Постанова

від 02.02.2021 по справі 640/9240/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9240/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПРК ПРИНТ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПРК ПРИНТ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю ПРК ПРИНТ звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2019 року №02122615140106.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що господарські операції із контрагентами ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО та ТОВ ВІЄН ПРО підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а позивачем дотримано передбачені законодавством умови для формування даних податкового обліку в частині витрат.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку контролюючого органу, мають ознаки фіктивності, тому правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, вказав про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що відповідачем не було надано доказів правомірності прийняття оскаржуваних рішень, в основу даних рішень було покладено лише припущення, зроблені на підставі аналізу внутрішньої інформації відповідача. Наголошує, що позивачем надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Крім того, відповідачем подано клопотання, в якому просить замінити ГУ ДФС у м. Києві правонаступником - ГУ ДПС у м. Києві.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби реорганізовано ГУ ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до ГУ ДПС у м. Києві.

Відповідно до ч.1 ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Наведене клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом заміни відповідача ГУ ДПС у м. Києві її правонаступником ГУ ДПС у м. Києві та після такої заміни усі дії, вчинені в адміністративному процесі до її вступу, обов`язкові для ГУ ДПС у м. Києві в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для ГУ ДФС у м. Києві.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 21 лютого 2019 року №02122615140106 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 57.3 статті 57, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України ТОВ ПРК ПРИНТ збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 53 938,00 грн, у тому числі за основним платежем на 53 938,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 0 грн.

За результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року №02122615140106 рішенням ДФС України від 26 квітня 2019 року №19973/6/99-99-11-04-02-2 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 30 січня 2019 року №56/26-15-14-01-06/39050415 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ПРК ПРИНТ з питань, дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО та ТОВ ВІЄН ПРО за 2015 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток .

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 3 П(С)БО 1, пункту 5 П(с)БО №15, пункту 6 П(С)БО 16, пункту 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 53 938,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані тим, що згідно з документами, наданими для перевірки, податкової інформації, даних інформаційних джерел, не підтверджено отримання послуг від ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО та ТОВ ВІЄН ПРО , оскільки на підставі наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації встановлено: згідно пояснень засновників ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО та ТОВ ВІЄН ПРО жодного відношення до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності не мають, документів по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами не підписували, податкову звітність не складали, товарів та послуг не поставляли; аналізом інформації, наявної в базах даних ДФС України, щодо технічної та технологічної можливості здійснення наданих послуг, зокрема, виявлено відсутність основних засобів на балансі підприємства, не підтверджено поставки по ланцюгу постачання; неможливо підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної діяльності.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним, прийнятим з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток за 2015 рік є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток є правомірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України).

Від`ємне значення як результат розрахунку об`єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО (виконавець) укладено договір про надання послуг від 17 березня 2015 року №031701, за умовами якого виконавець зобов`язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату поліграфічні послуги та послуги з розміщення рекламних матеріалів, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги.

Позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО долучено до матеріалів справи договір про надання послуг від 17 березня 2015 року №031701, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №2703 та №64.

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО (постачальник) укладено договір про постачання товару від 20 березня 2015 року №032001, за умовами якого постачальник приймає на себе зобов`язання поставити, а покупець сплатити та отримати товар на умовах дійсного договору в асортименті, та за цінами, вказаними у накладних, які є невід`ємною частиною продукції дійсного договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО позивачем долучено до матеріалів справи договір про постачання товару від 20 березня 2015 року №032001 та видаткову накладну від 31 березня 2015 року №31039.

Між позивачем (покупець) та ТОВ ВІЄН ЛТД (постачальник) укладено договір про постачання товару від 02 червня 2015 року №06022015, за умовами якого постачальник приймає на себе зобов`язання поставити, а покупець сплатити та отримати товар на умовах дійсного договору в асортименті, та за цінами, вказаними у накладних, які є невід`ємною частиною продукції дійсного договору.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ ВІЄН ЛТД позивачем долучено до матеріалів справи договір про постачання товару від 02 червня 2015 року №06022015 та видаткові накладні від 02 червня 2015 року №6, від 05 червня 2015 року №7 та від 26 червня 2015 року №221.

Оплата за надані послуги здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, про що встановлено в акті перевірки.

Колегія суддів зазначає, що в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не конкретизується суть наданих послуг, їх обсяг та місця їх надання, яким чином вони пов`язані із господарською діяльністю позивача.

Також до матеріалів справи не надано зразків наданих поліграфічних послуг, в чому була необхідність їх отримання, а також доказів з розміщення рекламних матеріалів.

Суд апеляційної інстанції ставить під сумнів наявність у позивача ділової мети при укладенні спірних договорів.

Враховуючи викладені обставини у своїй сукупності, колегія суддів вважає, що надані позивачем документи не є свідченням реального виконання спірних господарських операцій, оформлені лише документально без мети настання реальних правових наслідків та лише формально фіксують результат операцій.

Доводи позивача стосовно того, що він не має нести відповідальність за свого контрагента не враховуються колегією суддів, оскільки позивачем не доведено прояву в необхідному обсязі розумної обережності при укладенні договору з контрагентами.

За звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, оскільки в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 77 КАС України, обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 803/1923/13-а від 25.06.2018.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, на повноту та підтвердженість яких вказує позивач, а покупця, права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій та реальною можливістю їх виконати.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а позивач не наводить доводів/аргументів з відповідним документальним підтвердженням, а наводить лише загальні твердження про товарність здійснених операцій та достатність/повноту поданих до перевірки первинних документів, та про наявність ділової мети по вказаним договорам, проте належних підтверджень наведеним доводам так і не було надано.

Суд першої інстанції вірно вказав, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували транспортування придбаного у ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО , ТОВ ВІЄН ПРО товару позивачу, з урахуванням чого неможливо встановити рух товару від ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО , ТОВ ВІЄН ПРО .

Також, у справі відсутні докази наявності у позивача місця для зберігання придбаного товару, оприбуткування товару на складах позивача, докази зберігання придбаного товару та, як наслідок, надані позивачем первинні документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції із ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО та ТОВ ВІЄН ПРО .

При цьому, позивачем не зазначено мету придбання товарів та послуг згідно договорів, укладених із ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО та ТОВ ВІЄН ПРО , не надано доказів на підтвердження використання саме придбаного у зазначених контрагентів товарів та послуг, подальшого використання у власній господарській діяльності, зокрема щодо продажу третім особам або зберігання.

У свою чергу факт укладення договорів не є доказом реальності здійснення господарської операції.

Таким чином, позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ КОНФЕРЕНС ХАУЗ ПРО та ТОВ ВІЄН ПРО і пов`язаність отриманих послуг, придбаних товарів із господарською діяльністю підприємства, що виключає правомірність формування витрат у межах спірних правовідносин.

При цьому зазначені висновки суду першої інстанції позивачем в апеляційній скарзі не спростовано, документів на їх спростування не надано.

Щодо посилань податкового органу на наявність кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.212, ст.205 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів не приймає до уваги дане посилання та зазначає, що наявність кримінального провадження не є беззаперечним аргументом для визнання операцій фіктивними, а лише свідчить про необхідність додаткової перевірки наявності чи відсутності дефектності наданих платником податків документів на підтвердження чи спростування відповідних фактів. Крім того, чинне законодавство не дає підстав робити висновок щодо не підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин на підставі лише факту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження щодо протиправної діяльності підприємства. Також слід зазначити, що вказане кримінальне провадження не містять в собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Крім того, доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 червня 2018 року по справі №809/1139/17, від 14 березня 2018 року по справі №804/691/17, від 20 лютого 2018 року по справі №826/6280/13-а.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2019 року №02122615140106 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, із врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дане рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПРК ПРИНТ - залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2020 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 02.02.2021.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна