ПОСТАНОВА
Іменем України
22 січня 2021 року
Київ
справа №2а-10433/11/2670
адміністративне провадження №К/9901/20598/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2016 року
у справі №2а-12665/11/1370
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ
У липні 2011 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Святошинському районі) про скасування податкового повідомлення - рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року, адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі від 18.04.2011за №0000171741.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу ДПІ у Святошинському районі задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
31 липня 2017 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 02.11.2016 у справі №2а-12665/11/1370 з підстав, встановлених п. 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (у зв`язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах). У заяві позивач просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2016 року і залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій. На обґрунтування вимог позивач зазначила, що не має обов`язку сплачувати земльний податок за 2011 рік за земельну ділянку, яка не перебуває у її власності. Крім того вказала, що вона є платником єдиного податку і використовує зазначену земельну ділянку у своїй підприємницькій діяльності шляхом надання в оренду нежитлових приміщень, що знаходяться на цій земельній ділянці.
Ухвалою Верховного Суду України від 13 лютого 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у Святошинському районі про скасування податкового повідомлення - рішення.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно з свідоцтвом НОМЕР_1 ОСОБА_1 у 2011 році була платником єдиного податку та здійснювала такі види діяльності: здавання в оренду власного нерухомого майна; діяльність агенств нерухомості; надання інших комерційних послуг.
Згідно з договором купівлі - продажу нежилих приміщень від 08.06.2007, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Звєрьковою Н.В. та зареєстрованим у реєстрі за № у 660, позивач є власником нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 318,10 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
01 лютого 2011 року між позивачем (Орендодавець) та ТОВ "Здоров`я" (Орендар) укладено договір оренди №1/2011, за умовами якого Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар прийняти в строкове платне орендне користування вбудоване приміщення, загальною площею 88,4 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 , для використання під аптеку.
ДПІ у Святошинському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2011 за №0000171741, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 4 389,19 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення, натомість права власності чи права користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, ФОП ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку не набула, що свідчить про відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та визначення платнику грошового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 4 389,19 грн.
Натомість суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, абзацу 1 пункту 286.1 статті 286, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України, підпункту г пункту 1 частини 1 підрозділу 8 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, статей 120, 125, 126 Земельного кодексу України, статей 377, 378 Цивільного кодексу України, виходив з того, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач. Обов`язок зі сплати цього податку для платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Вищий адміністративний суд України зазначив, що право землекористувача виникло у позивача у момент реєстрації права власності на будівлю, що знаходиться на зазначеній земельній ділянці. Також вказав, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.
Спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 1 частини 1 підрозділу 8 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Надання у найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Відповідно до частини 1 статті 244 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) суд відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно. Постанова про відмову у задоволенні заяви має бути вмотивованою.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що судом касаційної інстанції під час розгляду цієї справи правильно застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини, а висновки суду щодо цього відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі №826/14703/13-а, постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №826/14615/16, від 19 червня 2018 року у справі №814/3427/13-а, від 26 червня 2018 року у справі №826/10930/13-а, від 27.02.2018 у справі №826/1715/13-а та від 13.06.2016 у справі №820/5042/16.
Враховуючи наведене колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає відсутніми підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 02.11.2016.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII), суд
ПОСТАНОВИВ :
Відмовити у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2016 року у справі №2а-12665/11/1370.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді І.А. Гончарова
І.А. Васильєва
Р.Ф. Ханова
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 22.01.2021 |
Оприлюднено | 12.02.2021 |
Номер документу | 94802576 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Гончарова І.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні