Постанова

від 02.02.2021 по справі 925/283/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2021 р. Справа№ 925/283/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

учасники справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 (повний текст рішення складено 27.10.2020)

у справі №925/283/20 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "ЗВЕНИГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ТЕПЛОВИХ МЕРЕЖ" Звенигородської міської ради

про стягнення 1 478 172,26 грн

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області звернулося з позовом Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "ЗВЕНИГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ТЕПЛОВИХ МЕРЕЖ" Звенигородської міської ради про стягнення боргу у загальній сумі 1 478 172,26 грн, у тому числі: пеня у сумі 436 075,40 грн, три проценти річних у сумі 217 277,40 грн, інфляційні втрати у сумі 824 819,46 грн у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 2440/1617-ТЕ-36 від 19 вересня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на неналежне (несвоєчасне) виконання відповідачем грошових зобов`язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу № 2440/1617-ТЕ-36 від 19 вересня 2016 року щодо оплати переданого йому позивачем природного газу.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "ЗВЕНИГОРОДСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО ТЕПЛОВИХ МЕРЕЖ" Звенигородської міської ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 180 503 грн 97 коп. пені, 165 113 грн 07 коп. 3% річних, 622 706 грн 17 коп. інфляційних нарахувань, 17232 грн 40 коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався наступним. Суд першої інстанції зазначив, що позивач виконав свої зобов`язання за договором постачання природного газу № 2440/1617-ТЕ-36 належним чином, поставивши природний газ відповідачу у строки та в об`ємах, визначених договором та актами приймання-передачі. Отже, матеріально-правова вимога про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання договору підлягає задоволенню частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20. Скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20 у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 180 503, 97 грн. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги, щодо стягнення пені в розмірі 180 503, 97 грн - задовольнити.

Зокрема скаржник зазначав, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. ст. 549-552, 599 Цивільного кодексу України, та процесуального права, ст. ст. 236,238,239 ГПК України без дослідження усіх істотних обставин справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №925/283/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2020 клопотання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20 - задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20. Відкрито апеляційне провадження у справі №925/283/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Розгляд справи призначено на 02.02.2021.

Відповідач своїм правом не скористався, відзиву на апеляційну скаргу до суду не подав.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Отже, беручи до уваги вищенаведене, після проведення колегією суддів наради головуючим суддею було оголошено вступну та резолютивну частину постанови, якою апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20 залишено без змін.

Як убачається із матеріалів справи, 19 вересня 2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник за договором, позивач у справі) (в подальшому найменування позивача було змінено на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), в особі начальника Департаменту реалізації газу Лужанського В.Г., який діє на підставі довіреності від 13.06.2016 № 14-96, та Звенигородським підприємством теплових мереж (споживач за договором, відповідач у справі), в особі директора Писанка І.В., що діє на підставі Статуту, було укладено договір постачання природного газу № 2440/1617-ТЕ-36.

В преамбулі договору зазначено, що сторони керуються Законом України "Про ринок природного газу", постановою КМУ від 01.10.2015 № 758 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 1.1 та п. 1.2 договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016 - 2017 роках природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг теплової енергії з опалення та постачання гарячої води населенню, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

У п. 2.1 договору його сторони передбачили, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 1720 тис. куб. м., у тому числі за місяцями: у жовтні 2016 року 120 тис. куб. м., у листопаді 2016 року 250 тис. куб. м., у грудні 2016 року 350 тис. куб. м., ІV кв. 2016 року 720 тис. куб. м., у січні 2017 року 350 тис. куб. м., у лютому 2017 року 350 тис. куб. м., у березні 2017 року 300 тис. куб. м., І кв. 2017 року 1000 тис. куб. м.

Відповідно до п. 3.1. договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі.

Пунктом 3.4. Договору, установлено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання установлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.

Згідно з п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором на дату укладання з урахуванням 20% ПДВ становить 5 930,40 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим Договором.

Згідно з п. 6.2. договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19 1 Закону України "Про теплопостачання";

2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - у разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом не поширюється дія статті 19 1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.

Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Розділом 12 договору установлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Окрім того, сторонами у справі було укладено додаткову угоду.

З матеріалів справи слідує, що позивач виконав свої зобов`язання за договором постачання природного газу № 2440/1617-ТЕ-36 належним чином, поставивши природний газ відповідачу у строки та в об`ємах, визначених договором та актами приймання-передачі:

від 31.10.2016 на загальну суму 713 599,10 грн;

від 30.11.2016 на загальну суму 1 586 334,55 грн;

від 31.12.2016 на загальну суму 1 976 489,64 грн;

від 31.01.2017 на загальну суму 2 258 830,06 грн;

від 28.02.2017 на загальну суму 1 921 651,24 грн;

від 31.03.2017 на загальну суму 1 218 394,75 грн.

Відповідно до розрахунків позивача основний борг за газ відповідачем сплачено повністю.

Позивач зазначає, що відповідач в установлений договором строк не розрахувався за поставлений йому у вказаний період газ.

За порушення установленого п. 6.1 договору строку оплати природного газу, позивач нарахував відповідачу до сплати передбачену п. 8.2 договору пеню у сумі 436075 грн 40 коп., а також передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати 824 819 грн 46 коп., 3 % річних у сумі 217 277 грн 40 коп.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором стало підставою для звернення позивача до суду для захисту порушеного права та примусового стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору постачання природного газу № 2440/1617- ТЕ-36 від 19.09.2016.

З матеріалів справи слідує, що предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання договору.

Відповідно до положень ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (також по тексту ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки та відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу врегульовані Главою 54 ЦК України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положеннями статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 599, 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом .

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється в письмовій формі.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого природного газу є порушенням зобов`язання, що відповідно до ст. 611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

Між сторонами: Головним управлінням Державної казначейської служби України у Черкаській області, Департаментом фінансів Черкаської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Звенигородської райдержадміністрації, Звенигородським підприємством теплових мереж та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" були підписані Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, за умовами яких, у відповідності до "Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, узгоджено порядок проведення розрахунків, за якими сторони погоджують перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведенні взаєморозрахунку та послідовність виконання сторонами спільного протокольного рішення (п. 2.1.) № 74 від 13.01.2017 на суму 874 985,99 грн, № 756 від 08.02.2017 на суму 1 123 105,74 грн, № 1440 від 03.03.2017 на суму 1 422 622,24 грн, № 2070 від 07.04.2017 на суму 1 145 899,07 грн, № 3058 від 18.07.2017 на суму 237 052,90 грн, № 3426 від 31.08.2017 на суму 2 909 820,27 грн, №3630 від 04.10.2017 на суму 303 190,72 грн (далі - Спільні протокольні рішення).

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що був змінений порядок і строки розрахунків, передбачені договором. Спільні протокольні рішення мають всі ознаки цивільно-правової угоди: передбачають предмет, порядок проведення взаєморозрахунків, зобов`язання і відповідальність сторін.

Отже, розділом 3 Спільних протокольних рішень передбачено, що з метою реалізації цього спільного протокольного рішення сторони зобов`язуються: забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688;

перерахувати кошти наступній Стороні, а Сторона остання до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок;

оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів у процесі реалізації цього спільного протокольного рішення;

забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на розрахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою цим спільним протокольним рішенням.

У відповідності до розділу 4 сторони, що підписали спільні протокольні рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови КМУ від 11.01.2005 №20 та Порядку проведення розрахунків і невиконання своїх зобов`язань за спільними протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України.

У п. 5.1. Спільних протокольних рішень визначено, що усі спірні питання вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спірні питання неможливо вирішити шляхом переговорів, вони вирішуються у порядку, встановленому законодавством України.

Спільні протокольні рішення підписані керівниками і головними бухгалтерами підприємств, підписи скріплені печатками.

У п. 5.3. Спільних протокольних рішень визначено, що спільне протокольне рішення є чинним лише у разі проведення відповідного фінансування.

У постанові від 12 червня 2018 року по справі № 922/1010/16 Верховний Суд дійшов наступного висновку:

Підписавши … спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу за договором … Таким чином, для застосування санкцій, передбачених … договором та наслідків порушення грошового зобов`язання, встановлених частиною другою статті 625 ЦК необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільним протокольним рішенням.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 902/471/16.

Підставою застосування наслідків за порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є наявність суми основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 28.11.2018 у справі № 927/370/18.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, установивши, що правильним є розрахунок пені, 3% річних і інфляційних втрат, наданих позивачем до заяви від 24.09.2020 № 39/5-2074-20.

Стягувані суми пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат нараховані позивачем у відповідності з умовами договору, фактичними обставинами його виконання сторонами, вимогами чинного законодавства.

Здійснивши перевірку правильності нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат суд установив, що розрахунки здійснено позивачем вірно.

З матеріалів справи слідує, що у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 80%.

Суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В обґрунтування свого клопотання відповідач зазначає, що є комунальним підприємством, юридичною особою публічного права, яка створена органом державної влади з метою забезпечення безперервного постачання населенню, комунально-побутовим та іншим підприємствам, організаціям, установам теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, а стягнення неустойки в повному обсязі значно погіршить господарську діяльність відповідача та ставить під загрозу проведення опалювальною сезону.

Крім того, відповідач посилається на різницю в тарифах, на несвоєчасний розрахунок, на результати господарської діяльності, затратність та збитковість виробництва та надання послуг, що підтверджує документально.

Беручи до уваги, що відповідач не є фактичним та кінцевим споживачем газу, майнові інтереси позивача та ураховуючи принципи пропорційності й співмірності, суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку за можливе зменшення розмір пені на 50%, з чим і погоджується апеляційна інстанція.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки господарським судом як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Отже, установивши відповідні обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі № 908/868/18).

Крім того, з матеріалів справи убачається, що основна заборгованість за договором була повністю погашена до звернення позивача до суду з позовом у цій справі.

Природний газ відповідачу поставлявся виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Отже, несвоєчасність розрахунків за природний газ за договором зумовлено існуванням об`єктивних причин, що не дозволяли відповідачу своєчасно та в повному обсязі виконувати свої зобов`язання та які не залежали від нього.

Судом було установлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, понесення позивачем збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем умов договору.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.

Щодо доводів Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про часткове задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Черкаської області від 16.10.2020 у справі №925/283/20.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 09.02.2021.

Головуючий суддя В.В.Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

С.А. Пашкіна