Постанова

від 04.02.2021 по справі 910/18367/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18367/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ващенко Т.М.

від 28.05.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Суліма В.В., Гаврилюка О.М., Ткаченка Б.О.

від 15.09.2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Біото

про визнання недійсним договору поруки

за участю представників:

позивача: не з?явилися.

відповідача: Уколова О. Л.

третьої особи: не з?явилися.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4Б15111И/П від 25.10.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав визнання спірного правочину недійсним, оскільки останній був вчинений під впливом введення в оману.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД та Акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк 25.10.2016 був укладений кредитний договір № 4С16102Г, згідно з яким позивач отримав кредит в сумі 4 305 119 314,05 грн.

Відповідно до п. А.2 кредитного договору № 4С16102Г ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Згодом між сторонами в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю Біото (боржник) було укладено оспорюваний договір поруки № 4Б15111И/П від 25.10.2016.

Відповідно до пункту 2 та пункту 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно з пунктами 4, 5 та 6 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. У випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк Приватбанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункт 7 договору поруки).

За умовами пункту 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до пункту 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим Договором.

Згідно з пунктом 10 договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим Договором (пункт 11 договору поруки).

Цей Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами (пункт 17 Договору).

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарського судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 28.05.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020, у задоволенні позову відмовив повністю.

Рішення судів мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача). Позивач належними та допустимими доказами не довів наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що дії позивача щодо укладення кредитного договору та отримання за ним кредитних коштів, а згодом укладення спірного договору поруки, за яким позивач поручився перед банком за виконання зобов`язань іншим суб`єктом господарювання, в межах наданих банком позивачу кредитних коштів, послідовні та такі, з яких вбачається волевиявлення позивача на укладення таких договорів та вчинення за ними дій, а отже пред`явлення позову у цій справі про визнання вказаного правочину недійсним суперечить його попередній поведінці (укладенню договору).

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі № 910/18367/19, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду позивач зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та послався на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, щодо застосування статті 236, пункту 3 частини 4 статті 238 та пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України щодо необґрунтованого залишення без належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

7. Позиція Верховного Суду.

Спірним є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Софа Лтд та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк Приватбанк договору поруки № 4Б15111И/П від 25.10.2016 на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно із статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до протоколу № 4 від 21.10.2016 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД , а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк на суму 4 350 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, судами попередніх інстанцій встановлено, що кредитний договір був укладений виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 01.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані Товариством з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності (п. 5).

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі №4С16102Г від 25.10.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних позивачем договорів поруки та про інші обставини, якими позивач обґрунтовує позов.

Згідно з частиною першою статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в договорі поруки, що виключає можливість отримання прибутку за таким договором, оскільки він був безоплатним.

Відповідно до частини третьої статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином суди дійшли вірного висновку, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, у той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне, а саме, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення, здійсненого ним у порядку статті 627 Цивільного кодексу України. Тому доводи позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Згідно з частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною першою статті 229 Цивільного кодексу України передбачено, що істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Таким чином, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення його банком в оману, а також не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях банку та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Враховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Подібний висновок щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах вже викладений Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі № 910/18604/19, від 01.12.2020 у справі № 910/18423/19, від 02.12.2020 у справі №910/18056/19 і здійснене апеляційним господарським судом у справі № 910/18367/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

Щодо підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.07.2020 у справі №910/18007/19, то наведені заявником доводи є необґрунтованими.

Як вбачається з постанови Верховного Суду у справі №910/18007/19, судами залишено без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу, що свідчить про порушення судом положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

У той час як у справі № 910/18367/19 клопотання позивача про витребування доказів було розглянуто судом першої інстанції. В підготовчому засіданні 20.02.2020 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвали про поновлення позивачу строків на подання клопотання про витребування доказів та відмовлено в задоволенні клопотань позивача та відповідача про витребування доказів. Незгода скаржника з рішенням суду про відмову в задоволенні його клопотання про витребування доказів, є необґрунтованою, оскільки скаржником не доведено яким чином ці докази впливають на висновки судів щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

До того ж таке клопотання не було заявлено у суді апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції та апеляційний господарський суд, дотримуючись приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

8. Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

9. Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Софа ЛТД на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі № 910/18367/19 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 у справі № 910/18367/19 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець