Постанова

від 27.01.2021 по справі 761/16861/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 761/16861/18

провадження № 61-21242св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі судді Писаної Т.О. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом і з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21 вересня 2018 рок, просила:

- встановити факт спільного проживання однією сім`єю між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 01 червня 2013 року по 22 вересня 2013 року;

- визнати право спільної сумісної власності подружжя на таке майно: 830 000,00 євро; 140 000,00 доларів США; 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів; 4 500 000,00 грн; грошові кошти, сплачені за договором фінансового лізингу від 13 серпня 2013 року № 00008179 і договором фінансового лізингу від 13 вересня 2013 року № 00008098 на загальну суму 283 310,54 доларів США; внесок до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Українські напівфабрикати (далі - ТОВ Українські напівфабрикати ) у розмірі 200 000,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя грошові кошти в розмірі 415 000,00 євро, 70 000,00 доларів США, 110 000,00 англійських фунтів стерлінгів, 2 250 000,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частини внеску до статутного капіталу ТОВ Українські напівфабрикати у розмірі 100 000,00 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частини сплачених грошових коштів за договором фінансового лізингу від 13 серпня 2013 року № 00008179 та договором фінансового лізингу від 13 вересня 2013 року № 00008098 у розмірі 141 655, 27 доларів США.

Позов мотивований тим, що 22 вересня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_4 .

З листопада 2012 року позивач обіймала посаду Першого заступника

начальника Чорноморської об`єднаної державної податкової інспекції Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - Чорноморська ОДПІ ДФС в Одеській області).

У грудні 2012 року позивач познайомилася з ОСОБА_2 , коли останній звернувся до неї за роз`ясненням з питання оподаткування оплати праці інвалідів, пояснюючи це бажанням створити фонд інвалідів на власному підприємстві, оскільки на той час обіймав посаду генерального директора та одного з засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Левада (далі - ТОВ ТД Левада ).

У травні 2013 року ОСОБА_2 попросив, щоб він з позивачем поїхали знайомитися з її бабусею, де він зробив позивачу пропозицію стати його дружиною. Після повернення додому була обрана дата весілля 22 вересня.

З кінця травня 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 почали проживати разом однією сім`єю у будинку, який позивач на той час винаймала в Одеській області у смт. Лиманці Овідіопольського району.

За час фактичних шлюбних відносин починаючи з кінця травня 2013 року і по 22 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали, вели спільний побут, турбувались один про одного, спілкувалися з колом близьких людей, мали спільних друзів, мали взаємні права та обов`язки притаманні подружжю, їздили на відпочинок, здійснювали спільні покупки: побутову техніку, весільній одяг, водний мотоцикл, великий проектор для перегляду фільмів, меблі та побутову техніку.

Наприкінці червня 2013 року в першій спільній подорожі на море до м. Ялти, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 прийняли спільне рішення разом купити будинок, як з`явиться така можливість. Про те, що є можливість спільно купити земельну ділянку з недобудованим будинком вони дізналися на початку липня 2013 року під час спільної подорожі до Греції.

29 липня 2013 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

З липня 2013 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали як сім`я у вищевказаному будинку.

13 серпня 2013 року та 13 вересня 2013 року позивач з ОСОБА_2 оформили у лізинг два автомобілі марки Audi А7 та Audi А8 в Товаристві з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна (далі - ТОВ Порше Лізинг Україна ). Договори фінансового лізингу на вказані автомобілі оформлені на ОСОБА_2

17 січня 2017 року ОСОБА_2 подав позов про розірвання шлюбу.

На час звернення до суду майновий спір щодо поділу майна подружжя не вирішений.

Під час шлюбу подружжям заощаджені грошові кошти, які зберігаються у ОСОБА_2 : 830 000,00 євро; 140 000,00 доларів США; 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів; 4 500 000,00 грн.

Крім того, ОСОБА_2 є учасником ТОВ Українські напівфабрикати . Розмір його внеску до статутного капіталу зазначеної юридичної особи складає 250 000,00 грн (50 % статутного капіталу). Внесок до статутного капіталу в розмірі 200 000,00 грн ОСОБА_2 здійснено в січні 2014 року в період шлюбу з позивачем за рахунок спільних сімейних коштів, але без згоди позивача.

Позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 частину цих грошових коштів, а саме: 415 000,00 євро, 70 000,00 доларів США, 110 000,00 фунтів стерлінгів, 2 250 000,00 грн і стягнути 100 000,00 грн грошової компенсації за внесок у статутний капітал ТОВ Українські напівфабрикати .

З огляду на те, що у період з 01 червня 2013 по 22 вересня 2013 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, а також за спільні кошти придбали майно, то авансовий платіж 21 672,00 доларів США за договором фінансового лізингу від 13 серпня 2013 року № 00008179 і авансовий платіж в розмірі 47 970,66 доларів США за договором фінансового лізингу від 13 вересня 2013 року № 00008098 зроблений ними за спільні кошти. Подальші лізингові платежі за цим договором також здійснювались у період зареєстрованого шлюбу. Загалом за договором від 13 серпня 2013 року № 00008179 внесено 1 964 819,64 грн, що станом на 29 вересня 2017 року за курсом Національного банку України складає 74 088,22 долара США, за договором про фінансовий лізинг від 13 вересня 2013 року № 00008098 сплачено 209 222,32 долара США.

Однак, у серпні 2017 року відповідачем ОСОБА_2 прийнято рішення про припинення сплати лізингових платежів за вищевказаними договорами фінансового лізингу від 13 серпня 2013 року та від 13 вересня 2013 року з метою створення заборгованості за лізинговими платежами та розірвання договорів лізингу, і оформлення вказаних автомобілів за залишковою вартістю несплачених лізингових платежів відповідно до умов договору про фінансовий лізинг від 13 вересня 2013 року № 00008098 та договору про фінансовий лізинг від 13 серпня 2013 року № 00008179 на ОСОБА_3 .

Таким чином, за період з 2013 року по вересень 2017 року за договором фінансового лізингу від 13 серпня 2013 року № 00008179 та договором фінансового лізингу від 13 серпня 2013 року № 00008098 з метою придбання двох автомобілів було сплачено лізингових платежів на загальну суму 283 310,54 долара США, а тому на користь позивача підлягає стягненню з відповідачів компенсація половини сплачених лізингових платежів у розмірі 141 655,27 долара США.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації задоволено частково: встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 липня 2013 року по 22 вересня 2013 року; визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на 830 000,00 євро, 140 000,00 доларів США, 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів, 4 500 000,00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя грошові кошти в розмірі 415 000,00 євро, 70 000,00 доларів США, 110 000,00 англійських фунтів стерлінгів, 2 250 000, 00 грн; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частини внеску до статутного капіталу ТОВ Українські напівфабрикати в розмірі 100 000,00 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, визнання коштів грошової компенсації спільним майном подружжя та їх стягнення відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване доведеністю факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у період часу з 01 липня 2013 року по 22 вересня 2013 року. Посилання ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 12 червня 2015 року як на підтвердження проживання відповідачів однією сім`єю у зазначений період не прийнято судом, оскільки ця справа стосувалася визнання батьківства щодо дитини 2005 року народження, тобто відносин відповідачів у 2005 році.

Відмова у стягненні з ОСОБА_2 грошової компенсації внесків за договорами фінансового лізингу мотивована тим, що лізингові платежі були здійснені за рахунок коштів подружжя та одним з автомобілів користувалася позивач, проте укладення таких договорів не призвело до виникнення у ОСОБА_2 права власності на транспортні засоби, що були передані йому в користування та, з часом, у зв`язку з невиконанням ним зазначених договорів повернуті ТОВ Порше Лізинг Україна . Автомобілі на користь ОСОБА_3 відчужені не ОСОБА_2 , а їх власником - ТОВ Порше Лізинг Україна . Правові підстави для стягнення із ОСОБА_3 лізингових платежів відсутні.

Оскільки ОСОБА_2 вніс грошові кошти, які належали подружжю, до статутного капіталу ТОВ Українські напівфабрикати , то позивач має право на стягнення Ѕ частини від такого внеску, що дорівнює 100 000,00 грн.

Вимоги позивача про поділ грошових коштів у розмірі 830 000,00 євро; 140 000,00 доларів США; 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів; 4 500 000,00 грн як набутих спільно позивачем і ОСОБА_2 задоволені з огляду на відсутність доказів їх наявності у останнього до часу проживання однією сім`єю з позивачем. Невнесення позивачем цих коштів у декларації не свідчить про те, що такі кошти є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2019 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Київ від 15 серпня 2019 року залишено без руху, надано заявнику строк для усунення недоліків.

Ухвала мотивована тим, що у ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить нерухоме та рухоме майно, тому майновий стан позивача не перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі, а підстави, передбачені частиною другою статті 8 Закону України Про судовий збір для звільнення від сплати судового збору, відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвала мотивована тим, що на виконання вимог ухвали 29 жовтня 2019 року скаржник подала до Київського апеляційного суду заяву про усунення недоліків, до якої додала три квитанції про сплату судового збору. Однак, як убачається із доданих до заяви про усунення недоліків апеляційної скарги квитанцій і складеного головними спеціалістами відділу автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів акта від 29 жовтня 2019 року № 1311, три оригінали квитанції про сплату судового збору мають нечитабельний вигляд.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Київ від 15 серпня 2019 року визнано неподаною та повернуто.

Ухвала мотивована тим, що 08 листопада 2019 року до апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено квитанцію про сплату 1 007,50 грн, проте позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 13 215,00 грн. Оскільки недоліки апеляційної скарги позивачем не усунуті, то апеляційна скарга мала бути повернута позивачу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року заявлений ОСОБА_1 відвід судді Писаній Т. О. визнано необґрунтованим, справу передано в установленому законом порядку для вирішення відводу іншим суддею.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді-доповідача Писаної Т. О.

Ухвали мотивовані необґрунтованістю заявленого відводу та відсутністю нормативно визначених підстав для його задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Шевченківського районного суду м. Києва скасовано в частині встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в період часу з 01 липня 2013 року по 22 вересня 2013 року; визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на 830 000,00 євро, 140 000,00 доларів США, 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів, 4 500 000,00 грн і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя грошових коштів у розмірі 415 000,00 євро, 70 000, 00 доларів США, 110 000,00 англійських фунтів стерлінгів, 2 250 000,00 грн скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог; в решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2019 року залишено без змін, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова мотивована тим, що місцевим судом не враховано, що позивач перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_3 з лютого 2004 року, що підтверджується рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 12 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька, яке залишено без змін апеляційним судом Одеської області від 31 травня 2018 року. ОСОБА_2 і ОСОБА_5 мають спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Указаним вище судовим рішенням, зокрема, встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Суд першої інстанції, відхиляючи заперечення відповідача про перебування у фактичних шлюбних відносин із ОСОБА_3 , встановлених судовим рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 12 червня 2015 року, помилково вважав, що цим рішенням встановлено відповідні правовідносини лише до 2005 року, оскільки цим рішенням не було встановлено дати припинення шлюбних відносин.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про виникнення нових фактичних шлюбних відносин із позивачем за недоведеністю обставин, які свідчать про припинення попередніх шлюбних відносин не можна визнати такими, що ґрунтуються на законі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за Ѕ частини внеску до статутного капіталу ТОВ Українські напівфабрикати у розмірі 100 000,00 грн, оскільки такий внесок здійснено під час перебування ОСОБА_2 із позивачем у шлюбі. Доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем обставини щодо фактичної дати сплати учасниками товариства частки у статутному капіталі не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки відповідач указаних обставин не спростував та не виконав свого обов`язку щодо доведення іншої дати внесення своєї частки.

ОСОБА_2 , спростовуючи належність до спільної сумісної власності подружжя грошових коштів, які були визнані спільною сумісною власністю подружжя, послався на те, що спірні кошти були набуті ним до шлюбу та на підтвердження цього надав суду довідку від 11 лютого 2014 року № 17/02-03 про доходи за 2013 рік, відповідно до якої розмір його доходу склав 16 664 948,03 грн, з яких 53 296,40 грн - це нарахована заробітна плата та інші нарахування в сумі 16 611 650,63 грн. У щорічних деклараціях особи уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2016 та 2017 рік ОСОБА_2 спірні грошові активи указує як власні активи.

Висновок суду першої інстанції щодо ненадання відповідачем доказів на спростування обставин про набуття спірних грошових коштів у період шлюбу не відповідає обставинам справи.

Позивач у своїй декларації за 2015 рік грошові активи ні свої, ні чоловіка не задекларувала, у 2016 році задекларувала по 25 000,00 доларів США у кожного з подружжя, та у 2017 році задекларувала власні готівкові кошти у сумі 15 000,00 доларів США та зазначила, що член сім`ї не надав інформації щодо власних заощаджень.

Відповідно до декларації відповідача за 2018 рік у розділі 12 грошові активи в останнього задекларовані кошти у розмірі 11 000,00 доларів США, 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів і 2 100 000,00 грн.

Гривневий еквівалент станом на дату реєстрації шлюбу позивача та відповідача стосовно 11 000,00 доларів США відповідав 87 923,00 грн, а 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів відповідало 2 672 406,00 грн. Задекларована відповідачем сума наявних станом на 31 грудня 2018 року грошових коштів у доларах США та англійських фунтів стерлінгів у гривневому еквіваленті з розрахунку курсу валют станом на час реєстрації шлюбу складає 4 860 329,00 грн, що не перевищує документально-підтвердженого відповідачем доходу, отриманого ним у 2013 році.

Підстави для визнання спірних грошових коштів спільною сумісною власністю та їх поділу є недоведеними.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

27 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та повернути справу до апеляційного суду для продовження розгляду справи.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення її позовних вимог.

Касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року мотивована тим, що позивач разом з апеляційною скаргою подала заяву про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. У заяві позивач обґрунтовувала відсутність у неї майнової можливості сплатити судовий збір у зв`язку з важким матеріальним становищем, що було підтверджено копією відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 01 березня 2019 року № 26508/Н/26-15-08-02-22, що підтверджувала відсутність у позивача доходів за 2018 рік. Однак апеляційний суд відмовив у звільненні позивача від сплати судового збору, пославшись на наявність у неї рухомого та нерухомого майна, дійшов висновку про наявність у неї майнової можливості оплатити судовий збір. Проте у позивача відсутні повноваження щодо розпорядження присудженим за рішенням суду майном, адже відповідне рішення не набрало законної сили. На виконання ухвали апеляційного суду про залишення без руху апеляційної скарги для сплати судового збору позивач сплатила 1 007,50 грн та просила з огляду на відсутність у 2018 році доходів відстрочити сплату судового збору в розмірі 12 215,00 грн рівними частками до винесення апеляційним судом рішення за апеляційною скаргою. Проте апеляційний суд ухвалою повернув апеляційну скаргу позивачу, не застосувавши норми процесуального права про підстави звільнення від судового збору та не врахувавши довідку про доходи позивача та часткову сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року по справі № 521/12455/17 позивача звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2019 року. При цьому Верховний Суд досліджував аналогічні обставини, а саме - відсутність у позивача доходів за 2018 рік, що підтверджувалося тією самою довідкою від 01 березня 2019 року.

Касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року мотивована тим, що оскаржувана постанова була прийнята апеляційним судом, незважаючи на те, що позивач оскаржила ухвалу апеляційного суду про повернення їй апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Посилається на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду постановлена колегією суддів, до складу якої входила суддя Писана Т. О., якій позивач заявила відвід, в задоволенні якого було незаконно відмовлено. Вважає, що відмова у задоволенні заяви про відвід судді суперечила нормам процесуального права, Закону України Про судоустрій і статус суддів , а також статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини.

Вирішуючи справу, апеляційний суд не застосував правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Верховного Суду, наведені у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, постанові Великої Палати від 21 листопада 2018 року по справі № 372/504/17.

Так, апеляційний суд не застосував норми сімейного законодавства, які передбачають презумпцію спільності майна, набутого подружжям під час шлюбу, зокрема, це стосується заробітної плати та інших видів доходів, одержаних одним з подружжя. Спростування цієї презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує. Посилання ОСОБА_2 на довідку від 11 лютого 2014 року № 17/02-03 про його доходи за 2013 рік не спростовувало такої презумпції.

Грошові кошти, щодо поділу яких був заявлений позов, були заощаджені подружжям і зберігалися у ОСОБА_2 , що підтверджено його деклараціями за 2016, 2017 роки. Доказів того, що саме ці кошти були отримані ОСОБА_2 у 2013 році до реєстрації шлюбу ним не надано. Подружжя витрачало впродовж спільного життя кошти на придбання речей, тому спірні кошти не є тими коштами, які ОСОБА_2 мав до шлюбу з позивачем. Грошові кошти, зазначені у довідці про доходи ОСОБА_2 за 2013 рік не є його особистими коштами, оскільки з липня 2013 року позивач проживала з ним однією сім`єю.

Апеляційний суд не спростував висновок суду першої інстанції про те, що кошти, щодо яких заявлено позов, були у наявності у ОСОБА_2 на час заявлення позову, проте послався на декларацію відповідача за 2018 рік, що містить іншу інформацію про грошові активи відповідача. Позивач вважає, що відповідач здійснив незаконне відчуження частини спільних грошових коштів, тому суд мав збільшити її частку у спільному майні на підставі частини 2 статті 70 СК України. Сума коштів, якими розпорядився відповідач, мала бути врахована при поділі спільного майна подружжя.

Апеляційний суд не застосував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц щодо того, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Позивач показаннями свідків довела факт свого проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю до реєстрації шлюбу з 01 липня 2013 року по 22 вересня 2013 року (часу реєстрації шлюбу), що правильно було враховано судом першої інстанції і неправомірно не взято до уваги апеляційним судом.

Висновок апеляційного суду щодо проживання відповідачів однією сім`єю у зазначений період з ОСОБА_3 з посиланням на рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 12 червня 2015 року є припущенням суду.

Справа, в якій постановлено рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 12 червня 2015 року, стосувалося іншого предмету - визнання ОСОБА_2 батьком дитини, 2005 року народження, тобто іншого періоду проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_3 і не стосувалися періоду 2013 року.

У позовній заяві ОСОБА_2 про розірвання шлюбу від 17 січня 2017 року ним не зазначено про наявність іншої сім`ї.

У поясненнях представник ОСОБА_2 вказував на припинення сімейних відносин із ОСОБА_3 наприкінці 2012 року.

ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з іншою особою з 07 серпня 2003 року по 03 березня 2006 року.

Для позивача рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 12 червня 2015 року не є приюдиційним, оскільки вона не брала участі у тій справі, тому може спростовувати обставини, викладені у цьому рішенні.

Показаннями свідків доведено факт спільного проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_2 у період з 01 липня 2013 року.

В апеляційній інстанції позивач долучила до матеріалів справи письмові заяви ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які також підтверджують спільне проживання позивача із відповідачем з червня 2013 року однією сім`єю. Надати їх раніше не було можливості, адже вони були написані 25 жовтня 2019 року.

Відсутні докази спільного проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_3 у період з липня 2013 року по вересень 2013 року.

У поданих 11 грудня 2020 року позивачем запереченнях на відзив ОСОБА_2 позивач зазначає на відсутності у відповідача поважних причин пропуску строку на подання відзиву, оскільки відповідач навмисно переховується від слідства, перебуває на території Російської Федерації. Всі доводи відзиву відповідача на касаційну скаргу позивача на постанову апеляційного суду спростовуються змістом касаційної скарги та судовою практикою, зокрема, висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 листопада 202 року у справі № 638/20596/16. На підтвердження факту спільного проживання з відповідачем однією сім`єю позивачем були надані спільні фото позивача та відповідача, а також свідків. Свідки підтвердили також зазначені обставини.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_12 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив поновити строк на подання відзиву з огляду на відсутність у нього можливості подати такий відзив раніше, також просив відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року.

