Рішення

від 24.12.2020 по справі 910/8663/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2020Справа № 910/8663/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І. , при секретарі судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ, IHK. (STOLLER INTERNATIONAL, INC.) (990 Кеті Фрівей Сьют 400, Х`юстон, Техас, США, 77055, НОМЕР ПЛАТНИКА ПОДАТКУ НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛЛЕР" (вул. Бориспільська, буд. 9, м. Київ, 02099, код ЄДРПОУ 38577278)

про стягнення 639 427,23 доларів США

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ, ІНК. (STOLLER INTERNATIONAL, INС.) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛЛЕР" про стягнення 639 427,23 доларів США заборгованості за поставлений товар.

Позовні вимоги мотивовані, тим, що в період з лютого 2017 по липень 2019 позивач, як виробник агрохімікатів та пестицидів, поставив відповідачу, як покупцю, власну продукцію, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався приймати такий товар та оплачувати його на умовах та у строки, які сторони погодили в електронному вигляді. Проте, відповідач виконав свої зобов`язання з оплати поставленого лише частково, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 639 427,23 дол. США оплати за поставлений товар.

24.06.2020 до відділу діловодства суду позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ст. 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції, підготовче засідання призначено на 30.07.2020.

17.07.2020 до відділу діловодства суду відповідач подав заперечення проти вирішення спору у господарському суді, у якому просив суд залишити позовну заяву без розгляду, що мотивоване укладенням між сторонами контракту №09022017 від 09.02.2017, відповідно до якого усі суперечки й розбіжності, пов`язані з даним контрактом підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, відповідно до його регламенту, та всі поставки, здійснені позивачем відповідачу, здійснювались в межах цього контракту.

27.07.2020 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів електронного листування між менеджером із зовнішньоекономічної діяльності СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ, ІНК. та директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛЛЕР" на підтвердження здійснення поставки товарів саме в межах контракту №09022017 від 09.02.2017 та укладення між сторонами арбітражної угоди про розгляд спорів МКАС при ТПП України та вибору матеріального права України.

У підготовчому засіданні 30.07.2020 судом оголошено перерву до 06.08.2020.

06.08.2020 до відділу діловодства суду позивач подав письмові пояснення щодо заперечень проти вирішення спору у господарському суді, у яких просив залишити без задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, та зазначив, що підписаний відповідачем примірник контракту №09022017 позивачу не направлявся, та саме лише проставлення на ньому підпису позивачем не свідчить про прийняття ним пропозиції, а отже про укладення цього контракту, при цьому поставка товару здійснювалась на підставі домовленостей, досягнутих в межах електронних повідомлень та не у відповідності до умов контракту.

У підготовчому засіданні 06.08.2020 судом оголошено перерву до 03.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, викладеного у запереченнях проти в вирішення спору у господарському суді.

02.09.2020 представник відповідача подав письмові пояснення, у яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з тих підстав, що у контракті №09022017 від 09.02.2017 сторони погодили застосування матеріального права України, а не штату Техас (США), позивачем не спростовано укладення зазначеного контракту, сукупність обставин справи свідчать про більш тісний зв`язок із правом України, оскільки виконання контракту здійснювалось саме на митну територію України, всі митні оформлення здійснювались на підставі цього контракту, та у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за електронними замовленнями поставки товарів.

03.09.2020 вказані пояснення від відповідача надійшли також на електронну пошту суду.

У судовому засіданні 03.09.2020 суд на місці постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 24.09.2020.

24.09.2020 позивач подав до суду письмові пояснення щодо доводів та аргументів, викладених відповідачем у поясненнях від 02.09.2020, в яких стверджує, що зміст правочину з поставки товару регулюється правом штату Техас (США), оскільки таке право має більш тісний зв`язок із вчиненим правочином, укладення контракту не означає регулювання його умовами всіх без виключення правовідносин між сторонами, юридичний факт поставки на митну територію України не є обставиною, що свідчить про більш тісний зв`язок правочину з матеріальним правом України, та вирішальне значення для визначення такого права має саме особа-продавець, що є резидентом штату Техас (США), також не є такою обставиною перебування позивача на території України, відповідачем не надано належних та допустимих доказів відсутності у нього зобов`язання з оплати товару та відсутності порушеного права позивача.

У підготовчому засіданні 24.09.2020 судом оголошено перерву до 30.09.2020.

30.09.2020 до відділу діловодства суду позивач подав супровідний лист з долученим перекладом раніше поданих доказів електронного листування між сторонами та листів-замовлення на поставку товару.

У судовому засіданні 30.09.2020 суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та про перехід розгляду справи по суті, розгляд справи по суті призначено на 28.10.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 розгляд справи по суті відкладено на 25.11.2020.

25.11.2020 року розгляд справи не відбувся, у зв`язку із перебуванням судді Ягічевої Н.І. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 розгляд справи по суті призначено на 24.12.2020.

У судовому засіданні 24.12.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні 24.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з лютого 2017 року по липень 2019 року СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ, ІНК. (юридична особа, що створена та діє відповідно до законодавства штату Техас, Сполучені Штати Америки) як виробник агрохімікатів та пестицидів, що у встановленому законом порядку зареєстровані на території України, поставляло Товариству з обмеженою відповідальністю СТОЛЛЕР як покупцю власну продукцію.

Як зазначає позивач, строк, умови поставки та оплати товару сторони погодили в електронному вигляді (шляхом направлення оферти та акцепту електронними повідомленнями).

Тобто, між сторонами у спрощений спосіб був укладений договір поставки товару.

Так, у вказаний на період на підставі поданих позивачем належним чином засвідчених копій пакувальних листів, коносаментів та інвойсів судом встановлено, що позивачем поставлено позивачу товар (агрохімікати та пестициди) на загальну суму 948 573, 32 доларів США.

Факт отримання товару на вказану суму Товариством з обмеженою відповідальністю СТОЛЛЕР підтверджується наявними в матеріалах справи митними деклараціями форми МД-2 та МД-3, що, також, не спростовується самим відповідачем.

Позивач зазначає, що свій обов`язок з оплати товару відповідач виконав лише частково, сплативши на банківський рахунок позивача 309 146,09 доларів США, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 639 427,23 доларів США.

В свою чергу, відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки спірні правовідносини з поставки товару, за його твердженням, виникли між сторонами на підставі укладеного контракту від 09.02.2017 №09022017, умовами якого передбачений обов`язковий досудовий порядок врегулювання спорів, що позивачем здійснено не було, також контракт містить арбітражну угоду про розгляд спорів у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, сторони погодили, що у своїх відносинах будуть керуватись матеріальним правом України, при цьому у відповідача відсутня заборгованість на підставі електронних домовленостей.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 627 вказаного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 181 Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Відповідно до частини другої ст. 18 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі - продажу товарів від 11 квітня 1980 року (приєднання УРСР відбулось 23.08.89) акцепт оферти набуває чинності в момент, коли зазначена згода одержана оферентом. Акцепт не має чинності, якщо оферент не одержує зазначеної згоди в установлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи до уваги обставини угоди, у тому числі швидкість використаних оферентом засобів зв`язку.

Таким чином, вимогами Господарського кодексу України, визначено, що відповідна сторона у разі згоди з умовами договору має підписати на направити один примірник договору особі, що зробила відповідну оферту у двадцятиденний строк, що є акцептом направленої пропозиції, що, також, відповідає приписам Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі - продажу товарів.

Відповідно, у разі відсутності акцепту (підтвердження отримання направленої пропозиції), направленого в межах визначеного двадцятиденного строку, будь-який договір не може вважатись укладеним, адже за власною правовою природою договір є домовленістю саме двох сторін, а тому в обов`язковому випадку передбачає наявність відповідної оферти та акцепту.

Таким чином, відсутність акцепту у вигляді направленого у відповідь підписаного примірнику договору означає відсутність домовленості щодо відповідних умов договору та свідчить про те, що друга сторона не погоджується з умовами направленої оферти і не погоджується укласти договір на таких умовах.

Як раніше зазначалось, відповідач посилається як на підставу своїх заперечень проти позову на те, що спірні правовідносини виникли на підставі укладеного між сторонами контракту від 09.02.2017 №09022017.

Водночас, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення у двадцятиденний строк підписаного з боку відповідача примірнику контракту.

При цьому, позивач стверджує про те, що примірник контракту відповідачем не було направлено ані електронною поштою, ані в будь-який інший спосіб, що свідчило би про прийняття відповідної пропозиції, та оскільки відповідачем не було направлено примірник контракту у відповідь на адресу позивача як акцепт, останній не прийняв відповідну пропозицію та відмовився від укладення контракту.

Дослідивши зміст наданого відповідачем контракту від 09.02.2017 №09022017, суд дійшов висновку, що здійснювана позивачем поставка у спірний період не відповідає його умовам за обсягом, кількістю, асортиментом, умовам оплати та строком дії цього контракту.

Так, пунктом 2.3 контракту визначено, що загальна вартість цього контракту становить 300 000 доларів США (відповідно до тексту контракту, викладеного українською мовою) або 500 000 доларів США (згідно з текстом контракту, викладеного англійською мовою).

При цьому, позивач у тексті позовної заяви вказує, що загальна сума поставленого товару становить 948 573, 32 доларів США, що не відповідає пункту 2.3 контракту, а відтак сторони під час поставки товару керувались не умовами контракту, а саме електронним листуванням між позивачем і відповідачем, в межах якого і було узгоджено кількісні та якісні показники товару, що поставляється.

Додаток №1 до контракту містить перелік із визначення найменування та кількість відповідного товару, що має бути поставлено на підставі такого контракту. Такі кількісні та якісні характеристики товару, що поставлявся позивачем відповідачу, не узгоджуються з умовами контракту та додатку №1.

Зокрема, коносаментом від 24.03.2019 та виставленим рахунком від 18.03.2019 за №58406, копії яких містяться в матеріалах справи, вбачається, що позивачем поставлено відповідачу товар, а саме агрохімікати під найменуванням "SETT" у загальній кількості 2 848 літрів. Водночас, поставка такого товару не обумовлена і не передбачена умовами контракту.

Аналогічно виставленим рахунком від 20.03.2019 за №58446 та доданими до нього документами передбачено поставку агрохімікатів під найменуванням "SETT", що не передбачено контрактом.

Коносаментом від 09.04.2019 та виставленим рахунком №58566 передбачено поставку позивачем відповідачу агрохімікатів під найменуванням HARVEST MORE у розмірі 19000 кілограм, поставка якого не визначена умовами контракту та додатку №1 до нього.

Крім цього, умовами контракту та додатку №1 визначено, що агрохімікат "SUGAR MOVER" поставляється позивачем відповідачу у кількості 10 000 літрів.

В той же час, виставленими рахунками та коносаментами, підтверджується, що позивачем поставлено відповідачу агрохімікат "SUGAR MOVER" у кількості 24 804 літрів, що в значній мірі перевищує кількість такого товару, яка мала бути поставлено за контрактом.

Контрактом та додатком №1 визначено, що агрохімікат "XTRA POWER" має бути поставлено у кількості 11 000 літрів, водночас, коносаментами та виставленими рахунками підтверджується поставка позивачем відповідачу та отримання останнім агрохімікату "XTRA POWER" у кількості 12 496 літрів, що не відповідає умовам контракту.

Так, контрактом та додатком №1 визначено поставку позивачем відповідачу агрохімікату під найменуванням "NITRATE BALANCER" у розмірі 20 000 літрів. В той же час, коносаментами та відповідними рахунками, підтверджується поставка позивачем вказаного товару у кількості 29 508 літрів, що не відповідає умовам контракту та додатку №1.

Таким чином, вказані обставини, а саме невідповідність кількості товару, що визначена у контракті, та фактично поставлений товар, свідчать про те, що такий товар, його асортимент та кількість були погоджені позивачем та відповідачем не на підставі контракту, а шляхом обміну електронними повідомленнями.

Зокрема, матеріали справи містять належним чином засвідчену копію замовлення від 01.03.2017, що було направлено директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛЛЕР" на адресу позивача, яким відповідач замовив відповідну кількість пестицидів та агрохімікатів для поставки позивачем відповідачу.

Серед іншого, в такому замовленні визначено необхідність поставки товару "SUGAR MOVER" у кількості 9 000 літрів, а саме у кількості 500 штук у тарі по 4 літри (загалом 2 000 літрів) та 350 штук у тарі по 20 літрів (загалом 7 000 літрів).

27.03.2017 поставлено відповідачу товар "SUGAR MOVER" у загальній кількості 2 400 літрів - у тарі в кількості 120 штук по 20 літрів кожна (підтверджується рахунком №53752 та коносаментом).

11.04.2017 позивачем було поставлено відповідачу товар "SUGAR MOVER" у загальній кількості 6 600 літрів - у тарі в кількості 230 штук по 20 літрів кожна, а також в тарі у кількості 500 штук по 4 літри кожна (підтверджується рахунком №53752-2 та коносаментом).

Таким чином, позивачем 27.03.2017 року та 11.04.2017 року було поставлено товар у загальній кількості 9 000 літрів - у тарі в кількості 350 штук по 20 літрів кожна (загалом 7 000 літрів), а також у тарі в кількості 500 штук по 4 літри кожна (загалом 2 000 літрів).

Із вказаного вбачається, що позивачем на виконання направленого відповідачем замовлення та відповідного електронного листа було поставлено товар "SUGAR MOVER" у точній кількості відповідно до направленого замовлення, а не згідно з контрактом та додатком №1.

Вказаними обставинами додатково підтверджується факт узгодження між позивачем та відповідачем умов щодо кількості та асортименту поставленого товару шляхом направлення відповідних електронних повідомлень, а не у зв`язку з укладенням контракту.

В матеріалах справи наявне листування між сторонами, відповідно до якого 28.01.2019 року було направлено інформацію про те, що СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕИШЕНЕЛ, ІНК. та Товариство з обмеженою відповідальністю "СТОЛЛЕР" дійшли згоди, зокрема, про те, що умови сплати (за поставлений товар) змінюються з 25 % передплати та сплати 75 % протягом 90 днів із дати коносаменту до 30 % передплати та сплати 70 % протягом 120 днів із дати коносаменту.

Із вказаного вбачається те, що умови оплати поставленого товару до 28 січня 2019 року були такими: 25 % - передплата та сплата 75 % протягом 90 днів із дати коносаменту, а після - 30 % передплати та сплати 70 % протягом 120 днів із дати коносаменту.

Крім цього, у вказаному листі підтверджується те, що позивач та відповідач дійсно домовились про поставку товарів та їх оплату, необхідність формування плану довгострокового співробітництва, а також обговорили фінансові плани на 2020 рік.

У відповідь на цей лист СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕИШЕНЕЛ, ІНК. електронним листом від 05.02.2019 повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "СТОЛЛЕР" про те, що умови поставки на замовлення у 2019 році такі: 30 % передплати та сплата 70 % вартості товару протягом 120 днів із дати коносаменту.

Таким чином, було здійснено направлення оферти та акцепту щодо умов поставки товару, а отже і було вчинено дії з укладення договору поставки товару шляхом обміну електронними повідомленнями.

Так, пунктом 7.1 контракту визначено, що оплата товару, який поставляється за даним контрактом, проводиться покупцем банківським переведеням протягом 150 днів від дати поставки на користь продавця згідно платіжних реквізитів, що зазначені у пункту 13.1 дійсного контракту.

Водночас, як вбачається з електронного листування, копії якого були долучені позивачем до матеріалів справи, вбачається, що умови поставки товару у 2017 та 2018 роках були такими: 25 % - передплата та сплата 75 % протягом 90 днів із дати коносаменту, а у 2019 році - 30 % передплати та сплати 70 % протягом 120 днів із дати коносаменту.

Контрактом, у свою чергу, не встановлюється обов`язкова передплата і не встановлюється її розмір та строки оплати, на відміну від згаданого електронного листування. Із фактичних обставин справи вбачається, що відповідач в частині виконаних зобов`язань з оплати поставленого товару здійснював переказ грошових коштів як оплату за товар на умовах попередньої оплати, що, не обумовлено контрактом.

Крім цього, відповідач в електронних повідомленнях, направлених на адресу позивача, неодноразово висловлював твердження про якнайскоріше перерахування сум з попередньої оплати товару, а позивачем неодноразово вказувалось про необхідність його попередньої оплати, оскільки саме таких домовленостей було досягнуто між СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ, ІНК. та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОЛЛЕР" в межах електронного листування та проведених зустрічей.

Таким чином, у відповідності до умов цього контракту товар не може бути поставлений виключно протягом зазначеного періоду.

До матеріалів справи приєднано рахунки, на підставі яких здійснено поставку товарів позивачем відповідачеві у період з 01.03.2017 по 31.12.2017.

Із наведених відомостей вбачається, що товар на підставі рахунків №53491, 53752, 53772, 55054 було поставлено в межах строку з березня 2017 року по грудень 2017 року.

Зі змісту наведених рахунків вбачається, що умовами оплати поставленого товару, як вже зазначалось, є 25 % - передплата, 75 % - після сплата протягом 90 днів з дати коносаменту, що не відповідає умовам контракту, оскільки останнім не встановлюється попередня оплата за поставлений товар, однак визначено післяплату, що має бути здійснена протягом 150 днів з дати поставки товару.

Крім того, 10.03.2017 року відповідачем було сплачено позивачу 58 975, 83 доларів США як попередню оплату за замовлення №53830, яке було розподілено на два рахунки, що долучені до позовної заяви: №53752 від 17.03.2017 та №53752- 2 від 11.04.2017.

Загальна вартість товару, що поставлена за вказаними рахунками, становить 235 903, 32 доларів США. При цьому, як раніше зазначлось, сторони домовились про попередню оплату товару у розмірі 25 % від його вартості, що дорівнює 58 975, 83 доларів США.

Такі обставини свідчать про те, що під час поставки товару та його оплати сторони керувались саме електронними повідомленнями, а не умовами договору поставки товару, оскільки такі умови останнім не визначено, а юридично значуща поведінка відповідача у цьому випадку, зокрема, щодо проведення 25 % передплати за товар, свідчить про те, що відповідач у правовідносинах з позивачем не керувався умовами контракту.

Такі умови оплати товару були узгоджені між позивачем та відповідачем електронними листами від 25.01.2017 та 26.01.2018.

Крім цього, 17.02.2017 відповідачем було сплачено на користь позивача грошову суму у розмірі 40 627, 26 доларів США - попередньої оплати за інвойс №53810 від 30.01.2017 на загальну суму 162 509,04 доларів США. Оплата цього товару, відповідно до домовленостей, згаданих вище, мала бути здійснена на умовах 25 % попередньої оплати.

Так, враховуючи, що 40 627,26 доларів США становить 25 % від загальної суми такого рахунку - 162 509,04 доларів США, відповідач при перерахуванні попередньої оплати керувався саме умовами, визначеними в електронному листуванні.

До того ж, рахунок №53810 від 30.01.2017 був виставлений позивачем відповідачу до дати контракту, а саме до 09.02.2017, що додатково підтверджує той факт, що сторони при узгодженні умов оплати товару, його асортименту та кількості не керувались і не могли керуватись умовами контракту.

Згадані обставини підтверджують той факт, що сторони під час поставки товару протягом березня 2017 року - грудня 2017 року керувались не умовами контракту, а виключно домовленостями, досягнутими між позивачем та відповідачем шляхом обміну електронними повідомленнями.

Водночас, належними та допустимим доказами, що були приєднані позивачем до позовної заяви, а саме виставленими рахунками, коносаментами та митними деклараціями, підтверджується, що поставки товару здійснювались позивачем і після спливу строку, визначеного у пункті 3.3 контракту, тобто, протягом 2018 та 2019 років.

Таким чином, позивачем та відповідачем не виконувались істотні умови наведеного контракту щодо строку і порядку оплати товару, строків його поставки тощо, контрактом не було врегульовано правовідносини з поставки товару, оскільки умови контракту не відповідають фактичним обставинам справи, а саме строкам поставки товару, його оплаті тощо.

Належних доказів того, що сторони поставляючи товар та, проводячи оплату за нього, керувались умовами контракту, суду не надано.

Відповідно до частини першої ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім цього, в абзаці 13 ст. 1 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність визначено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльністю.

Таким чином, наведеним законом встановлюється, що зовнішньоекономічним договором є домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

На підставі договору поставки товару здійснюється саме поставка (передання у власність покупця) відповідного товару. Оскільки при поставці товару сторони керувались умовами, погодженими не в контракті, а в електронних повідомленнях, існують підстави, що поставка товару позивачем відповідачу здійснювалась не підставі контракту, а відтак і арбітражне застереження не розповсюджується на цей спір.

Отже, виключно оцінивши подані сторонами докази у сукупності, суд може дійти до висновку про врегулювання спірних правовідносин контрактом, а не обмежуючись виключно фактом подання копії останнього до матеріалів справи, в умовах, коли одна із сторін заперечує його укладення та врегулювання ним правовідносин між сторонами.

Дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини з поставки товару виникли не на підставі контракту від 09.02.2017 №09022017, а істотні умови вказаної поставки погоджені сторонами в електронних повідомленнях.

Позивачем долучено до матеріалів справи електронне листування, що містить оферту та акцепт щодо поставки товару на умовах, що відрізняються від умов контракту: коносаменти, інвойси, пакувальні листи, які підтверджують, що сторонами було узгоджено, поставлено та отримано товару на значно більшу суму ніж та, що зазначену у контракті, а також поставлено та отримано товар протягом строку, не обумовленого контрактом.

Посилання відповідача на зазначення такої інформації (реквізитів контракту) у банківських виписках та митних деклараціях, судом до уваги не беруться з підстав необґрунтованості.

Доводи відповідача про те, що митне оформлення товарів є неможливим без письмового контракту, оскільки згідно з пунктом сьомим ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України (в редакції, що діяла на дату, вказану у контракті) митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови також є необґрунтовані виходячи з такого.

Митне оформлення товарів може бути здійснене не виключно на підставі письмового контракту, а й будь-якого іншого документа, зокрема, виставленого рахунку.

Необґрунтованими є і доводи відповідача про неможливість проведення банківських операцій в інший спосіб, аніж на підставі єдиного письмового договору, оскільки відповідно до листа Національного банку України №13-134/4580-9703 від 29.09.2005 враховуючи викладене, такі форми документів як "інвойс" (рахунок-Фактура) лист-розпорядження та інші, що застосовуються у міжнародній практиці, можуть вважатись договором у випадку, якщо будуть належно оформлені, міститимуть достатню інформацію про сторони, між якими мають здійснюватися розрахунки, умови та вимоги, згідно з якими встановляться зобов`язання, а також за умови прийняття стороною пропозиції і вчинення нею певних дій відповідно до наявних документів.

Таким чином, матеріали справи свідчать про відсутність врегульованих між позивачем та відповідачем правовідносин з поставки товару на підставі контракту, про що свідчить наведене вище. Саме лише подання копії контракту до суду та посилання на зазначення відповідної інформації відповідачем у банківських реквізитах та митних деклараціях не може слугувати беззаперечним доказом того, що ці правовідносини були ними врегульовані.

У зв`язку з цим доводи відповідача про врегулювання спірних правовідносин саме контрактом є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на належних і допустимих доказах.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з. ч. 1 ст. 4 Закону України Про міжнародне приватне право право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Статтею 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. При цьому, статтею 76 вказаного Закону визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Згідно з частиною першою ст. 44 Закону України Про міжнародне приватне право у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є, зокрема, продавець - за договором купівлі-продажу.

Частинами другою та третьою ст. 32 Закону України Про міжнародне приватне право передбачено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Враховуючи те, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару, що за своєю правовою природою є купівлею-продажем, а також те, що позивач здійснював реалізацію (продаж) товару, то зміст правочину з поставки товару регулюється правом штату Техас (США), оскільки таке право відповідно до положень Закону України Про міжнародне приватне право має найбільш тісний зв`язок із вчиненим правочином.

Таким чином, доводи позивача про вибір матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, ґрунтуються на приписах Закону України Про міжнародне приватне право .

Відповідач у власних письмових поясненнях із посиланням на приписи частини третьої ст. 32 Закону України Про міжнародне приватне право зазначає про те, що правочин із поставки товарів позивачем відповідачу більш тісно пов`язаний із правом України, а не правом штату Техас.

У підтвердження наведеної позиції відповідач посилається на довгу співпрацю між позивачем та відповідачем, відвідування представниками позивача офісу відповідача на території України та стверджує про вихід сторін далеко за межі формули Продавець-Покупець .

Водночас, частиною першою ст. 44 Закону України Про міжнародне приватне право визначено, що вирішальне значення для визначення матеріального права, яке регулює правовідносини купівлі-продажу, має місцезнаходження особи-продавця за правочином.

Так, нормами Закону України Про міжнародне приватне право дії продавця з поставки товару кваліфікуються як вирішальні для визначення матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а відтак саме відповідно до держави реєстрації продавця за правочином купівлі-продажу і визначається застосовне матеріальне право.

Приписи частини третьої ст. 32 Закону України Про міжнародне приватне право визначають, що застосовне право може бути визначене не за місцем реєстрації особи-продавця, а й відповідно до місцезнаходження покупця, про більш тісний зв`язок правочину з яким має свідчити суть самого правочину або фактичні обставини справи.

Водночас, обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування власних доводів, не стверджують про більш тісний зв`язок правочину з поставки пестицидів і агрохімікатів із матеріальним правом України.

Власне факт поставки товарів на митну територію України, як про це зазначає відповідач, не є обставиною, що свідчить про більш тісний зв`язок правочину із матеріальним правом України. Так, як вже зазначалось вище, вирішальною стороною за договором купівлі-продажу є саме продавець, а приписи Закону України Про міжнародне приватне право не містять будь-яких винятків щодо місця призначення товару, що постачається, зокрема, відсутня будь-яка вказівка, що свідчила би про визначення більш тісного зв`язку із правочином у разі поставки такого товару на митну територію України.

Крім цього, відповідачем не зазначено яким чином поставка товару на митну територію України свідчить про більш тісний зв`язок із матеріальним правом України. Закон України Про міжнародне приватне право не містить будь-яких норм, які б надавали додаткову ідентифікацію особи-продавця, а саме чи виключно у випадку якщо особа-продавець є резидентом України, то така сторона має вирішальне значення для визначення застосовного права.

За таких обставин, обґрунтованим вбачається те, що власне юридичний факт поставки товару на митну територію України не може свідчити про більш тісний зв`язок із матеріальним правом України, оскільки вирішальне значення для визначення такого права має саме особа-продавець - СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ, ІНК., що є резидентом штату Техас, Сполучені Штати Америки.

Довга співпраця між позивачем і відповідачем, відвідування працівниками позивача міста Києва не можуть бути обставинами, які б свідчили про більш тісний зв`язок правочину із матеріальним правом України, а натомість підтверджують виключно факт такої співпраці та проведення робочих зустрічей.

Перебування працівників позивача на території України не може бути підставою для висновку більш тісного зв`язку правочину з поставки агрохімікатів та пестицидів Відповідачу із матеріальним правом України. Із системного тлумачення статей 32, 44 Закону України Про міжнародне приватне право вбачається, що обставинами, які б свідчили про більш тісний зв`язок правочину із відповідним правом, є саме умови виконання відповідних прав та обов`язків за правочином, особливий порядок поставки та прийняття товару, валюта та порядок розрахунків тощо.

Водночас, будь-які особливості поставки товару, які б свідчили про більш тісний зв`язок такого правочину із правом держави Україна - відсутні, а тому і відсутні підстави для застосування такого матеріального права.

Аналогічні правовідносини з поставки товару у штаті Техас врегульовані Господарським комерційним кодексом штату Техас (BUSINESS AND COMMERCE CODE).

Відповідно до пункту а статті 1-103 Господарського комерційного кодексу штату Техас цей розділ підлягає обов`язковому широкому застосуванню для просування його основних цілей та політики, якими є: (1) спростити, уточнити та модернізувати закон, що регулює комерційні операції; (2) дозволити продовжувати розширення комерційної практики за допомогою звичаїв, споживання та домовленостей сторін; і (3) зробити єдиним закон між різними юрисдикціями.

Відповідно до статті 1-304 Господарського комерційного кодексу штату Техас кожне зобов`язання або контракт породжує безумовне зобов`язання сумлінно дотримуватись та виконувати його. ( Сумлінність , за винятком випадків, передбачених статтею 5, означає дійсну чесність та дотримання розумних комерційних стандартів торгівельної діяльності).

Таким чином, законодавством штату Техас регламентовано обов`язок зобов`язаної сторони належним чином виконати взяте на себе зобов`язання.

Статтею 2-301 Господарського комерційного кодексу штату Техас визначено, що зобов`язанням продавця є передати та доставити [товар], в той час як зобов`язанням покупця є прийняти та оплатити [товар] у відповідності до контракту.

Статтею 2-607 Господарського комерційного кодексу штату Техас покупець зобов`язаний сплатити вартість контракту за будь-які товари, що були прийняті.

З огляду на приписи законодавства штату Техас (США) Товариство з обмеженеою СТОЛЛЕР як особа, що отримала поставлений товар, зобов`язана оплатити його у встановлений та погоджений між позивачем та відповідачем строк.

Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, протягом спірного періоду позивачем поставлено позивачу агрохімікатів та товар та загальну суму 948 573,32 доларів США.

Банківськими виписками, що містяться в матеріалах справи підтверджується, що в якості оплати товару Товариство з обмеженою відповідальністю СТОЛЛЕР сплатило на банківський рахунок СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ ІНК 309 146,09 доларів США, що не заперечується і самим відповідачем.

Із наведеного вбачається, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 639 427, 23 доларів США.

Матеріалами справи підтверджується, що сторони дійшли згоди про такі строки оплати товару: поставка товару, здійснена 31.12.2017 - у строк до 26.11.2018; поставка товару, здійснена 01.03.2017 - у строк до 30.05.2017; поставка товару, здійснена 18.03.2017 - у строк до 16.06.2017; поставка товару, здійснена 27.03.2017 - у строк до 25.06.2017; поставка товару, здійснена 31.03.2017 - у строк до 29.06.2017; поставка товару, здійснена 18.03.2018 - у строк до 11.02.2019; поставка товару, здійснена 31.05.2018 - у строк до 29.08.2018; поставка товару, здійснена 24.03.2019 - у строк до 22.07.2019; поставка товару, здійснена 09.04.2019 - у строк до 07.08.2019.

Із наведеного вбачається, що строк оплати поставленого товару станом на дату розгляду справи сплив.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 639 427 доларів США 23 центи заборгованості за поставлений товар.

Суд також зазначає, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству (Аналогічна правова позиція викладена у постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

При цьому, у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заборгованість у заявленому позивачем розмірі.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ, ІНК. (STOLLER INTERNATIONAL, INC.) задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТОЛЛЕР" (вул. Бориспільська, буд. 9, м. Київ, 02099, код ЄДРПОУ 38577278) на користь СТОЛЛЕР ІНТЕРНЕЙШЕНЕЛ, ІНК. (STOLLER INTERNATIONAL, INC.) (990 Кеті Фрівей Сьют 400, Х`юстон, Техас, США, 77055, НОМЕР ПЛАТНИКА ПОДАТКУ 30010719836) 639 427 (шістсот тридцять дев`ять тисяч чотириста двадцять сім) доларів США 23 центи заборгованості за поставлений товар та 256 723 (двісті п`ятдесят шість тисяч сімсот двадцять три) грн 63 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 20.01.2021

Суддя Н.І. Ягічева

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.