Постанова

від 11.08.2021 по справі 310/6533/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.08.2021 Справа № 310/6533/20

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 310/6533/20Головуючий у 1-й інстанції Кошева О.А. Повний текст рішення складено 08.02.2021 року. Пр. № 22-ц/807/1371/21Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.

за участі секретаря Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_2 в особі представника Дон В.О. звернулася до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-7), в якому просила зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1184 га, кадастровий номер 2310400000:09:013:0097, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зобов`язання знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно збудованого металевого гаражу, що розташований на межі зазначеної земельної ділянки, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що їй на праві власності належить нежитлова будівля та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 порушив будівельні норми та спорудив біля в`їзду на територію належного позивачці домоволодіння некапітальну споруду - металевий гараж. З приводу законності встановлення гаражу до прилеглої території свого домоволодіння позивачка зверталася до Виконавчого комітету Бердянської міської ради. 12.06.2020 року робочою комісією, створеною розпорядженням міського голови від 03.01.2020 року, було проведено огляд земельної ділянки із застосуванням фотофіксації. Було встановлено, що за даними містобудівного кадастру управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Бердянської міської ради відсутні дані щодо передачі земельної ділянки, на якій розташовано металевий гараж біля воріт домоволодіння АДРЕСА_1 в оренду або у власність відповідно до норм чинного законодавства України. Таким чином, позивачка вважала такі дії відповідача порушенням її права власності та просила суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні майном шляхом знесення за його рахунок самовільно збудованого металевого гаражу.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Кошеву О.А. (а.с. 29).

Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 32) відкрито загальне позовне провадження у цій справі з повідомленням сторін.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року (а.с. 92-94) позовну заяву ОСОБА_2 у цій справі задоволено повністю.

Зобов`язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1184 га, кадастровий номер 2310400000:09:013:0097, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зобов`язання знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно збудованого металевого гаражу, що розташований на межі зазначеної земельної ділянки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 105-108) просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вказаного позову позивача відмовити.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 114).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 130), дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 131), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів Запорізького апеляційного суду, а також відпустки судді - доповідача у період з 09 червня 2021 року по 23 липня 2021 року (а.с. 141).

Сторона позивача не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Ухвалою апеляційного суду (а.с. 146) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника позивача (а.с. 144-145).

У серпні 2021 року через канцелярію надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів цієї справи копії рішення Бердянської міської ради Запорізької області № 29 від 08 липня 2021 року Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під об`єктами нерухомого майна у тому числі ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,0028 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ) для будівництва індивідуального гаража.

У судове засідання 11 серпня 2021 року належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи , у томі числі через своїх представників, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, сторони у цій справі - позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання сторін у цій справі - позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив: розглядати справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю їх представників - адвокатів Дон В.О. в режимі відеоконференції (а.с. 145) та Петрівської В.М. (а.с. 55) відповідно.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що примирення сторін є неможливим , надати будь-які інші докази, окрім тих, що вже наявні у матеріалах цієї справи, вони не можуть, у тому числі сторона відповідача не може надати апеляційному суду відповідний акт відповідної комісії про усунення порушення прав позивача відповідачем, оскільки такого у природі не існує , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ч.1 ст. 4, ст. ст. 258 - 259, 263, 264-265, 273, 354 ЦПК України (редакції 2017 року) та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що згідно із договором купівлі-продажу нерухомого майна від 14.04.2020 року (а.с. 9-12) позивачеві ОСОБА_2 належить нежитлова будівля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,1184 га, кадастровий № 2310400000:09:013:0097, яка також належить позивачці на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2020 року (а.с. 13-15).

Судом першої інстанції також було правильно встановлено, та вказане не заперечувалось відповідачем, що до воріт домоволодіння АДРЕСА_1 , означених в технічному паспорті за в„– 3 , прилягає гараж відповідача (ст. 82 ч. 1 ЦПК України).

Вказана обставина також підтверджується актом огляду земельної ділянки від 12.06.2020 року, складеним робочою комісією виконавчого комітету Бердянської міської ради (а.с. 22), службовою запискою адміністративного відділу виконавчого комітету Бердянської міської ради (а.с. 23), постановою № 8 від 21.01.2015 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (а.с. 24), фотознімками (а.с. 25-27).

Відповідно до акту огляду земельної ділянки від 12.06.2020 року (а.с. 22), було встановлено, що за даними містобудівного кадастру управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Бердянської міської ради відсутні дані щодо передачі земельної ділянки, на якій розташовано металевий гараж біля воріт домоволодіння АДРЕСА_1 в оренду або у власність відповідача, відповідно до норм чинного законодавства України.

З постанови № 8 про накладення адміністративного стягнення від 21.01.2015 року (а.с. 24) судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне встановлення металевого гаражу у дворі загального користування будинку АДРЕСА_2 та захаращення місця загального користування.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ст. 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, ст. 103 ЗК України.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ч. 1 ЦК України).

Відповідно до ст. 319 ч. 1 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ч. 1 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 152, п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Отже позивачка, як власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на землю.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Верховний Суд в Постанові у справі № 926/2189/17 від 12.04.2018 р. зазначив, що негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами.

Відповідачем не заперечувалось у суді першої інстанції, що саме ним встановлено металевий гараж, що прилягає до воріт домоволодіння АДРЕСА_1 , що належить позивачці .

П. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав передбачає, відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст. 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 6 Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) , постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16, та постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 458/1173/14-ц.

Отже, законодавцем визначено, що вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за наявності двох умов: 1) доведеності факту порушення прав; 2) це будівництво є самочинною забудовою.

Жодних істотних доказів, які б підтверджували законність збудованого гаражу відповідачем суду не надано.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції правильно вважав, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження обставин позовної заяви, докази, надані відповідачем, суд першої інстанції правильно відхилив через їх необґрунтованість.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 дублюють доводи його заперечень проти позову позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_2 є належним позивачем у цій справі та на підставі ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України мала право на захист свого порушеного відповідачем права в обраний нею вищезазначений спосіб захисту .

Безпідставними у даному випадку є посилання сторони відповідача на те, що згідно із ст. 376 ч. 4 ЦК України лише Бердянська міська рада Запорізької міської ради, як власник земельної ділянки, на який розташований металевий гараж відповідача, могла звертатись до суду із позовом про його знесення за рахунок відповідача, як самочинного будівництва.

Оскільки, в силу вимог ст. 376 ч. 1 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи без належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Металевий гараж відповідача є рухомим майном останнього. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Помилкові додаткові висновки суду першої інстанції у цій справі у цій частині не призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті, а тому не можуть бути підставою для скасування апеляційним судом правильного по суті рішення суду першої інстанції за результатами розгляду вищезазначеної апеляційної скарги відповідача.

Оскільки, в силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Також, згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

Проте, встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

В силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що вищезазначеним металевим гаражем відповідача, встановленим останнім прямо біля воріт домоволодіння позивача (акт огляду земельної ділянки комісією від 12.06.2020 року, копія а.с. 22 та фото а.с. 125-127) без дотримання установленого законом порядку для цього (постанова про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст. 152 КпАп України, копія а.с. 24, відсутні відповідне рішення ради та відповідне погодження із суміжними користувачами тощо ) , незалежно від наявності у позивача інших входів/виходів, чиняться перешкоди позивачеві щодо входу/виходу, в`їзду/виїзду на вищезазначену земельну ділянку, що належить позивачу на праві приватної власності.

Стороною відповідача належними, допустимими у цій справі доказами (відповідний акт відповідної комісії ) не було доведено, що відповідачем у добровільному порядку під час розгляду цієї справи судом першої інстанції було усунуто вищезазначене порушення прав позивача у будь-який спосіб (перенесено металевий гараж від воріт позивача на належну відстань тощо) .

Фотокартками відповідача, наданими ще суду першої інстанції у цій справі (а.с.53-54), цей факт доводитись не може і не доведений.

Оскільки, належний (письмовий) доказ позивача (акт комісії від 12.06.2020 року про порушення відповідачем прав позивача а.с. 22) може бути спростований лише таким самим належним (письмовим ) доказом відповідача (будь-який акт відповідної комісії про усунення відповідачем порушень прав позивача ).

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.

За змістом якої: Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) .

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.

Не може бути доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України, для перегляду апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції від 29 січня 2021 року , надана відповідачем апеляційному суду копія рішення Бердянської міської ради Запорізької області № 29 Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під об`єктами нерухомого майна у тому числі ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,0028 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (у дворі житлового будинку в„– 14 ) для будівництва індивідуального гаража від 08 липня 2021 року , тобто отримана відповідачем вже після ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції у цій справі.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України було вирішено у цій справі питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, стягнув понесений позивачем судовий збір з відповідача.

Оскільки, ОСОБА_1 , як особа, яка має право на пільги, встановлені для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (безстрокове посвідчення а.с. 52), звільняється від сплати останнього в силу вимог ст. 5 ч. 1 п. 13 Закону України Про судовий збір лише у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_2 будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 січня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 25.08.2021 року, оскільки у період з 21.08.2021 року по 24.08.2021 року включно мали місце вихідні та святкові дні.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.