Рішення

від 11.02.2021 по справі 381/2669/20

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/125/21

381/2669/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Соловей Г.В.,

з участю секретаря Момот Л.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці,-

ВСТАНОВИВ:

16.10.2020 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду через свого представника ОСОБА_1 з позовом до відповідача ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці, відповідно до якого просить встановити безособовий, безоплатний та постійний земельний сервітут на земельну ділянку ОСОБА_4 з кадастровим номером 3211200000:09:001:0120, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 для проходу та проїзду велосипедом, автомобілем чи іншими видами транспорту. В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 0,0314 га з кадастровим номером 3211200000:09:001:0170, яка розташована на території АДРЕСА_1 . Поруч із вказаною земельною ділянкою розташована земельна ділянка відповідача. Як вказує позивач, з урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, доступ до її земельної ділянки з дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку відповідача, проте ОСОБА_4 створює перешкоди у проході та проїзді позивача через земельну ділянку відповідача. перегородивши його парканом. Виключення можливості проходу та проїзду до належної позивачу земельної ділянки, згідно проекту землеустрою, унеможливлює доступ медичної, пожежної та іншої спеціалізованої техніки до будинку та споруд позивача, тим самим порушує порядок дотримання норм ДБН-360-92. Спроби досудового врегулювання спору позитивного результату не дали, що змусило позивача звернутися до суду.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29.12.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що позивачем не доведено і не підтверджено в передбачений законом спосіб ні самої необхідності встановлення сервітуту, ні неможливості облаштування проїзду до своєї частини будинку без обтяження чужої земельної ділянки, а тому вважає, що відсутні підстави для задоволення даного позову.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

При розгляді справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником 3/20 частини житлового будинку з господарськими спорудами, що заходиться в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку, посвідченого 29.07.2013 року Мельник К.С., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 448 та власником земельної ділянки, площею 0,0314 гектарів в зовнішніх межах згідно з планом, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3211200000:09:001:0170 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 29.07.2013 року Мельник К.С., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 450.

Відповідач ОСОБА_4 є власником 17/20 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданого 06.02.2019 року, Чернишовою О.А., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 453 та власником земельної ділянки, загальною площею 0,0315 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3211200000:09:001:0120, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданого 06.02.2019 року, Чернишовою О.А., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за № 454.

Вказані обставини встановлені письмовими доказами і ніким з учасників справи не заперечуються.

Позивач звернулася до суду з даним позовом і в його обгрунтування посилається на те, що у неї виникла необхідність для встановлення за нею право особистого, безстрокового, безоплатного земельного сервітуту відносно частини земельної ділянки відповідача для проходу та проїзду велисопедом, автомобілем чи іншими видами транспорту через земельну ділянку відповдача до будинку позивача.

В обгрунтування посилається на те, що доступ до її земельної ділянки з дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було направлено на адресу відповідача лист про укладення Договору про встановлення сервітуту.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

За таких обставин, оскільки між сторонами не було досягнуто домовленість про встановлення сервітуту та про його умови, відповідно до ч. 3 ст. 402 ЦК України, позивач мав підстави для звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту.

Частиною першою ст.404 ЦК України, встановлено способи встановлення, в тому числі, можливостей земельного сервітуту, серед яких: право проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" судам роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, Закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61-12458св19).

В судовому засіданні було встановлено, що цільове призначення земельної ділянки відповідача стосовно якої позивач просить встановити земельний сервітут є: для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Площа земельної ділянки щодо якої позивач просить встановити сервітут становить 0,0315 га.

Обов`язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Позивач не довів в судовому засіданні належними доказами, що право проходу до його житлового будинку не можливо без обмеження сервітутом земельної ділянки відповідача.

Як вбачається з Технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_1 виготовлений КП Фастівської міської ради Фастівське бюро технічної інвентаризації за 14.03.2018 рік згідно плану земельної ділянки домогосподарство позивача межує з домоволодінням відповідача, з іншого боку з головною вулицею Соборною, з іншого боку землями земельного фонду. Згідно Генерального плану (схеми) доступ до житлового будинку як позивача так і відповідача здійснювався з АДРЕСА_2 на даний час Соборної.

Суд не бере до уваги, як доказ неможливості іншим чином задоволення потреб позивача, лише як встановлення сервітуту, наданий Витяг з рішення комісії Фастівської міської ради по розгляду питань земельних спорів в межах міста Фастова та Акт комісійного обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_1 так як, дані документи не містять всіх належних обґрунтувань з посиланням на підтверджуючи докази та відповідні нормативні акти. В даних документах містяться загальні фрази та припущення.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підставою для встановлення сервітуту є відсутність у будь - якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи. При вирішенні питання про можливість переходу сервітутного права до іншої особи варто виходити з того, що при земельному сервітуті особа власника обслуговуючої ділянки не має значення для існування самого сервітутного права, оскільки земельний сервітут встановлюється не на користь конкретної особи як такої, а для забезпечення можливості використання сусідньої земельної ділянки. Тому, заміна власника обслуговуючої ділянки (це земельна ділянка, корисні властивості якою використовуються сервітуарієм) чи власника пануючої (це земельна ділянка, для використання якої за певним призначенням земельним сервітутом встановлено обмежене право користування іншою земельною ділянкою) ділянки не припиняє дію сервітуту.

Враховуючи вимоги закону, для забезпечення гарантованих прав власника земельної ділянки земельний сервітут має здійснюватися найменш обтяжливим способом. Це означає, що незручності у використанні власником своєї земельної ділянки, обтяженої земельним сервітутом, мають бути мінімальними, тобто такими, що суттєво не перешкоджають йому користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.

Постановою Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16.04.2004 року №7 роз`яснено судам необхідність враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Враховуючи вищезазначені обставини суд вважає, позивачем не доведено належними доказами, що саме встановлення особистого, безстрокового, безоплатного земельного сервітуту стосовно земельної ділянки відповідача є єдиним варіантом вирішення питання доступу до житлового будинку позивача.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволенню в повному обсязі.

В порядку ст. 141 ЦПК України, суд не розглядає питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. 4,12,13,76-81,89,141,258,259,263,265,268 , ЦПК України, на підставі ст..15,16, 401,402,404 ЦК України, ст.91,96 ЗК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідент.номер - НОМЕР_1 , прож.: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідент.номер - НОМЕР_2 , зареєстр.: АДРЕСА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Фастівський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 11 лютого 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В. Соловей