Постанова

від 10.02.2021 по справі 187/1493/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1587/21 Справа № 187/1493/19 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В. О. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Пищиди М.М.

суддів - Ткаченко І.Ю., Демченко Е.Л.

за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області, третя особа: Петриківська районна рада, Іванівська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом , -

ВСТАНОВИЛА:

09 вересня 2019 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ГУ Держгеокадастру Дніпропетровської області, третя особа: Петриківська районна рада про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Позивачка посилається на те, що на підставі рішення б/н УІ від 15.10.1992, сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 надано в довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 20,5 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 17.12.1992 року видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 22.

На підставі рішення № 42 УII від 15.10.1992, сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 надано в довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 10,0 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 17.12.1992 видано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № б/н. Враховуючи, що земельні ділянки були надані для ведення селянського (фермерського) господарства 21.12.1992 ОСОБА_2 зареєстровано Фермерське господарство ЗОРЯ (код за ЄДРІІОУ - 19302867). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Позивач як дружина ОСОБА_2 успадкувала все його майно та тимчасово виконуюча обов`язки голови ФГ ЗОРЯ має намір використовувати земельну ділянку для господарської діяльності, у зв`язку з чим, виникла необхідність в оформленні права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

На підставі наведеного, просить визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 права засновника Фермерського господарства ЗОРЯ , у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 21.12.1992, номер запису 1 212 120 0000 000023, ідентифікаційний код юридичної особи 19302867, юридична адреса фермерського господарства: 51218, Дніпропетровська область, Петриківський район с. Іванівка, вул. Рясна 1. Визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 20,5 га, яка розташована на території Іванівеької сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, яке підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 22, та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати за ОСОБА_1 , право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 10,0 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, яке підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № б/н, та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 2-12).

Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2020 року до участі в справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, залучено Іванівську сільську раду Петриківського району Дніпропетровської області.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру Дніпропетровської області, третя особа: Петриківська районна рада, Іванівська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 права засновника ФГ ЗОРЯ , у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 21.12.1992, номер запису 1 212 120 0000 000023, ідентифікаційний код юридичної особи 19302867, юридична адреса фермерського господарства: 51218, Дніпропетровська область, Петриківський район с. Іванівка, вул. Рясна 1. В іншій частині позову ОСОБА_1 , - відмовлено. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840,80 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. (а.с. 116).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови у визнанні за ОСОБА_1 права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 20,5 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області та права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 10,0 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права (а.с. 125-132).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження своїх вимог надано суду Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий 17.12.1992 ОСОБА_2 , на підставі рішення від 15.10.1992, УІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області, яким надано в довічне успадковуване володіння 10 га землі. Земля надана у довічне успадковуване володіння для Фермерського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 22 (а.с. 16).

Відповідно до Рішення № 60 VІІІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 04.03.1993 надано у довічне успадковуване володіння для створення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку за рахунок земель запасу району по Іванівській сільській раді, в межах к-пу ім. Шевченка ОСОБА_2 в розмірі 20,5 га, про що свідчить копія даного Рішення (а.с. 17) .

21.12.1992 зареєстровано Фермерське господарство ЗОРЯ (код за ЄДРІІОУ - 19302867). Головою ФГ визначено ОСОБА_2 (а.с. 19-20).

За статутом ФГ ЗОРЯ власністю ФГ є земля, в тому числі, за Актом № 22 від 17.12.1992 (п. 4.1) (а.с. 23-27).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер (а.с. 30).

Постановою державного нотаріуса Петриківської державної нотаріальної контори від 27.05.2019 позивачу відмовлено у видачі такого свідоцтва через те, що у спадкоємця відсутні правовстановлюючі документи на майно фермерського господарства, як цілісного майнового комплексу, відсутні документи про право власності на земельну ділянку, подані документи, а саме Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею для фермерського господарства, виданого па ім`я ОСОБА_2 17 грудня 1992 року Петриківською районною Радою народних депутатів Дніпропетровської області, не відповідає вимогам закону, а саме: на ньому відсутні гербова печатка органу, який видавав акт та відсутні дані про реєстрацію Акта в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею (а.с. 13).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на довічне успадковуване володіння та користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив із того, що діючим законодавством не передбачено успадкування такого права володіння земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 та ч. 1 ст. 50 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 (у первісній редакції) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що грунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Згідно зі ст. 23 ЗК України (у первісній редакції) право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України слідує, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам законом не передбачена.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 12 25 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Перехід у порядку спадкування права довічного володіння землею законом не передбачено. Чинним ЗК України не передбачено такого виду землекористування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та 23 листопада 2016 року № 6-3113цс15.

Із урахуванням зазначеного слід дійти висновку, що судом першої інстанції зроблено правильний та обґрунтований висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки чинним законодавством України не передбачено такого права на земельну ділянку, як довічне успадковане володіння, і таке право не може входити до складу спадщини і не може бути успадковано.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: