з 01.01.2019 по 01.11.2019 становив 131 61,20 грн, який складається з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 5264478,12 грн, ставки річної орендної плати - 3,00 %, відсотку строку оренди - 100.

Отже, за період з 01.01.2019 по 01.11.2019 розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів склав 131612,00 грн., що підтверджується витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.02.2019 (в матеріалах справи).

Що стосується розрахунку за період з 01.01.2017 по 01.01.2018 рік, де розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті відповідачем за період з 01.01.2017 по 01.01.2018 рік становив 16804,10 грн, який складається з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 6721640,44 грн, ставки річної орендної плати - 3,00 %, відсотку строку оренди - 100, то суд зазначає наступне.

Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 в рамках справи №922/1046/18, досліджено питання щодо стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів- у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, без належних на те правових підстав. При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив наступне: За змістом ст. ст. 15, 20, 21 Закону України Про Державний земельний кадастр , до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки. Згідно з абзацом 3 ч.1 ст. 13 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, за змістом ст.289 Податкового кодексу України, для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. У розумінні наведених положень законодавства, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ч. 2 ст. 20 Закону України Про оцінку земель ). Нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду : від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, та від 12.03.2019 у справі №916/2948/17).

Враховуючи позицію Верховного Суду, відсутність у позивача витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2017 рік, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1214 ЦК України, відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці за вищевказаною адресою.

З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У даному випадку наявні усі три вказані ознаки.

Суд зазначає, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,8698 га, кадастровий номер 4611500000:07:004:0012, за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 75. Збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю (магазин) за адресою: м. Трускавець, вул. Стебницька, 75.

Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте право власності відповідачем на нежитлову будівлю будучи згідно ст. 181 Цивільного кодексу України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 Земельного кодексу України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Згідно ст.206 Земельного кодексу України, пп. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини Федоренко проти України від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотриманні позивачем Трускавецькою міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини виправданого очікування щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.

Як вже зазначалось вище, норми статті 1212-1214 Цивільного кодексу України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (п. 82 постанови).

Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а позивачем (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду, відповідач зобов`язаний повернути позивачеві кошти, які збережено відповідачем у вигляді несплаченої орендної плати.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Крім вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, до аналогічних правових висновків в тотожних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності до позовної вимоги про відшкодування коштів за січень та лютий 2017, то суд відзначає, що строк позовної давності, як спосіб захисту порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає, оскільки суд дійшов висновку в частині стягнення з ТзОВ Водолій С.П. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2017 по 01.01.2018 відмовити, і питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Не обґрунтованими є і доводи відповідача про відсутність його вини в не укладенні договору оренди земельної ділянки, оскільки неналежне виконання обов`язків з боку Трускавецької міської ради, що полягало в відмові в поділі спірної земельної ділянки та зменшення її площі з подальшою передачею її відповідачу у відповідності до його потреб, про що наголошує відповідач у відзиві на позовну заяву, не є підставою для звільнення ТзОВ ""Водолій С.П." від обов`язку сплачувати кошти за користування сформованою земельною ділянкою, на якій розміщено об`єкт нерухомого майна власником якого він є.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України , Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача та наявність передбачених законом підстав для задоволення позову була частково доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4998,92 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Водолій С.П. (82200, м. Трускавець, вул. Стебницька, 75, код ЄДРПОУ 35980772) на користь Трускавецької міської ради (82200, м. Трускавець, вул. Бориславська, 2, р.р. НОМЕР_1 , код платежу 18010600, ЗКПО 37835447) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 333 261,21 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Водолій С.П. (82200, м. Трускавець, вул. Стебницька, 75, код ЄДРПОУ 35980772) на користь Прокуратури Львівської області (м. Львів, проспект Шевченка 17/19, ідентифікаційний код 02910031; р/р UA138201720343140001000000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 4998, 92 грн судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення складено 01.02.2021.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Н.В. Мороз