Постанова

від 28.01.2021 по справі 910/9166/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9166/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

за участю помічника судді Наумкіної П.В. (за дорученням головуючого судді),

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Медирент" (далі - ТОВ "НВП "Медирент", скаржник) - Бурнашев П.В. (адвокат),

відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК) - Грищенко К.В. (самопредставництво),

розглянув касаційну скаргу ТОВ "НВП "Медирент"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 (суддя Бондаренко Г.П.),

постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 (головуючий - суддя Андрієнко В.В., судді: Калатай Н.Ф., Буравльов С.І.)

у справі № 910/9166/19

за позовом ТОВ "НВП "Медирент"

до АМК

про визнання недійсними рішень тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України.

1. Історія справи

1.1. У липні 2019 року ТОВ "НВП "Медирент" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до АМК про визнання у повному обсязі недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії АМКУ від 26.04.2019 № 24-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" та визнання у повному обсязі недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії АМКУ від 20.05.2019 № 28-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

1.2. Позовні вимоги мотивовані необґрунтованістю та незаконністю названих рішень АМК. На переконання позивача, з 01.01.2019 на ТОВ "НВП "Медирент", згідно з пунктом 51 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, не поширюються положення Закону України Про захист економічної конкуренції та Закону України Про Антимонопольний комітет України , а отже відповідач не мав права ані проводити перевірки діяльності позивача, ані розпочинати розгляд справ 143-26.13/127-18 та № 130-26.13/57-19, ані постановляти оскаржувані рішення.

Позивач зазначає, що існує неузгодженість (колізія норм права) між Законами України "Про Антимонопольний комітет України" і "Про захист економічної конкуренції" та Податковим кодексом України. Проте до спірних правовідносин, на думку позивача, слід застосовувати норми Податкового кодексу України (підрозділ 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення", пункт 51), як такі, що прийняті пізніше.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 26.05.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, у позові відмовлено.

2.2. Оскаржувані рішення мотивовані обґрунтованістю висновків АМК, викладених у Рішеннях від 26.04.2019 № 24-р/тк та від 20.05.2019 № 28-р/тк.

Крім того, судами зазначено, що твердження позивача про те, що з 01.01.2019 на нього не поширюються положення Законів України "Про Антимонопольний комітет України" і "Про захист економічної конкуренції" лише з тієї підстави, що, за твердженням позивача, діяльність останнього нерозривно пов`язана та здійснюється з використанням об`єктів інтелектуальної власності є необґрунтованими. До того ж, колегія суддів зазначила, що матеріали справи не містять доказів, що позивач розробив та створив інформаційні системи для електронного урядування, державного та корпоративного управління, має зареєстровані права на об`єкти права інтелектуальної власності, позивачем не зазначено на які саме об`єкти тощо він має права, та яким чином він використовує їх у своїй діяльності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ "НВП "Медирент" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі №910/9166/19, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі скаржник із посиланням на частину другу статті 287 ГПК України вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття судом першої інстанції неправильних висновків по суті даної справи та ігнорування норм Податкового кодексу України (у редакції від 01.03.2019), які діяли на час існування спірних взаємовідносин, та які мали переважну силу над нормами Закону України "Про Антимонопольний комітет України", чим порушив приписи частини сьомої статті 11 ГПК України. При цьому скаржник відзначає, що суд апеляційної інстанції вдався до самостійного тлумачення супровідних документів до проекту Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", чим фактично перейняв на себе функції Конституційного суду України всупереч вимогам частини першої статті 147 Конституції України.

4.2. З огляду на викладене скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій фактично проігноровані норми пункту 51 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (у редакції від 01.03.2019, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень відповідача), а мотивувальна частина рішення суду звелась до цитування норм Закону України "Про Антимонопольний комітет України", без конкретного та аргументованого обґрунтування правомірності застосування цих статей до позивача.

4.3. Скаржник наголошує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.4. ТОВ "НВП "Медирент" зазначає, що на нього, як на розробника інформаційно-телекомунікаційної системи Єдина база даних звітів про оцінку (далі - ІТС Єдина база даних звітів про оцінку ) згідно з пунктом 51 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, положення Закону України Про захист економічної конкуренції та Закону України Про Антимонопольний комітет України не розповсюджується на об`єкти права інтелектуальної власності та/або здійснення діяльності, пов`язаної з їх використанням, а також до правовідносин, що виникають у процесі будь-якого використання об`єктів права інтелектуальної власності, а тому відповідач не мав право здійснювати перевірку діяльності позивача.

4.5. ТОВ "НВП "Медирент" зазначає, що ІТС Єдина база даних звітів про оцінку у контексті пункту 3 частини першої статті 8 Закону України Про авторське право і суміжні права , статті 1 Закону України Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах та пункту 2 розділу 1 Порядку авторизації електронних майданчиків, затвердженого Наказом Фонду державного майна України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України 15.05.2018 № 656/307 є об`єктом авторського права та його використання також підпадає під визначення, наведене у згаданій вище частині першій статті 8 ЗУ Про авторське право і суміжні права .

4.6. Скаржник вказує на те, що відповідач у поданому до суду першої інстанції відзиві визнав ту обставину, що 18.04.2018 Фондом державного майна України було укладено договір з позивачем на закупівлю послуг з проектування, розробки впровадження та супроводження інформаційно-телекомунікаційної системи Єдина база даних звітів про оцінку (код 72230000-6 згідно з ДК 021:2015 - Послуги з розробки програмного забезпечення на замовлення).

З наведеного, на думку скаржника, чітко вбачається, що позивач і є тим самим розробником інформаційно-телекомунікаційної системи Єдина база даних звітів про оцінку , з оглядом на що дана обставина була визнана відповідачем у його відзиві, як заяві по суті, що була подана до суду першої інстанції та перебуває у матеріалах справи.

4.7. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі просив передати справу № 910/9166/19 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду. Клопотання мотивоване відсутністю судової практики з подібних правовідносин та наявністю виключної правової проблеми.

4.8. Скаржник наголошує на тому, що за відсутності будь-якої єдиної судової практики щодо правовідносин між, з одного боку, суб`єктами господарювання, які у своїй діяльності використовують об`єкти інтелектуальної власності, та з другого боку, Антимонопольним комітетом України, законодавча неузгодженість щодо неврахування пріоритетності норм Податкового кодексу України над іншими нормами, в т.ч. Закону України Про Антимонопольний комітет України несе в собі виключну правову проблему та потребує відповідного вирішення шляхом передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.9. 15.12.2020 у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду зареєстровано пояснення до касаційної скарги у частині клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.10. Протокольною ухвалою від 21.12.2020 суд постановив здійснювати розгляд клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду разом з касаційною скаргою враховуючи їх взаємозв`язок.

5. Позиція відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу

5.1. 14.12.2020 АМК направило засобами поштового зв`язку на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та заперечення на клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які зареєстровано судом касаційної інстанції 16.12.2020.

5.2. У запереченнях на клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, АМК звернув увагу на те, що в ухвалі від 30.08.2018 у справі № 903/563/14 Велика Палата Верховного Суду з цього приводу висловила наступну правову позицію: Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятої статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, передаючи справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, касаційний суд має обґрунтувати наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників.

Тобто, правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Відповідно, можна дійти висновку про виключність цієї правової проблеми.... .

На переконання АМК, у цьому випадку Закон України Про захист економічної конкуренції та Закон України Про Антимонопольний комітет України є спеціальними законами і саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відтак, на думку відповідача, твердження скаржника про наявність колізії між нормами Податкового кодексу України та нормами законодавства про захист економічної конкуренції, що, в свою чергу, призводить до наявності виключної правової проблеми, є безпідставними.

З огляду на викладене АМК просив відмовити у задоволенні названого клопотання скаржника.

5.3. У відзиві на касаційну скаргу АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість і про правильне застосування судами норм матеріального права у розгляді цієї справи, й просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

5.4. Відповідач зазначає, що Закон України Про Антимонопольний комітет України та інші нормативно- правові акти не містять положень про право суб`єктів господарювання на відмову від виконання вимоги уповноваженої особи Комітету щодо подання інформації, необхідної для реалізації завдань, покладених на органи Комітету.

5.5. АМК вважає безпідставними твердження позивача про те, що саме інформаційно-телекомунікаційна система Єдина база даних звітів про оцінку і стала предметом увагу до Позивача з боку Відповідача... як об`єкт права інтелектуальної власності, адже таке твердження не відповідає фактичним обставинам справи, враховуючи той факт, що і направлення вимоги, і здійснення перевірки відбувалось в межах розгляду справи та проведення перевірки, щодо дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

5.6. АМК наголошує, що Податковий кодекс України не може регулювати діяльність Комітету, оскільки останній не є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Податковий кодекс України не є нормативно-правовим актом прийнятим відповідно до законів визначених у статті 3 Закону України Про захист еконбмічно^ конкуренції , тому не входить до складу законодавства про захист економічної конкуренції, виключно яким керується у своїй діяльності Комітет.

5.7. Крім того, АМК зазначає, що безпідставним є і посилання скаржника на лист Міністерства юстиції України від 30.01.2009 № Н-35267-18, оскільки у цьому випадку норми Податкового кодексу України та норми законодавства про захист економічної конкуренції регулюють різні сфери суспільних відносин, в той час як зазначений скаржником лист містить рекомендації, які стосуються застосування норм права щодо регулювання одного й того ж питання .

5.8. Від ТОВ "НВП "Медирент" 27.01.2021 на електронну пошту Верховного Суду надійшли пояснення до касаційної скарги згідно з протокольною ухвалою від 21.12.2020. Вказане клопотання не було підписане кваліфікованого електронного підпису, про що складено довідку від 27.01.2021 №10.

Названі пояснення ТОВ "НВП "Медирент" долучені судом до матеріалів справи, проте протокольною ухвалою від 28.01.2021 суд постановив залишити їх без розгляду, оскільки останні не містять електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП).

5.9. 28.01.2021 ТОВ "НВП "Медирент" подав підписані письмові пояснення у справі до Верховного Суду, які протокольною ухвалою від 28.01.2021 долучено до матеріалів справи та розглядатимуться у межах статті 300 ГПК України.

5.10. Від АМК 28.01.2021 на електронну пошту Верховного Суду надійшли письмові пояснення підписані ЕЦП. Протокольною ухвалою від 28.01.2021 названі пояснення долучені до матеріалів справи та враховуватимуться у межах статті 300 ГПК України.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Державний уповноважений Антимонопольного комітету України розглядає справу № 143-26.13/127-18, розпочату розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 28.11.2018 № 08/288-р, за ознаками вчинення Приватним підприємством ВІ АЙ ПІ ДЕПАРТАМЕНТ , Товариством з обмеженою відповідальністю АКЦЕПТ ОНЛАЙН , Товариством з обмеженою відповідальністю ПРО ЗАКУПІВЛІ та Приватним підприємством ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСАЛТИНГОВИЙ ЦЕНТР АСБОУ порушення про захист економічної конкуренції;

- у зв`язку із необхідністю збору доказів у справі № 143-26.13/127-18 розпорядженням державного уповноваженого АМК від 11.02.2019 № 08/38-р з 12.02.2019 розпочато позапланову виїзну перевірку ТОВ "НВП "Медирент" щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції під час забезпечення можливості розміщувати, отримувати й передавати інформацію та документи (без попередньої ідентифікації суб`єкта оціночної діяльності) до/з Єдиної бази звітів про оцінку з метою перевірки оціночної вартості об`єкта нерухомості;

- ТОВ "НВП "Медирент" відмовлено АМК у доступі до приміщень ТОВ "НВП "Медирент", місць зберігання інформації, у тому числі документів, комп`ютерів об`єкта перевірки та інших матеріалів.

6.2. Також судами встановлено, що:

- державний уповноважений АМК у зв`язку з проведенням перевірки Фонду державного майна України щодо дотримання ним вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час створення, впровадження та функціонування Єдиної бази даних звітів про оцінку та підключення до неї електронних майданчиків, направив ТОВ "НВП "Медирент" вимогу про надання інформації протягом 30 днів з моменту одержання вимоги;

- ТОВ "НВП "Медирент" інформації на вимогу АМК не надало.

6.3. Рішенням Тимчасової адміністративної колегії АМКУ від 26.04.2019 № 24-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано, що дії ТОВ "НВП "Медирент", які полягають у відмові у безперешкодному доступі до приміщень ТОВ "НВП "Медирент", місць зберігання інформації, у тому числі документів, комп`ютерів об`єкта перевірки та інших матеріалів, є порушенням, передбаченим пунктом 16 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді створення перешкод працівникам АМКУ у проведенні перевірки, огляду, вилученні документів, предметів чи інших носіїв інформації. За вказане порушення на позивача накладено штраф в розмірі 500000 грн.

6.4. Рішенням Тимчасової адміністративної колегії АМКУ від 20.05.2019 № 28-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнано, що ТОВ "НВП "Медирент" вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації АМКУ на вимогу державного уповноваженого АМКУ про надання інформації від 10.01.2019 № 130-29/08-293 у встановлений ним строк. За вказане порушення на позивача накладено штраф в розмірі 136000 грн.

6.5. У рішення АМК від 26.04.2019 № 24-р/тк зазначено, що Державний уповноважений Антимонопольного комітету України розглядає справу № 143-26.13/127-18, розпочату розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 28.11.2018 № 08/288-р, за ознаками вчинення приватним підприємством ВІ АЙ ПІ ДЕПАРТАМЕНТ (ідентифікаційний код юридичної особи 33508037), Товариством з обмеженою відповідальністю АКЦЕПТ ОНЛАЙН (ідентифікаційний код юридичної особи 40429394), Товариством з обмеженою відповідальністю ПРО ЗАКУПІВЛІ (ідентифікаційний код юридичної особи 40328577) та Приватним підприємством ІНФОРМАЦІЙНО-КОНСАЛТИНГОВИЙ ЦЕНТР АСБОУ (ідентифікаційний код юридичної особи 34507830) порушення про захист економічної конкуренції. У зв`язку із необхідністю збору доказів у справі № 143-26.13/127-18 розпорядженням державного уповноваженого АМК від 11.02.2019 № 08/38-р з 12.02.2019 розпочато позапланову виїзну перевірку ТОВ "НВП "Медирент" щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції під час забезпечення можливості розміщувати, отримувати й передавати інформацію та документи (без попередньої ідентифікації суб`єкта оціночної діяльності) до/з Єдиної бази звітів про оцінку з метою перевірки оціночної вартості об`єкта нерухомості.

6.6. 15.02.2019 за місцем знаходження об`єкта перевірки на усну вимогу голови комісії з проведення позапланової виїзної перевірки надати безперешкодний доступ до приміщень ТОВ "НВП "Медирент", місць зберігання інформації, у тому числі документів тощо, директор ТОВ "НВП "Медирент" Боніславський Ю.А. відмовив комісії. Щодо причин відмови у наданні доступу, Боніславський Ю.А., у протоколі про перешкоджання у проведенні перевірки, виклав заперечення наступного змісту: Відповідно до пункту 51 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, статті 49 Закону України "Про захист економічної конкуренції", провадження у справах, що стали підставою для проведення перевірки ТОВ НВП МЕДИРЕНТ , підлягають закриттю без прийняття рішення по суті, оскільки стосуються об`єктів права інтелектуальної власності, та, відповідно, не знаходяться в компетенції АМКУ .

6.7. У рішенні АМК від 20.05.2019 № 28-р/тк зазначено, що Державний уповноважений АМК у зв`язку з проведенням перевірки Фонду державного майна України щодо дотримання ним вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час створення, впровадження та функціонування Єдиної бази даних звітів про оцінку та підключення до неї електронних майданчиків, у межах повноважень, передбачених статтею 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", направив ТОВ "НВП "Медирент" вимогу про надання інформації протягом 30 днів з моменту одержання вимоги.

6.8. У зазначений державним уповноваженим строк ТОВ "НВП "Медирент" відповіді не надало, листом від 07.03.2019 року № 65 повідомило державного уповноваженого про те, що вимога суперечить пункту 51 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

7. Порядок і межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань.

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/9166/19 за касаційною скаргою ТОВ "НВП "Медирент" на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявного у справі витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.11.2020 №29.3-02/ 3207 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/9166/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Колос І.Б.

7.3. Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ "НВП "Медирент" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням , у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права .

Наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у клопотанні, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що ця справа містить виключну правову проблему і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішень АМК недійсними.

8.2. ТОВ "НВП "Медирент" обґрунтовуючи підстави недійсності рішень АМК, зокрема, послався на те, що АМК не мав права здійснювати ані перевірки діяльності позивача, ані розпочинати розгляд справ, з огляду на те, що відповідно до пункту 51 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України установлено, що положення законів України "Про Антимонопольний комітет України" і "Про захист економічної конкуренції" не застосовуються до об`єктів права інтелектуальної власності та/або здійснення діяльності, пов`язаної з їх використанням, а також до правовідносин, що виникають у процесі будь-якого використання об`єктів права інтелектуальної власності, а на ТОВ "НВП "Медирент", як на розробника ІТС Єдина база даних звітів про оцінку , розповсюджується вказана норма.

8.3. Дослідивши аргументи касаційної скарги у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, суд касаційної інстанції зазначає таке.

8.4. Згідно з приписами статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі: перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Згідно з частиною сьомою статті 6 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" державний уповноважений АМК є органом Антимонопольного комітету України.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" державний уповноважений Антимонопольного комітету України має, серед іншого, такі повноваження: проводити перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій під час проведення перевірок та розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за умови пред`явлення службового посвідчення і документів, що підтверджують проведення перевірки чи розслідування; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Положеннями статей 22 та 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом; невиконання розпоряджень , рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність ; суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію , в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

Верховний Суд на підставі вищевказаних норм вважає зазначити, що законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, за яких органи АМК мають право витребувати інформацію у суб`єктів господарювання та інших осіб. Так, інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених Законом.

Верховний Суд звертається і до власних послідовних правових позицій, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 23.04.2019 у справі №915/827/18, від 01.08.2019 у справі №910/15697/18, від 21.11.2019 у справі № 908/24/19, від 16.01.2020 у справі №910/12392/18, від 23.01.2020 у справі №922/1124/18, від 23.01.2020 у справі №910/13204/18 тощо, щодо того, що саме орган АМК визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Верховний Суд також виходить з того, що законодавство про захист економічної конкуренції не наділяє суб`єкта господарювання правом на власний розсуд вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом АМК інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Близька за змістом правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 915/827/18, від 04.07.2019 у справі № 910/13461/18, від 01.08.2019 у справі № 910/15697/18, від 07.08.2019 у справі № 910/13460/18, від 07.08.2019 у справі № 910/13472/18, від 26.09.2019 у справі № 910/12393/18.

Пункт 13 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції визначає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції неподання інформації Антимонопольному комітету України строки.

Отже, неподання інформації Антимонопольному комітету України у встановлені органами Антимонопольного комітету України строки є актом невиконання заснованої на законі вимоги державного органу, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність .

8.5. Пункт 16 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції визначає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок , огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації.

У пункті 45 Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.12.2001 № 182-р, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2002 за № 139/6427, зазначено, що: члени комісії мають право на безперешкодний доступ до місць зберігання інформації, у тому числі й до комп`ютерів об`єкта перевірки, магнітних носіїв тощо, отримувати копії такої інформації.

Відповідно до абзацу четвертого частини другої та частини шостої статті 52 Закону України Про захист економічної конкуренції за порушення, передбачені пунктами 9, 13 - 18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

8.6. Зі змісту судових рішень убачається встановлення обставин справи, зокрема, які не заперечуються позивачем, щодо створення перешкод працівникам АМКУ у проведенні перевірки та не надання запитуваної інформації, суди попередніх інстанцій з наведенням необхідного мотивування щодо встановлення відсутності передбачених статтею 59 Закону України Про захист економічної конкуренції підстав для визнання недійсними рішень АМК, а відтак доведеність висновків АМК стосовно наявності у діях ТОВ "НВП "Медирент" порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктами 13, 16 статті 50 Законом України Про захист економічної конкуренції , - дійшли висновків стосовно відсутності підстав для визнання недійсними Рішень АМК.

Верховний Суд з урахуванням наведених вище норм матеріального права та зазначених власних правових позиції Верховного Суду у контексті встановлених фактичних обставин справи зазначених у розділі 6 цієї постанови не вбачає неправильного застосуванням судами цих норм матеріального права, як передумови для скасування судових рішень.

Посилання скаржника на те, що він, згідно з пунктом 51 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (у редакції від 01.03.2019), звільняється від перевірок та не зобов`язаний надавати інформацію на запит АМК, відхиляються судом касаційної інстанції як необґрунтовані та такі, що ґрунтуються на власному довільному та суб`єктивному тлумаченні норм матеріального права, з огляду на таке.

8.7. Так, відповідно до статті 1 Закону України Про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом , метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

Згідно з статтею 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до статті 3 Закону України Про захист економічної конкуренції законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" АМК у своїй діяльності керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб`єктів господарювання, а також політичних партій та інших об`єднань громадян чи їх органів.

Норма на яку посилається скаржник, а саме пункт 51 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України не є законодавством про захист економічної конкуренції, з огляду на те, що відповідно до статті 1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків , а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Також, цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

При цьому, відповідність дій суб`єкта господарювання нормам цивільного, господарського, податкового законодавства само по собі не свідчить про відсутність порушення чи дотримання ним норм антимонопольного та конкурентного права.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що пунктом 51 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України зазначено про не застосування законів до об`єктів права інтелектуальної власності та/або здійснення діяльності, пов`язаної з їх використанням , а також до правовідносин, що виникають у процесі будь-якого використання об`єктів права інтелектуальної власності. Вказане не свідчить про звільнення суб`єкта господарювання від контролю АМК щодо дотримання ТОВ "НВП "Медирент" законодавства про захист економічної конкуренції, а ТОВ "НВП "Медирент" підпадає під визначення суб`єкта господарювання в розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не надано доказів про створення інформаційної системи для електронного урядування, державного та корпоративного управління; зареєстровані права на об`єкти права інтелектуальної власності; також позивачем не зазначено на які саме об`єкти тощо він має права, та яким чином він використовує їх у своїй діяльності. Посилання на договір від 18.04.2018 укладений між позивачем та Фондом державного майна України на закупівлю послуг з проектування, розробки, впровадження та супроводження інформаційно-телекомунікаційної системи Єдина база даних звітів про оцінку не вказує на виконання позивачем умов цього договору та закінчення створення (що підтверджується відповідними доказами) об`єкта інтелектуальної власності та його подальше використання.

Істинність твердження позивача щодо наявності у нього права власності на об`єкти права інтелектуальної власності та/або те, що у своїй діяльності позивач використовує об`єкти інтелектуальної власності тощо, потребує доведення у суді саме позивачем, ураховуючи принципи змагальності та диспозитивності передбачені ГПК України. Суд звертається до власних правових позицій щодо принципів змагальності та диспозитивності викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі №916/499/20. Твердження позивача, що відповідач у відзиві не заперечував щодо розробки позивачем інформаційно-телекомунікаційної системи Єдина база даних звітів про оцінку не означає, що позивач автоматично звільняється від обов`язку доведення того, що він володіє об`єктами права інтелектуальної власності та яким чином він їх використовує у своїй діяльності, оскільки укладення договору на закупівлю послуг з проектування, розробки, впровадження та супроводження інформаційно-телекомунікаційної системи Єдина база даних звітів про оцінку не є тотожним поняттям з наявністю права інтелектуальної власності на об`єкти та їх використання у своїй діяльності.

З вищевикладених міркувань, суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав для надання правового висновку щодо застосування пункту 51 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, оскільки встановлено, що судами попередніх інстанцій вказана норма до спірних правовідносин обґрунтовано не застосовувалась.

Щодо доводів про тлумачення судами попередніх інстанцій норм права, то суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що кожен суд не може ухвалити рішення не витлумачивши норми права, які він застосовує. Приписами статті 311 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильне/неправильне застосуванням норм матеріального права. До того ж, неправильним застосуванням норм матеріального права, відповідно до приписів ГПК України, вважається: неправильне тлумачення закону , або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Верховний Суд зазначає, що саме на суди покладено функцію тлумачити норми права. Водночас, відповідно до статті 1 Закону України Про Конституційний Суд України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України. За таких обставин доводи скаржника щодо виконання судами попередніх інстанцій функцій Конституційного Суду України є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на власному розумінні законів.

Інші доводи касаційної скарги стосуються виключно оцінки/переоцінки доказів у справі та питань встановлення фактичних обставин справи у ній. Проте за імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Тому перевірка такого роду доводів скаржника перебуває поза встановленими процесуальним законом межами розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Касаційний господарський суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві АМК на касаційну скаргу, як такі, що узгоджуються із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосуванням норм права у контексті з встановленими обставинами справи судами попередніх інстанцій, у залежності від яких (обставин) і прийнято судове рішення по суті спору.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, ТОВ "НВП "Медирент" не спростувало висновків попередніх судових інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "НВП "Медирент" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Понесені ТОВ "НВП "Медирент" у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Медирент" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 910/9166/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос