Рішення

від 29.01.2021 по справі 310/6533/20

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/6533/20

2/310/422/21

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого: судді - Кошевої О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Ледовської А.В.,

представника позивача - адвоката Дон В.О.,

представника відповідача- адвоката Петровської В.М.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бердянську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю. Позов мотивує тим, що їй на праві власності належить нежитлова будівля та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 порушив будівельні норми та спорудив біля в`їзду на територію належного позивачці домоволодіння некапітальну споруду - металевий гараж.

Вважає такі дії відповідача порушенням її права власності та просила суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні майном шляхом знесення за його рахунок самовільно збудованого металевого гаражу.

Позивач в судове засідання не з`явилася. Представник позивача адвокат Дон В.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, з підстав викладених в позові.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Петровська В.М. в судовому засідання позов не визнали, заперечували проти його задоволення,оскільки позов не відповідає фактичним обставинам, відповідач не порушує права позивачки,бо є декілька в`їздів-виїздів з території будинку ОСОБА_2 , також вважає, що не передбачено право на подання цього позову.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14.04.2020 року ОСОБА_2 належить нежитлова будівля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,1184 га, кадастровий № 2310400000:09:013:0097, яка також належить позивачці на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2020 року.

Судом встановлено, та вказане не заперечується відповідачем, що до воріт домоволодіння АДРЕСА_1 , означених в технічному паспорті за № 3, прилягає гараж відповідача.

Вказана обставина також підтверджується актом огляду земельної ділянки від 12.06.2020 року, складеного робочою комісією виконавчого комітету Бердянської міської ради, службовою запискою адміністративного відділу виконавчого комітету Бердянської міської ради, постановою № 8 від 21.01.2015 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , фотознімками.

Відповідно до акту огляду земельної ділянки від 12.06.2020 року, було встановлено, що за даними містобудівного кадастру управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Бердянської міської ради відсутні дані щодо передачі земельної ділянки, на якій розташовано металевий гараж біля воріт домоволодіння АДРЕСА_1 в оренду або у власність відповідача, відповідно до норм чинного законодавства України.

З постанови № 8 про накладення адміністративного стягнення від 21.01.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне встановлення металевого гаражу у дворі загального користування будинку АДРЕСА_2 та захаращення місця загального користування.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ст. 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, ст. 103 ЗК України.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ч. 1 ЦК України).

Відповідно до ст. 319 ч. 1 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 152, п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Отже позивачка, як власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на землю.

У відповідності до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Верховний Суд в Постанові у справі № 926/2189/17 від 12.04.2018 р. зазначив, що негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами.

Відповідачем не заперечувалось, що саме ним встановлено металевий гараж, що прилягає до воріт домоволодіння АДРЕСА_1 , що належить позивачці.

П. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав передбачає, відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст. 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) , постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, та постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 458/1173/14-ц.

Отже, законодавцем визначено, що вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за наявності двох умов: 1) доведеності факту порушення прав; 2) це будівництво є самочинною забудовою.

Жодних істотних доказів, які б підтверджували законність збудованого гаражу відповідачем суду не надано.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження обставин позовної заяви, докази, надані відповідачем, суд відхиляє через їх необґрунтованість.

Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, а саме судовий збір у розмірі 840.8 грн.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст.4, ст.ст.258-259, 263, 264-265, 273, 354 ЦПК України (редакції 2017 року), суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю - задовольнити повністю.

Зобов'язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1184га, кадастровий номер2310400000:09:013:0097,що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зобов'язання знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно збудованого металевого гаражу, що розташований на межі зазначеної земельної ділянки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення суду складено 08.02.2021 року.

Суддя О. А. Кошева