Постанова

від 02.02.2021 по справі 766/4251/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року м. Херсон

справа № 766/4251/17

провадження № 22-ц/819/63/21

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Ігнатенко П.Я., Чорної Т.Г., секретарЛитвиненко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Приватного підприємства М`ясна лінія на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Прохоренко В.В. від 20 жовтня 2020 року в справі за позовом Приватного підприємства М`ясна лінія до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

встановив:

У березні 2017 року Приватне підприємство М`ясна лінія звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу № 45-к від 11.03.2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду касира-інкасатора з 14.03.2016 року та в цей же день 14.03.2016 року з ним укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

30 листопада 2016 року під час виконання трудових обов`язків відповідач отримав від продавців магазинів, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , грошові кошти - виручку з продажу товарів на суму 76 300,00 грн.

Грошові кошти належали фізичним особам - підприємцям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з якими ПП М`ясна лінія укладено договори про співробітництво.

За умовами договорів позивач зобов`язався щоденно одержувати від продавців магазинів грошові кошти (денну виручку), що належали ФОП та перевозити до касового відділу ПП М`ясна лінія для подальшої передачі їх власникам.

ОСОБА_1 отримані ним 30 листопада 2016 року грошові кошти в сумі 76 300 грн в касу підприємства не передав, пояснивши, що зазначені кошти зникли з його автомобіля марки ВАЗ під час їх перевезення близько 17 год. 30хв. на вул. Димитрова в м.Херсоні, про що підприємство (позивача) повідомлено не було.

За фактом втрати грошових коштів підприємство звернулося із заявою до правоохоронних органів.

Посилаючись на те, що відповідач, не забезпечивши цілісність ввірених йому на зберігання та перевезення грошових коштів в сумі 76 300,00 грн, порушив покладені на нього трудовим договором обв`язки, внаслідок чого підприємству завдано матеріальну шкоду, яка складається із сум грошових коштів, повернутих фізичним особам-підприємцям, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства М`ясна лінія у відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу 76 300,00 грн, а також судові витрати.

Рішенням суду від 20 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційний скарзі Приватне підприємство М`ясна лінія , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, та помилково дійшов висновку про відсутність вини відповідача у завданій шкоді, вважаючи, що при оформленні із ним трудового договору підприємством не було дотримано норм діючого трудового законодавства та не забезпечено належних умов для роботи і повного збереження дорученого майна, за наявності чинного письмового договору про повну матеріальну відповідальність, який ніким не оскаржувався та не скасовувся.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки суду мотивовано тим, що позивачем не підтверджено належними та достовірними доказами наявність передбачених статтею 130 КЗпП України підстав для покладення на відповідача матеріальної відповідальності, а сам позивач не дотримався вимог трудового законодавства щодо обов`язку роботодавця правильно оформити трудовий договір, ознайомити працівника з його посадовими обов`язками, правилами трудового розпорядку та створення належних умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження ввіреного йому майна.

В процесі розгляду справи суд встановив, що наказом директора Приватного підприємства М`ясна лінія від 11.03.2016 року №45-к ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду касира-експедитора з 14.03.2016 року з окладом згідно із штатним розписом.

У підтвердження наведеного факту позивач надав суду копію заяви ОСОБА_1 про прийняття на роботу на посаду касира-інкасатора від 10.03.2016 року, копію наведеного вище наказу про прийняття на роботу та копію договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 01.03.2016 року, укладеного з відповідачем як з особою, яка займає посаду касира-інкасатора.

При цьому позивач стверджує, що за умовами трудового договору ОСОБА_1 зобов`язався отримувати від продавців магазинів, що належать відповідним фізичним особам-підприємцям, грошові кошти (виручку з продаж) та перевозити їх до касового відділу ПП М`ясна лінія для подальшої передачі власникам. Необхідність виконання цієї роботи виникла на підставі укладених підприємством із фізичними особами-підприємцями договорів про співробітництво, за якими ПП М`ясна лінія зобов`язалося, серед іншого, здійснювати приймання, облік та перевезення грошових коштів (виручки) з об`єктів торгівлі фізичних осіб-підприємців до касового підрозділу підприємства з метою передачі цим фізичним особам-підприємцям.

30 листопада 2016 року продавці магазинів передали ОСОБА_1 грошові кошти в сумі (як зазначив позивач) 76 300 грн, які не були передані ним до касового підрозділу підприємства, внаслідок чого ПП М`ясна лінія понесло збитки, які виразилися у здійсненій виплаті фізичним особам-підприємцям власних грошових коштів.

Факт передачі відповідачу грошових коштів позивач підтвердив копіями документів без назви, справжність яких з оригіналом не засвідчена, які у графі інкасація містять відповідні цифри без вказівки на грошову одиницю із зазначенням про одержання ОСОБА_1 . Підпис ОСОБА_1 про одержання відсутній (а.с. 11-16).

На підтвердження факту передачі грошових коштів у загальній сумі 76 300 грн фізичним особам- підприємцям в лютому 2017 року позивач надав копії квитанцій про сплату, справжність яких з оригіналом не засвідчена, виданих самими фізичними особами- підприємцями про отримання грошових коштів від ПП М`ясна лінія (а. с. 17-21).

ОСОБА_1 , не заперечуючи факт перебування у трудових відносинах із позивачем, пояснив, що заяви про прийняття на роботу на посаду касира-інкасатора чи касира-експедитора він ніколи не писав і таку посаду не займав, а грошові кошти перевозив належним йому транспортним засобом від магазинів до ПП М`ясна лінія за дорученням керівника, однак не був обізнаний щодо розміру цих коштів та не ставив підпис у будь-яких документах щодо їх отримання.

30 листопада 2016 року під час вимушеної зупинки на дорозі для заміни колеса, яке було пошкоджено, грошові кошти були викрадені з автомобіля невстановленими особами, про що відповідач повідомив як позивача, так і правоохоронні органи. Його заяву про факт вчинення злочину було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань з правовою кваліфікацією за частиною першою статті 185 КК України та до цього часу триває розслідування.

Заперечив відповідач і факт укладення з ним договору про повну матеріальну відповідальність у 2016 році як з працівником, що займає посаду касира-інкасатора (а. с. 6).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП України).

Статтею 130 КЗпП України, якою визначено загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників, передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Статтею 135-1 КЗпП України визначено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

З огляду на зміст наданої позивачем копії договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 01.03.2016 року, цей договір укладений позивачем із відповідачем, прийнятим на посаду касира-інкасатора.

Однак, за висновком експерта від 29.08.2019 року №162-ПТ, складеного судовим експертом Бунятовим А.В., в місці розташування рукописного запису касир , виконаного після друкованого тексту именуемый в дальнейшем ОСОБА_5 , принятый на должность наданого договору про повну матеріальну відповідальність від 01.03.2016 року, мала місце зміна первинного змісту документа шляхом нанесення шару фарбної речовини білого кольору на друкований текст продавца з подальшим виконанням рукописного тексту кассир фарбною речовиною синього кольору.

Вирішити питання, чи мала місце зміна первинного змісту шляхом дописки в місці розташування рукописного запису инкассатор , виконаного під рукописним записом кассир та рукописних записів, виконаних у верхній частині цього договору, за висновком експерта, не виявилося можливим, оскільки встановлені розбіжні ознаки (різні властивості фарбної речовини (тон барвника, ступінь розпливу на поверхні паперу); різна величина основних та додаткових штрихів записів; різна висота літер) даних рукописних записів можуть бути як ознаками дописки (виконання тексту у вільних графах документа іншим писальним приладом у різний період часу), так і обумовлені заповненням досліджуваного документа з використанням різних писальних приладів у один і той же час.

Відповідно до цього ж висновку експерта мала місце зміна первинного змісту заяви ОСОБА_6 про прийняття на роботу в частині дати написання цієї заяви, а сам текст заяви, в тому числі щодо посади, на яку претендує заявник ( ОСОБА_1 ) виконаний різними особами (а.с. 4, 122-146).

Позивач вважає наведені вище розбіжності в документах прийнятними, а письмові докази-належними та достовірними.

За приписами статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази надаються сторонами. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами та висновками експертів.

За змістом статей 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

При цьому достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Враховуючи, що надані позивачем докази у своїй сукупності, зважаючи на висновки технічної експертизи документів, не підтверджують, як факт прийняття відповідача на посаду, яка за діючим в Україні Переліком посад та робіт віднесена до таких, що дають право підприємствам, установам та організаціям укладати з працівниками, які займають ці посади, договори про повну матеріальну відповідальність, а звідси- той факт, що до його функцій входили обов`язки щодо збору та перевезення грошових коштів, так і наявність винних протиправних дій (бездіяльності) відповідача, що призвели до втрати грошових коштів при наведених ним обставинах, які позивачем не спростовані, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених статтею 130 КЗпП України підстав для покладення на нього матеріальної відповідальності за заподіяну у спірних правовідносинах шкоду та вважає, що цей висновок відповідає наданим сторонами доказам, які оцінені судом з додержанням норм процесуального права, та нормам матеріального права, що регулюють ці відносини.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував положення статті 131 КЗпП України, відповідно до яких власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна, в той час, як відповідно до діючого в Україні Класифікатора професій ДК 003:2010, призначеного для застосування всіма суб`єктами господарювання під час запису про роботу в трудові книжки працівників, посада інкасатор (працівник, відповідальний за збір та перевезення грошових коштів з каси в банк або навпаки) відноситься до категорії Технічні службовці та може вводитися до штатного розпису приватних охоронних підприємств, державної служби інкасації або окремих підрозділів банків.

Відповідно до діючого в Україні законодавства послуги з інкасації можуть надавати юридичні особи, які в установленому законом порядку одержали ліцензію на інкасацію. Саме ці юридичні особи несуть відповідальність за схоронність коштів, що перевозяться; визначають заходи охорони та створюють необхідні умови для забезпечення захисту життя і здоров`я працівників, в тому числі інкасаторів; схоронності валютних цінностей під час їх перевезення ( постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 року №926 Про затвердження Положення про порядок видачі юридичним особам ліцензії на надання банкам послуг з інкасації , від 31.03.2017 року №29 Про затвердження Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей банків в Україні (аналогічна Інструкція, затверджена постановою Правління НБУ від 14.02.2007 року №45, діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Зазначені юридичні особи зобов`язані розробити, затвердити та довести до відома працівника і посадову інструкцію, визначивши, зокрема характеристику робіт, завдання та посадові обов`язки інкасатора, а також його відповідальність.

Позивач не є юридичною особою, яка отримала ліцензію на інкасацію, посадова інструкція інкасатора (касира-інкасатора) ним розроблена не була, заходи охорони та зберігання грошових коштів, які перевозив відповідач, не вжиті.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.

Зокрема, посилання скаржника на визначені частиною другою статті 131 та статтею 139 КЗпП України обов`язки працівника бережливо і дбайливо ставитись до майна підприємства, установи, організації та вживати заходів до запобігання шкоді, хоч і є доречним у спірних правовідносинах, однак для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести, що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Проте при наведених відповідачем обставинах щодо викрадення грошових коштів із належного йому автомобіля, в якому він без будь-якого супроводу перевозив ці грошові кошти, та який не був обладнаний з метою схоронності валютних цінностей під час перевезення, як це передбачено правилами інкасації, в той час, як обов`язок визначення та забезпечення заходів охорони покладається саме на роботодавця та ним не виконаний, на думку колегії суддів, відсутні підстави вважати, що втрата грошових коштів у спірних правовідносинах відбулася в результаті винних протиправних дій чи бездіяльності відповідача.

Обставини, в результаті яких позивачу заподіяна матеріальна шкода, ним не спростовані та нові докази у підтвердження фактів, на які він посилається в апеляційній скарзі та які відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України підлягали б прийняттю апеляційним судом, не надані і на такі скаржник не посилається.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства М`ясна лінія залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий Л. В. Пузанова

Судді: П. Я. Ігнатенко

Т. Г. Чорна

Повний текст постанови складено 05 лютого 2021 року

Суддя Л. В. Пузанова