Постанова

від 26.01.2021 по справі 910/11021/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2021 р. Справа№ 910/11021/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 26.01.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Комунальної корпорації "Київавтодор"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.09.2020 (повний текст складено - 20.10.2020)

у справі №910/11021/20 (суддя - Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інститут "Київдормістпроект"

до Комунальної корпорації "Київавтодор"

про стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут "Київдормістпроект" (надалі - позивач, ТОВ "Інститут "Київдормістпроект") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунальної корпорації "Київавтодор" (надалі - відповідач, КК "Київавтодор") про стягнення заборгованості 1 208 521, 30 грн, з яких: 1 010 853, 97 грн - основного боргу, 147 983,17 грн - інфляційних витрат та 49 684, 16 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати вартості виконаних позивачем робіт за договором №ТКДМП-1705/22-10 від 03.03.2017 на виконання робіт з розробки проектно-кошторисної документації (надалі - Договір).

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування. Також відповідач наголошував на відсутності підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки п. 5.3. Договору сторони визначили, що у разі затримки бюджетного фінансування штрафні санкції до відповідача не застосовуються.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/11021/20 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 010 853, 97 грн - основного боргу, 70 727, 36 грн - інфляційних витрат, 49 638, 31 грн - 3% річних та 16 968, 30 грн - судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати виконаних позивачем проектних робіт відповідач суду не представив.

Відтак, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за Договором, задовольнивши вимоги в цій частині в повному обсязі.

Водночас, вимоги в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних судом задоволено частково, за перерахунком суду. При цьому місцевий господарський суд зазначив, що інфляційні витрати на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/11021/20.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано п.п. 5.2, 5.3 Договору, в якому визначені умови оплати за Договором, а саме по факту виконання робіт та при наявності надходження бюджетних коштів на рахунок замовника з бюджету м. Києва. У разі затримки бюджетного фінансування штрафні санкції до відповідача не застосовуються.

Скаржник зазначає, що в межах своєї компетенції, як одержувач бюджетних коштів, вживав всіх залежних від нього заходів щодо виділення головним розпорядником - Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) бюджетних коштів для проведення розрахунків за виконані позивачем роботи. Відтак, на думку відповідача підстави для стягнення з останнього суми основного боргу, інфляційних витрат та 3% річних відсутні.

Окрім того, в тексті апеляційної скарги відповідачем викладено клопотання, в якому останній просить залучити до участі у справі Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Також у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з обґрунтуванням причин такого пропуску.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020 апеляційну скаргу КК "Київавтодор" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку задоволено, поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення.

Відкрито апеляційне провадження у справі №910/11021/20 за апеляційною скаргою КК "Київавтодор" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.01.2021.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Водночас зазначеною вище ухвалою, зупинено дію оскаржуваного рішення до винесення судом апеляційної інстанції судового акта за результатами розгляду цієї справи.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити КК "Київавтодор" в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та, відповідно в задоволенні апеляційної скарги, залишивши оскаржуване рішення без змін.

Зокрема, позивач у своєму відзиві з посиланням на правовий висновок, викладений Верховним судом у справах №925/246/17, №925/974/17 зазначив, що відсутність бюджетного призначення на фінансування робіт за договором не може бути підставою для звільнення замовника від обов`язку з оплати відповідних робіт.

Відтак, посилання скаржника на зменшення фінансування по об`єктах будівництва/реконструкції без врахування кредиторської заборгованості за проектні роботи, а також вжиття останнім всіх заходів для недопущення господарського правопорушення, є неприйнятним та таким, що не може бути підставою для звільнення від відповідальності щодо сплати заборгованості за Договором, оскільки Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію.

Не здійснення оплати робіт по Договору з боку відповідача призвело до матеріальних втрат позивача від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

У судове засідання 26.01.2021 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору.

Так, у судовому засіданні 26.01.2021 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд задовольнити клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи - Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В свою чергу, представник позивача у судовому засіданні 26.01.2021 проти апеляційної скарги та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши клопотання скаржника про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи - Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), заслухавши пояснення представників сторін стосовно зазначеного клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Так, викладене у тексті апеляційної скарги клопотання відповідача про залучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача мотивоване тим, що Комунальна корпорація "Київавтодор" у розумінні норм Бюджетного кодексу України є лише одержувачем бюджетних коштів, а головним їх розпорядником виступає Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Таким чином, як зазначає скаржник, у разі незадоволення його апеляційної скарги, оскаржуване рішення може суттєво вплинути на права та обов`язки Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оскільки у такому разі до останнього Комунальна корпорація "Київавтодор" буде змушена звернутись із регресним позовом як до розпорядника бюджетних коштів.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що спір у даній справі виник на підставі договірних правовідносин, а саме Договору №ТКДМП-1705/22-10 від 03.03.2017 на виконання робіт з розробки проектно-кошторисної документації, які стосуються лише ТОВ "Інститут "Київдормістпроект" та КК "Київавтодор". Будь-яких інших учасників зазначений Договір не містить. При цьому, права, інтереси та (або) обов`язки Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися.

Частиною 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, оскільки відповідачем не доведено як неможливості самостійно відповідати за своїми зобов`язаннями перед позивачем, так і впливу оскаржуваного рішення на права та обов`язки Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність обумовлених ст. 50 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення клопотання відповідача про залучення до участі у розгляді справи третьої особи.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 26.01.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 03.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут "Київдормістпроект" (виконавець) та Комунальною корпорацією "Київавтодор" (замовник) укладено договір на виконання робіт з розробки проектно-кошторисної документації №ТКДМП-1705/22-10 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець бере на себе зобов`язання своїми та залученими силами і засобами відповідно до технічного завдання до документації конкурсних торгів та завдання на проектування виконати роботи з розробки проектно-кошторисної документації по об`єкту: "Послуги з проектування автомобільних доріг (виконання проектних робіт з будівництва транспортної розв`язки на примиканні вул. Старонаводницької та вул. Лаврської до бульвару Дружби народів (площа Героїв Великої Вітчизняної війни)" (код за ДК 021:2015 - 713112020-9) (надалі - роботи), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи, за умови, що дані роботи виконані якісно та в обумовлений сторонами строк.

Згідно з п. 1.3. Договору роботи з розробки проектно-кошторисної документації по об`єкту виконуються в три стадії: техніко-економічне обгрунтування, проект (затверджувальна стадія) та робоча документація.

П. 2.1. Договору визначено, що договірна ціна за договором складає 8 990 000, 00 грн та включає всі витрати виконавця, необхідні для якісного виконання робіт.

Строк виконання робіт: протягом 12 місяців (стадія "ТЕО" - 3 місяці, стадія "П" - 5 місяців, стадія "РД" - 4 місяці). Перебіг строку виконання робіт починається з дня, коли виконавець приступив до їх виконання (п. 3.1. Договору).

За умовами п. 4.1. Договору вартість виконання робіт на 2017 рік відповідно до бюджетних призначень становить 1 000 000, 00 грн, але може бути змінена у разі коригування обсягів бюджетного фінансування на зазначені роботи. Вартість виконання робіт на 2018 рік відповідно до бюджетних призначень становить 7 990 000, 00 грн.

Фінансування робіт, визначених договором, здійснюється за рахунок бюджетних коштів (п. 4.2. Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору підставою для здійснення розрахунків є підписанні сторонами акти здачі-приймання робіт, які складаються виконавцем та подаються для підписання замовнику. Умови оплати - по факту виконання робіт та при наявності надходження бюджетних коштів на закупівлю робіт на рахунок замовника з бюджету м. Києва з відстрочкою платежу до 30 календарних днів.

Згідно з п. 11.1. Договору після завершення виконання робіт виконавець передає замовнику документацію за накладною та актом приймання-передачі робіт.

Термін дії договору до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 17.2. Договору).

Додатковою угодою №1 від 01.08.2017 до Договору викладено п. 4.1. Договору в редакції, згідно якої вартість виконання робіт на 2017 рік відповідно до бюджетних призначень становить 900 000, 00 грн, але може бути змінена у разі коригування обсягів бюджетного фінансування на зазначені роботи. Вартість виконання робіт на 2018 рік відповідно до бюджетних призначень становить 8 090 000, 00 грн.

Додатковою угодою №3 від 10.07.2018 до Договору викладено п. 4.1., 4.2. Договору в редакції, згідно якої обсяги фінансування виконання робіт на 2017 рік відповідно до бюджетних призначень становлять 996 000, 00 грн. Обсяги фінансування виконання робіт на 2018 рік відповідно до бюджетних призначень становлять 4 000 000, 00 грн, але можуть бути змінені у разі коригування обсягів бюджетного фінансування на зазначені роботи.

Також додатковою угодою №3 від 10.07.2018 до Договору продовжено термін дії договору до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов`язань за Договором.

Додатковою угодою №4 від 27.12.2018 до Договору внесено зміни в п. 4.2. Договору, за умовами якого обсяги виконаних робіт у 2018 році, відповідно до Програми економічного та соціального розвитку м. Києва на 2018-2020 роки у 2018 році в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.07.2018 №1204 склали 1 010 853, 97 грн.

Так, на виконання умов Договору №ТКДМП-1705/22-10 від 03.03.2017 позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на суму 1 010 853, 97 грн, що підтверджується актом здачі-приймання проектних робіт від 31.10.2018. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплений печатками товариств, зауважень до обсягу та якості виконаних робіт у відповідача до позивача не виникло (том 1, аркуш справи 54).

У відповідності до Експертного звіту щодо розгляду проектної документації за техніко-економічним обгрунтуванням №272/e/18 від 11.06.2018 Державним підприємством Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту "Ндіпроектреконструкція" роботи виконані у відповідності до вихідних даних на проектування, кошторисної частини проекту будівництва та може бути затверджена в установленому порядку.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 1 010 853, 97 грн також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 31.12.2019, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.12.2019 становить 1 010 853, 97 грн (том 1, аркуш справи 55).

Внаслідок неоплати заборгованості за Договором №ТКДМП-1705/22-10 від 03.03.2017 позивач звернувся до відповідача з претензією №285/ТОВ від 03.12.2019 про сплату заборгованості у розмірі 1 010 853, 97 грн, яка була отримана уповноваженою особою відповідача 04.12.2019 за вх. №1401.

У відповідь на претензію, листом №01-19/12/260 від 30.01.2020 відповідач повідомив, що підставою для невиконання умов Договору №ТКДМП-1705/22-10 від 03.03.2017 щодо оплати виконаних робіт стала відсутність бюджетного фінансування та зменшення його обсягів на 2018-2020 роки рішенням Київської міської ради №146/6197 від 20.11.2018. Відповідач зазначив, що вживає заходів щодо погашення заборгованості за виконані згідно Договору роботи в сумі 1 010 853, 97 грн.

Отже, спір у даній справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати виконаних згідно Договору №ТКДМП-1705/22-10 від 03.03.2017 проектних робіт.

Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зі змісту Договору №ТКДМП-1705/22-10 від 03.03.2017 випливає, що даний правочин за своєю правовою природою є Договором підряду на проведення проектних робіт, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 61 ЦК України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань, що згідно із ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 3 ст. ЦК України, якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 853 ЦК України передбачений обов`язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Як вбачається з матеріалів справи 03.03.2017 між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено Договір на виконання робіт з розробки проектно-кошторисної документації №ТКДМП-1705/22-10. На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на суму 1 010 853, 97 грн, що підтверджується актом здачі-приймання проектних робіт від 31.10.2018, який підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплений печатками товариств.

Наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 1 010 853, 97 грн.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічного правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2019 по справі №910/1389/18.

Отже, акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

При цьому, за змістом статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням викладеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати вартості виконаних проектних робіт, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати таких робіт настав, а наявність заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

В свою чергу, відповідач належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76-77 Господарського процессуального кодексу України щодо сплати боргу в повному обсязі суду не надав.

При цьому, посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність бюджетного фінансування судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Ч. 2 ст.218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява №63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Згідно з приписами статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України, а тому з огляду на положення частини 2 статті 617 ЦК України та частини 2 статті 218 ГК України відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання за договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №924/29/17, від 12.04.2018 у справі №924/22/17.

Таким чином, враховуючи наведені положення законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не наведено обставин з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття оскаржуваного рішення доказів оплати виконаних позивачем проектних робіт відповідач не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів здійснення оплати відповідачем коштів за Договором на виконання робіт з розробки проектно- кошторисної документації №ТКДМП-1705/22-10 від 03.03.2017, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 1 010 853, 97 грн основної заборгованості.

Щодо посилання скаржника на відсутність підстав для стягнення з останнього інфляційних витрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, позивач звертаючись з позовом у цій справі також просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні витрати у розмірі 147 983,17 грн. та 3% річних у розмірі 49 684,16 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати виконаних проектних робіт.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). До розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Так, пунктом п. 5.3. Договору сторони передбачили, що у разі затримки бюджетного фінансування штрафні санкції до відповідача не застосовуються.

Відповідно, відповідач посилаючись на п. 5.3. Договору, стверджує, що підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних у позивача відсутні.

З системного аналізу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України слідує, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Враховуючи наведене вище, доводи скаржника в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних необгрунтовані з огляду на те, що, інфляційні витрати на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні витрати на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання.

Колегія суддів, дослідивши розрахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних витрат, враховуючи встановлені дати, з яких відповідач є таким, що прострочив виконання своїх грошових зобов`язань та визначеного позивачем періоду нарахування, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 49 638, 31 грн та інфляційних втрат у розмірі 70 727, 36 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/11021/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга КК "Київавтодор" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Комунальної корпорації "Київавтодор" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/11021/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/11021/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Комунальною корпорацією "Київавтодор".

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 у справі №910/11021/20, зупинену ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020.

5. Матеріали справи №910/11021/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 02.02.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова