Постанова

від 04.02.2021 по справі 826/4260/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 826/4260/18

касаційне провадження № К/9901/183/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2019 (головуючий суддя: Головань О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 (головуючий суддя: Чаку Є.В., судді: Єгорова Н.М., Мезєнцев Є.І.) у справі №826/4260/18 за позовом Приватного акціонерного товариства КИЇВМІСЬКБУД-1 до Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради Рожівське Носова Сергія Сергійовича, Комунального підприємства Рожівське в особі філії по місту Києву, третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року Приватне акціонерне товариство КИЇВМІСЬКБУД-1 (далі - ПрАТ КИЇВМІСЬКБУД-1 або позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради Рожівське Носова Сергія Сергійовича, Комунального підприємства Рожівське в особі філії по місту Києву, третя особа: ОСОБА_1 , в якому просило:

визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37832172 від 30.10.2017, прийняте державним реєстратором Філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради Рожівське Носовим С.С., а саме: про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 2632,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1392303680000, зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 23078454);

скасувати запис про право власності №23078454 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 2632,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1392303680000.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у державного реєстратора були відсутні правові підстави для вчинення запису про реєстрацію за третьою особою права власності на об`єкт нерухомого майна згідно з оскаржуваним рішенням, оскільки на реєстрацію були подані неналежні документи. Зокрема, державному реєстратору було подано документи (акт прийняття в експлуатацію від 10.12.2007, виданий Державною приймальною комісією, розпорядження №1259 від 26.12.2017 Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації) щодо іншого об`єкту нерухомого майна - житлового комплексу по АДРЕСА_2 , аніж того, стосовно якого вчинено оскаржувані реєстраційні дії. Також позивач посилається на те, що рішеннями господарського суду встановлено припинення зобов`язань між ним та Державним спеціальним проектним інститутом Міністерства внутрішніх справ України за договором №30/12 від 30.12.2009, про що останньому було відоме, і що свідчить про передачу ОСОБА_1 за договором від 16.09.2016 відступлення права вимоги (цесії) за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі неіснуючого права вимоги.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019, позов задоволено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перевірці у цій справі підлягають виключно дії (рішення) державного реєстратора на предмет відповідності їх вимогам законодавства у сфері реєстрації прав та обтяжень. Суди також вказали на те, що у спірних правовідносинах спір про цивільне право відсутній.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, третя особа подала касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення, а провадження у справі закрити. Касаційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням судами першої та апеляційної інстанцій обстави у справі, що призвело до вирішення цього спору з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів. Скаржник з посиланням на правову позицію Великої Палати, викладену у постановах від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц, вказав на те, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових правовідносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту його майнових прав на об`єкт нерухомості. Крім того, скаржник наполягяє на тому, що ним були подані державному реєстратору належні документи для проведення державної реєстрації прав.

Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу від 23.04.2020 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

На адресу суду касаційної інстанції від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просить суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідачі правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.12.2009 між Державним спеціальним проектним інститутом Міністерства внутрішніх справ України та позивачем було укладено договір про придбання адміністративної (нежитлової) будівлі № 30/12, згідно умов якого останній зобов`язався в порядку, на умовах та у спосіб, що встановлені договором, передати Державному спеціальному проектному інституту Міністерства внутрішніх справ України адміністративну (нежитлову) будівлю належним чином введену в експлуатацію, яка відповідає мінімально встановленим показникам щодо оснащеності та готовності, які визначено у додатку №1 до договору, а покупець - прийняти товар та сплатити відповідачу його вартість у порядку та на умовах, передбачених договором.

Згодом зазначений договір було розірвано у судовому порядку (рішення Господарського суду м. Києва від 13.03.2013 у справі №5011-51/9887-2012) та стягнуто з ПрАТ Київміськбуд-1 на користь Державного спеціального проектного інституту Міністерства внутрішніх справ України кошти в сумі 14 400 000 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.06.2017 у справі №910/6701/17 відмовлено у задоволенні позову Державного спеціального проектного інституту Міністерства внутрішніх справ України до ПрАТ Київміськбуд-1 про зобов`язання передати Державному спеціальному проектному інституту Міністерства внутрішніх справ України по акту прийому-передачі всю проектно-кошторисну та дозвільну документацію щодо Адміністративної (нежитлової) будівлі, площею 2632 м.кв., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також декларацію (дозвіл) про початок будівельних робіт та документи, що підтверджують право користування (договір оренди) земельної ділянки, на якій дана будівля знаходиться.

Також з грудня 2012 року ПрАТ Київміськбуд-1 перебувало у провадженні справи про банкрутство згідно з ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.12.2012 у справі №5011-44/18931-2912.

06.02.2017 Господарським судом м. Києва було затверджено мирову угоду від 10.01.2017, укладену між кредиторами ПрАТ Київміськбуд-1 в особі голови комітету кредиторів - ТОВ Оболоньдевелопстандарт та боржником; дію мораторію припинено; провадження у справі №5011-44/18931-2012 за заявою ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС про банкрутство ПрАТ Київміськбуд-1 припинено.

Під час провадження справи про банкрутство Державний спеціальний проектний інститут Міністерства внутрішніх справ України кредитором не визнавався, ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.12.2016 року заява Інституту з кредиторськими вимогами на суму 14 400 000 грн. залишена без розгляду.

Водночас, незважаючи на вказані обставини, 16.09.2016 між Державним спеціальним проектним інститутом Міністерства внутрішніх справ України та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі, згідно з умовами якого останній як цесіонарій прийняв в повному обсязі право вимоги за договором від 30.12.2009 про придбання адміністративної (нежитлової) будівлі № 30/12, зокрема, одержав право вимагати від боржника реєстрацію на себе права власності на належну будівлю.

25.10.2017 державним реєстратором було внесено запис №23078454 про реєстрацію права власності на нерухоме майно у АДРЕСА_1 загальною площею 2632, 2 кв.м. за ОСОБА_1 .

Вказаний запис вчинено Носовим Сергієм Сергієвичем, державним реєстратором Філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради Рожівське по м. Києву на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37832172 від 30.10.2017.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів … . Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом .

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини першої статті 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Спірні правовідносини у цій справі виникли фактично щодо права власності на адміністративну (нежитлову) будівлю, оскільки позивач шляхом оскарження реєстраційних дій щодо спірного майна фактично намагається встановити факт наявності у нього речового права на спірне нерухоме майно та відсутність такого права у третьої особи - ОСОБА_1 .

Належним відповідачем у такому спорі має бути особа, реєстрацію речового права якої оскаржує позивач.

Залучення державного реєстратора в якості співвідповідача, дії якого щодо реєстрації речового права на спірне майно на користь іншої особи, позивач вважає протиправними та такими, що порушують права останнього, не змінюють приватноправового характеру цього спору.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції сформованій Великою Палатою Верховного Суду постанові від 17.04.2018 у справі №815/6956/15.

Таким чином, розгляд цього спору в порядку адміністративного судочинства окремо від розгляду спору щодо належності речового права на спірне майно не розв`яже остаточно спір між особами, які одночасно претендують на набуття речових прав на це майно, оскільки реєстраційні дії являють собою посвідчення факту набуття певних речових прав, однак не є підставою їх набуття.

Також Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на правову позицію, висловлену, зокрема, в постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17, від 19 червня 2019 року у справі № 824/1751/14-а, відповідно до якої спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та з огляду на суб`єктний склад має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у справі.

Частиною першою статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю (.....) і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі.

Керуючись статтями 238, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №826/4260/18 скасувати, а провадження у справі - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до цивільної юрисдикції та що він вправі протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров