Рішення

від 03.02.2021 по справі 504/2133/18

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/2133/18

Провадження № 2/504/311/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2021 року смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Мельникової В.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 10, уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , державний нотаріус Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області, про визнання недійсним договору купівлі- продажу земельної ділянки від 28 червня 2017 року, вирішення питання судових витрат,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , який уточнив у жовтні 2018 року, і в остаточній редакції позову просив суд визнати недійсним договір купівлі- продажу земельної ділянки НМЕ № 493711 від 28 червня 2017 року, за яким продавець ОСОБА_2 продала, а покупець ОСОБА_3 купив земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122782600:04:001:0368, який був посвідчений державним нотаріусом Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області Лисак А.В., і зареєстрований у реєстрі за № 1-430.

На обґрунтування свого позову позивач зазначив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16.10.1999 року було укладено шлюб.

Даний шлюб розірваний рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11.01.2012 року.

На підставі рішення сесії Красносільської сільської ради № 291-XXIV від 08.08.2004 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, площею 0,1360 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (юридична адреса якій надана рішенням Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 12.12.2006 року № 420).

21.06.2007 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 115115.

Як стверджує позивач, за час шлюбу на земельній ділянці ОСОБА_1 збудовано житловий будинок площею 121,8 кв.м.

Після розірвання шлюбу, як стверджує позивач, він залишився проживати у вказаному будинку разом із старшою донькою ОСОБА_5 .

Як стверджує позивач, 22.04.2015 року на зміну державного акту на вищевказану земельну ділянку ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,1360 га, кадастровий номер 5122782600:04:001:0136.

Після цього ОСОБА_2 поділила вказану земельну ділянку на дві ділянки, площею 0,0500 га., та площею 0,0860 га.

28.06.2017 року було укладено договір серії НМЕ № 493711 купівлі- продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122782600:04:001:0368, за яким продавець ОСОБА_2 продала, а покупець ОСОБА_3 купив вказану земельну ділянку, і який був посвідчений державним нотаріусом Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області Лисак А.В., і зареєстрований у реєстрі за № 1-430.

Як стверджує ОСОБА_1 під час вчинення даного правочину ОСОБА_2 приховала від покупця той факт, що земельна ділянка перебуває у користуванні її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , тим самим за твердженням позивача ввела у оману покупця.

Позивач просить за правовими механізмами ст. ст. 203, 216, 230 ЦК України визнати недійсним даний договір.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 01.11.2018 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 27.11.2018 року задоволено клопотання ОСОБА_1 .

Накладено арешт на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3 , кадастровий номер 5122782600:04:001:0369, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонити здійснювати будь- які дії, що спрямовані на її відчуження, а також передачі в іпотеку (заставу), оренду та обтяження боргом, реєстрації обтяжень у реєстраційній службі. Застосовано зустрічне забезпечення позову. Визначено ОСОБА_1 розмір зустрічного забезпечення у сумі 100 000 грн. (сто тисяч гривень), та зобов`язано його сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду; р/р 31214206700270, Банку ГУДКСУ в Одеській області, код Банку 828011; отримувач УДКСУ у Лиманському районі Одеської області, код отримувача 37984056, код платежу 22030001, у строк, що не може перевищити десяти днів з дня постановлення цієї ухвали, та зобов`язати ОСОБА_1 до закінчення цього терміну надати суду документ, що підтверджує сплату визначеної суми зустрічного забезпечення.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 17.12.2018 року виправлено технічну описку в ухвалі судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 27.11.2018 року № 504/2133/18 про забезпечення позову та застосування зустрічного забезпечення, зокрема, в мотивувальній та резолютивній частинах замість зазначеного кадастрового номеру земельної ділянки 5122782600:04:001:0369, вважати вірним кадастровий номер земельної ділянки 5122782600:04:001:0368.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 04.02.2020 року клопотання ОСОБА_1 - задовольнити.

Накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_3 , а саме земельні ділянки

кадастровий номер 5122782600:04:001:0466;5122782600:04:001:0468, 5122782600:04:001:0469, 5122782600:04:001:0488, які розташована за адресою: АДРЕСА_3 відповідно. Застосовано зустрічне забезпечення позову. Визначено ОСОБА_1 розмір зустрічного забезпечення у сумі 10 000 грн. (десять тисяч гривень), та зобов`язано його сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду у строк, що не може перевищити десяти днів з дня постановлення цієї ухвали, та зобов`язано ОСОБА_1 до закінчення цього терміну надати суду документ, що підтверджує сплату визначеної суми зустрічного забезпечення.

ОСОБА_1 додано до матеріалів справи квитанцію від 11.03.2020 року № N0XDU5342M про зарахування на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області 10000,00 грн. зустрічного забезпечення.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.03.2020 року клопотання ОСОБА_1 - задоволено частково, накладено арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5122782600:04:001:0505, 5122782600:04:001:0506, 5122782600:04:001:0507.

ОСОБА_2 подала письмову заяву про розгляд справи у свою відсутність, свою позицію з приводу позову суду не висловила.

У підготовче засідання та у судове засідання відповідач не з`явилась, подала заяву про розгляд справи у свою відсутність.

ОСОБА_6 та його адвокат Капля Т.А. просили закрити підготовче засідання, справу призначити до судового розгляду.

Представник Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області подав заяву про розгляд справи у свою відсутність.

Позивач залишив це питання на розсуд суду, просив відкласти судове засідання, оскільки він не може брати участь у ньому без свого адвоката.

Судом протокольно відхилено клопотання позивача, оскільки жодного доказу на хворобу одного з двох адвокатів позивача, та розірвання угоди з другим адвокатом позивачем не надано.

Крім того суд врахував, що справа слухається більше двох с половиною років, сторони обізнані про існування справи у суді, та, на переконання суду, навмисно затягують розгляд справи у суді.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 10.12.2020 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши позивача, третю особу та його адвоката Каплю Т.А., суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що сторони уклали шлюб 16.10.1999 року.

Вказаний шлюб розірваний рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 11.01.2012 року справа № 2-2685/11 (а.с.9).

На підставі рішення сесії Красносільської сільської ради № 291-XXIV від 10.08.2004 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, площею 0,1360 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) , яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 15).

Судом встановлено, що у Комінтернівському районному суді Одеської області перебувала справа № 504/3163/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача- ОСОБА_7 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та про поділ спільно набутого майна.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 25.09.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як колишнього подружжя житловий будинок загальною площею 121,8 кв.м. з гаражем, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні решти вимог позову- відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02.09.2020 року рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 25.09.2019 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача- ОСОБА_7 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та про поділ спільно набутого майна - відмовлено.

Судом встановлено, згідно копії витягу з рішення Красносільської сільської ради за №20 від 17.03.2015р. Красносільська сільська рада надала юридичну адресу земельній ділянці, на якій розташований спірній будинок, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія ЯЕ№115115, виданого Красносільською сільською радою 21 червня 2007 року.

Первинно відведеній земельній ділянці у власність відповідачки присвоєно кадастровий номер 5122782600:04:001:0136.

Також, з матеріалів справи вбачається, що зазначену земельну ділянку було поділено, ділянці під житловим будинком присвоєно кадастровий номер 5122782600:04:001:0369.

28 липня 2017 року було укладено договір серії НМЕ № 493711 купівлі- продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122782600:04:001:0368, за яким продавець ОСОБА_2 продала, а покупець ОСОБА_3 купив вказану земельну ділянку, і який був посвідчений державним нотаріусом Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області Лисак А.В., і зареєстрований у реєстрі за № 1-430.

Судом встановлено, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду із позовом відповідач ОСОБА_2 вже не була власником спірної земельної ділянки. Власником земельної ділянки став ОСОБА_3 .

Частиною 3 та 4 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до вимог ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом частини першої статті 81 ЗК України громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом приватизації за умови наявності підстав набуття права на землю, передбачених статтею 116 ЗК України.

Відповідно до п.18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16.04.2004 № 7 зазначено, що за положеннями статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Згідно з ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Проте законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з підстави його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Отже, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, правовою позицією Верховного суду України від 7 жовтня 2015 року у справі №6-1622цс15 та постановами від 07.09.2016 року по справі № 6-727цс16 та від 12 вересня 2012 року в справі за № 6-88цс12 передбачено, що відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Судом неодноразово в ході підготовчого засідання зверталась увага на те, що суд сприяє сторонам у здійсненні їх процесуальних прав та обов`язків, сторони самостійно визначають склад відповідачів, суд самостійно не вправі вирішувати питання залучення належного відповідача у справі, співвідповідача, вирішувати питання зміни предмету чи правової підстави позову.

Суд звертає увагу, що позивач змінював (уточнював) позовну заяву, неодноразово звертався до суду із заявами про забезпечення позову, оскільки земельна ділянка, як достеменно встановлено матеріалами справи, неодноразово була поділена та відчужена на декілька земельних ділянок.

Як вище наведено, судом неодноразово в інтересах позивача було вжито заходів забезпечення позову, накладено арешт на земельні ділянки, які виникли в результаті поділу та відчуженні.

Однак питання визначення належного відповідача не зважаючи на те, що суд звернув увагу позивача на даний факт, було визначено позивачем так, як вказано в уточненому позові.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін.

Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду.

Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом, самостійного визначення судом належного відповідача.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, так само, законом покладено право позивача визначати відповідача, співвідповідача.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає, та самостійно, без письмової на те згоди позивача не залучає іншого співвідповідача чи замінює первісного відповідача на іншого.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивачі відповідач.

Вказане випливає із правил частин 1-3 ст. 51 ЦПК України. Зокрема, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Суд враховує, що позивач при поданні як первісного так і уточненого позову знав про підставу залучення належного відповідача та заміну неналежного відповідача, однак помилково вважав про можливість пред`явлення позову до того відповідача, який визначений у позові.

Таким чином суд без згоди позивача позбавлений процесуальної можливості самостійно визначити склад осіб, які мають відповідати за позовом, і підстав для застосування судом правила частини 3 ст. 51 ЦПК України не встановлено.

Відповідно до Узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування : у разі пред`явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляд справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК). Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження .

Аналогічні висновки викладені у постановах ВС КЦ від 21.12.2020 року № 328/2428/17, від 13.01.2021 року № 404/596/18.

Більш того у підготовчому засіданні позивач, а у судовому засіданні позивач та його адвокат на запитання та роз`яснення суду наполягали на тому, що відповідати за позовом має саме ОСОБА_2 , а позов до ОСОБА_3 буде поданий пізніше. Наслідки вчинених процесуальних дій стороні позивача зрозумілі.

Вирішуючи питання доводів позову про те, що оспорюваний правочин відповідач вчинила із обманом покупця, суд виходить з наступного:

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України), є однією з вимог, необхідних для чинності правочину.

Таким чином відсутність вільного вираження внутрішньої волі особи є підставою для визнання недійсним правочину.

Волевиявлення особи включає в себе вільне (без будь - якого тиску) вираження її волі щодо укладення конкретного правочину (прояв ініціативи); висловлення змісту (умов) зазначеного правочину; вираження бажання щодо особливостей складання правочину; бажання настання наслідків, що обумовлені правочином; можливість ознайомитися зі змістом складено правочину; підписання правочину. Всі ці складові становлять повноцінний вияв волевиявлення особи.

Статтею 204 ЦК України презюмується правомірність правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У частині першій статті 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.

Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними , правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину), так і прав та обов`язків сторін.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Встановлення у недобросовісної сторони наявності умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст.230 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю .

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19), від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18), 01 серпня 2018 року в справі № 445/1011/17 (провадження № 61- 971св18).

Системний аналіз наведених норм з урахуванням встановлених у справі обставин, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не має права ініціювати оспорювання договору купівлі- продажу від 28.06.2017 року, оскільки не є стороною цього договору. Крім того суд не встановив сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, виходячи з предмету та правової підстави позову, суд дійшов до висновку про відмову у його задоволенні.

Вирішуючи питання позовних вимог в частині стягнення судового збору, суд вважає доцільним покласти його на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відповідно до правила ч.ч. 1-4 ст. 155 ЦПК України зустрічне забезпечення скасовується у випадку закриття провадження у справі з підстав, визначених пунктами 2, 5, 7, 8 частини першої статті 255 цього Кодексу, залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 257 цього Кодексу, або після набрання законної сили рішенням суду про задоволення позову в повному обсязі, про що окремо зазначається в резолютивній частині відповідного судового рішення.

У випадку закриття провадження або залишення позовної заяви без розгляду з інших, ніж зазначені у частині першій цієї статті підстав або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову зустрічне забезпечення скасовується, якщо протягом двадцяти днів з дня набрання відповідним рішенням або ухвалою суду законної сили, відповідачем або іншою особою, права або охоронювані законом інтереси якої порушено вжиттям заходів забезпечення позову, не буде подано позов про відшкодування збитків у порядку, визначеному статтею 159 цього Кодексу. Якщо такий позов буде подано, зустрічне забезпечення діє як захід забезпечення позову у відповідному провадженні, а питання про його скасування вирішується одночасно з вирішенням цього позову по суті заявлених вимог, поверненням позовної заяви, відмовою у відкритті провадження у справі або залишенням вказаного позову без розгляду чи закриттям провадження. Зустрічне забезпечення може бути скасовано судом в будь-який час за вмотивованим клопотанням відповідача або іншої особи, права або охоронювані законом інтереси якої порушуються у зв`язку з вжиттям заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 9 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі наведеного, керуючись ст. 203, 215, 230,368, 655, 656 ЦК України, ст. 65 СК України, ст. ст. 1, 3,5, 12, 13, 48, 51, ч.ч. 1,2,3,4 ст. 155, ч.9 ст. 158, 175, 258-260,353 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державний нотаріус Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області, про визнання недійсним договору купівлі- продажу земельної ділянки від 28 червня 2017 року, стягнення судового збору, - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Комінтернівського районного суду Одеської області від 27.11.2018 року, від 04.02.2020 року, від 18.03.2020 року.

Зняти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 5122782600:04:001:0368, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та заборону здійснювати будь- які дії, що спрямовані на її відчуження, а також передачі в іпотеку (заставу), оренду та обтяження боргом, реєстрації обтяжень у реєстраційній службі.

Зняти арешт на майно, а саме земельні ділянки кадастровий номер 5122782600:04:001:0466;5122782600:04:001:0468,5122782600:04:001:0469,5122782600:04:001:0488, які розташована за адресою: АДРЕСА_3 відповідно.

Зняти арешт на земельні ділянки кадастровий номер 5122782600:04:001:0505, 5122782600:04:001:0506, 5122782600:04:001:0507.

Судові витрати покласти на ОСОБА_1 .

Питання зустрічного забезпечення вирішується в порядку ст.155 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.К. Барвенко