Рішення

від 25.01.2021 по справі 910/8576/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2021Справа № 910/8576/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Еко"

до Обслуговуючого кооперативу "Гаражно - будівельно - експлуатаційний кооператив "Мотор"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар Ірина Олександрівна

2. ОСОБА_1

про визнання права власності та скасування рішення

Представники учасників справи:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: не з`явився;

Від третьої особи 1: не з`явився;

Від третьої особи 2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Траст Еко" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Гаражно - будівельно - експлуатаційний кооператив "Мотор" (далі - відповідач) про:

- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Еко" на 20% частки нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, Проспект Науки, 49-Г, загальною площею 59, 1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2049398580000;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 52089444 від 28.04.2020 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар Ірини Олександрівни.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 22.06.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар Ірину Олександрівну, підготовче засідання призначено на 03.08.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020 виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.07.2020.

Представники відповідача та третьої особи у підготовче засідання 03.08.2020 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105473281429, № 0105471728876.

31.07.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Автокооперативу по будівництву та експлуатації авто гаражів "Мотор" надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 позовну заяву третьої особи Автокооперативу по будівництву та експлуатації автогаражів "Мотор" повернуто без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020, яку занесено до протоколу судового засідання продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 09.09.2020.

Представники відповідача та третьої особи у підготовче засідання 09.09.2020 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105471729813, № 0105471729805.

Ухвалою Господарського суду від 09.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання на 30.09.2020.

22.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

29.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Еко" про вжиття заходів забезпечення позову.

Представник позивача у підготовчому засіданні 30.09.2020 заявив усне клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .

У судовому засіданні 30.09.2020 судом задоволено клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та відкладено підготовче судове засідання по справі № 910/8576/20 на 19.10.2020.

19.10.2020 підготовче засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 призначено підготовче засідання по справі № 910/8576/20 на 09.11.2020.

09.11.2020 підготовче засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 призначено підготовче засідання по справі № 910/8576/20 на 07.12.2020.

04.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача.

04.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи - 2 надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника третьої особи .

Крім того, 04.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи -2 надійшло клопотання про проведення у справі № 910/8576/20 судової експертизи.

Представники позивача, відповідача та третіх осіб 1-2 у підготовче засідання 07.12.2020 не з`явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105474366860, № 0105474366851.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020, яка занесена до протоколу судового засідання відкладено підготовче засідання по справі на 21.12.2020.

Представники позивача, відповідача та третіх осіб 1-2 у підготовче засідання 21.12.2020 не з`явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Судом у підготовчому засіданні 21.12.2020 відмовлено у задоволенні клопотання про проведення судової експертизи, у зв`язку з безпідставністю, необґрунтованістю та невідповідністю приписам статті 99 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/8576/20 по суті на 25.01.2021.

Представники відповідача та третьої особи - 1 про дату та час судового засідання 25.01.2021 були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105476203003, № 0105476202996.

Копія ухвали Господарського суду міста Києва від 21.12.2020, яка надсилалась позивачу та третій особі - 2 була повернута на адресу Господарського суду міста Києва з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

Представники учасників справи у судове засідання 25.01.2021 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2019 між ОСОБА_1 (далі - сторона -1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Траст Еко (далі - сторона - 2) укладено Інвестиційний договір б/н, відповідно до п. 1.1 предметом якого є взаємовідносини сторін щодо будівельно - ремонтних робіт на об`єкті, а також розподіл інвестиційних площ об`єкта між сторонами та реєстрації майнових прав на них.

Згідно з п. 1.3 Договору орієнтовний термін реконструкції об`єкта становить 6 (шість) місяців з моменту передачі споруди для виконання будівельно - ремонтних робіт.

Сторона 1 - зобов`язана у встановленому законодавством порядку забезпечити виконання функцій замовника реконструкції об`єкта в частині, що передбачена даним договором; а саме: передати стороні - 2 споруду, протягом 7 (семи) календарних днів; протягом 3-х (трьох) календарних днів, з моменту отримання відповідного звернення від сторони-2, підписати та надати стороні-2 документи, необхідні для виконання даного договору (в тому числі необхідні листи, звернення, довіреності тощо); зобов`язується не передавати споруду чи майнові права що до неї у заставу, іпотеку, не встановлювати щодо неї будь - яких інших обмежень на користь інших осіб або підприємств, не вносити в статутний капітал до інших підприємств та організацій, не відчужувати без погоджень з стороною 2; зобов`язується після завершення реконструкції об`єкта здійснити дії відповідно до законодавства України по оформленню права власності на частину об`єкта стороні - 2 з дотриманням положень статті 4 даного Договору без будь - яких фінансових зобов`язань на протязі 6 (шести) місяців після завершення реконструкції та надати стороні - 2 всі правоустановчі документи, які підтверджують право власності сторони - 2 з урахуванням її частки (п. 2.3.1; 2.3.2; 2.3.3; 2.3.4; 2.3.7 Договору).

Як встановлено п. 3.1 Договору сторона - 2 здійснює фінансування у повному обсязі всього комплексу робіт, пов`язаних з реконструкцією об`єкта, веденням в експлуатацію об`єкта.

Згідно з п. 4.1 Договору протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з моменту закінчення реконструкції об`єкту, сторони зобов`язуються розподілити Інвестиційні площі об`єкта шляхом складення та підписання акта приймання - передачі майнових прав, на умовах, визначених розділом 4 Договору з метою виконання цього Договору.

Сторони погодили, що у разі виконання стороною - 2 своїх зобов`язань за даним Договором підписується Акт прийому передачі виконаних робіт та в розрахунок між сторонами за Договором визначається право власності на Інвестиційні площі за стороною - 2 в розмірі 20 відсотків, про що підписується акт приймання - передачі майнових прав (п. 4.2 Договору).

Право власності на Інвестиційні площі в 20 відсотків на об`єкті реєструється безпосередньо за стороною -2 або за іншою визначеною стороною - 2 особою (п. 4.3 Договору).

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що реєстрація прав на Інвестиційні площі здійснюється в пропорціях 80% - за стороною -1, 20 % за стороною -2. Сторона 1 зобов`язана, після підписання акта приймання - передачі майнових прав, на протязі трьох місяців, на підставах та у порядку, передбаченому законодавством зареєструвати розподіл визначений розділом 4 прав власності.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 7.1 Договору).

В подальшому, 16.07.2019 між сторонами підписано Додаток № 1 до Інвестиційного договору б/н від 16.07.2019 відповідно до змісту якого сторони погодили перелік будівельно - ремонтних робіт на об`єкті, які зобов`язана здійснити сторона -2, а саме: зовнішні та внутрішні роботи по облаштуванню приміщень; встановлення металопластикових дверей та вікон; електромонтажні роботи.

Загальна вартість будівельно - ремонтних робіт, які зобов`язана здійснити сторона - 2 на об`єкті згідно Інвестиційного договору б/н від 16.07.2019, становить 250 000 грн (двісті п`ятдесят тисяч гривень 00 коп.) (п. 2 Додатку № 1).

Сторони домовились, що у разі виконання стороною - 2 будівельно - ремонтних робіт, вказаних у п. 1 додатку на загальну суму 250 000, 00 грн, сторона - 1 в порядку, передбаченому розділом 4 Інвестиційного договору № б/н від 16.07.2019, зобов`язана зареєструвати за стороною - 2 право власності на 20 % частки об`єкта. Вартість 20 % частки об`єкта становить 250 00, 00 грн.

Позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що він виконав взяті на себе зобов`язання за Договором, у зв`язку з чим запропонував замовнику підписати акт прийому - передачі виконаних робіт до Договору та акт приймання - передачі майнових прав, однак цього зроблено не було.

Разом з цим, як вказує позивач, згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.04.2020 вбачається, що приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Біловар Іриною Олександрівною 28.04.2020 за Обслуговуючим кооперативом "Гаражно - будівельно - експлуатаційний кооператив "Мотор" зареєстроване право власності на майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2049398580000, підстава виникнення права власності - акт приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер: 150-151, виданий 28.04.2020, видавник: приватний нотаріус КМНО Біловар І.О., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер: 52089444 від 28.04.2020, 18:44:58.

Позивач зазначає, що замовник не вчинив дій, направлених на фактичну передачу та реєстрацію права власності на 20 % майна на користь позивача, натомість вніс майно до статутного капіталу відповідача.

На думку позивача, приватним нотаріусом незаконно зареєстровано майно за відповідачем, а відтак, існують всі правові підстави для визнання недійсною державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна на ім`я відповідача.

У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить суд:

- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Еко" на 20% частки нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, Проспект Науки, 49-Г, загальною площею 59, 1 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2049398580000;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 52089444 від 28.04.2020 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар Ірини Олександрівни.

Відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався, відзиву не надав .

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.07.2019 ОСОБА_1 (далі - сторона -1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Траст Еко (далі - сторона - 2) укладено Інвестиційний договір б/н, відповідно до п. 1.1 предметом якого є взаємовідносини сторін щодо будівельно - ремонтних робіт на об`єкті, а також розподіл інвестиційних площ об`єкта між сторонами та реєстрації майнових прав на них.

Позивач зазначає, що ним було виконано взяті на себе зобов`язання за Договором, у зв`язку з чим запропоновано замовнику підписати акт прийому - передачі виконаних робіт до Договору та акт приймання - передачі майнових прав, однак замовник вказаних дій не здійснив.

Проте, суд критично оцінює вказані доводи позивача, оскільки матеріали справи № 910/8576/20 не містять ані акту прийому - передачі виконаних робіт ані акту приймання - передачі майнових прав, які б свідчили про належне виконання позивачем своїх зобов`язань по Договору б/н від 16.07.2019. Матеріали справи також не місять доказів виконання позивачем робіт згідно умов Договору.

Посилання позивача на те, що останній звертався до замовника із проханням підписати акт прийому - передачі виконаних робіт та акт приймання - передачі майнових прав згідно з умовами Договору б/н від 16.07.2019 не підтверджено жодними доказами.

Крім того, матеріали справи не містять акту приймання - передачі нерухомого майна, який виданий 28.04.2020.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за останнім права власності на 20 % частки, з огляду на недоведеність виконання позивачем своїх обов`язків відповідно до розділу 4 Договору (порядок розрахунків та розподілу об`єкту) та Додатку № 1 до Інвестиційного договору б/н від 16.07.2019.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 52089444 від 28.04.2020 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар Ірини Олександрівни, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав врегульовано Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяження" (надалі - Закон).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 12 Закону Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Частиною 1 ст. 13 Закону визначено, що Державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 1 ст. 19 Закону встановлено, що Державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

У матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, з якого вбачається, що приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Біловар Іриною Олександрівною 28.04.2020 за Обслуговуючим кооперативом "Гаражно - будівельно - експлуатаційний кооператив "Мотор" зареєстроване право власності на майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2049398580000, підстава виникнення права власності - акт приймання - передачі нерухомого майна, серія та номер: 150-151, виданий 28.04.2020, видавник: приватний нотаріус КМНО Біловар І.О., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер: 52089444 від 28.04.2020, 18:44:58.

Разом з тим, позивачем не доведено суду яким чином приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Біловар Ірина Олександрівна порушила права та законні інтереси саме позивача у даній справі внаслідок внесення відповідних записів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Траст Еко про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 52089444 від 28.04.2020 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Біловар Ірини Олександрівни є необґрунтованими та відповідно задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . d), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Траст Еко відмовити повністю.

2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 10.02.2021.

Суддя М.Є.Літвінова