Відзив мотивований тим, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що майновий стан позивача дозволяв їй сплатити судовий збір. Позивач навмисно не усувала недоліки апеляційний скарги, а саме - не сплачувала судовий збір. Позивач не скористалася правом на усунення недоліків апеляційної скарги шляхом сплати судового збору у повному обсязі. Тому апеляційний суд правомірно повернув апеляційну скаргу позивачу.

Заявляючи клопотання про поновлення строку на подання відзиву, відповідач вказував на свою необізнаність з поданням позивачем касаційної скарги та відкриття касаційного провадження. Представником відповідача було встановлено факт наявності відповідного провадження, здійснено ознайомлення з матеріалами справи, після чого був підготовлений відзив на зазначену касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_12 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив поновити строк на подання відзиву з огляду на його пропуск з поважних причин, а також просив відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача на постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року.

Відзив мотивований тим, що доводи про упередженість судді Писаної Т. О. під час ухвалення оскаржуваної постанови, позивачем не доведені. Вища кваліфікаційна комісія суддів України є колегіальним органом, який приймає рішення більшістю голосів. Будь-яких особистих рішень мати позивача не приймала щодо судді Писаної Т. О.

Спірні грошові кошти, щодо поділу яких позивач заявила позов, є особистими коштами ОСОБА_2 , набутими ним до шлюбу, на підтвердження чого суду була надана довідка про його доходи за 2013 рік.

Судова практика, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, стосується майна, набутого під час шлюбу, що не стосується обставин набуття зазначених грошових коштів.

Апеляційним судом правильно встановлено факт проживання ОСОБА_2 з іншою особою з лютого 2014 року. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено, зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року справу за касаційними скаргами ОСОБА_1 призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 22 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 одружилися.

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 12 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька, яке залишено без змін Апеляційним судом Одеської області від 31 травня 2018 року установлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_5 мають трьох спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначеним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 12 червня 2015 року , зокрема, встановлено, що ОСОБА_3 з 07 серпня 2003 року знаходилась у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 . Під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син, ОСОБА_14 . 03 березня 2006 року шлюб між ними було розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва. Також в указаному рішенні зазначено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з лютого 2004 року перебувають у фактичних шлюбних відносинах.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є одним із засновників ТОВ Українські напівфабрикати . Розмір його внеску до статутного капіталу складає 250 000,00 грн.

Частку у сумі 50 000,00 грн статутного капіталу ТОВ Українські напівфабрикати ОСОБА_2 вніс 07 грудня 2012 року, а 200 000,00 грн - 20 грудня 2013 року.

Відповідно до довідки від 11 лютого 2014 року № 17/02-03 про доходи ОСОБА_2 за 2013 рік їх розмір складає 16 664 948,03 грн з яких - 53 296,40 грн нарахована заробітна плата, 16 611 650, 63 грн - інші нарахування. Відповідно до цієї довідки у ТОВ Торговий Дім Левада відповідач займав посаду генерального директора та у товаристві працює з 16 листопада 2012 року.

У щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2016 та 2017 рік відповідач указані спірні грошові активи указує як власні активи.

Позивач у своїй декларації за 2015 рік грошові активи ні свої, ні чоловіка не декларувала, у 2016 році - задекларувала по 25 000,00 доларів США у кожного, та у 2017 році задекларувала власні готівкові кошти у сумі 15 000,00 доларів США та зазначила, що член сім`ї не надав інформації щодо власних заощаджень.

Відповідно до опублікованої 31 березня 2019 року декларації відповідача за 2018 рік у розділі 12 грошові активи у останнього задекларовані кошти у розмірі 11 000,00 доларів США, 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів та 2 100 000,00 грн.

13 серпня 2013 року між ОСОБА_2 і ТОВ Порше Лізинг Україна був укладений договір про фінансовий лізинг від 13 серпня 2013 року № 00008179, предметом якого став автомобіль Audi А7 Sportback 2.8 FSI, рік виробництва 2013 року, шасі № НОМЕР_1 , двигун НОМЕР_2 .

13 вересня 2013 року між ОСОБА_2 і ТОВ Порше Лізинг Україна укладений договір про фінансовий лізинг від 13 вересня 2013 №00008098, предметом якого став автомобіль Audi А8 Long 4.0 TFSI, рік виробництва - 2013, шасі № НОМЕР_3 , двигун НОМЕР_4 .

Зазначені автомобілі передані ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним актом прийому-передачі.

Взяті на себе грошові зобов`язання за укладеними договорами ОСОБА_2 не виконав належним чином, а тому ТОВ Порше Лізинг Україна отримано відповідні виконавчі написи від 01 липня 2017 року про повернення об`єктів фінансового лізингу.

08 червня 2017 року державними виконавцями Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавчі провадження, а 10 серпня 2017 року та 06 вересня 2017 року автомобілі повернуто ТОВ Порше Лізинг Україна .

04 вересня 2017 року між ТОВ Порше Лізинг Україна та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу/поставки бувшого у користуванні автомобіля, предметом якого став автомобіль Audi А8 Long 4.0 TFSI, рік виробництва - 2013, шасі № НОМЕР_3 . Із умов вказаного договору та акту прийому-передачі від 04 вересня 2017 року вбачається, що автомобіль передано ОСОБА_3 у власність після того, як остання сплатила суму коштів, визначених договором, на користь ТОВ Порше Лізинг Україна .

02 жовтня 2017 року між ТОВ Порше Лізинг Україна та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу/поставки бувшого у користуванні автомобіля, предметом якого став автомобіль Audi А7 Sportback 2.8 FSI, рік виробництва - 2013, шасі № НОМЕР_1 . За умовами цього договору та акту прийому-передачі від 23 жовтня 2017 року вбачається, що автомобіль передано ОСОБА_3 у власність після того, як остання сплатила суму коштів, визначених договором, на користь ТОВ Порше Лізинг Україна .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги на постанову апеляційного суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року є обґрунтованими.

Подаючи заяву про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, позивач долучила квитанцію про сплату 1 007,50 грн і, зокрема, просила розстрочити залишок судового збору до часу вирішення апеляційної скарги.

Встановивши даний факт, апеляційний суд ухвалою від 18 листопада 2019 рокуповернув апеляційну скаргу позивача, вказавши, що позивачем судовий збір не сплачено у повному обсязі.

При цьому клопотання позивача про розстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги вирішено судом не було.

Клопотання позивача про розстрочення судового збору було мотивоване скрутним майновим становищем, оскільки вона не отримувала доходу за 2018 рік, для підтвердження чого позивач надала відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 01 березня 2019 року № 26508/Н/26-15-08-02-22 .

Відповідно до статті 8 Закону України Про судовий збір , враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно з частиною першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Суд, у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи те, що в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду не вирішено клопотання позивача про розстрочення судового збору та не надано оцінки поданого позивачем письмового доказу неспроможність оплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду у повному обсязі на час її подання, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд не надав оцінки зазначеним обставинам, і дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з мотивів безпідставного незадоволення судом заяви позивача про відвід судді Писаної Т. О., є безпідставними, обставини, викладені в заяві про відвід не знайшли свого підтвердження.

ОСОБА_15 перебувала на посаді члена ВККС з 19 грудня 2014 року по 10 липня 2019 року.

ВККС є постійно діючим органом у системі судоустрою України. Рішення ВККС приймається більшістю від її складу. Рішення палати ВККС приймаються більшістю від складу палати з урахуванням членів іншої палати в разі їх залучення до роботи. Палати ВККС виносять свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати, який розглядав конкретну справу (статті 100, 108 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доказам проживання позивача із ОСОБА_16 однією сім`єю у період з 01 липня 2013 року по 22 вересня 2013 року є необґрунтованими.

Посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_2 через свого представника підтверджував факт спільного проживання з позивачем у період з 01 липня 2013 року по 22 вересня 2013 року є безпідставними, оскільки відповідач ОСОБА_2 , не заперечував стосунки з позивачем у зазначений період, проте не визнавав факт утворення у цей період сім`ї з позивачем.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції свідчень свідків, які підтверджували стосунки позивача та відповідача ОСОБА_2 , не спростовують наведених вище висновків апеляційного суду та пов`язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про неправомірну відмову апеляційного суду у визнанні об`єктами спільної сумісної власності та у поділу спірних грошових коштів, а саме: 830 000,00 євро, 140 000,00 доларів США, 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів, 4 500 000,00 грн,є необґрунтованими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині визнання об`єктом спільної власності подружжя та поділу грошових коштів, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки запереченням відповідача щодо правового режиму спірних грошових коштів як таких.

Спростовуючи приналежність до спільної сумісної власності подружжя зазначених грошових коштів, ОСОБА_2 , зокрема, посилався на те, що спірні кошти набуті ним до шлюбу, на підтвердження чого надав суду довідку від 11 лютого 2014 року № 17/02-03 про доходи за 2013 рік, відповідно до якої розмір його доходу склав 16 664 948,03 грн, з яких 53 296,40 грн - це нарахована заробітна плата та інші нарахування в сумі 16 611 650,63 грн.

У щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2016 та 2017 рік ОСОБА_2 спірні грошові активи указував як власні активи. Позивач у своїй декларації за 2015 рік грошові активи свої і чоловіка не задекларувала, у 2016 році задекларувала по 25 000,00 доларів США у кожного з подружжя, та у 2017 році задекларувала власні готівкові кошти у сумі 15 000,00 доларів США та зазначила, що член сім`ї не надав інформації щодо власних заощаджень.

Відповідно до декларації відповідача за 2018 рік у розділі 12 грошові активи в останнього задекларовані кошти у розмірі 11 000,00 доларів США, 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів і 2 100 000,00 грн.

Надаючи правову оцінку цим даним, апеляційний суд зауважив, що гривневий еквівалент станом на дату реєстрації шлюбу позивача та відповідача стосовно 11 000,00 доларів США відповідав 87 923,00 грн, а 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів відповідало 2 672 406,00 грн. Задекларована відповідачем сума наявних станом на 31 грудня 2018 року грошових коштів у доларах США та англійських фунтів стерлінгів у гривневому еквіваленті з розрахунку курсу валют станом на час реєстрації шлюбу складає 4 860 329,00 грн, що не перевищує документально-підтвердженого відповідачем доходу, отриманого ним у 2013 році.

Зазначені обставини, встановлені судом апеляційної інстанції на підставі наявних у справі доказів, спростовують доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду щодо презумпції спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена презумпція спільної сумісної власності поширюється на майно, набуте подружжям за час шлюбу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо особистої приватної власності відповідача на грошові кошти ґрунтуються на фактичних обставинах справи, встановлених на підставі належним чином оцінених судом апеляційної інстанції письмових доказів із застосуванням норм сімейного права.

Інші доводи касаційної скарги у своїй сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває за межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо касаційної скарги позивача на постанову апеляційного суду суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 01 липня 2013 року по 22 вересня 2013 року; визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на 830 000,00 євро, 140 000,00 доларів США, 220 000,00 англійських фунтів стерлінгів, 4 500 000,00 грн і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя грошових коштів у розмірі 415 000,00 євро, 70 000, 00 доларів США, 110 000,00 англійських фунтів стерлінгів, 2 250 000,00 грн, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Доводи касаційної скарги на постанову апеляційного суду не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу на неї слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвали суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, справа передається на розгляд суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Судом апеляційної інстанцій під час постановлення ухвали від 18 листопада 2019 року про повернення апеляційної скарги неправильно застосовано норми процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу на зазначену ухвалу слід задовольнити, а оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати, передавши справу до апеляційного суду.

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року до закінчення касаційного провадження, то у зв`язку з залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити дію зазначеного судового рішення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400 , 406, 409, 410, 411, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 рокузалишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук