Постанова

від 01.02.2021 по справі 826/5780/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5780/15 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Оксененка О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України (правонаступник Державна фіскальна служба України), Івано-Франківська митниця ДФС (правонаступник Галицька митниця Держмитслужби) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення за час вимушеного прогулу.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства доходів і зборів України (правонаступник Державна фіскальна служба України, далі по тексту - відповідач-1) Івано-Франківської митниці Міндоходів (правонаступник Галицька митниця Держмитслужби, далі по тексту - відповідач-2) в якому просив суд:

- визнання неправомірним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №141-о;

- визнати неправомірним та скасувати наказ Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12.03.2015 №66-к;

- поновити його на посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з дня звільнення;

- виплатити втрачену заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано протиправністю прийняття наказу про звільнення позивача з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів на підставі Закону України "Про очищення влади" та пункту 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки підстави для його звільнення з займаної посади відповідно до вказаного Закону могли бути обґрунтовані лише наявністю фактів прийняття ним рішень, вчиненням дій або бездіяльності, вказаних у частині другій статті 1 цього Закону. Проте, відповідачами зазначених фактів встановлено не було.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Галицькою митницею Держмитслужби подано апеляційну скаргу, в якій апелянт посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається зокрема на те, що відповідно до висновків Венеційської комісії цілі, які переслідуються в ЗУ Про очищення влади є правомірними. При цьому, апелянт зазначає, що жодних вимог стосовно проведення будь-яких службових розслідувань чи інших заходів як передумови звільнення особи вказаний закон не містить. У Законі зазначається лише про обов`язок щодо відомостей, наявних в особових справах осіб. Разом з цим, відповідачами по справі було дотримано вказаного обов`язку, що підтверджується довідкою про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці позивача. Також, апелянт вказує, що судом першої інстанції було проігноровано, що право на доступ до публічної служби не є абсолютним, про що неодноразово вказував Європейський Суд з прав людини. З урахуванням викладеного, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 31 січня 2019 року по справі № 800/186/17, апелянт наголошує, що обмеження права позивача обіймати посаду в державному органі здійснено відповідачами відповідно до вимог Закону № 1682-VІІ, конституційність положень якого станом на час розгляду даної справи не спростована Конституційним Судом України. Крім того, апелянт зауважує, що судом першої інстанції було не правильно визначено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, оскільки тривалий розгляд даної справи пов`язано виключно з діями самого позивача. Таким чином, відповідач вважає, що наявні підстави для застосування обмежень у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу в один рік. Також, апелянт стверджує, що неправомірність здійснення судом першої інстанції коригування середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадового окладу.

За наведених у апеляційній скарзі обставин, відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції не є законним, а тому підлягає скасуванню відповідно до приписів ст. 317 КАС України.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Натомість, стверджує, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку дослідженим доказам у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

За наведених у відзиві обставин, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року без змін.

Протокольною ухвалою суду від 03 грудня 2020 року було вирішено перейти до апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 12 березня 2015 року Міністерством доходів і зборів України було видано наказ №141-о від "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким вирішено звільнити 12 березня 2015 року позивача з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Підставою прийняття оскаржуваного наказу зазначено наступні документи: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , від 10.03.2015, доповідна записка директора Департаменту персоналу ДФС України Пригаровсього В.М. від 10.03.2015 №538/99-99-04-03-01-18.

Відповідно до вказаної довідки ОСОБА_1 у період з 04.06.2013 по 10.03.2015 обіймав посаду першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

12 березня 2015 року Івано-Франківська митниця Міндоходів видала наказ № 66-к Про звільнення . У цьому наказі зазначено, що на виконання наказу Міндоходів України від 12.03.2015 №141-о ОСОБА_1 звільнений з 12 березня 2015 року з посади першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів. Сектору експлуатації та господарського забезпечення адміністративно-господарського відділу вилучити особисту металеву печатку №070 та сектору фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку провести повний розрахунок та виплатити кошти за 68 календарних днів невикористаної відпустки.

Позивач, вважаючи вказані накази та своє звільнення з посади протиправними, звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив зокрема, з того, що на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи з Івано-Франківської митниці Міндоходів, не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаних ним посад, а відтак та в силу положень ст. 58 Конституції України, судом першої інстанції зазначено, що позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем. Разом з цим, судом першої інстанції вказано, що у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на те, що відповідачами під час розгляду даної справи не надано належних та допустимих доказів щодо здійснення позивачем будь-якими діями чи бездіяльністю заходів (та/або які сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини, а також враховуючи, що оскаржуваний наказ від 12.03.2015 №141-о про звільнення позивача ґрунтується виключно на довідці про результати вивчення його особової справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначений наказ є неправомірним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, судом першої інстанції зазначено, що доводи відповідача про законність звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 7-2 ст. 36 КЗпП України без врахування мети та принципів люстрації, визначених у ст. 2 наведеного Закону є необґрунтованим та безпідставним, порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого відхиляються судом з вищевикладених підстав.

З урахуванням відновлення порушеного права позивача на працю та довготривалий розгляд справи, враховуючи незаконність звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на відповідній посаді у Івано-Франківській митниці ДФС, як правонаступника Івано-Франківської митниці Міндоходів, на рівнозначній посаді, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

Разом з цим, керуючись приписами ст. 235 КЗпП України та враховуючи, що розгляд справи №826/5780/15 здійснювався понад одного року, проте не з вини позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу.

Керуючись приписами п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, суд першої інстанції при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу врахував коефіцієнт підвищення посадового окладу за посадою "Перший заступник начальника Запорізької митниці ДФС" (яка аналогічна посаді "перший заступник начальника Івано-Франківської митниці ДФС"). При цьому, оскільки Івано-Франківська митниця ДФС є правонаступником усіх прав та обов`язків Івано-Франківської митниці Міндоходів, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача у розмірі 1189485,29 грн. підлягає стягненню з Івано-Франківської митниці ДФС.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

Отже, надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції про неправомірність - наказів Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 №141-о, а також Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12.03.2015 № 66-к та наявності правових підстав, з урахуванням доводів апеляційної скарги Галицької митниці Держмитслужби та заперечень позивача, колегія суддів зазначає про таке.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені Законом України Про очищення влади від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, який набрав чинності 16 жовтня 2014 року (далі - Закон №1682-VII).

Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-VII).

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).

Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону №1682-VII).

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звернула увагу держав-членів на те, що люстрація застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

У зв`язку з цим у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі Полях та інші проти України (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі Полях та інші проти України ), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців із забороною обіймати посади державної служби на підставі приписів Закону №1682-VII, що одразу призвело до втрати всіх своїх здобутків.

У цьому рішенні ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, які призвели до втручання в право на приватне життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Статтею 2 Закону №1682-VII передбачено перелік посад щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту шостого частини першої даної статті заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.

Згідно з пунктом 8 частини першої даної статті заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації), установлені статтею 3 Закону №1682-VII, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.

Водночас, колегією суддів встановлено, що оскаржуваний наказ від 12 березня 2015 № 141-о був прийнятий Міністерством доходів і зборів із порушенням строку, визначеного підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VII, оскільки вказаний закон набрав чинності 16 жовтня 2014 року.

Крім того, як вже зазначалось, підставою для видання оскаржуваного наказу від 12 березня 2014 року № 141-о зазначено довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі ОСОБА_1 .

Згідно з даною довідкою позивач, відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій статті 3 Закону №1682-VII за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року ОСОБА_1 обіймав посади щодо яких встановлена заборона: у період з 04 червня 2013 року по теперішній час (тобто час складання зазначеної довідки 10 березня 2015 року) - перший заступник начальника заступник начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону №1682-VII перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

Орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.

За приписами частини одинадцятої та дванадцятої статті 5 Закону №1682-VII, орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки. Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади , не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

За відомостями Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади стосовно ОСОБА_1 за результатами перевірки встановлено, що він підпадає під критерії здійснення очищення влади (люстрації) передбачені пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України Про очищення влади . Час протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена Законом України Про очищення влади - 10 років. Відомості про результати перевірки - з 04.06.2013 по 12.03.2015 займав посаду першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів.

Частиною чотирнадцятою статті 5 Закону №1682-VII визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Водночас, з аналізу цих норм слідує, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII, незалежно від того чи сприяла така особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про його перебування на відповідній посаді. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. Будь-яких доказів, як правильно встановлено судом першої інстанції, щодо вчинення дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, матеріали справи не містять.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відсутність у Законі №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку з суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналогічної правової позиції дотримується також і Верховний Суд про що останнім зазначається, зокрема, у постанові від 18 червня 2020 року у справі № 809/3977/14.

У цьому зв`язку, ЄСПЛ у справі Полях та інші проти України вказав на відсутність застосування індивідуального підходу під час здійснення люстраційної перевірки, що й лягло в основу постанови Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14. У даному рішенні Верховний Суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацією влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, у їх сукупності та взаємозв`язку висновку що оскаржуваний наказ від 12 березня 2015 року №141-о не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача щодо легітимної мети очищення влади, якої прагнули досягти органи державної влади, колегія суддів вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

Вказаної правової позиції дотримується також і Верховний Суд про що останнім неодноразово зазначалось у прийнятих ним постановах у відповідній категорії справ.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно виходив з необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів, гарантування права на захист, презумпції невинуватості, чого не було дотримано відповідачем при винесенні наказу про звільнення позивача з посади та органів податкової міліції, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 12.03.2015 №141-о.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що оскільки наказ Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12.03.2015 № 66-к був прийнятий саме на виконання наказу Міністерства доходів і зборів України від 12.03.2015 № 141-о, який судом визнано протиправним, наказ Івано-Франківської митниці Міндоходів від 12.03.2015 № 66-к є також протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції у вказаній частині позовних вимог.

Оскільки в апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростування висновків суду першої інстанції в частині поновлення позивача на відповідній посаді у Івано-Франківській митниці ДФС, як правонаступника Івано-Франківської митниці Міндоходів, рівнозначній тій посаді, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме посаді першого заступника начальника Івано-Франківської митниці Міндоходів, колегія суддів, керуючись приписами ч. 1 ст. 308 не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції у вказаній частині.

Щодо доводів апелянта в частині неправильного здійснення судом першої інстанції

розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки даний спір розглядався більше одного року саме з вини позивача внаслідок задоволення його клопотання про зупинення провадження у справі, то колегія суддів зазначає про їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки рішення за результатом розгляду відповідного клопотання (про наявність підстав для зупинення провадження/відмови у зупиненні провадження, а так само щодо поновлення провадження у справі) приймається виключно судом.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин виплату середнього заробітку слід здійснити за весь час вимушеного прогулу. Натомість, відповідачем не наведено суду жодних обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів щодо необхідності визначення позивачу розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням обмеження в один рік відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Щодо доводів апелянта про те що, здійснюючи коригування заробітної плати, судом першої інстанції не було враховано, що в середню заробітну плату не включено такі види нарахувань як надбавка за спеціальне звання та премія, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було правильно застосовано до спірних правовідносин положення п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якими визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати , за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Інших доводів в частині визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача в матеріалах апеляційної скарги не міститься, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає за необхідне перевіряти правильність здійсненого судом розрахунку.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, відповідачами як суб`єктами владних повноважень не доведено суду правомірності прийнятих рішень, що становлять предмет даного спору.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку з дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.

У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи суб`єкта владних повноважень не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Оксененко