Постанова

від 02.02.2021 по справі 910/18245/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18245/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ"

до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КІНАН",

про визнання договору недійсним

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Тарновецький П. Я. (адвокат), відповідача - Макарова А. М. (адвокат)).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ" (далі - ТОВ "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (далі - Банк) про визнання недійсним договору поруки від 17.11.2016 № 4К14391И/П (далі - спірний договір поруки).

1.2. Позовні вимоги з посиланнями на положення частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовані тим, що спірний договір поруки вчинений позивачем під впливом обману щодо істотних умов вказаного договору.

1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2019, зокрема прийнято зазначену позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та до участі у справі № 910/18245/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "КІНАН" (далі - ТОВ "КІНАН").

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/18245/19 (суддя Турчин С. О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 (Андрієнко В. В. - головуючий, судді Буравльов С. І., Калатай Н. Ф.) у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовано, зокрема, тим, що позивачем не доведено обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких позивач стверджує про введення його в оману.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, ТОВ "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

В обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник зауважує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини 1 статті 230 ЦК України) у подібних правовідносинах, а саме, під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови банком від виконання своїх обов`язків за відповідним правочином.

Також скаржник в обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій посилається на положення пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу; порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу). Зокрема, в обґрунтування цієї підстави скаржник зазначає, що відмовляючи ТОВ "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ" у витребуванні документів та інформації, яка стосується предмета доказування у цій справі, суди попередніх інстанцій порушили такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін.

Крім цього, скаржник зазначає про безпідставність посилань судів попередніх інстанцій на правові висновки, викладені Верховним Судом у справі № 911/1171/18 (постанова від 13.02.2019), оскільки справа № 911/1171/18 стосувалася визнання правочину недійсним на підставі положень статті 229 ЦК України. Також скаржник зазначає про безпідставність посилань судів попередніх інстанцій на правові висновки, викладені Верховним Судом у справі № 910/9879/18 (постанова від 25.07.2019), адже обставини справи не є тотожними з огляду на специфічний статус суб`єкта, який вчиняв дії спрямовані на введення в оману, який є банківською установою, а також ураховуючи, що обставини, які підлягають доказуванню захищенні положеннями статті 60 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Банк просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими і прийнятими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.

4.2. Як убачається з матеріалів справи, 17.11.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ" було укладено кредитний договір № 4К16120Г, відповідно до якого позивачу встановлено ліміт кредитного договору 1000000000,00 грн та надано кредит в розмірі 952160096,13 грн.

Між ТОВ "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ" та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" укладено наступні договори:

- договір поруки № 4К14391И/П від 17.11.2016 відповідно до предмету якого, поручитель надав поруку перед кредитором за виконання ТОВ "КІНАН" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4К14391И від 19.12.2014, № 4К14392И від 24.12.2014;

- договір поруки № 4С13649И/П від 17.11.2016 відповідно до предмету якого, поручитель надав поруку перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами №4С13649И від 14.10.2013, № 4С13650И від 15.10.2013, № 4С14320И від 19.09.2014, № 4С14403И від 24.12.2014.

У відповідності до спірного договору поруки від 17.11.2016 № 4К14391И/П поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів (пункт 2 спірного договору поруки).

У пункті 3 спірного договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно із пунктом 4 спірного договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 спірного договору поруки).

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункт 6 спірного договору поруки).

За змістом пункту 7 спірного договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з пункту 8 спірного договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до пункту 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із пунктом 10 спірного договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 спірного договору поруки).

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (пункт 14 спірного договору поруки).

4.3. Причиною виникнення спору у цій справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання спірного договору поруки недійсним, з підстав його вчинення позивачем під впливом обману щодо істотних умов цього правочину. Зокрема позивач, в обґрунтування позову наголошував, що Банк, як недобросовісна особа правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля, ввело в оману позивача щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукало позивача до укладення з Банком кредитного договору від 17.11.2016 № 4К16120Г.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що: кредитний договір від 17.11.2016 укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача; жоден пункт кредитного договору не містить інформації про "трансформацію", необхідність укладення договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування заявлених позовних вимог; укладення позивачем договорів поруки (у тому числі, спірного правочину) відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення в порядку положень статті 627 ЦК України; позивачем не доведено обставин, які свідчили б про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотності значення обставин, щодо яких позивач стверджує про введення його в оману.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/13451/18.

З наведеного убачається, що відсутні підстави для формування висновку у цій справі щодо питання застосування частини 1 статті 230 ЦК України під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови такого банку у виконанні своїх обов`язків за відповідним правочином, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що: кредитний договір від 17.11.2016 укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача; жоден пункт кредитного договору не містить інформації про "трансформацію", необхідність укладення договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування заявлених позовних вимог; укладення позивачем договорів поруки (у тому числі, оспорюваного правочину) відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення в порядку положень статті 627 ЦК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.

Також скаржник, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, посилався на положення статті 310 ГПК України, оскільки, за твердженням ТОВ "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ", суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про витребування документів.

Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Отже, якщо підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України визнані не обґрунтованими, то у скаржника не виникає права вимагати скасування судового рішення з підстав порушення судом норм процесуального права, за таких обставин перегляд судового рішення у касаційному порядку з цієї підстави є неможливим. Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 915/1734/18 та у постанові Верховного Суду від 15.15.2020 у справі № 910/18249/19.

Як визначено частиною 1 статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

Вимога касаційної скарги в цій справі полягає, як зазначалося, зокрема, у скасуванні судових рішень попередніх інстанцій і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому скаржником не наведено й не обґрунтовано наявності жодної з підстав для передачі справи на новий розгляд у розумінні положень статті 310 ГПК України. У Касаційного господарського суду, в свою чергу, відсутні підстави для виходу за межі вимог касаційної скарги.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду ухвалені із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КІТЧЕР-ДІВЕЛОПМЕНТ" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 910/18245/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