Постанова

від 10.02.2021 по справі 353/820/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 353/820/19

Провадження № 22-ц/4808/243/21

Головуючий у 1 інстанції Лущак Н. І.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О.

з участю секретаря Пацаган В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тлумацького районного суду від 25 листопада 2020 року, в складі судді Лущак Н.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом,

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Палагицької сільської ради Тлумацького району, ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті її батька ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що після смерті її батька ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина за заповітом, так як ще за життя її батько склав заповітне розпорядження, яким певне майно заповів їй. Маючи намір прийняти спадщину за заповітом, вона звернулася до державного нотаріуса Тлумацької державної нотаріальної з заявами: про прийняття спадщини за заповітом; про видачу Свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Проте нотаріусом у прийнятті заяв їй було відмовлено у зв`язку з пропуском встановленого законодавством строку на прийняття спадщини.

Вказала, що строк для прийняття спадщини нею пропущений з поважних причин, оскільки вона тривалий час проживала за кордоном, очікуючи на свою легалізацію там. Дозвільні документи, які б надали їй змогу безперешкодно повернутися додому, отримала у 2019 році, одразу ж поїхала в Україну. Вдома дізналася про те, що батько за життя залишив заповіт, яким заповідав їй спадкове майно, а тому одразу ж звернулася до державного нотаріуса. Вважала, що вказані нею причини пропуску строку подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом є поважними, тому просила задовольнити її позов.

Рішенням Тлумацького районного суду від 25 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено ОСОБА_2 додатковий трьохмісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер15.09.2018 року, який обраховувати з моменту набрання рішенням законної сили.

Стягнуто з бюджетних асигнувань Пагагицької сільської ради Тлумацького району на користь ОСОБА_2 384,20 грн на відшкодування витрат понесених позивачем по сплаті судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 384,20 грн на відшкодування витрат понесених позивачем по сплаті судового збору. Решту судових витрат в сумі 21,60 грн віднесено на рахунок позивача ОСОБА_2 . Судові витрати по справі понесені ОСОБА_1 покладено на його рахунок.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким що винесене з неправильним застосуванням судом норм матеріального права і з порушенням вимог процесуального законодавства.

Суд не встановив належних відповідачів та не вилучив з процесу розгляду справи неналежного відповідача Палагицьку сільську раду Тлумацького району.

Апелянт зазначає, що суд виніс оскаржуване рішення всупереч тому, що в матеріалах справи відсутні будь як докази, що підтверджують обставину відмови нотаріуса позивачці ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії стосовно прийняття нею спадщин за заповітом. Отже, відсутні докази порушення будь якого права позивачки, що мало б бути підставою звернення з позовом до суду.

Вважає, що зазначаючи обставину неможливості виїзду з країни перебування, позивачка не подала доказів вчинення нею дій, спрямованих на подання заяви про прийняття спадщини в країні перебування, зокрема відсутні докази звернення до консульської установи України чи звернення до нотаріуса поштою. Також позивачка не подала підтвердження існування непереборної сили для її повернення в Україну з метою прийняття спадщини. Про існування волі свого батька ОСОБА_2 знала ще за життя спадкодавця.

Суд не встановив наявності об`єкта спадкування, у спадкодавця ОСОБА_3 було обліковано земельну ділянку в урочищі Гони площею 0,285 га, у заповіті він заповів своїй дочці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,24 га. В державному реєстрі прав на нерухоме майно відомості про зазначену земельну ділянку відсутні, оскільки вона не перебувала у приватній власності спадкодавця, і не входить до складу спадщини.

Зазначає, що суд безпідставно вирішив питання судових витрат позивачки, оскільки сторона позивачки жодного разу не заявляла клопотання про стягнення на її користь понесених судових витрат.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_2 , судові витрати покласти на позивачку.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечила доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції частково не відповідає вищезазначеним вимогам.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачка пропустила строк для прийняття спадщини, оскільки їй не було відомо про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 (батьком позивачки) на її ім`я, а сама вона в період строку для подання заяви про прийняття спадщини перебувала за кордоном, тому строк для прийняття спадщини пропущено з поважних причин.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, де в графі Батько вказано ОСОБА_3 , а в графі Мати - ОСОБА_7 (а.с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 8). Ще за життя ОСОБА_3 посвідчив заповіт, яким належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_1 , а земельну ділянку площею 0,2400 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: с. Локітка, урочище Гони Палагицької сільської ради, Тлумацький район, Івано-Франківська область, заповів ОСОБА_2 , що підтверджується копією заповіту від 21.07.2017 року (а.с. 58) та копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №48492902 від 21.07.2017 року (а.с. 58.

