Постанова

від 08.02.2021 по справі 920/758/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2021 р. Справа№ 920/758/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Поляк О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал Улянівка "

на рішення Господарського суду Сумської області від 09.10.2020

у справі № 920/758/20 (суддя Заєць С.В.)

за позовом Керівника Конотопської місцевої прокуратури

в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Державної екологічної інспекції у Сумській області

до відповідача Комунального підприємства "Водоканал Улянівка "

про стягнення 149 469 грн 70 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Конотопської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Сумської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області до Комунального підприємства "Водоканал Улянівка " про стягнення 149 469 грн 70 коп. збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на встановлення в результаті планової перевірки факту забору і використання відповідачем підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням вимог ст.ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.10.2020 року позовні вимоги задоволені повністю.

Стягнуто з Комунального підприємства "Водоканал Улянівка" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Сумській області збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок використанні водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в сумі 149469 грн 70 коп., зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок UA41899990333149331000018041 в області, одержувач коштів Улянівська селищна рада Білопільського району Сумської області, код ЄДРПОУ 38020201, МФО 899998, код бюджетної класифікації 24062100.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що в результаті самовільного забору та використання підземних вод позивачем була завдана шкода навколишньому природному середовищу в розмірі 149 469 грн 70 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство "Водоканал Улянівка " звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 09.10.2020 року у справі №920/758/20.

Апеляційна скарга мотивована тим, що починаючи з 18.08.2018 за забір води за відсутності дозвільної документації відповідачем рентну плату було сплачено в 5-ти кратному розмірі, у зв`язку, на думку апелянта, ним не було нанесено збитків державі у зв`язку з водокористуванням за відсутності дозвільної документації. Апелянт вказує про те, що оскаржуваним рішенням не доведено факт заподіяння відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №920/758/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2020 року апеляційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал Улянівка" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.10.2020 у справі №920/758/20 залишено без руху.

При цьому, апелянту було встановлено строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом звернення до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Апелянтом протягом встановленого строку з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху були усунені недоліки.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020 року для розгляду справи № 920/758/20 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Дідиченко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Поляк О.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/758/20 та роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не заявлено.

Позиції учасників справи

04.01.2021 через відділ документального забезпечення суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти апеляційної скарги та просить суд оскаржуване рішення залишити без змін.

11.01.2021 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Держекоінспекцією у Сумській області відповідно до Плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державної екологічної інспекції України на 2019 рік, затвердженого наказом № 262 від 30.11.2019, наказу Державної екологічної інспекції у Сумській області № 413-П від 22.07.2019, з дотриманням правил ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища та ч. 4 ст. 5 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" повідомлено, а у подальшому в період з 23.07.2019 по 25.07.2019, на підставі направлення № 398/05 від 22.07.2019, в присутності посадових осіб суб`єкта господарювання, проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в діяльності Комунального підприємства "Водоканал Улянівка".

По закінченню перевірки Держінспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області складено Акт за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 398/05, початок перевірки 15.07.2019 - завершення перевірки 25.07.2019, який без зауважень підписаний виконувачем обов`язків директора КП "Водоканал Улянівка" Колонтаєвим С.В. та ним же отримано примірник цього акту.

Перевіркою встановлено, що КП "Водоканал Улянівка" у період з 19.08.2018 по 13.03.2019 здійснювався забір підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, що є порушенням правил, встановлених ст. ст. 44, 48, 49 Водного Кодексу України та ст. ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України "Про надра".

На підставі зазначеного акту перевірки, який складений відповідно до звіту про використання води за формою 2-тп (водгосп), та журналу обліку води за період з 19.08.2018 по 13.03.2019 підприємством було забрано із підземних водоносних горизонтів 37447 м3 підземної води.

Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Сумської області відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі - Методика), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 389 від 20.07.2009 (зі змінами та доповненнями), проведено розрахунок розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного використання підземних вод, в сумі 149469,70 грн.

Держеконіспекцією у Сумській області 12.08.2019 до КП "Водоканал Улянівка" направлено претензію за вих. № 130/05-10 про відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання підземних вод і суму 149469,70 грн. Однак, підприємством вказану претензію не розглянуто, заявлені до відшкодування грошові кошти не сплачені.

Конотопською місцевою прокуратурою 15.06.2020 листом № 31/1-5736 вих-20 було направлено запит Державному агентству водних ресурсів України, щодо видачі КП "Водоканал Улянівка" дозволу на спеціальне водокористування у період з 18.08.2018 по 13.03.2019.

Державне агентство водних ресурсів України листом від 18.06.2020 № 156СМ/21-20 повідомило, що дозвіл на спеціальне водокористування КП "Водоканал Улянівка" від 14.03.2019 №420/СМ/49д-19 виданий Сектором строком дії до 14.03.2024. Заява від КП "Водоканал Улянівка" для отримання дозволу на спеціальне водокористування зареєстрована в Управлінні "Центр надання адміністративних послуг в м. Суми" Сумської ради зареєстрована 26.04.2018 за №386972. Разом з цим підставою для відмови у видачі дозволу на спеціальне водокористування - подання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання недостовірних відомостей, невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; негативний висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога до відповідача про стягнення збитків, заподіяних державі самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

Із врахуванням того, що "інтерес держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N806/1000/17).

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

В той же час, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано те, що Державна екологічна інспекція у Сумській області не вичинила жодних дій щодо стягнення з відповідача збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Прокурор зазначає, що ненадходження коштів до державного та місцевого бюджетів перешкоджає державі у здійсненні нею зобов`язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Конотопською місцевою прокуратурою 11.06.2020 №31/1-5652вих20 направлено лист до Державної екологічної інспекції у Сумській області з проханням повідомити прокуратуру про можливість самостійно звернутись до суду з позовною заявою щодо стягнення з КП "Водоканал Улянівка" 149 469,70 грн. шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок здійснення забору підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування.

Державна екологічна інспекція у Сумській області 12.06.2020 листом за № 1966/12-23 повідомила, що не може звернутись самостійно з позовом до суду.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Конотопською місцевою прокуратурою 13.07.2020 було повідомлено позивача про намір реалізувати представницькі повноваження прокуратури шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом.

А тому, прокурором дотримано вимоги Закону України "Про прокуратуру", Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Стаття 50 Конституції України гарантує кожному право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Положеннями ст. 66 Конституції України встановлено, що кожен, хто заподіяв шкоду навколишньому природному середовищу, повинен відшкодувати шкоду в повному обсязі.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Приписами частин 2, 3 статті 2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об`єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Відповідно до статей 46, 48 Водного кодексу України, водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, частина 1 статті 49 Водного кодексу України).

Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно (частини 2, 4 статті 49 Водного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра (в редакції чинній на момент проведення перевірки), надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно з ст. 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених ст. 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 19.08.2018 по 13.03.2019 відповідачем здійснювався забір підземних вод без спеціального дозволу водокористування, що підтверджується актом планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Акт за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 398/05 є чинним, підписаний без зауважень, в судовому порядку не оскаржувався.

Відповідач наголошує, що затримка в отриманні дозволу виникла не з вини відповідача та ним вчасно вживались заходи по отриманню дозволу на спеціальне водокористування. Відповідач зазначив, що він неодноразово (у період з 21.09.2018 по 14.02.2019) звертався до Центру надання адміністративних послуг за отриманням дозволу на спеціальне водокористування.

Частиною 5 ст.4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" встановлено, що підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав відмову у наданні дозволу, оскільки документи для його отримання повертались на доопрацювання відповідачу. Тобто не отримання такого дозволу відбулось з вини відповідача.

В той же час, сама по собі процедура отримання спеціального дозволу на користування надрами не звільняє від відповідальності за самовільне їх використання.

Статтею 110 Водного кодексу України передбачена відповідальність за порушення водного законодавства, що тягне за собою за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Відповідно до ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Згідно із статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі, зокрема, самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) регламентовано Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 (далі - Методика).

Відповідно до п. 1.7. Методики самовільне водокористування - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

Згідно із пунктами 9.1, 9.2 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), здійснюється за формулою: З сам = 5 х W х Тар (грн.),(23), де W - об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води); Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн/100 куб.м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб.м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб.м).

Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об`єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення. Фактичний об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Державною екологічною інспекцією у Сумській області зроблено розрахунок збитків, заподіяних державі самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів відповідно до Методики за період з 19.08.2019 по 13.03.2019, розмір яких склав 149 469,70 грн.

Колегія суддів відзначає, що факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування за законом є самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, а тому посилання скаржника на відсутність збитків, які понесенні державою, є помилковим. Такого ж висновку дійшов і Верховний суд України у постанові від 03.09.2013 у справі № 13/333-38/463-2012 та Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 у справі №910/8682/16.

За результатами дослідження наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується апеляційний господарський суд, про те, що у діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача полягає у здійсненні забору води без спеціального дозволу на водокористування, всупереч чинного законодавства, що підтверджується матеріалами перевірки; наявна сама шкода, яка правомірно розрахована відповідно до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389; а також причинний зв`язок, що виражений у заподіяні зазначеної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача; вина відповідача виражена у самовільному водокористуванні без відповідного дозволу.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Сумської області від 09.10.2020 року у справі № 920/758/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал Улянівка " на рішення Господарського суду Сумської області від 09.10.2020 року у справі № 920/758/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 09.10.2020 року у справі № 920/758/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Поновити дію рішення Господарського суду Сумської області від 09.10.2020 року у справі № 920/758/20.

5. Матеріали справи № 920/758/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

О.І. Поляк