Постанова від 03.02.2021 по справі 911/1492/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2021 р. Справа№ 911/1492/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

За участю представників сторін

від позивача - Поліщук В.О.,

від відповідача - не з`явились,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа"

на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 (повний текст рішення складено 07.10.2020)

у справі № 911/1492/20 (суддя Третьякова О.О.)

За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа"

про стягнення 1 208 793, 29 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2020 році Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" про стягнення 1 208 793, 29 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач прострочив оплату за поставлений природний газ відповідно до договору №2140-1718-ТЕ-17 постачання природного газу від 18.09.2017 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 456 536 грн. 67 коп. пені, 177 955 грн. 16 коп. 3% річних, 462 792 грн. 91 коп. інфляційних втрат та 16 459 грн. 27 коп. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при здійсненні розрахунку пені позивачем враховано положення укладеного між сторонами договору та додаткових угод, в яких сторони домовились про те, що нарахування пені не здійснюється постачальником на суму оплат, проведених споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 та постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 рок № 256, однак місцевий господарський суд встановив, що позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати з посиланням на п.8.3 договору, в тому числі на суму оплат здійснені споживачем відповідно до спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 та постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256, що є неправомірним.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити. Одночасно з апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з клопотанням про поновлення пропущеного строку на оскарження рішення.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст.ст. 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України та процесуального права, ст.ст. 11, 74, 76, 77, 86, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог. Зокрема позивач вважає, що місцевий господарський суд помилково дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування 3% річних та інфляційних на суми коштів, перерахованих відповідно до постанови КМУ №256 від 04.03.2002 року.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки, а саме подати докази сплати судового збору в сумі 3 153 грн. 00 коп. Роз`яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.

Також, не погодившись із прийнятим рішенням, Комунальне підприємство Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що суд першої інстанції не врахував того факту, що сума в розмірі 4 912 763, 05 грн. була фінансовою підтримкою від Київської обласної ради, а тому у відповідача відсутня вина щодо несвоєчасної оплати за поставлений природний газ в цьому розмірі. Також відповідач зазначає, що державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Крім того на думку відповідача місцевий господарський суд не врахував, що несвоєчасність оплати за природний газ не пов`язана з відмовою сплачувати кошти в строк передбачений умовами договору, а викликана обставинами, що не залежали від волі КП КОР Переяслав-Хмельницьктепломережа .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 11 089 грн. 97 грн. та звернутися з клопотанням про поновлення строку з зазначенням поважності причин пропуску такого строку. Роз`яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.

02.12.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 року з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року, розгляд справи призначено на 20.01.2021 року.

Також, 02.12.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 року з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі та з клопотанням про поновлення строку на оскарження рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року, розгляд справи призначено на 20.01.2021 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 року об`єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року у справі №911/1492/20 в одне апеляційне провадження, розгляд справи відкладено на 03.02.2021 року.

В судовому засіданні 03.02.2021 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу позивача, відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості прибути в судове засідання та розглядати справи без його участі, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18.09.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2009 №226 перейменоване в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", позивач, в якості постачальника, та Комунальним підприємством Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа", відповідач, в якості споживача укладено договір №2140/1718-ТЕ-17 постачання природного газу, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору). (т.1, а.с. 18-27).

Відповідно до п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Пунктом 1.4. договору встановлено, що за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711210000) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України.

Згідно з п.2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 4000,0 тис.куб. метрів (чотири мільйона куб. метрів), в тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): у жовтні - 315 тис.куб.м, у листопаді - 600 тис.куб.м, у грудні - 825 тис.куб.м, загалом за IV квартал 2017 - 1740,0 тис.куб.м. За січень - 875,0 тис.куб.м, за лютий - 755,0 тис.куб.м, за березень - 630,0 тис.куб.м, загалом за І квартал 2018 - 2260,0 тис. куб.м.

Додатковою угодою №2 до договору постачання природного газу від 06.04.2018 року в п.2.1 договору сторонами додано абзац у наступній редакції: Постачальник передає Споживачу в період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 250,0 тис.куб.м (двісті п`ятдесят тисяч куб.м), у тому числі по місяцях (тис.куб.м): у квітні - 250,0 тис.куб.м, всього 250,0 тис.куб.м". (т.1, а.с. 30).

Відповідно до п. 3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Положеннями п.3.7 договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Відповідно до п.3.10 договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Згідно з п. 4.1. договору кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493.

Положеннями п. 5.1 договору врегульовано, що ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Згідно з п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м газу на дату укладення договору становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять грн 40 коп).

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п.5.4 договору).

Відповідно до п.6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 11.01.2018 абз.3 п.6.1 розділу 6 Порядок та умови проведення розрахунків договору викладено у наступній редакції: Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населення згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 04.03.2002 №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. (т.1, а.с. 28-29).

Згідно з п.6.2 договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Положеннями п.6.3 договору врегульовано між сторонами, що оплата за природній газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 поширювалася дія статті 19-1Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахувати за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку,- у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором; кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п.6.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу - відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу чергу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Згідно з п.8.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.

Пунктом 8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 11.01.2018 п.8.2 та п.8.3 розділу 8 Відповідальність сторін договору викладено у наступних редакціях:п.8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суму оплат проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256; 8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Пунктом 10.3 договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Згідно з п. 11.3 договору, сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: 1) усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці першому пункту 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору; 2) сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором, крім випадків, зазначених у пунктах 2.3, 11.4 та 11.5 цього договору; 3) договір про організацію взаєморозрахунків не вносить зміни до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору; 4) будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Додатковою угодою №1 до договору постачання природного газу від 11.01.2018 підпункт 4 п.11.3 розділу 11 Інші умови договору викладено у наступній редакції: 4) будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Строк дії договору встановлено у розділі 12, де вказується, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (в редакції додаткової угоди №2 від 06.04.2018 до договору постачання природного газу від 18.09.2017 №2140/1718-ТЕ-17).

Додаткова угода №1 до договору постачання природного газу від 11.01.2018 набуває чинності з дати її підписання сторонами та діє з 01.01.2018 (п.6 додаткової угоди №1).

Додаткова угода №2 до договору постачання природного газу від 06.04.2018 набуває чинності з дати її підписання сторонами і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами станом на 31.03.2018 (п.4 додаткової угоди №2).

З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з жовтня 2017 року по березень 2018 року поставив, а відповідач в свою чергу прийняв природний газ на загальну суму 19 943 093, 08 грн., у доказ чого в матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу: від 31.10.2017 року на суму 1 166 450, 38 грн. (т.1, а.с. 31), від 30.11.2017 року на суму 2 987 320, 39 грн. (т.1, а.с. 32), від 31.12.2017 року на суму 3 479 454, 64 грн. (т.1, а.с.33), від 31.01.2018 року на суму 4 470 288, 07 грн. (т.1, а.с. 34), від 28.02.2018 року на суму 3 819 474, 12 грн. (т.1, а.с. 35), від 31.03.2018 року на суму 4 020 105, 48 грн. (т.1, а.с. 36). Судом першої інстанції також вірно встановлено, що вказані акти приймання-передачі природного газу підписані в двохсторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Також в матеріалах справи наявна сальдова відомість по Комунальному підприємству Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" за період з 01.09.2017 року по 29.02.2020 року, а також виписка по операціям за період з 01.09.2017 року по 29.02.2020 року, з яких вбачається відсутність заборгованості відповідача. (т.1, а.с. 37-42).

Крім того в матеріалах справи наявні банківські виписки з яких вбачається оплата відповідачем з яких вбачається, що оплата за переданий природний газ здійснювалась відповідачем шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів з призначенням платежу: "Постанова КМУ №20 від 11.01.2005", СПР №4093 від23.11.2017, №4472 від 19.12.2017; "Постанова КМУ №256 від 04.03.2002", за природний газ згідно договору №2140/1718-ТЕ-17 від 18.09.2017". (т.1, а.с. 49-303).

Місцевим господарським судом також встановлено, що 23.11.2017 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (далі - Сторона №1), Департаментом фінансів Київської обласної державної адміністрації (далі - Сторона №2), відповідачем по даній справі Комунальним підприємством Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" (далі - Сторона №3) та позивачем по даній справі Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - Сторона остання) укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №4093 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України на суму 1 150 000,00 грн. (т.2, а.с. 152-153).

В подальшому, 19.12.2017 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (далі - Сторона №1), Департаментом фінансів Київської обласної державної адміністрації (далі - Сторона №2), відповідачем по даній справі Комунальним підприємством Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" (далі - Сторона №3) та позивачем по даній справі Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - Сторона остання) укладено спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №4472 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України на суму 3 000 000, 00 грн. (т.2, а.с. 155-156).

Суд першої інстанції вірно встановив, що предметом вказаних спільних протокольних рішень є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

Отже, спір у дані справі виник у зв`язку з тим, що на думку позивача відповідач здійснював оплату поставленого природного газу несвоєчасно, а тому позивач здійснив нарахування пені в розмірі 456 536, 67 грн. за період з 26.12.2017 року по 25.10.2018 року, 3% річних в розмірі 272 412, 86 грн. за період з 26.12.2017 року по 16.10.2019 року та інфляційні втрати в розмірі 479 843, 76 грн. за період з 01.02.2018 року по 30.09.2019 року.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Цивільного кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що ПТМ Ковельтепло належить до комунальної власності і є основним в місті Ковелі виробником і надавачем послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, бюджетним установам та суб`єктам підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.9 Закону України Про теплопостачання одним із основних завдань державного управління у сфері теплопостачання визначено забезпечення надійності теплопостачання як одного з необхідних елементів безпеки людини .

Статтею 19-1 Закону України Про теплопостачання встановлено імперативний порядок оплати за теплову енергію, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, згідно якого оплата здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється

Відповідно до ст.614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Як підтверджено матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства, що регулює розрахунки за спожитий природний газ, та вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідач здійснив усі залежні від нього заходи для дотримання вимог чинного законодавства щодо проведення розрахунків в частині вартості природного газу, а також затверджених НКРЕКІІ нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.

Постановою Кабінету міністрів України №20 від 11.01.2005р. Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій визначено механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-водопостачання і водовідведення, квартирної плати.

Постановою Кабінету міністрів України №256 від 04.03.2002р. Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету зі змінами передбачено, зокрема п.8, що розрахунки за надані пільги та субсидії на оплату природного газу, послуг з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення з підприємствами-надавачами здійснюються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання , відкриті в органах Казначейства.

Відповідно до п.8-1 даного Порядку Суб`єктами господарювання, які мають ліцензію на виробництво теплової енергії, та/або їх відокремленими структурними підрозділами отримані кошти спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України) та інших енергоносіїв, спожитих для виробництва теплової енергії.

Таким чином, маючи дебіторську заборгованість по субсидіях і пільгах підприємство частково проводило розрахунки передбачені п.8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з Державного бюджету затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р №256.

При цьому, місцевим господарським судом було досліджено наявні в матеріалах справи спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №4093 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України на суму 1 150 000,00 грн. (т.2, а.с. 152-153) та спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу №4472 за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України на суму 3 000 000, 00 грн. (т.2, а.с. 155-156).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем належним чином виконувались умови спільних протокольних рішень, оплата вартості отриманого природного газу в сумі 4 150 000, 00 грн. була проведена на підставі підписаних спільних протокольних рішень у повному обсязі.

Колегія суддів щодо доводів апеляційної скарги позивача зазначає, що механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (далі - Порядок № 256, в редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

При цьому постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 та від 21.02.2018 № 114, у Порядок № 256 внесено зміни, якими запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.

Зокрема, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам.

Підприємства, установи та організації, що надають послуги з тепло-, водопостачання і водовідведення готують реєстри обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, що підлягають перерахуванню, відповідно до фактичних обсягів спожитих енергоносіїв та наданих послуг, але не вище обсягів нарахованих сум пільг і субсидій, і надсилають їх протягом місяця фінансовим органам та головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів. Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад готують реєстри сум, що підлягають перерахуванню, та подають їх фінансовим органам відповідного рівня, які узагальнюють реєстри, та надають їх Головним управлінням Казначейства.

Головні управління Державної казначейської служби подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами. Казначейство, згідно із узагальненими реєстрами, перераховує субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг з тепло-, водопостачання і водовідведення за видами послуг.

Фінансові органи відповідних рівнів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення на перерахування цих коштів на рахунки районних (місцевих, обласних) бюджетів, відповідно до фактичних зобов`язань з пільг, субсидій і допомоги населенню відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати, а останні перераховують їх на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків, які в подальшому здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з підприємствами, установами та організаціями, які ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), тепло-, водопостачання і водовідведення.

Усі учасники розрахунків, які здійснюються відповідно до положень Порядку № 256, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, оскільки механізм та строки перерахування таких коштів учасникам цих розрахунків установлюється та контролюється Казначейством, а суми субвенцій, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державної казначейської служби до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.

Зазначене вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із оплатою енергоресурсів використаних для населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме, витрат на придбання природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) також зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

З урахуванням викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, виконання грошового зобов`язання за цим договором в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормативно-правовими актами законодавства. (Аналогічні правові висновки, викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18).

Зазначене дає підстави для висновку, що розрахунок за послуги з розподілу природного газу на підставі Порядку № 256 є розрахунком за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. При цьому, Порядком № 256 фактично визначено інший порядок розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), ніж передбачений сторонами в договорі.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення постанови Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за природний газ (у тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), визначаються саме нормами наведеної постанови.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у частині, яка сплачується за рахунок субвенцій, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), що, по суті, усуває відповідача від виконання зобов`язання в частині гарантованих державою та, як наслідок, унеможливлює застосування до нього наслідків неналежного виконання зобов`язання. (Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 904/2732/18, від 14.07.2020 у справі № 923/1064/18, від 05.03.2020 у справі № 926/19/19, а також у постанові від 18.01.2021 року у справі №924/1115/19).

З огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб`єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, у зв`язку з чим вина відповідача у простроченні платежів за спірним договором відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно зі статтею 217 Господарського кодексу України та статтею 614 Цивільного кодексу України, позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені пунктом 8.2. Договору та у свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалася між сторонами на підставі укладеного між ними договору.

Правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

Тобто, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належать, зокрема, Порядок від 04.03.2002р. №256 та Порядок від 11.01.2005р. №20.

Тому, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного) застосування чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.05.2019р. у справі №924/296/18, від 24.10.2019р. у справі №903/910/18, від 11.11.2019р. у справі №903/911/18, а також у постанові від 18.01.2021 року у справі №924/1115/19.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд правомірно застосував норми матеріального права в даному випадку та врахував часткову оплату відповідача в порядку, визначеному положеннями Порядку № 20 та № 256, що також вбачається з доданих до матеріалів справи виписок по рахунках сторін та платіжних доручень.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань.

Також, слід зазначити, що для застосування штрафних санкцій, зокрема пені, передбаченої пунктом 8.2 Договору та наслідків порушення грошових зобов`язань, встановлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених Порядками №20 та №256.

Доказів, які підтверджують, що перерахування коштів було здійснено з порушенням строків, встановлених Порядками №20 та №256 з вини відповідача в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, який не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, беручи до уваги ту обставину, що заборгованість за природний газ сплачено повністю, низьким рівнем оплати житлово комунальних послуг населенням, враховуючи причини неналежного виконання зобов`язання з оплати відповідача ступінь виконання зобов`язання підприємством, скрутний майновий стан, а також зважаючи на відсутність вини підприємства та відсутність доказів заподіяння збитків позивачу порушенням договірних зобов`язань в частині оплати, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Пронін проти України, Кузнєцов та інші проти Російської Федерації одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому щодо доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає, фінансова підтримка від Київської обласної ради в розмірі 4 912 763, 05 грн. не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Тобто, зазначена фінансова підтримка, а також посилання відповідача на те, що здійснення оплати поставленого позивачем природного газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів з відповідачем за спожиту теплову енергію не виключає такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, який узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії).

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано сторонам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Комунального підприємства Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьктепломережа" на рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року у справі №911/1492/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року у справі № 911/1492/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 11.09.2020 року у справі №911/1492/20.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1492/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.02.2021 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз