Постанова

від 02.02.2021 по справі 808/412/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

справа №808/412/16

касаційне провадження №К/9901/28993/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі у тексті - Токмацька ОДПІ ГУ ДФС, Інспекція) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 (головуючий суддя - Іванов С.М., судді - Суховаров А.В., Ясенова Т.І.) у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Токмацький завод Прогрес (далі у тексті - Товариство) до Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник - Головне управління ДФС у Запорізькій області) про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з додатковою відповідальністю Токмацький завод Прогрес звернулося суду із позовом до Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (правонаступник - Головне управління ДФС у Запорізькій області), у якому, із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.07.2015 № 0000472201 у частині нарахування грошового зобов`язання з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ Трансавто в сумі 181 256, 00 грн за основним платежем та 90 628, 00 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав, що за операціями із контрагентом - ТОВ Трансавто мав у наявності всі податкові накладні, а тому мав право на формування податкового кредиту. При цьому всі товари, придбані у вказаного контрагента, були використані ним у виробах, що постачались ПАТ Запоріжтрансформатор , що підтверджується даними, відображеними у оборотно-сальдових відомостях та лімітно-розрахункових картках. Факт оплати поставленого їм товару підтверджується банківськими виписками, які мають усі обов`язкові реквізити, а наявність кредиторської заборгованості між контрагентами не може бути свідченням нереальності господарських відносин, і свідчить лише про неналежне виконання сторонами умов договору щодо строків оплати або поставки. Вважає, що Товариство позбавлено можливості перевіряти своїх постачальників, їх місцезнаходження, взаємовідносини з іншими підприємствами, а відтак, не може нести будь-яку відповідальність за протиправну поведінку контрагентів. Також, зазначає, що товарно - транспортні накладні не є тими первинними документами, які підтверджують здійснення господарської операції з поставки товару та набуття права власності на нього, оскільки, відображають відомості щодо операції з перевезення. З огляду на викладене, вважає винесене контролюючим органом податкове повідомлення-рішення від 15.07.2015 №0000472201 протиправним та просить його скасувати.

Відповідач у письмових запереченнях від 29.02.2016 № 429/08-01-10-02 посилається на безпідставність доводів позивача щодо порушення контролюючим органом строків досягнення податкового компромісу. По суті виявленого під час перевірки порушення зазначив, що оскільки по спірним періодам, за якими винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, було заявлено податковий компроміс, платник податків фактично сам визнав заниження податкового зобов`язання з ПДВ та заявою про застосування податкового компромісу від 10.04.2015 узгодив податкові зобов`язання, визначені у податковому повідомленні-рішенні від 15.07.2015 №0000472201. У зв`язку із чим, у задоволенні адміністративного позову просив відмовити повністю.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.08.2016 Товариству у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 26.10.2016 апеляційну скаргу Товариства задовольнив та скасував постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.08.2016, прийняв нову, якою адміністративний позов задовольнив.

Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 та залишити у силі постанову суду першої інстанції від 02.08.2016.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права. Посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно та незаконно залишено поза увагою доводи відповідача під час розгляду справи та суду першої інстанції, у яких вказано, що проаналізований перелік ТТН, який надавався платником до перевірки, не повністю охоплює поставку товару від ТОВ Трансавто , а надана решта ТТН була без обґрунтування неможливості їх подання Інспекції під час перевірки, крім того, позивач сам фактично визнав заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість поданою заявою про застосування податкового компромісу від 10.04.2015, а тому дані порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права призвели до прийняття незаконного рішення .

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач наголошує, що вважає неправомірним нарахування грошових зобов`язань у сумі 271 884, 00 грн за операціями з ТОВ Трансавто , оскільки, підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформлених податкових накладних (правильність оформлення яких не оспорюється податковим органом) або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а товарно-транспортні накладні не є первинним документом, який підтверджує реальність господарської операції, а відображає відомості про господарську операцію з перевезення.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд ухвалою від 01.02.2021 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 02.02.2021.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Верховний Суд допускає заміну відповідача - Токмацьку об`єднану державну податкову інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області її правонаступником - Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 3 підрозділу 9- 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ "Токмацький завод "Прогрес" (правонаступник - ТДВ "Токмацький завод "Прогрес") з питань перевірки суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, у межах процедури досягнення податкового компромісу за здійсненими господарськими операціями з контрагентами ТОВ "Трансавто" (ЄДРПОУ 22161620) за березень 2013 року, травень 2013 року та серпень 2013 року із ТОВ "Технопромгруп" (ЄДРПОУ 37301047) за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт від 05.06.2015 № 219/22/02969981.

Так, перевіркою було встановлено порушення вимог пунктів 185.1 статті 185, статті 186, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 ПК України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 184 839, 00 грн, в тому числі, за березень 2013 року у сумі 70 000, 00 грн., травень 2013 року у сумі 26 420, 00 грн, за червень 2013 року в сумі 3 583, 00 грн, за серпень 2013 року у сумі 84 836, 00 грн.

15.07.2015 Інспекцією було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000472201 про збільшення позивачеві податкового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 277 259, 00 грн, в тому числі, за основним платежем - 184 839, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 92 420, 00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом.

Погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції щодо протиправності податкового повідомлення - рішення від 15.07.2015 № 0000472201, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

У спірних правовідносинах податковий орган висновками у акті перевірки поставив під сумнів факт реальності господарських операцій між ТДВ Токмацький завод Прогрес та його контрагентами.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Так, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи вказані норми, у ході розгляду справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи позивач у періоді, що перевіряв відповідач мав взаємовідносини із ТОВ Трансавто та ТОВ Технопромгруп , однак, у ході судового розгляду справи щодо останнього контрагента позивач зменшив свої позовні вимоги, тому взаємовідносини ТДВ Токмацький завод Прогрес із ТОВ Технопромгруп судами правомірно не перевірялись.

Так, відповідно до умов укладеного 01.11.2012 між ТДВ Токмацький завод Прогрес (у тексті договору - продавець) та ТОВ Трансавто було (у тексті договору - покупець) договору поставки № 1 постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність покупця продукцію, визначену у п. 2.1 цього договору, а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у Додатках до цього договору, які є невід`ємними частинами даного договору.

Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються у відповідному замовленні покупця або узгоджується сторонами у відповідних додатках.

Апеляційним судом досліджені, надані позивачем на підтвердження факту виконання умов вказаного договору документи, а саме: видаткові накладні за березень 2013 року: № 44 від 04.03.2013 на суму 43 274, 38 грн (акт приймання від 04.03.2013), № 32 від 06.03.2013 на суму 4 316, 40 грн (акт приймання від 06.03.2013), № 33 від 07.03.2013 на суму 5 455, 20 грн (акт приймання від 07.03.2013), № 34 від 11.03.2013 на суму 59 498 ,00 грн (акт приймання від 11.03.2013), № 45 від 11.03.2013 на суму 40 252,18 грн (акт приймання від 11.03.2013), № 37 від 13.03.2013 на суму 31 108, 00 грн (акт приймання від 13.03.2013), № 35 від 13.03.2013 на суму 41 900, 00 грн (акт приймання від 13.03.2013), № 36 від 13.03.2013 на суму 41 900, 00 грн (акт приймання від 13.03.2013), № 38 від 15.03.2013 на суму 6 642, 72 грн (акт приймання від 15.03.2013), № 39 від 15.03.2013 на суму 126, 00 грн (акт приймання від 15.03.2013), № 46 від 15.03.2013 на суму 55 536, 90 грн (акт приймання від 15.03.2013) № 40 від 20.03.2013 на суму 511, 20 грн (акт приймання від 20.03.2013), № 47 від 20.03.2013 на суму 58 491, 79 грн (акт приймання від 20.03.2013), №48 від 22.03.2013 на суму 24 226, 06 грн (акт приймання від 22.03.2013), № 41 від 26.03.2013 на суму 2 688, 00 грн (акт приймання від 26.03.2013), № 49 від 27.03.2013 на суму 1 207, 46 грн (акт приймання від 27.03.2013), № 43 від 28.03.2013 на суму 2 151, 60 грн (акт приймання від 28.03.2013), № 42 від 28.03.2013 на суму 714, 00 грн (акт приймання від 28.03.2013) - усього на загальну суму 419 999, 90 грн та податкові накладні за березень 2013 року: № 1 від 04.03.2013, № 2 від 06.03.2013, № 3 від 07.03.2013, № 3 від 11.03.2013, № 5 від 11.03.2013, № 8 від 13.03.2013, № 6 від 13.03.2013, № 7 від 13.03.2013, № 9 від 15.03.2013, № 10 від 15.03.2013, № 11 від 15.03.2013, № 12 від 20.03.2013, № 13 від 20.03.2013, № 14 від 22.03.2013, № 15 від 26.03.2013, № 16 від 27.03.2013, № 18 від 28.03.2013, № 17 від 28.03.2013; за травень 2013 року видаткові накладні № 64 від 07.05.2013 на суму 47 000, 00 грн (акт приймання від 07.05.2013), № 65 від 08.05.2013 на суму 39 010, 00 грн (акт приймання від 08.05.2013), № 66 від 13.05.2013 на суму 24 850, 00 грн (акт приймання від 13.05.2013), № 67 від 16.05.2013 на суму 20 400, 00 грн (акт приймання від 16.05.2013), № 62 від 20.05.2013 на суму 7 041, 74 грн (акт приймання від 20.05.2013), № 63 від 20.05.2013 на суму 900, 00 грн (акт приймання від 20.05.2013), № 68 від 27.05.2013 на суму 19 320, 00 грн (акт приймання від 27.05.2013) - усього на загальну суму 158 521, 70 грн та податковими накладними № 2 від 07.05.2013, № 3 від 08.05.2013, № 4 від 13.05.2013, № 5 від 16.05.2013, № 6 від 20.05.2013, № 7 від 20.05.2013, № 8 від 27.05.2013; за серпень 2013 року видаткові накладні: № 103 від 01.08.2013 на суму 7 053, 12 грн, № 105 від 02.08.2013 на суму 2 304, 04 грн, № 106 від 05.08.2013 на суму 1 325, 14 грн, № 97 від 06.08.2013 на суму 54 324, 80 грн, № 93 від 08.08.2013 на суму 38 300, 00 грн, № 107 від 09.08.2013 на суму 56 721, 70 грн, № 94 від 12.08.2013 на суму 48 258, 00 грн, № 108 від 13.08.2013 на суму 55 358, 90 грн, № 109 від 15.08.2013 на суму 49 963, 20 грн (акт приймання від 15.08.2013), № 95 від 16.08.2013 на суму 1 134, 00 грн, № 110 від 19.08.2013 на суму 51 413, 00 грн, № 111 від 22.08.2013 на суму 48 260, 10 грн, № 98 від 23.08.2013 на суму 24 304, 02 грн, № 112 від 27.08.2013 на суму 4 895, 40 грн, № 99 від 29.08.2013 на суму 864, 00 грн, № 113 від 29.08.2013 на суму 22 504, 20 грн, № 10 від 30.08.2013 на суму 483, 00 грн, № 104 від 30.08.2013 на суму 3 549, 31 грн - усього на загальну суму 509 015, 90 грн, а також податковими накладними № 1 від 01.08.2013, № 2 від 02.08.2013, № 3 від 05.08.2013, № 4 від 06.08.2013, № 5 від 08.08.2013, № 6 від 09.08.2013, №7 від 12.08.2013, № 8 від 13.08.2013, № 9 від 15.08.2013, № 10 від 16.08.2013, № 11 від 19.08.2013, № 12 від 22.08.2013, № 14 від 23.08.2013, № 15 від 27.08.2013, № 16 від 29.08.2013, № 17 від 29.08.2013, № 18 від 30.08.2013, № 19 від 30.08.2013.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, та не заперечувалось відповідачем, що відповідно до платіжних документів, наданих до перевірки, підтверджено факт часткової сплати за поставлений товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Трансавто". Станом на час проведення перевірки по рахунку 631 позивача за контрагентом ТОВ "Трансавто" рахувалась кредиторська заборгованість у сумі 913 889, 43 грн, що не заперечувалось позивачем, який зазначив, що відповідна заборгованість може бути стягнута в судовому порядку.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо того, що надані документи в їх сукупності, якими позивач підтверджує виконання договору з контрагентом, містять всі обов`язкові реквізити, що передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з надання послуг, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача, а у відповідача до вказаних первинних документів претензій не виникало.

Таким чином, висновки Інспекції, зроблені з огляду на інформацію, що міститься в базах даних, носять характер припущень про те, що у вказаного контрагента відсутні власні основні засоби, складські приміщення, трудові ресурси, транспортне та торгівельне обладнання, при цьому відповідачем не зазначено конкретних доказів на підтвердження таких припущень, як це передбачено частиною 2 статті 77 КАС України.

Крім того, Податковий кодекс не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання.

Також, встановлено апеляційним судом під час розгляду справи, що податковий орган не мав зауважень щодо ведення податкового обліку позивача за укладеними угодами із вказаними у акті перевірки контрагентами, а саме: щодо руху товару, його оплати та використання у власній господарській діяльності позивачем.

Натомість, твердження податкового органу щодо нереальності господарських операцій сформовані, виходячи з ненадання податкової звітності контрагентами позивача за вказаний період, що в силу приписів статті 61 Конституції України, є неприпустимим, тому як юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо неправомірності обґрунтування судом першої інстанції нереальності господарських відносин позивача, з огляду на те, що надані ним до перевірки товарно-транспортні накладні та видаткові накладні містять розбіжності у частині зазначення номерів супровідних документів та вартості товару, так само, відповідні розбіжності мали місце і між товарно-транспортними накладними та актами приймання товару, які датовані раніше, а саме: датою виписки накладних, виходячи з такого.

Так, товарно-транспортна накладна (далі у тексті - ТТН) не є обов`язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її неналежне оформлення або відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарської операцій з поставки товару в цілому.

Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 № 128/2568), ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

У свою чергу, сама по собі відсутність або неналежне оформлення ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.

Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

У зв`язку з цим колегія суддів Верховного Суду зазначає, що невідповідність даних ТТН на транспортування продукції із даними накладних не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції, за наявності інших належних доказів. З огляду на це, певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції.

Як правильно встановлено апеляційним судом, посилаючись на приписи пункту 44.6. статті 44 ПК України, як на підставу не прийняття товарно-транспортних накладних, суд першої інстанції неправомірно не звернув уваги, що копії останніх під час перевірки були надані, але, як вказав позивач, помилково відносно іншої поставки. В той же час, належні копії товарно-транспортних накладних було отримано позивачем за їх запитом від 27.05.2016 № 170 від ТОВ "Трансавто" та також надавались до суду першої інстанції.

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що поставлені ТОВ "Транасавто" товари були використані позивачем у власній господарській діяльності та в подальшому реалізовані ПАТ "Запоріжтрансформатор", що підтверджується наданими ТДВ "Токмацький завод "Прогрес" договорами підряду, картками складського обліку матеріалів, актами виконаних робіт, видатковими накладними, лімітно-розрахунковими картками.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ Трансавто , у повній мірі відображають зміст господарських операцій, їх вартісні та кількісні показники. Крім того, придбаний товар надалі використовувався у господарській діяльності позивача, що підтверджено належними та допустимими доказами.

Щодо доводів відповідача про фактичне визнання позивачем порушення на підставі направленої до контролюючого органу заяви про застосування податкового компромісу Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що питання дотримання процедури податкового компромісу не належить до предмету доказування у вказаній справі та не досліджувалось ними у ході розгляду справи, а тому Суд не має підстав прийняти до уваги цей довід відповідача.

Відтак, судом апеляційної інстанції вірно встановлено під час судового розгляду справи, що наведені Інспекцією у акті перевірки висновки про неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Трансавто свого підтвердження в матеріалах справи не знайшли. Платник податку на додану вартість не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та дотримання вимог податкового законодавства.

Оскільки, позивачем було виконано усі передбачені законом умови, необхідні для формування податкового кредиту та наявні усі документальні підтвердження його розміру, тому він не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, вчинені його контрагентами.

За таких обставин, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , спростовують висновки податкового органу викладені в актах перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову оскільки, оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контраґентів, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Усі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення у цій справі відповідає, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у адміністративному позові, апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суд апеляційної інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача Токмацьку об`єднану державну податкову інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області її правонаступником - Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Касаційну скаргу Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова