Постанова

від 27.01.2021 по справі 937/3183/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 27.01.2021 Справа № 937/3183/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №937/3183/20 Головуючий у 1 інстанції Сметаніна А.В.

Провадження № 22-ц/807/187/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Полякова О.З.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного вищого навчального закладу Мелітопольський промислово - економічний коледж на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року у справі за позовом Державного вищого навчального закладу Мелітопольський промислово - економічний коледж до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2020 року Державний вищий навчальний заклад Мелітопольський промислово - економічний коледж звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом директора Державного вищого навчального закладу Мелітопольський промислово-економічний коледж від 30.08.2019 № 98-К з 31.08.2019 звільнено ОСОБА_1 з посади викладача коледжу, у зв`язку із закінченням дії трудового договору (контракту) на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

ОСОБА_1 не погодився зі своїм звільненням та звернувся до суду з позовом.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 04.12.2019 року позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 11 869,00 грн. підлягало негайному виконанню.

Додатковим рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.12.2019 у справі № 937/7998/19 рішення в частині поновлення на роботі постановлено виконати негайно. На виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2019 ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж через відділення № 243 АТ Укрсиббанк перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 середній заробіток за один місяць, з відрахуванням податків, в розмірі 9554,54 грн.

Не погоджуючись з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2019 ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж звернувся до Запорізького апеляційного суду із апеляційною скаргою. Після перегляду справи Запорізьким апеляційним судом винесено постанову від 08.04.2020, якою рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2019 в частині задоволених позовних вимог скасовано. Додаткове рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.12.2019 скасовано. Прийнято нове судове рішення яким позов ОСОБА_1 до ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж задоволено частково, а саме змінено дату звільнення з посади викладача з 31.08.2019 року на 03.09.2019 року. В оскаржуваній частині позову про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено. В іншій частині рішення суду не переглядалось. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж судовий збір в сумі 5186,70 грн.

16.04.2020 Державний вищий навчальний заклад Мелітопольський промислово-економічний коледж надав ОСОБА_1 претензію від 15.04.2020, якою позивач вимагав від відповідача негайно та добровільно сплатити суму в розмірі 14 741,24 грн., яка складається: 9554,54 грн. - сплата коледжем середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та 5186,70 грн. - судовий збір.

ОСОБА_1 сплатив на користь ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж 5 186,70 грн.

Проте, станом на теперішній час в повному обсязі претензія ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж ОСОБА_1 не задоволена, сума в розмірі 9554,54 грн. не повернута, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів.

Посилаючись на вищевикладене, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 9 554,54 грн. та судові витрати.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норми матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повному обсязі.

ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності законних підстав для повернення грошових коштів в силу вимог ст. 1215 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом директора Державного вищого навчального закладу Мелітопольський промислово-економічний коледж від 30.08.2019 № 98-К з 31.08.2019 звільнено ОСОБА_1 з посади викладача коледжу, у зв`язку із закінченням дії трудового договору (контракту), на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Згідно з наказом контракт з ОСОБА_1 вважався розірваним з 01.09.2019 року.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2019 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ДВНЗ Мелітопольський промислово - економічний коледж , визнано незаконним та скасовано наказ ДВНЗ Мелітопольський промислово - економічний коледж від 30.08.2019 року № 98-К Про звільнення в частині звільнення ОСОБА_1 з посади викладача ДВНЗ Мелітопольський промислово - економічний коледж , у зв`язку із закінченням дії трудового договору (контракту) п.2 ст. 36 КЗпП України з 31.08.2019 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 37225,50 грн., моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн. та судові витрати у розмірі 2305,20 грн. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 11 869,00 грн. підлягало негайному виконанню. Додатковим рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.12.2019 у справі № 937/7998/19 рішення в частині поновлення на роботі постановлено виконати негайно.

На виконання рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2019 ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж через відділення № 243 АТ Укрсиббанк перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 середній заробіток за один місяць, з відрахуванням податків та зборів, в розмірі 9554,54 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08.04.2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.12.2019 в частині задоволених позовних вимог скасовано. Додаткове рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.12.2019 скасовано. Прийнято нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж про визнання звільнення незаконним, визнання контракту у частині визначення строку недійсним, визнання контракту укладеним на невизначений строк, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади викладача ДВНЗ Мелітопольський промислово - економічний коледж , відповідно до п. 2 ч. ст. 36 КЗпП України, з 31.08.2019 на 03.09.2019. В оскаржуваній частині позову ОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДВНЗ Мелітопольський промислово-економічний коледж судовий збір в сумі 5186,70 грн. Судовий збір в сумі 2881,50 грн. компенсувати ДВНЗ Мелітопольський промислово - економічний коледж за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

15.04.2020 року Державний вищий навчальний заклад Мелітопольський промислово-економічний коледж звернувся до ОСОБА_1 претензією щодо добровільної сплати суми в розмірі 14 741,24 грн., яка складається: 9554,54 грн. - сплата коледжем середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та 5186,70 грн. - судовий збір.

ОСОБА_1 частково задовольнив вимогу ДВНЗ Мелітопольський промислово - економічний коледж від 15.04.2020 року в частині сплати на реквізити коледжу судового збору в розмірі 5 186,70 грн.

Відповідно до довідки ДВНЗ Мелітопольський промислово - економічний коледж від 05.05.2020 року, ОСОБА_1 станом на 04.05.2020 року суму середньої заробітної плати, виплаченої за рішенням суду у розмірі 9554,54 грн., не повернув.

Положеннями статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути і тоді майно, коли підставі, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

При цьому, ст. 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, відповідно до ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), інших постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 173/166/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 524/2029/17, від 20 червня 2018 року у справі № 501/2500/15 від 26 червня 2018 року у справі № 174/404/16-ц.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не надано доказів набуття ОСОБА_1 9554,54 грн. у результаті рахункової помилки позивача.

Встановлено, що грошові кошти були виплачені ДВНЗ Мелітопольський промислово - економічний коледж ОСОБА_1 добровільно, на підставі судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не може вважатися недобросовісним набувачем.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що оскарження ОСОБА_1 у судовому порядку наказу про звільнення з посади згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України (у зв`язку із закінченням дії трудового договору (контракту) не свідчить про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією особою конституційного права, передбаченого статтею 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, за приписами ст. 1215 ЦК України, вказані кошти поверненню не підлягають, незважаючи на те, що постановою Запорізького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області в частині задоволення позовних вимог скасовано, в оскаржуваній частині позову про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд першої інстанції в порушення вимог ч.4 ст. 206 ЦПК України не постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову, а зазначив про таку відмову у рішенні.

Згідно ч.4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи те, що судом першої інстанції вірно було встановлено, що визнання позову відповідачем у цій справі суперечить закону, оскільки відсутні законні підстави для повернення грошових коштів в силу вимог ст. 1215 ЦК України, а тому судом обґрунтовано відмовлено у прийнятті визнання відповідачем позову, про що зазначене у судовому рішенні.

Не постановлення з цього приводу окремого процесуального документу у вигляді ухвали не є підставою для скасування рішення у справі та не свідчить про незаконність оскаржуваного рішення.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу Мелітопольський промислово - економічний коледж залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 вересня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2021 року.

Головуючий

Судді: