Справа № 545/1415/20
Провадження № 2/545/97/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" січня 2021 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі :
головуючого - судді : Гальченко О.О.,
при секретарі : Лисенко І.В.,
з участю адвоката : Пожидаєва В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом та уточненим позовом ОСОБА_1 до КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» про поновлення на посаді, -
В С Т А Н О В И В :
Представник позивача - ОСОБА_2 ( а. с. 10 ) 11.06.2020 року звернувся до суду із позовом до відповідача про поновлення на роботі ( а. с. 1 9 ), мотивуючи тим, що з 20 червня 2017 року гр. ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом, що підтверджується довідкою військової частини ( додаток -1 ) та копією контракту ( додаток -2 ).
Ст. 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Контракт, за ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ) є добровільним строковим видом проходження військової служби та укладений, за погодженням сторін - на три роки ( Додаток 2 ).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
До укладання контракту ОСОБА_1 працював на посаді завідуючого Валківської АЗПСМ КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги», вул. Стрітенська, 58-Б, м. Полтава ( додаток 3 ).
19.06.2017 року позивач звернувся до в.о. головного лікаря КП- Лобанової В.А. з заявою про звільнення з займаної посади на час укладеного контракту ( додаток 4 ).
Про намір саме передачі своїх обов`язків позивачем на час проходження військової служби, а не припинити трудовий договір, свідчить зазначення в заяві прохання покласти виконання обов`язків на лікаря Гожулівської АЗПСМ - ОСОБА_3 , з якою позивач попередньо домовився і що було узгоджено з ОСОБА_4 .
Під час подання заяви від позивача вимагали, для «правильного оформлення документів» і забезпечення надання соціальних пільг, зазначити в заяві посилання на п. 3 ст. 36 КЗпП, що він і вимушений був зробити, оскільки без цього в нього відмовлялись прийняти документацію і матеріальні цінності Валківської АЗПСМ.
Насьогодні не існує правового врегулювання статусу трудового договору під час проходження працівником військової служби в умовах дії особливого періоду, а саме визнання його діючим, припиненим, перерваним чи тому подібне, що в праві визнається як прогалина.
Перебуваючи в стані емоційного напруження та не маючи правової норми, що регулює тимчасове припинення виконання ним умов трудового договору позивач був введений в оману озвученою йому підставою, а саме - звільнення вз`язку з вступом працівника на військову службу, та пристав на запропоноване йому формулювання.
Після чого з позивачем, попри задекларовані ст. 22 КЗпП України гарантії при зміні трудового договору, було припинено трудовий договір і він був звільнений з посади наказом № 191 від 19.06.2017року, що є незаконним.
За ч. 3 ст.119 КЗпП України за працівником, що уклав контракт на проходження військової служби під час дії особливого періоду зберігається робоче місце та середній заробіток на час дії особливого періоду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ ( Закон 1932-ХІІ ) особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ ( Закон № 3543-ХІІ ) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах «особливого періоду».
Особливий період в Україні діє з 17.04.2014 року по цей час, на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014.
Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Крім того, Постановою Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 року № 805/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» визначено, що закінчення заходів мобілізації не припиняє особливий період».
Відповідно до ч.2 ст. 23 Закону № 2232 -XII для осіб офіцерського складу, які приймаються на військову службу за контрактом установлений строк військової служби в календарному обчисленні від 1 до 5 років.
Ч. 3 ст. 23 Закону № 2232 -XII передбачає, що для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі оголошення рішення про проведення мобілізації та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Зі змісту ч. 3 ст. 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність вид контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а сааме : під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, на підставі Законів України : «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», КЗпП, Указів Президента України та інших підзаконних актів, що здійснюють правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців - за ОСОБА_1 повинні були бути збережені місце роботи, посада та середній заробіток з 19.06.2017 року до закінчення контракту чи особливого періоду.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» ( додаток 5 ) та до Управління Держпраці в Полтавській області ( додаток б ) з вимогою усунути допущені порушення закону - поновити на посаді і виплатити йому середній заробіток, проте порушення законодавства про працю продовжується, а перевірка правомірності дій відповідача до цього часу не проведена.
Відповідач відверто ігнорує звернення ОСОБА_1 , в тому числі і письмові, та посилався в розмові на відсутність коштів державного бюджету України, необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу на період проходження ним військової служби за контрактом, що суперечить ст. 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якого даний обов`язок покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України підприємства та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі вищевикладеного є очевидним, що звільнення позивача з роботи відбулось без законних підстав, оскільки з часу укладення контракту існує кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а тому на позивача поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, у зв`язку з чим ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з стягненням на його користь середнього заробітку за час з наступного дня після його звільнення, а саме з 20.06.2017 року по день ухвалення рішення суду.
При обрахуванні заборгованісті по заробітній платі варто виходити з :
1) довідки Пенсійного фонду України Ф ОК-5 ( додаток 8 ) середньомісячний заробіток з 19.12.2016 року по 19.12.2017 року ) на час укладення контракту становив 9 852,94 грн. =
4 136,62* + 5 838,48 + 7 784,64 + 12 296 + 14 135,20 + 8 645,49 + 6 281,26* : 6.
Заробіток за грудень 2016 року використаний в розрахунку 4 136,62 = 9 307,41 : 27 х 12, де 27 і 12 - кількість робочих днів, за червень 2017 року 6 281,26 = 9 814,48 : 25 х 16, відповідно.
2) Оскільки, у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати згідно ст. 33 Закону України «Про оплату праці», ст. 95 КЗпП, індивідуальна зарплата підлягала індексації, то відповідно і середньомісячний заробіток підлягає індексації, що є однією з мінімальних державних гарантій передбачених ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці».
Порядок індексації заробітної плати працівників визначений в Законі України від 23.07.1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», а деталі порядку нарахування індексації визначені постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Індексація заробітної плати проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації, який встановлено в розмірі 103 відсотки.
3) Розрахунок розміру індексації заробітної плати проводиться, відповідно до постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078 і визначається як добуток суми зарплати в межах прожиткового мінімуму та коефіцієнту індексації.
Враховуючи вище наведене, з часу останньої виплати заробітної плати в червні 2017 року, з урахуванням індексу споживчих цін ( додаток 8 ) станом на травень 2020 року проіндексований розмір середньомісячного заробітку складає 10 307 грн.
Результати підрахунків зведені в таблицю ( додаток 9 ).
Таким чином, на червень 2020 року заборгованість по заробітній платі складає 374 818 грн.
3 710,5 ( 10 307 : 25 х 9 ) + 371 107,72 ( 10 307 x 36 ) = 374 818,22 грн., де 3 710,5 - заробітна плата за 9 робочих днів червня 2017 року, 371 107,72 - заробітна плата за 36 місяців заборгованості.
Обрахунок заробітної плати за травень і червень 2020 року виконаний з урахуванням індексу споживчих цін за квітень 2020 року в зв`язку з неопублікуванням на день подання позову Держкомстатом індексу споживчих цін за травень 2020 року.
Згідно роз`яснень Управління Держпраці, що розміщено на офіційній сторінці за адресою : http://dspif.gov.ua/news/3221-rozyasnennya-schodo-ndeksacyi-zarobtnoyi- plati.html, - індексація є складовою зарплати ( входить до складу фонду додаткової зарплати ) та віднесена до державних соціальних гарантій,тому її невиплата вважається порушенням законодавства про оплату праці ( додаток 10 ).
Індексацію зобов`язані проводити всі роботодавці незалежно від форми власності ( ст. 19 Закону Украъни «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-111 ).
Згідно ст. 115 КЗпП і ст. 24 Закону «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором ( або нормативним актом роботодавця, погодженим із профспілкою ), не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, і не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Законом України «Про компенсацію громадянам України частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 року № 159 ( Порядок… ) передбачена компенсація втрати частини грошових доходів. В ч. 1 коментованої постанови зазначено, що дія «Порядку…» поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.
П. 4 «Порядку…» сума компенсації обчислюється як добуток невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін ( індексу інфляції ) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 : невиплачений грошовий дохід X індекс інфляції 100
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислений шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. Детальний розрахунок величини приросту індексу споживчих цін з липня 2017 по травень 2020 року, через збої при завантаженні документу в форматі Microsoft Word.docx, буде наданий під час попереднього судового засідання в паперовому вигляді.
За проведеним, згідно встановленої «Порядком…» формулі, підрахунком сума компенсації становить 28 862,57 грн. Результати обрахунку суми компенсації наведені в таблиці ( додаток - 11 ).
Таким чином на червень 2020 року відповідач повинен сплатити позивачу 403 681 грн. = заборгованість по заробітній платі 374 818 грн. + 28 863 - компенсація частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Внаслідок позбавлення ОСОБА_1 посадовими особами КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» мінімальних соціальних гарантій на працю та винагороду за неї впродовж останніх двох років він зазнає моральних переживань, що обумовили погіршення стану здоров`я, порушує нормальні життєві зв`язки, знижує працездатність та потребує додаткових зусиль на відновлення порушених прав, що в праві визнається як моральна шкода.
Поруч з позивачем виконують свій громадський обов`язок військовослужбовці з різних куточків нашої Держави і незалежно від їхнього фаху, форми власності підприємства, роботодавці зберігають за ними робоче місце та виплачують їм середній заробіток за весь час служби.
Крім співчуття з боку побратимів, протиправна поведінка відповідача часто визиває глузування з боку товаришів по зброї на кшталт : «що там під Полтавою не всі щури ще понажирались ?» і тому подібне.
Така ситуація принижує честь і гідність ОСОБА_1 , і замість відчуття гордості за свою країну йому доводиться ніяковіти, усвідомлюючи, що дармоїди засіли на «хлібних» місцях і знущаються над захисниками Батьківщини.
З наближенням закінчення терміну контракту позивача турбує невпевненість у майбутньому, все більше наростає тривожність , оскільки ні відповідач, ні державні органи не бажають виконувати закон.
За кілька днів позивач не буде мати роботи, а отже і доходу. Позбавлений конституційних прав ОСОБА_1 буде вимушений принижуватись перед хапугами та шахраями.
Розмір завданих позивачу впродовж трьох років моральних страждань він оцінює в сумі 82 000 грн., що еквівалентно трьом курсам оздоровлення в санаторії «Перлина Карпат» м. Трускавець.
Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Вважає, що відповідно вимог п.п. 2 і 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд зобов`язаний застосувати негайне виконання рішень про присудження працівникові виплати заробітної плати та поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Прохав :
1) визнати незаконним та скасувати наказ КП «Полтавський районний КЦ ПМД» № 191 від 19.06.2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади.
2) поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді завідувача Валківською АЗПСМ в КП «Полтавський районний КЦ ПМД» з 20.06.2017 року.
3) стягнути з КП «Полтавський районний КЦ ПМД» на користь ОСОБА_1 :
- середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.06.2017 року по червень 2020 року включно в сумі 374 818 грн.;
- компенсацію втрати частини грошових доходів в розмірі 28 863 грн.;
- морльну шкоду в розмірі 82 000 грн.
4) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку.
09.11.2020 року представник позивача надав суду уточнені позовні вимоги ( а. с. 89 90 ), посилаючись на те, що в зв`язку зі зміною з часу подання позовної заяви обставин, а саме поновлення 01.08.2020 року ОСОБА_1 на посаді завідувача - лікаря загальної практики - сімейного лікаря Валківської АЗП СМ КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» ( додаток 1 ) та незабезпечення позивачу, передбачених ч. 3 ст.119 КЗпП України, збереження робочого місця та середнього заробітку впродовж червня та липня 2020 року, змінилася сума заборгованості по заробітній платі.
Невиплачений середній заробіток склав 20 614 гривень, а саме за червень 2020 року - 10 307 грн. та за липень 2020 року 10 307 грн. ( результати підрахунку зведені в таблицю і додані до позову ( додаток 9 ).
Таким чином, сума позову станом на 11.09.2020 року складає 424 395 грн. = 403 681 грн. ( сума позову на день подання ) + 20 614 грн. ( заборгованість по заробітній платі за червень, липень 2020 року ).
Остаточно прохав :
1) визнати незаконним та скасувати наказ КП «Полтавський районний КЦ ПМД» № 191 від 19.06.17 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади.
2) стягнути з КП «Полтавський районний КЦ ПМД» на користь ОСОБА_1 :
- середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20.06.2017 року по 22 липня 2020 року включно в сумі 395 432 грн.;
- компенсацію втрати частини грошових доходів в розмірі 28 863 грн.;
- моральну шкоду в розмірі 82 000 грн.
3) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 ( а. с. 10 ) підтримав уточнені позовні вимоги та на уточнення суду не відмовився від первісної вимоги про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді завідувача Валківського АЗПСМ в КП «Полтавський районний КЦ ПМД» з 20.06.2017 року та наполягав на ній. Також, на уточнення суду вказав, що в Державі Україна військовий стан не вводився, але вважає, що збройні сили переводились на військовий стан. Не зміг належним чином обґрунтувати вимогу щодо заподіяння позивачу моральної шкоди та категорично відмовлявся скористатися професійною допомогою адвоката, в тому числі і безкоштовно. Підставою для визнання незаконним наказу КП…№ 191 вказав, що це введення його в оману відповідачем, де його вимусили написати заяву шляхом її диктування, про що 05.10.2020 року звертався до Нацполіції про грубе порушення закону, але на даний час будь-якої відповіді не має. Про порушене своє право дізнався під час перебування в збройних силах та коли звернувся усно на початку 2020 року до відповідача, але потім під натиском Облздраву був все ж таки поновлений на роботі з 01.08.2020 року. Безпосередньо в засіданні намагався усно знов уточнити свої вимоги всупереч вимогам діючого законодавства.
Представники відповідача : в особі адвоката Пожидаєва В.А. ( а. с. 64 65 ) та в особі в.о. директора КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» Полтавської райради - Удовіченко Н.М. ( а. с. 84 85 ) уточнені позовні вимоги не визнали в повному обсязі із підстав вказаних у відзиві на позов ( а. с. 43 46 ). А також, підтримали заяву про застосування строку позовної давності ( а. с. 47 48 ). Звернули увагу суду на те, що у державі Україна не було введено військового стану на період перебування позивача на військовій службі по контракту.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Держпраці в Полтавській області в засідання не з`явився, надавши суду письмові пояснення разом із матеріалами інспекційного відвідування за зверненням працівника ( позивача та його представника ) - КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» Полтавської райради на підставі «Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» затвердженого Постановою Кабміну України від 21.08.2019 року № 823 ( а. с. 51 62 ). Тому, суд зі згоди присутніх сторін, вважає за можливе, розгляд справи у відсутності не з`явившихся належно повідомлених сторін, за наявності участі представника позивача та письмового пояснення третьої особи по наявним матеріалам справи, про що судом було постановлено протокольну ухвалу.
Судом встановлено, що позивач гр. ОСОБА_1 згідно наказу від 01.04.2013р. № 5-к. був переведений з 01.04.2013р. з посади головного лікаря - лікаря загальної практики-сімейного лікаря Валківської АЗП-СМ на посаду завідувача-лікаря загальної практики-сімейного лікаря Валківської АЗП-СМ в Комунальний заклад «Полтавський районний центр первинної медичної допомоги».
Відповідно до наказу від 19.06.2017р. № 191-к гр. ОСОБА_1 звільнено 19.06.2017р. із займаної посади у з`язку зі вступом на військову службу за контрактом осіб офіцерського складі строком на 3 роки старшим ординатором госпітального відділення медичної роти управління 58 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування «Північ» ЗС України, згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України. Підстава звільнення, як зазначено в наказі : заява гр. ОСОБА_1 від 19.06.2017р., згода в.о. заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення - Засядько В.А.; припис Полтавського РВК від 09.06.2017р. № 4/698, наказ командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 08.06.2017р. № 78.
З наказом про звільнення від 19.06.2017р. № 191-к гр. ОСОБА_1 ознайомлений 19.06.2017р., про що свідчить його підпис на зворотній стороні даного наказу. Що свідчить про те, що позивачу достеменно було відомо про зміст та суть наказу.
Перебуваючи на військовій службі позивач від інших військовослужбовців дізнався про порушене своє трудове право, оскільки як вказував у позові, що протягом всього часу перебування на службі над ним глузували з приводу приниження його честі та гідності через неотримання ним виплат за місцем його роботи. При цьому, позивач мав змогу, дізнавшись про своє порушене право звернутися особисто або через представника до суду для вирішення даного питання, оскільки військового стану в Державі введено не було, тому у нього не існувало будь-яких перешкод для відповідних звернень.
Згідно заяви про звільнення гр. ОСОБА_1 від 19.06.2017р. до лікувального закладу вказав : «Прошу Вас звільнити із займаної посади у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом на посаду старшого ординатора госпітального відділу медичної роти управління 58 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування «Північ» дев`ятнадцятого червня 2017р. Згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України» ( а. с. 60 61 ).
При цьому, судом не встановлено факту написання даної заяви позивачем саме під впливом фізичного чи психологічного примусу з боку начальника кадрів лікувальної установи, на які послався представник позивача та не надав з цього приводу відповідних доказів, а також не конкретизував вид такого незаконного впливу.
Згідно журналу обліку трудових книжок і вкладишів гр. ОСОБА_1 була отримана трудова книжка в цей же день - 19.06.2017р. під його підпис про її отримання у відповідній колонці журналу. Саме від цієї дати відраховується місячний термін звернення до суду для вирішення трудового спору у справі про звільнення згідно ст. 233 КЗпП України. З цього часу та станом до 11.06.2020 року ні позивач особисто ні через представництво своїх інтересів не звертався до відповідача з незгодою або претензіями щодо свого звільнення, а також і до інших компетентних органів з метою відновлення свого порушеного права. Також, і до компетентних органів щодо застосування до нього фізичного або психологічного тиску з боку посадових осіб відповідача. При подачі позову до суду, часу перебування справи в суді не звертався із вимогою про поновлення строку на подачу позову, в той час як представники відповідача подали таке клопотання на підставі ст. 234, 256, 256 ЦК України.
Також, позивач та його представник послалися на заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок його неправомірного звільнення, визначивши розмір даної шкоди, але всупереч вимогам закону не надав суду доказів її заподіяння позивачу неправомірними діями відповідача та взагалі її заподіяння, в тому числі і за клопотанням представника позивача на підставі ухвали суду про витребування доказів ( а. с. 91, 96, 106 107, 111 112 ).
Згідно наказу в.о. голови КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» Полтавської райради № 243-к від 29.07.2020 року на підставі заяви позивача від 23.07.2020 року, останнього прийнято на роботу на посаду завідувача, лікаря загальної практики сімейний лікар Валківської АЗП-СМ КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» Полтавської райради з 01.08.2020 року…. Позивача ознайомлено з даним наказом, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, місячним посадовим окладом ( а. с. 117, зворот ), даний наказ не заперечував представник позивача, тобто позивач на даний час офіційно працює.
Суд, заслухавши з`явившихся сторін, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну ( невійськову ) службу.
Відповідно до ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
Під час звільнення гр ОСОБА_1 не заперечував щодо підстави звільнення, усвідомлював наслідки та бажав припинення трудових відносин з КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги».
КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги», як роботодавець не мав права примушувати гр. ОСОБА_1 працювати або перебувати у трудових відносинах, адже це призвело б до порушення його прав, зокрема права на вільний вибір професії, роду занять і роботи, визначених у ст. 2 КЗпП України.
Відповідно до ст. 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну ( невійськову ) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку. Дану норму діючого законодавства ніхто із сторін не оспорює.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами : працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплати за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи.
Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, з у справах про звільнення - в місячний с трок з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, районний, районний у місті, мі|ький чи міськрайонний суд може поновити ці строки..
Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за поданням позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору.
Як встановлено судом, то позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду із даним позовом про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним та скасування його, та не прохав суд у строки встановлені законом про поновлення даного строку всупереч вимогам діючого законодавства. Також, при вирішенні спору по суті не надав суду доказів щодо введення в його в оману або здійснення на нього фізичного чи психічного тиску з боку посадових осіб відповідача з приводу написання заяви про звільнення. Що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Враховуючи, що в даному випадку у редакції саме сформульованьої ним вимоги щодо поновлення його на роботі, визнання незаконним скасування наказу про звільнення, решта вимог є похідними від вирішення вказаної вимоги, то вони також не підлягають задоволенню відповідно до вимог вище приведеного законодавства.
Враховуючи положення вимог ст. 141 ЦПК України, а саме при вирішенні спору необхідності вирішення розподілу судових витрат між сторонами, який за загальним правилом покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, то враховуючи категорію розглядаємої справи та те, що позивач звільнений від сплати судового збору по закону, то даний збір необхідно компенсувати за рахунок Держави.
Керуючись ст. 43, 49, 76 - 84, 10 127, 133 ч. 2, 141, 258, 259, 263 268, 354, 430 ЦПК України, ст. 36 п. 3, 115, 116, 117, 119, 237 1, 233 КЗпП України, ст. 19, 43, 55, 65 Конституції України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В позові та уточнених позовних вимогах ОСОБА_1 до КП «Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги» про поновлення на посаді - відмовити в повному обсязі за безпідставністю.
Судові витрати віднести за рахунок Держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення надруковано суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.
Суддя: О. О. Гальченко
Суд | Полтавський районний суд Полтавської області |
Дата ухвалення рішення | 18.01.2021 |
Оприлюднено | 05.09.2022 |
Номер документу | 94688778 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про поновлення на роботі, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Шипович Владислав Володимирович
Цивільне
Полтавський районний суд Полтавської області
Гальченко О. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні