Постанова

від 04.02.2021 по справі 915/1967/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1967/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від прокурора: Кірющенко А.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коледж преси та телебачення"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.10.2020, суддя в І інстанції Ткаченко О.В., повний текст якого складено 19.10.2020 в м. Миколаєві

у справі № 915/1967/19

за позовом: заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Управління освіти Миколаївської міської ради

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю "Коледж преси та телебачення"

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Управління освіти Миколаївської міської ради (далі - Управління освіти) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коледж преси та телебачення" (далі - Товариство) про зобов`язання відповідача усунути перешкоди Управлінню освіти у користуванні нежитловими приміщеннями по вул. Даля, 11-а в м. Миколаєві площею 264,3 кв.м шляхом їх звільнення та повернення Управлінню освіти згідно з актом прийому-передачі.

Позов мотивований посиланням на положення ч. 2 ст. 833, ст. 836 ЦК України, обставини закінчення дії договору позички № 1 (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста Миколаїв від 16.01.2014 та невиконання відповідачем обов`язку з повернення займаних приміщень.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.10.2020 позовні вимоги задоволено повністю. Зобов`язано ТОВ "Коледж преси та телебачення" усунути перешкоди управлінню освіти Миколаївської міської ради у користуванні нежитловими приміщеннями по вул. Даля, 11-а, площею 264,3 кв.м шляхом їх звільнення та повернення управлінню освіти Миколаївської міської ради згідно з актом прийому-передачі.

Рішення суду мотивовано встановленими по справі обставинами невиконання Товариством свого обов`язку з повернення займаних приміщень після закінчення строку дії договору позички № 1 та відмовою позичкодавця в продовженні строку дії договору, на підставі яких суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

ТОВ "Коледж преси та телебачення" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційній скарзі просить зазначене рішення скасувати та залишити позовну заяву без розгляду.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає невідповідність викладених у ньому висновків обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У зв`язку з вищевикладеним скаржник вважає, що усі доводи, якими прокурор обґрунтовує причини подання ним позову замість уповноважених на це органів місцевого самоврядування не заслуговують на увагу суду, тому з посиланням на ст.ст.42, 165, п.1 ч.1 ст.226 ГПК України просить залишити позов без розгляду у зв`язку з тим, що його подано особою, яка не має процесуальної дієздатності у цій справі.

Також скаржник зазначає, що згідно з п. 31, ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування В Україні Миколаївська міська рада на своєму пленарному засіданні прийняла рішення про передачу Управлінню освіти повноваження на укладання з відповідачем договору позички щодо майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, втім не визначила у цьому рішенні строк цієї позички, тобто не визначила у цьому питанні меж повноваження та умов його здійснення. Оскільки рада у встановленому Законом порядку не визначила цього питання, то позивач не вправі підміняти її, що є порушенням ч.ч. 1, 3 ст.10 Закону щодо розподілу повноважень.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Прокурор, зокрема, вказує те, що ним до Управління освіти було скеровано запит про надання інформації щодо причин невжиття заходів стосовно звільнення незаконно займаного Товариством приміщення в судовому порядку, у зв`язку з наявністю реального суспільного резонансу, обумовленого незаконними діями відповідача, що істотно порушує інтереси держави у сфері охорони дитинства.

Управління освіти, яке є стороною договору (позичкодавцем) та управителем майна, достовірно знаючи про єдиний ефективний спосіб захисту порушеного права - зобов`язання відповідача звільнити самовільно займані приміщення в судовому порядку, обмежилось скеруванням на адресу останнього листів з пропозицією негайно звільнити приміщення, а також інформуванням департаменту внутрішнього контролю, нагляду та протидії корупції та управління комунального майна Миколаївської міської ради й повідомленням прокурора про непред`явлення позову через відсутність коштів для сплати судового збору та юристів у штаті.

Таким чином, Управління освіти підтвердило своє небажання та відсутність намірів вживати будь-які дієві та ефективні заходи для реального та своєчасного відновлення та захисту порушених інтересів держави, завданих відповідачем, у тому числі шляхом ініціювання питання щодо судового збору (його виділення, відстрочення сплати тощо). Отже, Управління освіти, усвідомлюючи порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не зверталося, що в свою чергу призвело до неналежного захисту інтересів держави та є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте сторони не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Миколаївської міської ради від 12.12.2013 № 36/15 "Про надання дозволу на укладення договорів позички" надано дозвіл Управлінню освіти на укладання договору позички з Товариством на використання нежитлових приміщень, які знаходяться на балансі Управління по вул. Даля, 11-а, площею 264,3 кв.м. (ЗОШ № 37).

На підставі даного рішення, 16.01.2014 між Управлінням освіти (позичкодавець) та Товариством (користувач) було укладено договір позички № 1 (безоплатного користування) комунального майна територіальної громади міста, за умови п. 1.1 якого позичкодавець передає, а користувач приймає в безоплатне користування нежитлові приміщення по вул. Даля, 11-а, площею 264,3 кв.м. (об?єкт).

Відповідно до пункту 2.2 договору передача об`єкту в безоплатне користування не спричиняє передачу користувачеві права власності на це майно. Власником переданого майна залишається територіальна громада м. Миколаєва.

Пунктами 2.3, 5.1 договору встановлено, що користувач у 10-ти денний термін з дня отримання заяви позичкодавця про припинення договору повертає йому об`єкт на підставі акту приймання-передачі.

Згідно пункту 3.3 договору у разі його припинення користувач зобов`язаний повернути позичкодавцю об`єкт в належному стані не гіршому, ніж на час укладення договору, з урахуванням фізичного зносу, без відшкодування витрат, пов`язаних з поліпшенням його стану.

Відповідно до пункту 5.1 договору, цей договір укладено на 1 рік, що діє з 16.01.2014 по 16.01.2015; договір може бути пролонгований за згодою сторін.

У наступному сторони щорічно продовжували дію даного договору на 1 рік шляхом укладення додаткових угод: від 16.01.2015 № 1/1, від 16.01.2016 № 1/2, від 16.01.2017 № 1/3, від 16.01.2018 № 1/4 та від 16.01.2019 № 1/5; останньою додатковою угодою строк дії договору продовжено до 30.06.2019.

Управління освіти листами №883/13.01.01-04/14 від 19.03.2019 та №1683/13.01.01-04/14 від 22.05.2019 повідомило Товариство про відмову в продовженні строку дії договору позички, оскільки майно надане в користування в подальшому буде використовуватися для потреб управління та запропонувало повернути надані в безоплатне користування нежитлові приміщення згідно з актом приймання-передачі, не пізніше 30.06.2019.

27.06.2019 Управління освіти знову звернулося до Товариства з листом № 2135/13.01.01-07/14, в якому виклало вимогу повернути займані нежитлові приміщення за актом приймання-передачі, не пізніше 30.06.2019 року.

22.08.2019 перший заступник міського голови за результатами розгляду звернення Товариства щодо укладення додаткової угоди з продовженням дії договору позички до 30.06.2020, повідомив останнього про відмову в укладенні додаткової угоди, оскільки майно в подальшому буде використовуватись для потреб Управління освіти, й наголосив на необхідності повернення займаних нежитлових приміщень позичкодавцю в порядку й строки встановлені договором.

Проте, відповідач залишив ці звернення без відповіді і задоволення та після спливу строку договору продовжив безпідставно користуватись комунальним майном.

03.07.2019 Управління освіти направило на адресу Товариства акти приймання-передачі нежитлових приміщень у 2-х примірниках для підписання та оформлення процедури повернення майна, з вимогою звільнити безпідставно займані приміщення.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.07.2020 у справі № 915/2394/19, що набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову Товариства про визнання недійсними п. 5.1 договору позички від 16.01.2014 № 1 та п.п. 1 додаткових угод №№ 1/1-1/5 до договору.

05.07.2019 керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Управління освіти з листом № (15-31) вих. 19, в якому повідомив що прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва в суді інтересів держави здійснюється перевірка критичних публікацій щодо порушень законодавства в сфері використання майна та приміщень закладів освіти, у зв`язку з чим керуючись ст. 23 Закону України Про прокуратуру виклав вимогу у строк до 11.07.2019 проінформувати про причини невжиття заходів щодо звільнення незаконно займаних Товариством приміщень по вул. Даля, 11-а площею 264,3 кв.м. в судовому порядку.

У відповідь на це звернення, Управління освіти листом від 10.07.2019 № 2279/13.01.01-07/14 повідомило прокурора про те, що звернення до суду з позовом щодо звільнення незаконно займаних Товариством приміщень по вул. Даля, 11-а площею 264,3 кв.м. передбачає сплату судового збору, що становить значну суму коштів, які не передбачені бюджетом в галузі освіти на 2019 рік. Крім того, в Управлінні освіти відсутні в штаті юристи, які мають необхідні знання та досвід для пред`явлення такого позову до суду. На підставі викладеного, Управління освіти звернулось до прокурора з проханням звернутися з позовною заявою до суду щодо звільнення незаконно займаних Товариством приміщень.

Листом від 06.09.2019 № 15.1/1-1349вих-19 прокурор повідомив Управління освіти про пред`явлення позову на виконання п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Предметом позову у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Управління освіти Миколаївської міської ради про зобов`язання Товариства усунути перешкоди Управлінню освіти у користуванні нежитловими приміщеннями по вул. Даля, 11-а в м. Миколаєві площею 264,3 кв.м шляхом їх звільнення та повернення Управлінню освіти згідно з актом прийому-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після закінчення строку дії та припинення договору позички відмовляється у добровільному порядку звільнити та повернути позивачеві займане ним нерухоме майно, чим чинить перешкоди в користуванні позивачем майном, що було об`єктом позички, та порушує його права.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст.ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Статтею 827 ЦК України визначено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).

Статтею 831 ЦК України передбачено, що якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).

Пунктом 3 ч. 2 ст. 833 ЦК України встановлено, що користувач зобов`язаний повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Статтею 836 ЦК України передбачено, що якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Об`єктом користування за спірним договором позички є комунальне майно, а тому на спірні правовідносини також розповсюджуються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 цього Закону у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 ст. 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Судом установлено, що відповідно до пункту 5.1 договору позички, цей договір укладено на 1 рік, що діє з 16.01.2014 по 16.01.2015; договір може бути пролонгований за згодою сторін.

У наступному сторони щорічно продовжували дію даного договору на 1 рік шляхом укладення додаткових угод: від 16.01.2015 № 1/1, від 16.01.2016 № 1/2, від 16.01.2017 № 1/3, від 16.01.2018 № 1/4 та від 16.01.2019 № 1/5; останньою додатковою угодою строк дії договору продовжено до 30.06.2019.

Судом апеляційної інстанції досліджено та встановлено, що Управління освіти листами №883/13.01.01-04/14 від 19.03.2019 та №1683/13.01.01-04/14 від 22.05.2019 повідомило Товариство про відмову в продовженні строку дії договору позички, оскільки майно надане в користування в подальшому буде використовуватися для потреб управління та запропонувало повернути надані в безоплатне користування нежитлові приміщення згідно з актом приймання-передачі, не пізніше 30.06.2019.

27.06.2019 Управління освіти знову звернулося до Товариства з листом № 2135/13.01.01-07/14, в якому виклало вимогу повернути займані нежитлові приміщення за актом приймання-передачі, не пізніше 30.06.2019 року.

22.08.2019 перший заступник міського голови за результатами розгляду звернення Товариства щодо укладення додаткової угоди з продовженням дії договору позички до 30.06.2020, повідомив останнього про відмову в укладенні додаткової угоди, оскільки майно в подальшому буде використовуватись для потреб Управління освіти, й наголосив на необхідності повернення займаних нежитлових приміщень позичкодавцю в порядку й строки встановлені договором.

Проте, відповідач залишив ці звернення без відповіді і задоволення та після спливу строку договору продовжив безпідставно користуватись комунальним майном.

Встановивши наведені вище фактичні обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір позички припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, а відповідачем не спростовано факт припинення договірних відносин між сторонами за вказаним договором позички.

Судом встановлено відсутність будь-яких доказів внесення змін до договору позички у порядку, передбаченому ст.188 ГК України, а також відсутність додаткової угоди, якою б було продовжено строк дії цього правочину.

Враховуючи викладене, виходячи з умов, передбачених у пунктах 2.3, 3.3, 5.1 договору позички, а також наведених вище норм права, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність у відповідача обов`язку повернути позивачеві об`єкт позички за актом приймання-передачі у термін до 30.06.2019 включно.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що за умовами п.п. 2.3, 5.1 договору позички саме на користувача покладено обов`язок щодо повернення позичкодавцю майна у разі припинення або розірвання договору .

Разом з тим, із встановлених судом обставин справи вбачається, що доказів належного виконання відповідачем вказаних зобов`язань матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що факт продовження користування відповідачем займаними приміщеннями, після закінчення строку договору позички, також підтверджується і самим відповідачем.

Відтак, встановивши, що Товариством не виконано обов`язку щодо звільнення займаних приміщень та повернення їх позивачу шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність вимог прокурора.

Аргументи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, не відповідають встановленим фактичним обставинам справи та не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду першої інстанції у даній справі, з огляду на викладене вище.

Щодо доводів скаржника про неналежне обґрунтування прокурором підстав представництва.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із частинами третьою, п`ятою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади , орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 вказаного Рішення).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з частинами першою та третьою статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

В контексті зазначених положень та спірних правовідносин безсумнівним вбачається, що інтереси держави полягають не тільки у сфері реалізації компетенції органів державної влади, але й спрямовані на забезпечення гарантій місцевого самоврядування та ефективного функціонування його інститутів задля захисту та реалізації прав і свобод територіальних громад, зокрема щодо належного та ефективного використання майна комунальної власності, а також захисту інтересів громад у економічній і соціальній сферах, фінансування яких відбувається в тому числі за рахунок коштів отриманих від оренди об`єктів комунального майна.

Враховуючи наведене колегія суддів відхиляє наведені скаржником заперечення інтересів держави у спірних правовідносинах, позаяк погоджується з висновком місцевого суду, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи. Подібний за змістом висновок, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166"Б", від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 16.07.2019 у справі № 916/1796/18, від 15.04.2020 у справі № 332/4307/16-ц.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Зазначена вище позиція уточнює висновок стосовно критеріїв оцінки бездіяльності суб`єкта владних повноважень, раніше викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 про те, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом.

Відтак, колегія суддів враховує зазначені вище положення під час оцінки доводів прокурора щодо підстав представництва інтересів держави в особі Управління освіти у даній справі.

Як зазначалося вище звертаючись до суду з позовом прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, зокрема, бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У цьому випадку з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у пункті 43 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

В контексті наведеного, висновок суду про доведення прокурором підстав для звернення із позовом в інтересах держави в особі визначеного ним позивача має ґрунтуватися на оцінці діяльності/бездіяльності компетентного органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах у поєднанні з перевіркою дотримання прокурором порядку попереднього, до звернення до суду, повідомлення цього органу про такий позов згідно з вимогами абзацу 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин з урахуванням положень законодавства і висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах та за результатами оцінки доводів прокурора стосовно підстав представництва і дотримання ним передбаченої спеціальним законом процедури, а також доказів на підтвердження цих доводів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 74, 77 ГПК України).

З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що наведені у позовній заяві аргументи стосовно дотримання прокурором процедури попереднього повідомлення позивача про намір звернення до суду у спірних правовідносинах суду першої інстанції належало перевірити, як на предмет подання прокурором доказів належного повідомлення компетентного органу (отримання та або вручення повідомлення позивачем), так і щодо спливу розумного строку після отримання такого повідомлення, протягом якого компетентний орган не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, як критерію для кваліфікації невжиття відповідних заходів, як бездіяльності сільської ради в контексті положень частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням висновків, викладених у пунктах 40, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

При цьому, Верховний Суд наголошує на відсутності універсального визначення розумного строку у процедурі попереднього повідомлення прокурором про звернення до суду в інтересах держави, передбаченій частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру, тому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 вказано, що у кожному випадку розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Втім, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо дотримання прокурором процедури, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", послався на лист прокуратури від 05.07.2019 року №(15-31)вих-19, не навівши при цьому належних обґрунтувань на підтвердження відповідного висновку в цій частині.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції установлено, що 05.07.2019 керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Управління освіти з листом № (15-31) вих. 19, в якому повідомив що прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва в суді інтересів держави здійснюється перевірка критичних публікацій щодо порушень законодавства в сфері використання майна та приміщень закладів освіти, у зв`язку з чим керуючись ст. 23 Закону України Про прокуратуру виклав вимогу у строк до 11.07.2019 проінформувати про причини невжиття заходів щодо звільнення незаконно займаних Товариством приміщень по вул. Даля, 11-а площею 264,3 кв.м. в судовому порядку.

При цьому, як вбачається зі змісту цього листа, він містив обґрунтування підстав для подальшого представництва прокурором інтересів держави в суді, з огляду на те, що був підготовлений за результатами опрацювання прокуратурою критичних публікацій в мережі Інтернет на сайтах місцевих електронних засобів масової інформації НовостиН , Никвести , ПреступностиНЕТ за адресами: https://news.pn/ru/public/2I9613; http:// nikvesti.com/news/politics/162 I 68; ttps://novosti-n.org/news/read/I 70770.html Закончился срок аренды: ОСОБА_1 требует от колледжа прессы и телевидения освободить помещение в школе №37 для морского лицея , В Николаеве выселяют из помещения Колледж прессы и телевидения, у которого истек срок договора с гороно , В Николаеве Колледж прессы и телевидения хотят выселить из школы . З указаних публікацій та наявної інформації прокурор вбачав порушення інтересів територіальної громади та дітей, які через неповернення приміщення закладу освіти позбавлені можливості здобувати освіту у належних умовах.

Разом з тим, у відповідь на це звернення, Управління освіти листом від 10.07.2019 № 2279/13.01.01-07/14 повідомило прокурора про те, що звернення до суду з позовом щодо звільнення незаконно займаних Товариством приміщень по вул. Даля, 11-а площею 264,3 кв.м. передбачає сплату судового збору, що становить значну суму коштів, які не передбачені бюджетом в галузі освіти на 2019 рік. Крім того, в Управлінні освіти відсутні в штаті юристи, які мають необхідні знання та досвід для пред`явлення такого позову до суду. У зв`язку з цим, Управління освіти просило прокурора звернутися з позовною заявою до суду щодо звільнення незаконно займаних Товариством приміщень.

Тобто, Управління освіти повідомило прокурора про своє небажання та відсутність намірів вживати будь-які дієві та ефективні заходи для реального та своєчасного відновлення та захисту порушених інтересів держави, завданих відповідачем, з посиланням на відсутність коштів для сплати судового збору та юристів у штаті.

Отже, Управління освіти, усвідомлюючи порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, не мало наміру звертатися до суду за їх захистом, що призводило до неналежного захисту інтересів держави та є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Таким чином, судом апеляційної інстанції з достовірністю установлено обставини наявності бездіяльності компетентного органу в особі якого заявлено позов, оскільки цей орган протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора не звернувся і не мав наміру звертатися до суду з позовом в інтересах держави.

Листом від 06.09.2019 № 15.1/1-1349вих-19 прокурор знову повідомив Управління освіти про звернення до суду з позовом на виконання п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Водночас, частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Обставини оскарження підстав представництва Управлінням освіти, не встановлені як судом першої, так і апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо незгоди з обставинами здійснення прокурором представництва інтересів держави у цій справі.

Стосовно доводів скаржника про те, що Миколаївська міська рада на своєму пленарному засіданні прийняла рішення про передачу Управлінню освіти повноваження на укладання з відповідачем договору позички щодо майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, втім не визначила у цьому рішенні строк цієї позички, тобто не визначила у цьому питанні меж повноваження та умов його здійснення. Оскільки рада у встановленому Законом порядку не визначила цього питання, то позивач не вправі підміняти її, що є порушенням ч.ч. 1, 3 ст.10 Закону щодо розподілу повноважень, колегія суддів зазначає, що такі доводи вже були предметом дослідження та оцінки судом.

Так, рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.07.2020 у справі № 915/2394/19, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2020, встановлено наступні обставини:

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі ? Закон).

У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 3 ст. 24 Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим ? також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідні ради від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють права суб?єкта комунальної власності (ч. 5 ст. 16 Закону).

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади ? також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об?єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об?єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об?єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону).

Прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення ? вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону).

Із змісту викладених приписів законодавства вбачається, що Миколаївською міською радою законно прийнято на пленарному засіданні рішення про передачу Управлінню повноважень на укладання з Коледжем договору позички щодо майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва ? шляхом надання відповідного дозволу.

При цьому жодних умов щодо обсягу наданих Управлінню повноважень (зокрема, і щодо строку дії договору позички) у рішенні не викладено.

Миколаївською міською радою надано Управлінню повноваження (дозвіл) на укладання з Коледжем договору позички, без зазначення при цьому обмежень щодо певних умов договору; строк дії договору є істотною умовою договору позички; законодавством не визначено обмежень щодо строку дії договору позички; дії Управління щодо укладення з Коледжем договору позички та додаткових угод до нього із зазначенням визначеного за згодою сторін строку дії позички вчинені за наявності достатнього обсягу повноважень та без порушення приписів законодавства.

Відповідно до імперативних положень частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

З огляду на викладене та враховуючи встановлені обставини даної справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін як таке, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 5342,85 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року у справі № 915/1967/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коледж преси та телебачення" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 08.02.2021.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Філінюк І.Г.