Постанова

від 03.02.2021 по справі 916/3777/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3777/19 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Земляк А.В.,

за участю представників:

від Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" - Заверюха В.О.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" - Залевська І.В.,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.10.2020, прийняте суддею Степановою Л.В., м. Одеса, повний текст складено 09.11.2020,

у справі №916/3777/19

за позовом: Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс"

про стягнення 813 705,28 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 р. Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс", в якому в редакції заяви №1058/01/102/20 від 20.02.2020 (вх.№4659/20 від 24.02.2020) просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 813705,28 грн, з яких: 260046,25 грн пені, 485688,21 грн штрафу, 22236,69 грн 3% річних та 45734,13 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг №ПФ-71/18п від 22.06.2018.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 23.12.2019 відкрито провадження у справі №916/3777/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.10.2020 у справі №916/3777/19 (суддя Степанова Л.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" 388550,57 грн штрафу, 208037 грн пені, 22236,69 грн 3% річних, 45734,13 грн інфляційних втрат та 12205,58 грн судового збору; у задоволенні позовних вимог про стягнення 97137,64 грн штрафу та 52009,25 грн пені відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг №ПФ-71/18п від 22.06.2018, проте врахував наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення сум пені та штрафу.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 29.10.2020 у справі №916/3777/19 із внесенням змін щодо зменшення розміру штрафних санкцій, у повному обсязі задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" про зменшення розміру штрафних санкцій і викласти пункти 2 та 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 29.10.2020 у справі №916/3777/19 у наступній редакції:

"2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" (650085, м. Одеса, вул. Прохорівська, 42-А, код ЄДРПОУ 41075114) на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Берегова, 13, код ЄДРПОУ 04704790) 48568,82 грн штрафу, 26004,62 грн пені, 22236,69 грн 3% річних, 45734,13 грн інфляційних втрат, 12205,58 грн судового збору.

Наказ видати згідно зі статтею 327 Господарського процесуального кодексу України.

3. У задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" про стягнення 437119,39 грн штрафу та 234041,63 грн пені відмовити".

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд неналежним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази, у зв`язку з чим безпідставно не врахував низки істотних обставин, які підтверджують наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки на 90%, а саме: фактичне виконання відповідачем основного зобов`язання ще до звернення Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" до суду з позовом у даній справі; відсутність у позивача збитків у зв`язку з допущеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" простроченням проведення розрахунків за договором про надання послуг №ПФ-71/18п від 22.06.2018; значний розмір неустойки, яка є створенням для позивача джерела невиправданих додаткових прибутків; поведінку відповідача (останній не ухилявся від виконання прийнятого на себе обов`язку з оплати наданих йому послуг та виконав цей обов`язок після того, як з`явилась така можливість); вид господарської діяльності відповідача (основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" є надання експедиторських послуг, які за своєю природою є посередницькими та залежать від можливості їх надання за допомогою, зокрема, позивача, а також від своєчасності оплати послуг клієнтами відповідача); складну ситуацію у державі та негативне економічне становище загалом, зумовлене в тому числі і введенням на території України карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що чинним законодавством України не встановлено мінімального або максимального відсотку для зменшення неустойки, відтак зменшення розміру останньої на 90% є допустимим та, з огляду на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, не призведе до порушення балансу інтересів сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 29.12.2020 (вх.№4025/20/Д3 від 04.01.2021) Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" відмовити у повному обсязі. Зокрема, позивач посилається на відсутність у матеріалах справи сертифікатів Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили, які б могли підтвердити неможливість виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг №ПФ-71/18п від 22.06.2018, тому, беручи до уваги також недоведеність останнім факту впливу загальнодержавного карантину на його фінансовий стан, посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" в якості обставини для зменшення неустойки на запровадження карантинних заходів є безпідставними. Водночас позивач зауважує на недоведеності відповідачем наявності виняткових обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій у даному конкретному випадку, тим більше, що останній систематично порушує умови укладених між сторонами договорів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

Крім того, Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" також звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 29.10.2020 у справі №916/3777/19 в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

У даній апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що він є підприємством державної форми власності, яке має стратегічне значення для економіки держави та співпрацює з великою кількістю суб`єктів господарської діяльності, в тому числі з питань придбання різного роду товарів та послуг, тому несвоєчасне отримання коштів за прибутковими договорами з основної виробничої діяльності підприємства створює несприятливі умови для розрахунків з контрагентами за іншими договорами, в яких Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" є стороною, та має негативний вплив для наповнення державного бюджету, у зв`язку з чим, враховуючи недоведеність відповідачем винятковості випадку, який став би підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення заявленої до стягнення у даній справі неустойки на 20%. Крім того, за твердженням скаржника, уклавши договір про надання послуг №ПФ-71/18п від 22.06.2018, відповідач повністю погодився з його умовами, зокрема, щодо розміру штрафних санкцій за прострочення виконання прийнятих на себе на підставі вказаного договору зобов`язань.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2020 розгляд справи №916/3777/19 призначено на 03.02.2021 об 11:00.

У судовому засіданні 03.02.2021 представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" власні апеляційні скарги підтримали, проти задоволення апеляційних скарг один одного висловили заперечення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс", а саме: копії фінансової звітності малого підприємства за 2019 рік та квитанції №2 від 27.02.2020, а також додані Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" до своєї апеляційної скарги копії рішень Господарського суду Одеської області від 13.12.2019 у справі №916/2561/19, від 24.02.2020 у справі №916/2864/19, від 26.06.2020 у справі №916/118/20, копія позовної заяви №6587/01/102/20 від 03.11.2020 та роздруківка ухвали Господарського суду Одеської області від 16.11.2020 у справі №916/3214/20, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки в силу частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, адже апеляційний перегляд повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного рішення і які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що скаржниками взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи доказів, поданих ними разом зі своїми апеляційними скаргами, та врахування їх при апеляційному розгляді справи №916/3777/19.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 22.06.2018 між Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" ("Виконавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" ("Замовник") укладено договір про надання послуг №ПФ-71/18п (далі - договір №ПФ-71/18п від 22.06.2018), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов`язується за заявками Замовника та за умови наявності можливості протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги несамохідного плавкрану "ПлК-1/16" вантажопідйомністю 16 тонн в акваторії морського порту "Южний", а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги.

Згідно з пунктом 2.1 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 вартість послуг плавкрана складає при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт з урахуванням палива - 1,61 доларів США без врахування ПДВ за 1 перевантажену метричну тонну вантажу, а при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт без урахуванням палива (підключення до берегового живлення) - 1,13 доларів США без урахування ПДВ за 1 перевантажену метричну тонну вантажу. Тарифи вказані без врахування ПДВ. ПДВ нараховується у порядку, встановленому діючим законодавством України.

В силу пункту 2.2 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 вартість послуг за договором може бути змінена Виконавцем і прийнята Замовником у разі значного зростання вартості паливно-мастильних матеріалів. У разі зміни ціни на послуги плавкрана Виконавець не менше ніж за 10 діб інформує про це Замовника. Внесення змін до договору проводиться у порядку, встановленому пунктом 11.1 цього договору. У випадку, якщо протягом 5 робочих днів Замовник не надасть відповіді Виконавцю щодо зміни вартості послуг плавкрана, ці зміни вважаються погодженими зі сторони Замовника. Замовник зобов`язаний підписати додаткову угоду до цього договору, відповідно до якої Замовник здійснює оплату рахунків за послуги Виконавця за цим договором з урахуванням змін вартості послуг та з дати початку введення Виконавцем в дію нової вартості послуг за цим договором.

Оплата послуг здійснюється в національній валюті за офіційним курсом Національного Банку України на день надання послуг за тарифами Виконавця, зазначеними у пункті 2.1 цього договору. Замовник здійснює оплату рахунків Виконавця за навантажувально-розвантажувальні роботи за ставками, зазначеними в підпунктах 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2 цього договору, на підставі актів здавання-приймання наданих послуг. Замовник здійснює оплату послуг за фактично надані послуги плавкрана шляхом прямого банківського переведення коштів на рахунок Виконавця протягом 10 банківських днів з дати отримання виставленого Виконавцем рахунку та на підставі підписаного сторонами відповідного акту здавання-приймання наданих послуг (пункти 3.1, 3.2, 3.4 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018).

За умовами пункту 3.3 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 у випадку, якщо під час здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт виникає необхідність зупинки роботи плавкрану, яка викликана виробничою необхідністю Виконавця (проведення ремонту суднових механізмів, устаткування, систем або заміна іншою перевантажувальною технікою тощо) між сторонами складається акт виконаних робіт, в якому зазначається фактична кількість вантажу, що завантажена Виконавцем на судно до моменту зупинки плавкрану. Фактична кількість вантажу, яка завантажена на судно та зазначена в акті виконаних робіт, визначається Замовником самостійно без участі Виконавця на підставі актів зняття осадки судна та визначення ваги вантажу в метричних тоннах шляхом проведення драфт-сюрвею. Для можливості визначення фактичної кількості вантажу шляхом проведення драфт-сюрвею Замовник має право залучати незалежні сюрвейєрські організації. У цьому випадку Замовник здійснює оплату рахунків Виконавця за навантажувально-розвантажувальні роботи на підставі складеного акту виконаних робіт, в якому зазначена фактична кількість вантажу, що завантажена на судно до моменту зупинки Плавкрану.

Пунктом 4.7 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 передбачено, що підписання акту здавання-приймання наданих послуг плавкрана представниками сторін є підтвердженням факту надання послуг та відсутності претензій з боку кожної із сторін.

У підпунктах 6.2.2, 6.2.6 пункту 6.2 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 сторони узгодили, що Замовник зобов`язаний оплачувати надані послуги в установлений договором строк та підписувати акти здавання-приймання наданих послуг та сплачувати виставлені виконавцем рахунки у строки, передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 7.1 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 за порушення Замовником строку внесення плати за надані послуги Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,5% вартості наданих послуг, з яких допущено прострочення строку оплати, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 15% вартості наданих послуг.

Згідно з пунктом 7.4 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє по 31.12.2018, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У випадку якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, договір вважається продовженим на наступний календарний рік. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункти 10.1, 10.2 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018).

В подальшому додатковою угодою №1 від 08.10.2019 до договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 було змінено реквізити Виконавця.

На виконання договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 сторонами без зауважень було підписано та скріплено печатками акти виконаних робіт, а саме:

-акт №36 від 28.11.2018 на суму 293226,52 грн, на підставі якого виставлено рахунок №886 від 28.11.2018 (отриманий відповідачем 04.12.2018);

-акт №37 від 01.12.2018 на суму 165406,21 грн, на підставі якого виставлено рахунок №903 від 01.12.2018 (отриманий відповідачем 18.12.2018);

-акт №38 від 07.12.2018 на суму 351759,12 грн, на підставі якого виставлено рахунок №904 від 07.12.2018 (отриманий відповідачем 18.12.2018);

-акт №39 від 15.12.2018 на суму 155994,68 грн, на підставі якого виставлено рахунок №917 від 15.12.2018 (отриманий відповідачем 04.01.2019);

-акт №40 від 31.12.2018 на суму 237225,18 грн, на підставі якого виставлено рахунок №953 від 31.12.2018 на суму 237225,18 грн (отриманий відповідачем 15.01.2019);

-акт №1 від 02.01.2019 на суму 117691,20 грн, на підставі якого виставлено рахунок №2 від 02.01.2019 (отриманий відповідачем 22.01.2019);

-акт №2 від 09.01.2019 на суму 157710,59 грн, на підставі якого виставлено рахунок №23 від 09.01.2019 (отриманий відповідачем 22.01.2019);

-акт №3 від 10.03.2019 на суму 218151,34 грн, на підставі якого виставлено рахунок №225 від 10.03.2019 (отриманий відповідачем 22.03.2019);

-акт №4 від 01.04.2019 на суму 165220,13 грн, на підставі якого виставлено рахунок №262 від 01.04.2019 (отриманий відповідачем 11.04.2019);

-акт №5 від 26.04.2019 на суму 94924,60 грн, на підставі якого виставлено рахунок №301 від 26.04.2019 (отриманий відповідачем 07.05.2019);

-акт №6 від 04.05.2019 на суму 225654,78 грн, на підставі якого виставлено рахунок №318 від 04.05.2019 (отриманий відповідачем 17.05.2019);

-акт №7 від 10.05.2019 на суму 3517,63 грн, на підставі якого виставлено рахунок №319 від 10.05.2019 (отриманий відповідачем 17.05.2019);

-акт №8 від 07.06.2019 на суму 229843,70 грн, на підставі якого виставлено рахунок №424 від 07.06.2019 (отриманий відповідачем 21.06.2019);

-акт №9 від 16.06.2019 на суму 86673,42 грн, на підставі якого виставлено рахунок №425 від 16.06.2019 (отриманий відповідачем 21.06.2019);

-акт №10 від 28.06.2019 на суму 121467,16 грн, на підставі якого виставлено рахунок №473 від 28.06.2019 (отриманий відповідачем 04.07.2019);

-акт №11 від 06.07.2019 на суму 357958,26 грн, на підставі якого виставлено рахунок №504 від 06.07.2019 (отриманий відповідачем 15.07.2019);

-акт №12 від 24.07.2019 на суму 355496,86 грн, на підставі якого виставлено рахунок №583 від 24.07.2019 (отриманий відповідачем 29.07.2019).

Як вбачається з наданих позивачем до місцевого господарського суду копій картки взаєморозрахунків за період 01.08.2018-31.10.2019, списку платежів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" за період 01.08.2018-31.10.2019, банківської виписки по рахунку Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" за період 01.08.2018-31.12.2019 та низки платіжних доручень (зокрема, №1325 від 24.01.2019, №1387 від 22.02.2019, №1478 від 29.03.2019, №1481 від 02.04.2019, №12 від 14.06.2019, №38 від 12.07.2019, №43 від 18.07.2019, №44 від 18.07.2019, №1641 від 31.07.2019, №70 від 12.09.2019, №79 від 18.09.2019, №80 від 18.09.2019, №92 від 25.09.2019 і №156 від 25.10.2019) вартість наданих на підставі договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 послуг відповідачем сплачена повністю, проте несвоєчасно.

Факт прострочення оплати послуг за договором №ПФ-71/18п від 22.06.2018 відповідачем не оспорюється, при цьому останній у відзиві на позовну заяву б/н від 07.02.2020 (вх.№3361/20 від 10.02.2020) та відзиві на уточнену позовну заяву б/н від 11.03.2020 (вх.№6357/20 від 12.03.2020) стверджує про те, що вказане прострочення зумовлене несвоєчасними розрахунками контрагентів Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс", а також заявляє клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 90%.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 260046,25 грн пені, 485688,21 грн штрафу, 22236,69 грн 3% річних та 45734,13 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" прийнятих на себе зобов`язань за договором №ПФ-71/18п від 22.06.2018.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №ПФ-71/18п від 22.06.2018 в частині своєчасної оплати за отримані послуги, а відтак із правомірності позовних вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення на 20% заявлених до стягнення сум пені (з 260046,25 грн до 208037 грн) та штрафу (з 485688,21 грн до 388550,57 грн).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №ПФ-71/18п від 22.06.2018 є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

У пункті 3.4 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 узгоджено, що Замовник здійснює оплату послуг за фактично надані послуги плавкрана шляхом прямого банківського переведення коштів на рахунок Виконавця протягом 10 банківських днів з дати отримання виставленого Виконавцем рахунку та на підставі підписаного сторонами відповідного акту здавання-приймання наданих послуг.

Як зазначалося вище, на виконання вищенаведеного договору сторонами без зауважень було підписано та скріплено печатками низку актів виконаних робіт, а саме: акт №36 від 28.11.2018 на суму 293226,52 грн, на підставі якого виставлено рахунок №886 від 28.11.2018 (отриманий відповідачем 04.12.2018); акт №37 від 01.12.2018 на суму 165406,21 грн, на підставі якого виставлено рахунок №903 від 01.12.2018 (отриманий відповідачем 18.12.2018); акт №38 від 07.12.2018 на суму 351759,12 грн, на підставі якого виставлено рахунок №904 від 07.12.2018 (отриманий відповідачем 18.12.2018); акт №39 від 15.12.2018 на суму 155994,68 грн, на підставі якого виставлено рахунок №917 від 15.12.2018 (отриманий відповідачем 04.01.2019); акт №40 від 31.12.2018 на суму 237225,18 грн, на підставі якого виставлено рахунок №953 від 31.12.2018 на суму 237225,18 грн (отриманий відповідачем 15.01.2019); акт №1 від 02.01.2019 на суму 117691,20 грн, на підставі якого виставлено рахунок №2 від 02.01.2019 (отриманий відповідачем 22.01.2019); акт №2 від 09.01.2019 на суму 157710,59 грн, на підставі якого виставлено рахунок №23 від 09.01.2019 (отриманий відповідачем 22.01.2019); акт №3 від 10.03.2019 на суму 218151,34 грн, на підставі якого виставлено рахунок №225 від 10.03.2019 (отриманий відповідачем 22.03.2019); акт №4 від 01.04.2019 на суму 165220,13 грн, на підставі якого виставлено рахунок №262 від 01.04.2019 (отриманий відповідачем 11.04.2019); акт №5 від 26.04.2019 на суму 94924,60 грн, на підставі якого виставлено рахунок №301 від 26.04.2019 (отриманий відповідачем 07.05.2019); акт №6 від 04.05.2019 на суму 225654,78 грн, на підставі якого виставлено рахунок №318 від 04.05.2019 (отриманий відповідачем 17.05.2019); акт №7 від 10.05.2019 на суму 3517,63 грн, на підставі якого виставлено рахунок №319 від 10.05.2019 (отриманий відповідачем 17.05.2019); акт №8 від 07.06.2019 на суму 229843,70 грн, на підставі якого виставлено рахунок №424 від 07.06.2019 (отриманий відповідачем 21.06.2019); акт №9 від 16.06.2019 на суму 86673,42 грн, на підставі якого виставлено рахунок №425 від 16.06.2019 (отриманий відповідачем 21.06.2019); акт №10 від 28.06.2019 на суму 121467,16 грн, на підставі якого виставлено рахунок №473 від 28.06.2019 (отриманий відповідачем 04.07.2019); акт №11 від 06.07.2019 на суму 357958,26 грн, на підставі якого виставлено рахунок №504 від 06.07.2019 (отриманий відповідачем 15.07.2019); акт №12 від 24.07.2019 на суму 355496,86 грн, на підставі якого виставлено рахунок №583 від 24.07.2019 (отриманий відповідачем 29.07.2019).

Отже, оплата рахунку №886 від 28.11.2018 мала бути проведена відповідачем до 18.12.2018; рахунку №903 від 01.12.2018 - до 03.01.2019; рахунку №904 від 07.12.2018 - до 03.01.2019; рахунку №917 від 15.12.2018 - до 21.01.2019; рахунку №953 від 31.12.2018 - до 29.01.2019; рахунку №2 від 02.01.2019 - до 05.02.2019; рахунку №23 від 09.01.2019 - до 05.02.2019; рахунку №225 від 10.03.2019 - до 05.04.2019; рахунку №262 від 01.04.2019 - до 25.04.2019; рахунку №301 від 26.04.2019 - до 22.05.2019; рахунку №318 від 04.05.2019 - до 31.05.2019; рахунку №319 від 10.05.2019 - до 31.05.2019; рахунку №424 від 07.06.2019 - до 08.07.2019; рахунку №425 від 16.06.2019 - до 08.07.2019; рахунку №473 від 28.06.2019 - до 18.07.2019; рахунку №504 від 06.07.2019 - до 29.07.2019; рахунку №583 від 24.07.2019 - до 12.08.2019.

Між тим з матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" здійснювало розрахунки за договором №ПФ-71/18п від 22.06.2018 з порушенням визначених умовами даного договору строків проведення оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання зобов`язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору (пункт 7.4 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018).

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 . У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Колегія суддів зауважує, що в силу положень частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, при цьому апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" не місять жодних доводів щодо неправомірності задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з неправильністю проведеного позивачем розрахунку останніх, а тому перевірка вказаних розрахунків апеляційним господарським судом не здійснюється.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" 3% річних у загальній сумі 22236,69 грн та інфляційних втрат у загальній сумі 45734,13 грн.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

За умовами частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, до боржника, який порушив господарське зобов`язання, можливе застосування штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України- видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Відповідно до пункту 7.1 договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018 за порушення Замовником строку внесення плати за надані послуги Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,5% вартості наданих послуг, з яких допущено прострочення строку оплати, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 15% вартості наданих послуг.

Таким чином, позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №ПФ-71/18п від 22.06.2018 правомірно нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" пеню у загальній сумі 260046,25 грн (12592,18 грн за рахунком №886 від 28.11.2018, нараховані за період з 19.12.2018 по 21.02.2019; 9431,48 грн за рахунком №903 від 01.12.2018, нараховані за період з 04.01.2019 по 28.03.2019; 36505,71 грн за рахунком №904 від 07.12.2018, нараховані за період з 04.01.2019 по 13.06.2019; 21792,24 грн за рахунком №917 від 15.12.2018, нараховані за період з 22.01.2019 по 13.06.2019; 31268,23 грн за рахунком №953 від 31.12.2018, нараховані за період з 30.01.2019 по 13.06.2019; 14700,11 грн за рахунком №2 від 02.01.2019, нараховані за період з 06.02.2019 по 13.06.2019; 19698,70 грн за рахунком №23 від 09.01.2019, нараховані за період з 06.02.2019 по 13.06.2019; 21043,48 грн за рахунком №225 від 10.03.2019, нараховані за період з 06.04.2019 по 17.07.2019; 13149,71 грн за рахунком №262 від 01.04.2019, нараховані за період з 26.04.2019 по 17.07.2019; 5097,32 грн за рахунком №301 від 26.04.2019, нараховані за період з 23.05.2019 по 17.07.2019; 10169,92 грн за рахунком №318 від 04.05.2019, нараховані за період з 01.06.2019 по 17.07.2019; 158,53 грн за рахунком №319 від 10.05.2019, нараховані за період з 01.06.2019 по 17.07.2019; 9952,71 грн за рахунком №424 від 07.06.2019, нараховані за період з 09.07.2019 по 11.09.2019; 5257,40 грн за рахунком №425 від 16.06.2019, нараховані за період з 09.07.2019 по 11.09.2019; 6409,19 грн за рахунком №473 від 28.06.2019, нараховані за період з 19.07.2019 по 17.09.2019; 19122,80 грн за рахунком №504 від 06.07.2019, нараховані за період з 30.07.2019 по 24.10.2019, та 23696,54 грн за рахунком №583 від 24.07.2019, нараховані за період з 13.08.2019 по 24.10.2019) та штраф у загальній сумі 485688,21 грн (43983,98 грн за рахунком №886 від 28.11.2018; 24810,93 грн за рахунком №903 від 01.12.2018; 52763,87 грн за рахунком №904 від 07.12.2018; 23399,20 грн за рахунком №917 від 15.12.2018; 35583,78 грн за рахунком №953 від 31.12.2018; 17653,68 грн за рахунком №2 від 02.01.2019; 23656,59 грн за рахунком №23 від 09.01.2019; 32722,70 грн за рахунком №225 від 10.03.2019; 24783,02 грн за рахунком №262 від 01.04.2019; 14238,69 грн за рахунком №301 від 26.04.2019; 33848,22 грн за рахунком №318 від 04.05.2019; 527,64 грн за рахунком №319 від 10.05.2019; 19476,56 грн за рахунком №424 від 07.06.2019; 13001,01 грн за рахунком №425 від 16.06.2019; 18220,07 грн за рахунком №473 від 28.06.2019; 53693,74 грн за рахунком №504 від 06.07.2019; 53324,53 грн за рахунком №583 від 24.07.2019).

Жодних доводів стосовно неправильності проведеного Державним підприємством "Морський торговельний порт "Южний" розрахунку пені та штрафу апеляційні скарги не містять.

При цьому, встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 260046,25 грн пені та 485688,21 грн штрафу, місцевий господарський суд зменшив розмір останніх на 20% (пеню з 260046,25 грн до 208037 грн, а штраф з 485688,21 грн до 388550,57 грн).

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що у поданих до місцевого господарського суду відзиві на позовну заяву б/н від 07.02.2020 (вх.№3361/20 від 10.02.2020) та відзиві на уточнену позовну заяву б/н від 11.03.2020 (вх.№6357/20 від 12.03.2020) відповідачем були заявлені клопотання про зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій на 90%, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" просило суд першої інстанції врахувати наступні обставини: основні зобов`язання з оплати наданих за договором №ПФ-71/18п від 22.06.2018 послуг виконані у повному обсязі, при цьому відповідач не ухилявся від виконання прийнятого на себе обов`язку з оплати наданих йому послуг та виконав цей обов`язок після того, як з`явилась така можливість; розмір штрафних санкцій є надмірним у співвідношенні до вартості послуг, що також створює для позивача джерело невиправданих додаткових прибутків; позивач не поніс збитків у зв`язку з простроченням відповідача; стягнення значного розміру штрафних санкцій створить несправедливо непомірний тягар для відповідача та негативно відобразиться на його господарській діяльності, основним видом якої є надання експедиторських послуг, при цьому можливість їх надання залежить, зокрема, від позивача, а також від своєчасності оплати послуг клієнтами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс". В апеляційній скарзі відповідач також зауважує на складній ситуації у державі та негативному економічному становищі, зумовленому в тому числі і введенням на території України карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Дослідивши вищенаведені аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс", вказані останнім в якості підстав для зменшення неустойки, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України на підставі належних і допустимих доказів те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 05.08.2019 у справі №910/10848/18.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, колегією суддів не приймаються до уваги твердження відповідача про те, що останній є суб`єктом малого підприємництва, який зазнав негативних економічних наслідків у зв`язку із запровадженням загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки у матеріалах справи відсутні та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" до суду першої інстанції не подано жодного належного у розумінні приписів процесуального закону доказу на підтвердження перебування вказаного товариства у несприятливому фінансовому стані, при цьому сам по собі факт введення на території України карантину за відсутності доказів спричиненого ним скрутного матеріального стану відповідача не є безумовною підставою для зменшення штрафних санкцій.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" на те, що основним видом його діяльності є надання експедиторських послуг, які за своєю природою є посередницькими та залежать від можливості їх надання за допомогою, зокрема, позивача, а також від своєчасності оплати послуг клієнтами відповідача, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, адже за умовами статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво є самостійною господарською діяльністю, яка здійснюється на власний ризик, зокрема, на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, відтак самостійне обрання відповідачем основним видом своєї господарської діяльності надання посередницьких послуг жодним чином не свідчить про наявність правових підстав для зменшення заявленої до стягнення у даній справі суми неустойки, тим більше, що останній не позбавлений можливості займатися іншими видами господарської діяльності, окрім сфери експедиторських послуг.

За таких обставин, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №ПФ-71/18п від 22.06.2018 (зокрема, відповідачем у повному обсязі сплачено вартість наданих йому на підставі вищенаведеного договору послуг), відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, а також те, що стягнення 3% річних, інфляційних втрат та частини заявленої до стягнення суми неустойки, має забезпечити баланс інтересів сторін, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, керуючись своїм внутрішнім переконанням, обґрунтовано зменшив розмір належних до сплати пені та штрафу на 20%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Колегія суддів також враховує, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав, тому зменшення розміру неустойки на 90%, на якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" наголошує в апеляційній скарзі, за відсутності у матеріалах справи будь-яких доказів, які були б подані останнім на підтвердження необхідності такого істотного зменшення штрафних санкцій, фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" в апеляційній скарзі на низку постанов Верховного Суду судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на неподібність справ, на які посилається скаржник, та даної справи, адже подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин), тобто зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Отже, у кожній конкретній справі судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами для обґрунтування заяв про зменшення розміру штрафних санкцій, з посиланням на приписи статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, та на підставі встановлених судами обставин вони приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у справі №916/3777/19 та у справах, на які посилається відповідач, оскільки рішення у них прийняті за результатами дослідження різних доказів.

Твердження позивача про те, що Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний" є підприємством державної форми власності, яке має стратегічне значення для економіки держави та співпрацює з великою кількістю суб`єктів господарської діяльності, тому несвоєчасне отримання коштів за прибутковими договорами з основної виробничої діяльності підприємства створює несприятливі умови для розрахунків з контрагентами за іншими договорами, в яких позивач є стороною, та має негативний вплив для наповнення державного бюджету, апеляційний господарський суд не вважає достатнім мотивом для незастосування до спірних правовідносин у даній справі приписів статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки в силу частини першої статті 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є, зокрема, принцип рівного захисту державою усіх суб`єктів господарювання, відтак стратегічна значимість підприємства позивача не надає останньому будь-яких переваг у випадку порушення його контрагентами прийнятих на себе зобов`язань, зокрема, не зумовлює неможливості зменшення штрафних санкцій.

Доводи Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" про те, що, уклавши договір №ПФ-71/18п від 22.06.2018, відповідач повністю погодився з його умовами, зокрема, щодо розміру штрафних санкцій за прострочення виконання прийнятих на себе на підставі вказаного договору зобов`язань, колегія суддів оцінюються критично, адже сам по собі факт узгодження розміру санкцій жодним чином не спростовує наявності передбачених чинним законодавством правових підстав для зменшення останніх.

Посилання позивача на недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" наявності виняткових обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій у даному конкретному випадку, у зв`язку з тим, що останній систематично порушує умови укладених між сторонами договорів, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, обставини виконання відповідачем зобов`язань за будь-якими іншими договорами, окрім договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018, не входять до предмету доказування у даній справі; по-друге, у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо систематичності порушення відповідачем умов договору №ПФ-71/18п від 22.06.2018.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс", а за подання апеляційної скарги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" - на Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний".

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" та Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 29.10.2020 у справі №916/3777/19 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс" покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісіфорвардсервіс".

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" покласти на Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.02.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук