Постанова

від 28.01.2021 по справі 148/1036/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/1036/19

Провадження № 22-ц/801/43/2021

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 рокуСправа № 148/1036/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Тульчинська державна нотаріальна контора,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Тульчинської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 лютого 2019 року, посвідченого Тульчинської державною нотаріальною конторою за №2-339 за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кравець Віти Анатоліївни на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 вересня 2020 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Ковганича С.В., дата складення повного тексту рішення 30 вересня 2020 року,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Тульчинської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 лютого 2019 року, посвідченого Тульчинської державною нотаріальною конторою за №2-339.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на майно, яке складається із: - 1/2 земельної ділянки, загальною площею 2,47 га в межах згідно з планом, розташованої на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, яка належала її батьку ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку ОСОБА_3 фактично прийняла, так як спільно проживала зі спадкодавцем, але не оформила своїх спадкових прав після смерті батька; - майна, яке належало її матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке ОСОБА_3 фактично прийняла, так як спільно проживала зі спадкодавцем, але не оформила своїх спадкових прав.

При оформленні спадкових прав після смерті ОСОБА_3 у неї виникли труднощі в оформленні частини спадщини, яку її мати прийняла після смерті свого батька ОСОБА_4 .

Так, після смерті ОСОБА_4 його спадкоємцями є його син ОСОБА_6 , який від спадщини відмовився, його дочка ОСОБА_7 та його друга дружина - відповідач ОСОБА_2 .

Згідно довідок виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 08 травня 2019 року №463 та від 27 травня 2019 року №507 місце проживання спадкоємця ОСОБА_3 на день смерті спадкодавця ОСОБА_4 було зареєстровано за однією адресою.

Оскільки її мати після смерті діда спадщину фактично прийняла, то отримання свідоцтва про право на спадщину було її правом і відсутність даного свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Однак, оформляючи свої спадкові права, вона дізналась, що відповідач 26 лютого 2019 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на всю земельну ділянку, після смерті померлого ОСОБА_4 , приховавши ту обставину, що окрім неї існують ще інші спадкоємці, зокрема, дочка ОСОБА_3 .

У свою чергу, державний нотаріус при вчиненні нотаріальних дій був позбавлений можливості закликати до спадкування наявних інших спадкоємців, як це передбачено ст. 63 Закону України "Про нотаріат".

Внаслідок приховання відповідачем інформації вона була позбавлена права спадкувати відповідну частку спадкової маси після смерті її матері ОСОБА_3 , а тому її право підлягає захисту шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення.

Також вважає, що постійне проживання відповідача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, як того вимагає законодавство. Дії державного нотаріуса щодо встановлення факту прийняття спадщини фактично відповідачем на підставі довідки №174, а не на підставі довідки органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкоємцем, в результаті чого було прийнято рішення видати свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 - є протиправним та таким, що порушує її права як спадкоємця.

В зв`язку з даними обставинами вона змушена була звернутися до суду з даним позовом. Просила відновити її становище, яке існувало до порушення спадкових прав, шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 лютого 2019 року, посвідченого Тульчинської державною нотаріальною конторою, зареєстрованого за №2-339 та виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Тульчинської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 лютого 2019 року, посвідченого Тульчинської державною нотаріальною конторою за №2-339.

Судове рішення мотивоване тим, що надані позивачем копії довідок виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 08 травня 2019 року № 463 (а.с.15) та від 27 травня 2019 року №507 (а.с.14) не є належними доказами, які б підтверджували факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті її батька ОСОБА_4 , оскільки вони містять інформаційний характер та вказують лише на місце реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Факту спільного проживання даних осіб дані довідки не містять. Натомість довідка виконкому Тульчинської міської ради Вінницької області від 20 лютого 2019 року №174 підтверджує даний факт.

Не погоджуючись з таким рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кравець В.А. подала апеляційну скаргу, в якій, посилалась на порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким встановлено, що якщо спадкоємець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця. Поряд з цим, вважає, що орган місцевого самоврядування, зокрема Тульчинська міська рада не наділена повноваженнями щодо встановлення факту спільного проживання осіб із спадкодавцем, як те зазначено в довідці № 174 від 20 лютого 2019 року. На її думку, суд попередньої інстанції вийшов за межі заявлених вимог встановивши факт постійного проживання відповідача з спадкодавцем ОСОБА_4 , так як вказана вимога не заявлялась. Крім того вважає, що відповідач передчасно звернулась до нотаріуса для прийняття спадщини, оскільки вказаним діям мало передувати звернення до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем.

26 листопада 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Кугутюка О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кравець В.А. викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку, що надані позивачем довідки лиш підтверджують факт реєстрації ОСОБА_3 із ОСОБА_4 за однією адресою, що не є тотожним факту проживання. Вважає, що спадкодавець мав одне постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , яке згідно з ч.1 ст.1221 ЦК України і є місцем відкриття спадщини. На думку представника, оскільки ОСОБА_2 мешкала разом із спадкодавцем за місцем відкриття спадщини то відповідно вона вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки не заявила про її відмову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Апеляційним судом встановлено, що згідно копії повторного свідоцтва про смерть від 18 жовтня 2017 року серія НОМЕР_1 (а.с.6) ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Суворовське Тульчинського району Вінницької області помер ОСОБА_4 , який в свою чергу являвся батьком ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про народження від 05 січня 1970 року (а.с.10), копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 21 травня 2019 року №00022907968 (а.с.13), згідно якого вбачається, що дошлюбне прізвище ОСОБА_8 було ОСОБА_9 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина за законом, а саме, на земельну ділянку, площею 2,47 га в межах згідно з планом, розташовану на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, кадастровий номер 0524385400:01:000:0222, яка належала померлому на підставі державного акту на право власності на землю від 30 грудня 2001 року серія ІV- ВН №046220, що підтверджується копією даного державного акту (а.с.7).

Згідно копії свідоцтва про смерть від 25 жовтня 2018 року серія НОМЕР_2 (а.с.5) ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Тульчині Віницької області померла ОСОБА_3 , яка в свою чергу являлась матір`ю позивача, про що свідчить копія свідоцтва про народження від 12 листопада 1997 року серія НОМЕР_3 (а.с.8).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина за законом.

Як вбачається з копії матеріалів спадкової справи №1/20019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.160-203) 18 лютого 2019 року до приватного нотаріуса Тульчинського районного нотаріального округу Мовчан В.І. надійшла заява від ОСОБА_1 про прийняття спадщини. Того ж дня відбулась реєстрація спадкової справи спадкодавця ОСОБА_3 за №63776156 у спадковому реєстрі. 10 травня 2019 року приватним нотаріусом на ім`я ОСОБА_1 , як доньки померлої ОСОБА_3 , були видані два свідоцтва про право на спадщину за законом, які зареєстровані в реєстрі за №227 та №228 на земельні ділянки, розташовані на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, площами 1,0000 та 2,4710 гектарів в межах згідно з планом.

З копій матеріалів спадкової справи №152/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а.с.40-60) видно, що 26 лютого 2019 року до Тульчинської державної нотаріальної контори надійшла заява від ОСОБА_2 про прийняття спадщини. Того ж дня відбулась реєстрація спадкової справи спадкодавця ОСОБА_4 за №63819105 у спадковому реєстрі. 26 лютого 2019 року державним нотаріусом Тимчик Н.Ф. на ім`я ОСОБА_2 , як дружини померлого ОСОБА_4 , було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за №2-339 на земельну ділянку, розташовану на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, площею 2,47 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер 0524385400:01:000:0222.

Згідно копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07 травня 2019 року №165800063 (а.с.16-17) та копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 березня 2019 року № НВ-0510289972019 (а.с.12) за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, розташовану на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, площею 2,472 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер 0524385400:01:000:0222.

Згідно зі статтями 1216 , 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 , 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черги). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу , він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України ).

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк.

Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

У статті 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Згідно статті 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією , законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що законодавець не пов`язує місце відкриття спадщини з місцем реєстрації спадкодавця, а відповідно до статті 1221 ЦК України ототожнює його з останнім місцем проживання останнього, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.

При цьому відсутність реєстрації спадкодавця за останнім його місцем проживання, зокрема, за місцем проживання спадкоємця, не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини частини третьої статті 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України ).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем, належних і допустимих доказів прийняття спадщини її матір`ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті батька останньої - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до суду не надано.

При цьому не можуть бути визнані належними доказами прийняття спадщини ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті батька останньої - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради Вінницької області від 08 травня 2019 року № 463 та від 27 травня 2019 року № 507, які лише встановлюють факт реєстрації останніх за однією адресою в АДРЕСА_1 і з яких не вбачається відомостей про постійне проживання спадкодавця разом з матір`ю позивачки.

Право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 мала відповідач, як дружина померлого спадкодавця, віднесена законом до першої черги, яка скористалась своїм правом та 26 лютого 2019 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за №2-339 на земельну ділянку, розташовану на території Суворівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, площею 2,47 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер 0524385400:01:000:0222 .

Водночас, факт спільного постійного проживання спадкодавця ОСОБА_4 разом з спадкоємицею ОСОБА_2 на час відкриття спадщини у одному будинку в АДРЕСА_2 , при видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом, державним нотаріусом було перевірено на підставі довідки виконкому Тульчинської міської ради Вінницької області від 20 лютого 2019 року № 174.

Вказана довідка, у сукупності із іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції, зокрема показами свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які підтвердили факт стійкого і постійного спільного проживання у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на час відкриття спадщини у одному будинку в АДРЕСА_2 , вірно враховані місцевим судом при аналізі підстав для відмови в задоволенні позову.

Поряд з цим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач та її покійна матір ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини до Тульчинської державної нотаріальної контори не звертались, в зв`язку з чим державному нотаріусу не могло бути відомо про наявність інших спадкоємців, а тому підстави вважати, що відповідач надала недостовірну інформацію щодо кола спадкоємців, відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд попередньої інстанції не врахував положення абзацу 2 підпункту 1.12 п. 1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким встановлено, що якщо спадкоємець мав декілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця не заслуговують на увагу, оскільки з досліджених вище доказів вбачається, що спадкодавець на момент відкриття спадщини мав одне постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , яке згідно з ч. 1 ст. 1221 ЦК України і є місцем відкриття спадщини.

Належних і допустимих доказів на спростування вказаних висновків суду позивачем, суду попередньої та апеляційної інстанції не надано, як і не містять таких матеріали цивільної справи.

Не заслуговують на увагу також покликання заявника в апеляційній скарзі на те, що відповідач передчасно звернулась до нотаріуса для прийняття спадщини, оскільки вказаним діям мало передувати звернення до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем за наступних підстав.

Як вбачається із роз`яснень, викладених у пунктах 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року № 7 , якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до статті 549 ЦК Української РСР 1963 року .

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Відтак, з урахуванням вказаних роз`яснень, визначальним є те, що для звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, передувати має саме відмова нотаріуса в оформленні спадщини.

Відповідач у встановленому законом порядку звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а останнім, в свою чергу, перевірено факт прийняття спадщини та видано відповідне свідоцтво про право на спадщину за законом, в зв`язку з чим, за відсутності відмови нотаріуса в оформленні спадщини, підстав для звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини у ОСОБА_2 не було .

Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кравець Віти Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді О.С. Панасюк

Т.М. Шемета