Постанова

від 02.02.2021 по справі 904/2529/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

cправа № 904/2529/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Мачульський Г.М., Уркевич В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

відділу Офіса Генерального прокурора: Гудименко Ю.В. (прокурор відділу),

позивача: не з`явились,

відповідача: не з`явились,

третьої особи: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2020

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020

у справі № 904/2529/20

за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест"

третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної та нетрадиційної медицини"

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просив витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нерухоме майно - нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1 площею 826,7 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1572448312101).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020 (суддя Манько Г.В.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2020 (колегія суддів у складі: Орєшкіна Е.В. - головуючий, Дармін М.О., Широбокова Л.П.), позов задоволено повністю. Витребувано від відповідача на користь територіальної громади в особі позивача нерухоме майно - нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Титова, 10 площею 826,7 м 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1572448312101).

Судами обох інстанцій встановлено, що спірне майно, щодо якого подано позов про його витребування, віднесено до Переліку об`єктів комунальної власності міста Дніпропетровська, який затверджено рішенням міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991.

Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів 21.12.1995 прийнято рішення №1704 "Про передачу в тимчасове користування дошкільного закладу №83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів Дніпропетровському медичному інституту народної медицини", згідно з яким передано дошкільний заклад №83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів Дніпропетровському медичному інституту народної медицини в тимчасове користування з покриттям фактично наданих комунальних послуг на період функціонування інституту.

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів №256 від 15.02.1996 пункти 1, 2 рішення №1704 від 21.12.1995 "Про передачу в тимчасове користування дошкільного закладу №83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів Дніпропетровському медичному інституту народної медицини" визнано такими, що втратили чинність та викладено вказані пункти у наступній редакції:

"1. Відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів передати дошкільний заклад №83 Дніпропетровському медичному інституту народної медицини в безкоштовне користування на період його функціонування, з покриттям фактично наданих комунальних послуг.

2. Дніпропетровському медичному інституту народної медицини для забезпечення своїх потреб закінчити капітальний ремонт приміщення".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2018 у справі № 904/2083/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2018 та постановою Верховного Суду від 10.04.2019, встановлено, що на виконання рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 256 від 15.02.1996 між Відділом освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів та Дніпропетровським медичним інститутом народної медицини, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини", 30.04.1996 укладено договір про безвідплатне користування майном, відповідно до п. 1.1 якого відділ передає товариству у безвідплатне користування нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 826,7 м 2 разом із земельною ділянкою площею 3 156 м 2 , згідно з технічним паспортом на дану будівлю для використання товариством відповідно до установчих завдань.

Згідно з п. 1.2 договору від 30.04.1996 строк користування встановлюється на період функціонування товариства.

Приміщення дитячого закладу №83 (АДРЕСА_1) було передано у тимчасове користування Дніпропетровському інституту народної медицини, про що складено акт приймання-передачі від 04.03.1996.

В подальшому, Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №1146 від 31.08.2011 "Про визнання такими, що втратили чинність, рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 21.12.1995 №1704, від 15.02.1996 №256 щодо передачі в тимчасове користування дошкільного закладу №83 Дніпропетровському медичному інституту народної медицини", за змістом якого визнано такими, що втратили чинність рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів: №1704 від 21.12.1995 "Про передачу в тимчасове користування дошкільного закладу №83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної ради народних депутатів Дніпропетровському медичному інституту народної медицини"; та №256 від 15.02.1996 "Про внесення змін у рішення виконкому №1704 від 21.12.1995 "Про передачу в тимчасове користування дошкільного закладу №83 відділу освіти виконкому Красногвардійської районної Ради народних депутатів Дніпропетровському медичному інституту народної медицини".

Відділ освіти Красногвардійської районної у місті ради неодноразово звертався до Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини з листами (№842 від 26.10.2011, №846/р від 30.11.2012, №341/р від 14.06.2013) щодо звільнення приміщень дошкільного навчального закладу №83 по АДРЕСА_1.

Актом обстеження фактичного використання комунального закладу освіти дошкільного навчального закладу №83 по АДРЕСА_1, площею 826,7 м 2 з прилеглою територією та земельною ділянкою площею 3 158 м 2 від 17.10.2013 встановлено, що будівля дитячого навчального закладу №83 по АДРЕСА_1, площею 826,7 м 2 з прилеглою територією та земельною ділянкою площею 3 158 м 2 використовується не за призначенням (знаходиться в незаконному володінні Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини).

Дніпровською міською радою 11.04.2018 направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини" лист (№7/21-927) про звільнення приміщень дитячого навчального закладу №83 по АДРЕСА_1, який отримано останнім 20.04.2018.

У судових рішеннях у справі № 904/2083/18 встановлено, що оскільки жодна із визначених у договорі підстав для дострокового розірвання договору не настала, договір про безвідплатне користування майном є чинним, а отже Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини" правомірно користується майном, вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, що належить до комунальної власності, є недоведеними. Суди дійшли до висновку про безпідставне скасування міською радою рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 21.12.1995 №1704, від 15.02.1996 №256 щодо передачі в тимчасове користування дошкільного закладу №83 Дніпропетровському медичному інституту народної медицини.

Під час розгляду справи № 904/2083/18 суди дійшли висновку, що відсутність реєстрації спірного майна за позивачем Дніпровською міською радою жодним чином не свідчить про те, що територіальна громада в особі Дніпровської міської ради не є власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 826,7 м 2 , разом з земельною ділянкою загальною площею 3 158 м 2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2019 у справі №201/8065/18, яка набрала законної сили, встановлено, що спірне нерухоме майно належить до комунальної власності та передавалось третій особі у користування.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 03.08.2020 право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної та нетрадиційної медицини" на об`єкт нерухомого майна (АДРЕСА_1) припинено 17.09.2018. У реєстрі зазначена підстава державної реєстрації - рішення суду №2-2761/09.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 03.08.2020 право власності на об`єкт нерухомого майна (АДРЕСА_1), зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест" як внесок до статутного капіталу товариства ОСОБА_1 , яким набуто право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2018 у справі №201/8065/18. В свою чергу, вказана ухвала скасована постановою Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2019.

Посилаючись на невжиття Дніпровською міською радою належних заходів з повернення у судовому порядку майна, яке незаконно вибуло з комунальної власності поза волею власника, нездійснення уповноваженим органом (Дніпровською міською радою) захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку, а також на те, що на теперішній час правової підстави для внесення спірного нерухомого майна ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ "Джормакс-Інвест" не існує у зв`язку зі скасуванням ухвали Жовтневого районного у справі №201/8065/18, керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне майно відчужене поза волею власника, а тому останній має право на його витребування. При цьому, враховуючи, що органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій в спірних правовідносинах - Дніпровською міською радою, не забезпечено належного захисту інтересів держави шляхом звернення до суду, суди дійшли висновку про наявність підстав для звернення прокурором до суду в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в повному обсязі та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що: у керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 відсутнє право на самопредставництво. У матеріалах справи відсутні документи, які б засвідчили право на самопредставництво та/або належне представництво інтересів держави в суді; у керівника Дніпропетровської місцевої прокурати № 4 немає повноважень на подання позовної заяви, всупереч ст. 226 ГПК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) від 27.08.2020 у справі № 910/10621/18, від 19.02.2019 у справі № 925/226/18; всупереч вимогам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор, стверджуючи про неналежне представництво інтересів держави позивачем, не наводить належного обґрунтування та достатніх доказів цього. В свою чергу, КГС ВС у постанові від 25.10.2018 у справі № 922/843/19 зазначив, що саме лише посилання прокурором у позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження з захисту інтересів держави не достатньо для прийняття судом рішення в таку спору по суті. Посилання на неналежне здійснення Дніпровської міською радою повноважень щодо захисту інтересів держави прокурором не наведено, а отже не доведено і підстав для його представництва. Окрім того, прокурором не надано доказів щодо притягнення відповідальних осіб позивача до відповідальності через неналежне виконання ними повноважень щодо захисту інтересів держави; відповідач набув право власності на нерухоме майно від особи, що мала всі законні повноваження на укладання такого договору. При цьому з відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень об`єкт нерухомості, що є предметом судового розгляду, ніколи не був зареєстрованим за Дніпровською міською радою. Оскільки остання не була власником спірного нерухомого майна, позивач не мав законних підстав на витребування його у відповідача. Судами не було взято до уваги практику Верховного Суду у подібних відносинах, а саме - постанову КГС ВС від 30.08.2019 у справі № 914/970/18, постанови ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.03.2020 у справі № 200/9962/17, від 23.09.2020 у справі № 638/5388/14-ц, від 27.01.2020 у справі № 488/6479/14-ц стосовно того, що саме власник (особа яка законно полодіє майном) може витребувати майно в порядку ст. 388 ЦК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.02.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 18.01.2021.

До Верховного Суду від скаржника 28.12.2020 надійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу, подані 23.12.2020, які, по суті, є доповненнями до касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до ст. 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Крім цього, у разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни. Оскільки вказані додаткові пояснення подані поза межами строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції та без доказів надіслання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, вказані додаткові пояснення залишаються Судом без розгляду.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.01.2021 від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор просить останню залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін, посилаючись на правильність зроблених в них висновків.

Також до Верховного Суду від скаржника та представника Дніпровської міської ради надійшли клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, розглянувши які колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні, оскільки явка представників не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч.ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень ст.ст. 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз.2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Судами обох інстанцій встановлено, що керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 звернувся до директора Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради з листом №04/35-109вих-20 від 14.01.2020, в якому, посилаючись на ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", просила повідомити чи пред`являвся Дніпровською міською радою позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест" про повернення до комунальної власності нерухомого майна - нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

В свою чергу, Дніпровська міська ради листом №12/3-6 від 24.01.2020 повідомила Дніпропетровську місцеву прокуратуру №4 про відсутність правових підстав для звернення з відповідним позовом.

При цьому Дніпровською міською радою, до повноважень якої відноситься питання розпорядження об`єктами права комунальної власності, всупереч вимогам ст.ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не вжито належних заходів щодо повернення у судовому порядку майна, яке незаконно вибуло із комунальної власності поза волею власника.

Тобто посадові особи Дніпровської міської ради достовірно знали про факт незаконного заволодіння комунальним майном, однак заходів, спрямованих на витребування майна, не вжили. Вказане свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду та встановлені судами обставини, а також беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені ст. 300 ГПК України, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів обох інстанцій інстанції стосовно наявності підстав для представництва інтересів держави у суді прокурором у даному випадку.

При цьому, розглянувши посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, викладених у постанові ВП ВС у справі № 912/2385/18, у постановах КГС ВС від 27.08.2020 у справі № 910/10621/18, від 19.02.2019 у справі № 925/226/18 та від 25.10.2018 у справі № 922/843/19, колегія суддів їх відхиляє, оскільки висновки судів у справі № 904/2529/20 їм не суперечать, а обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Доводи скаржника про те, що прокурором не надано доказів щодо притягнення відповідних осіб позивача до відповідальності через неналежне виконання ними повноважень щодо захисту інтересів держави, не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Що ж до посилань відповідача на те, що у матеріалах справи відсутні документи, які б засвідчили право на самопредставництво, то Верховний Суд зазначає, що скаржник в даному помилково ототожнює інститут самопредставництва юридичної особи та інститут прокурорського представництва інтересів держави, які мають різне правове регулювання.

Що ж до доводів відповідача про те, що він набув право власності на нерухоме майно від особи, яка мала всі законні повноваження на укладання такого договору, а з відомостей державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не вбачається, що об`єкт нерухомості, який є предметом судового розгляду, був зареєстрованим за Дніпровською міською радою, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Судами обох інстанцій встановлено, що Дніпровська міська рада є органом, на який покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів територіальної громади.

Статтею 327 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Судами обох інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що власником нерухомого майна - нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1 є територіальна громада міста Дніпра.

Спірне майно включено до Переліку об`єктів комунальної власності міста Дніпропетровська, який затверджено рішенням міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2019 у справі №201/8065/18 встановлено, що спірне нерухоме майно належить до комунальної власності та передавалось третій особі у користування.

Під час розгляду справи № 904/2083/18 встановлено, що відсутність реєстрації спірного майна за позивачем, Дніпровською міською радою, жодним чином не свідчить про те, що територіальна громада в особі Дніпровської міської ради не є власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 826,7 м 2 , разом з земельною ділянкою загальною площею 3 158 м 2 .

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України .

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналіз положень ст. 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі. Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а ст. 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Стаття 388 ЦК України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача, а саме визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судами встановлено, що позивачем не укладалось правочинів щодо відчуження спірного об`єкта нерухомого майна. Також позивачем не надавалось будь-кому право розпорядження спірним об`єктом нерухомого майна.

На підставі рішень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів №1704 від 21.12.1995 та №256 від 15.02.1996 та договору про безвідплатне користування майном від 30.04.1996 нежитлове приміщення (далі - приміщення) по АДРЕСА_1 , загальною площею 826,7 м 2 разом із земельною ділянкою площею 3 156 м 2 , згідно з технічним паспортом на дану будівлю у передане безвідплатне користування Дніпропетровському медичному інституту народної медицини, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський медичний інститут традиційної і нетрадиційної медицини".

На підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2018 ОСОБА_1 набув право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, яке вніс до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джормакс - Інвест".

В свою чергу, ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2018 у справі №201/8065/18 була скасована постановою Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2019.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест" набуто право власності на спірний об`єкт нерухомого майна шляхом включення його до статутного капіталу товариства як внесок ОСОБА_1 , яким, в свою чергу, набуто право власності на об`єкт на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2018 у справі №201/8065/18, яка скасована постановою Дніпровського Апеляційного суду від 10.12.2019.

Верховний Суд звертає увагу на те, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків (відповідні правові позиції викладені також у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15, від 24.06.2015 у справі № 3-231гс15).

Тобто на час звернення до суду з позовом у даній справі правової підстави для внесення спірного нерухомого майна ОСОБА_1 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест" не існувало у зв`язку зі скасуванням ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2018.

Враховуючи викладене, правильним є висновок судів обох інстанцій про фактичне вибуття об`єкта комунального майна з комунальної власності міста по за волею територіальної громади м. Дніпра, у зв`язку з чим суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на відповідну судову практику Верховного Суду стосовно застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України колегією суддів відхиляються, оскільки вони зводяться не до неправильного застосування вказаних правових норм, а до незгоди з висновком судів про належність спірного майна до комунальної власності. При цьому правовідносини у справі № 653/1096/16-ц, у якій ВП ВС прийнято постанову № 653/1096/16-ц, взагалі не є подібними правовідносинам, що склалися у справі № 904/2529/20.

Беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін із віднесенням судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джормакс-Інвест" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2020 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2020 у справі № 904/2529/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Мачульський Г.М.

Уркевич В.Ю.