Ухвала

від 27.01.2021 по справі 317/509/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 27.01.2021 Справа № 317/509/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/509/20 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/807/355/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2

Категорія: ч. 3 ст. 286 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 5 жовтня 2020 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Приморське Василівського району Запорізької області, громадянин України, маючий середню освіту, не працюючий, не одружений, маючий на утриманні малолітню дитину, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України та йому призначено покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання 29 січня 2020 року.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, за наступних обставин.

28 грудня 2019 року, приблизно о 12 годині 50 хвилин, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «ВАЗ 2109», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині дороги, що веде від с. Приморського, Запорізького району, Запорізької області до автодороги Харків-Сімферополь, в напрямку вказаної автодороги. В салоні його автомобіля в якості пасажирів перебували ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

В цей же час, по проїзній частині автодороги Харків-Сімферополь, з боку м. Сімферополя в напрямку м. Харкова, рухався автомобіль «Mercedes-Benz Atego 816L», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_13 .

Наблизившись до Т-образного перехрестя дороги, що веде від с. Приморського з автодорогою Харків-Сімферополь, перед яким для водія ОСОБА_7 встановлено дорожній знак 2.1 «Дати дорогу» та дорожній знак 2.4 «Кінець головної дороги», не виконав вимоги вказаного знаку, не дав дорогу автомобілю «Mercedes-Benz Atego 816L», який наближався до перехрестя по головній дорозі справа від нього, не зупиняючись перед перехрестям, виїхав на нього та, виконуючи маневр повороту наліво, скоїв зіткнення з вказаним автомобілем «Mercedes-Benz Atego 816L», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_13 .

Своїми діями водій ОСОБА_7 порушив вимоги п.п. 2.9 а), 16.3, 16.11 та розділу 33 (дорожні знаки 2.1 «Дати дорогу» та 2.4 «Кінець головної дороги») Правил дорожнього руху України.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобілю «ВАЗ 2109» ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких помер в кареті швидкої допомоги, пасажир ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, з якими був госпіталізований до КНП «ЗОКЛ» ЗОР, де в той же день помер, а пасажир ОСОБА_14 отримав середнього ступеня тілесні ушкодження, з якими госпіталізований до КНП «МКЛЕ та ШМД» ЗМР.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом дій ОСОБА_7 , вважає вирок суду незаконним у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок своєї суворості.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_7 повністю визнав свою провину, розкаявся у вчиненому, не оспорював викладені в обвинувальному акті обставини та кваліфікацію своїх дій, вибачився перед потерпілим, який не наполягав на суворому покаранні, активно сприяв розкриттю злочину, що відноситься до обставин, які пом`якшують покарання.

Незважаючи на те, що ОСОБА_7 раніше не притягався до кримінальної відповідальності, офіційно не одружений, має на утриманні малолітню дитину, непрацездатного батька, офіційно не працевлаштований, умовно позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, суд першої інстанції призначив йому занадто суворе покарання.

Враховуючи наявність обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також особу винного, суд мав можливість застосувати до ОСОБА_7 ст. 69 КК України та умовний строк, що надасть йому можливість утримувати свою сім`ю.

Просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286 КК України покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

Будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду апеляційної скарги, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_8 до судового засідання апеляційного суду не з`явилась, із заявою про відкладення розгляду її апеляційної скарги не зверталась.

Обвинувачений ОСОБА_7 , який на цей час утримується в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», також будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, із заявою про забезпечення його участі в апеляційному суді не звертався.

З урахуванням наведеного у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе продовжити розгляд провадження за відсутністю у судовому засіданні апеляційного суду обвинуваченого та його захисника адвоката ОСОБА_8 .

Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами і в апеляційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник обвинуваченого фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз`яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких злочинів, визнав щире каяття, повне визнання вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення за обставини, що пом`якшують покарання, визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння за обставину, що обтяжує покарання, дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується формально позитивно, не працює, не одружений, має на утриманні малолітню дитину, непрацездатного батька, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, а також думку потерпілого, який просив не призначати суворе покарання.

Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_7 самовпевнено та безвідповідально керуючи транспортним засобом, грубо порушив чотири пункти Правил дорожнього руху України, чим наражав оточуючих на небезпеку, легковажно розраховував на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій, а також тяжкі наслідки від вчиненого кримінального правопорушення, які полягають у смерті двох потерпілих та отриманні середньої тяжкості тілесних ушкоджень ще одним потерпілим.

На переконання колегії суддів, перебування обвинуваченого у стані навіть легкого ступеню алкогольного сп`яніння не можна не враховувати при призначенні покарання, адже, керуючи автомобілем у нетверезому стані, ОСОБА_7 грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків. Уникнення особою реального покарання за таких обставин негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху.

Такий висновок узгоджується з позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 51-2658км18 (єдиний унікальний номер 484/3291/16-к).

З урахуванням вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння та невідворотних наслідків у вигляді смерті двох потерпілих, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням йому покарання у вигляді позбавлення волі, і підстави як для застосування ст.ст. 69, 75 КК України до вказаного покарання, так і пом`якшення йому розміру призначеного покарання, відсутні.

Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.

При цьому, як вбачається з вироку суду, за ч. 3 ст. 286 КК України ОСОБА_7 було призначене покарання в майже мінімальних межах санкції, що також не свідчить про несправедливість призначеного покарання через його суворість.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

З огляду на обставини та наслідки вчиненого злочину, а також дані про особу обвинуваченого, у суду першої інстанції не було правових підстав для призначення ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж у вигляді 5 років 6 позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, яке на переконання колегії суддів, не є явно несправедливим через суворість.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого з приводу неналежного врахування судом першої інстанції того, що ОСОБА_7 повністю визнав свою провину, розкаявся у вчиненому, не оспорював викладені в обвинувальному акті обставини та кваліфікацію своїх дій, вибачився перед потерпілим, який не наполягав на суворому покаранні, активно сприяв розкриттю злочину, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, офіційно не одружений, має на утриманні малолітню дитину, непрацездатного батька, офіційно не працевлаштований, умовно позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував ці обставини при призначенні обвинуваченому покарання та прийшов до висновку про можливість призначення йому покарання в майже мінімальних межах санкції.

Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду також не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 5 жовтня 2020 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4