Згідно з довідкою Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області № 616 від 03.08.2019 року за господарством ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 обліковано земельні ділянки орієнтовно загальною площею 0,54 га, а саме: земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 орієнтовною площею - 0,25 га; земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства в с. Локітка Тлумацького району Івано-Франківської області в урочищі Гони орієнтовною площею - 0,285 га (а.с. 10).

31.10.2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Тлумацького районного нотаріального округу Івано-Франківської області Водославської Н.В. із завою про прийняття спадщини за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 (а.с. 56).

З матеріалів спадкової справи № 226/2018 від 31.10.2018 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 жодної письмової згоди на прийняття спадщини позивачем ОСОБА_2 не надавав. Разом з тим, позивач ОСОБА_2 заяву про відмову від права на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 нотаріусу не подавала.

Відповідно до інформації із Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №0.184-68/0/15-20-вих від 02.01.2020 року (а.с. 112), у базі даних Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України у період з 15.09.2018 року по 28.12.2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перетинала пункт пропуску Львів , а саме: 01.08.2019 року - в`їзд; 24.08.2019 року - виїзд; 26.12.2019 року - в`їзд.

Відповідно до копії карти на проживання № RJ6413581 від 13.06.2019 року (а.с. 136) та її перекладу на українську мову, виконаного перекладачем ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Глущенко І.В. (а.с. 137), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України, як член родини громадянина Євросоюзу, отримала дозвіл на роботу та постійне проживання в Євросоюзі.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша, друга статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно із частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Отже, прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви або ці обставини суд визнав поважними.

Відповідно до статті 63 Закону України Про нотаріат нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відомо. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення.

Відповідно до пунктів 2.3 та 3.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, на нотаріуса при заведенні спадкової справи покладається обов`язок перевірити за даними спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.

У справі, яка переглядається, суд встановив, що при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру встановив наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , однак не вчинив усіх необхідних дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця.

Встановивши, що ОСОБА_2 , була необізнана про наявність заповіту, складеного на її користь, оскільки нотаріус не здійснив належним чином повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, сама вона в період строку для подання заяви про прийняття спадщини перебувала за кордоном, суд дійшов правильного висновку про поважність причин пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Як встановлено судом, мати відповідача ОСОБА_1 проживала без реєстрації шлюбу з спадкодавцем ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_1 не входить до кола спадкоємців за законом, визначених ст.ст. 1261-1265 ЦК України, а тому має право на спадкування тієї частини спадкового майна, яка охоплена заповітом ОСОБА_3 . Інших спадкоємців за законом не встановлено.

Предметом спору у даній справі є визначення ОСОБА_2 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на земельну ділянку площею 0,2400 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: с. Локітка, урочище Гони Палагицької сільської ради, Тлумацький район.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неналежного відповідача Палагицької сільської ради є безпідставними.

Статтею 49 Закону України Про нотаріат (в редакції, яка діяла на час виникнення спору) визначено випадки відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, однак обов`язкової відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини даним переліком не передбачено.

Частиною 4 вищевказаної статті передбачено, що на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Відповідно до п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерстві юстиції України від 22 лютого 2012 року №282/20595 Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо наявності письмової відмови нотаріуса позивачці ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії стосовно прийняття нею спадщин за заповітомє безпідставними, оскільки постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії виноситься на вимогу особи.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо земельної ділянки в урочищі Гони с. Локітки Палагицької сільської ради Тлумацького району, то законодавець розмежовує поняття виникнення права на спадщину та виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини , тому встановлення додаткового строку для прийняття спадщини не пов`язано з виникнення права власності на вказану земельну ділянку, та не в ходить в межі доводів позову.

Посилання апелянта на те, що він особисто повідомляв позивача про існування заповіту та необхідність з`явитися до нотаріальної контори для прийняття спадщини на правильність висновків судів не впливає, оскільки на підтвердження цих обставин відповідачем не надано належних і допустимих доказів, а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення судових витрат з відповідачів.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як убачається з позовної заяви, а також при розгляді справи по суті ОСОБА_2 та її представник не ставили питання про стягнення понесених судових витрат по оплаті судового збору при зверненні з позовом до суду на відповідачів, вказаних обставин представник позивача не заперечила у судовому засіданні апеляційного суду, а отже у суду були відсутні підстави для стягнення таких витрат з відповідачів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині розподілу судових витрат .

В решті рішення суду слід залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тлумацького районного суду від 25 листопада 2020 року в частині розподілу судових витрат скасувати, в решті рішення суду залишити без зміни.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: Г.П. Мелінишин

О.О. Томин