Постанова

від 02.02.2021 по справі 367/4140/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 367/4140/16-ц Головуючий у 1-й інст. - Пархоменко О.В.

Апеляційне провадження 22-ц/824/1794/2021 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 202 1 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є.

при секретарі Шаруда К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Пархоменко О.В. у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський , про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В :

Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський , в якому просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007,вартістю 81 538,38 грн.,судові витрати покласти на відповідача.

Посилається на те, що Прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12. 20 08 № 1909/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ №903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007 , площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.08.2009 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 . Разом з цим, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15.10. 2010 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 . Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі - продажу становить 81 538,38 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.06. 20 13року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01.10.2014 року за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1909/25-5 та визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №903390, виданий ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію.

В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд .

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією КП Святошинське лісопаркове господарство від 14.07.20 14 № 472 та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26.01. 20 15 № А23/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько- Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку Голосіївський та залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Крім того, земельні ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати та повинен був передбачити можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Обставини, за яких ОСОБА_1 була придбана земельна ділянка, виключають добросовісність відповідача, тому існують правові підстави для витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст.388 ЦК України.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2018 року позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 вартістю 81 538,38 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 03 вересня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі.

Посилається на те, що неможливо встановити відносно кого і які саме обставини були встановлені в рішенні Ірпінського міського суду Київської області від 19.06.2013 року, оскільки в матеріалах справи відсутня належна копія вказаного рішення. Згідно Указу Президента від 01.05.2014 року №446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський вбачається, що заповідання територій м. Києва здійснюється за рахунок земель КО Київзеленбуд , крім того, заповідання здійснюється без вилучення у землекористувачів. Спірна земельна ділянка була відведена 24.12.2008 року, вказаний Указ Президента прийнято 01.05.2014 року, тобто на момент прийняття Указу спірна земельна ділянка перебувала у власності ОСОБА_1 законно і відповідно до положень Указу вилученню не підлягала. Рішення суду в частині віднесення спірної земельної ділянки до земель природно - заповідного або лісогосподарського призначення є передчасним і не обгрунтованим, оскільки згідно листа КП Святошинське лісопаркове господарство від 14.07.2014 року №472, на який послався суд, мова йде про 501 земельну ділянку передану у власність громадян на підставі рішення Коцюбинської селищної ради та не вбачається, що вказана інформація стосується земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 по АДРЕСА_1 . Встановити приналежність земель до тієї чи іншої категорії можливо лише за чіткими даними Державного земельного і лісового кадастру, однак в матеріалах справи відповідна інформація відсутня. Суд дійшов помилкового висновку про порушення прав держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що спірна земельна ділянка перебувала у розпорядженні Кабінету Міністрів України як станом на дату її передачі у приватну власність, так і на сьогоднішній день. Держава в особі Кабінету Міністрів України могла знати про відведення спірних земельних ділянок як у 2008 році, у 2011-2012 роках, в 2013 році (під час звернення з позовом до Ірпінського міського суду) і не була позбавлена права звернутися з позовом до суду про витребування земельної ділянки. Натомість з відповідним позовом прокуратура звернулась в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у 2016 році, тобто з пропуском трирічного строку передбаченого статтею 257 ЦК України. Крім того, органам прокуратури як представницькому органу держави було відомо про відвід спірної земельної ділянки у 2009 році.

Перший заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що прокурор правомірно звернувся з позовом на захист інтересів держави саме в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 року на підставі статей 122,149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об`єкта природно - заповідного фонду України - НПП Голосіївський з метою остаточного поновлення прав держави. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц та від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам ЗК України ( перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Крім того, Верховний Суд у постановах від 04.02.2020 року, 05.02.2020 року, 26.02.2020 року за результатами розгляду аналогічних справ дійшов висновку, що зайняття спірних земельних ділянок з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки. Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. Пред`явлення позову у 2013 році до Коцюбинської селищної ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради і державного акта на право власності на землю, виданого ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , визнання права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 за державою і наявність остаточного судового рішення апеляційного суду Київської області від 28.08.2014 року у справі №367/3933/13-ц свідчить про те, що прокурором вчинялись поступові дії з метою відновлення порушеного права держави на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, що є вагомою підставою, передбаченою ст.264 ЦК України для переривання перебігу позовної давності.

В судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.2010 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ №903390 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 . Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.06.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01.10.2014 року за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1909/25-5 та визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №903390, виданий ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію.

На даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, її розпорядником є Кабінет Міністрів України .

Враховуючи обставини, за яких ОСОБА_1 була придбана спірна земельна ділянка, які виключають добросовісність відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування земельної ділянки відповідно до ст. 388 ЦК України .

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12. 20 08 № 1909/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ №903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007 , площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.08.20 09 року вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_3 , про що на державному акті серії ЯЖ №903390 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_3

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.2010 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ №903390 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 . Вартість земельної ділянки за вказаним договором купівлі - продажу становить 81 538,38 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19.06.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01.10.2014 року позов прокурора м. Ірпеня Київської області задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1909/25-5 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, виданий на ім`я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 , та скасовано його державну реєстрацію. В іншій частині позовних вимог відмовлено. (а.с.124-129, 130-135, т.2).

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-67цс14 (постанова від 25.06.14), № 6-22цс15 (постанова від 11.03.15), № 21-195а14 (постанова від 17.06.14).

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

Судом встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд . Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

За інформацією КП Святошинське лісопаркове господарство від 14.07.20 14 № 472 та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26.01.20 15 № А23/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько- Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку Голосіївський .

До прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 08.10. 20 14року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. На підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12. 2001 року на виконання рішення Київської міської ради від 02.10. 20 01року № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва Київзеленбуд на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій Київзеленбуд ; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство . Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО Укрдержліспроект та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

Земельний кодекс України (в редакції від 18.12.1990 року) передбачав лише державну, колективну та приватну форми власності на землю. Тобто, до прийняття нового Земельного кодексу України , який набрав чинності 01.01. 20 02 року, спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної форми власності.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

Враховуючи , що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, її розпорядником є Кабінет Міністрів України.

Згідно ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу .

Виходячи з назви глави 7 ЗК України, землі природно- заповідного фонду відносяться до земель природоохоронного призначення.

Зазначеними вище положеннями Земельного кодексу України визначено, що органом, уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою є Кабінет Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, Перший заступник прокурора Київської області звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, вказує про порушення інтересів держави, яке мало прояв у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України, а також передачу цієї земельної ділянки у приватну власність. В позовній заяві прокурор просить витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі статей 16, 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Частинами 1, 3 статті 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України ).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України , частина третя статті 1 ЗК України ). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України ) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі№ 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України , частина друга статті 52 ЗК України ). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України ).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України ).

Ураховуючи наведене, суди, встановивши, що земельна ділянка належить до земель водного фонду, не мали застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння замість приписів статті 391 цього кодексу та частини другої статті 152 ЗК України , а тому мали відмовити у задоволенні вимог, які не спрямовані на усунення перешкод у користування та розпорядженні цією ділянкою. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17).

Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №372/1030/15-ц власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України ).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України . Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України ).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існує провідносини та правопорушення.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

У цій справі для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду прокурор заявив вимогу про їх витребування від кінцевих набувачів на користь територіальної громади в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тобто віндикаційний позов.

Суди попередніх інстанцій теж вважали, що до спірних правовідносин слід застосовувати інститут витребування майна з чужого незаконного володіння. Проте зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади

Верховний Суд з наведеним висновком судів не погоджується.

У випадку, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

Оскільки вимоги прокурора про витребування земельних ділянок не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суди попередніх інстанцій мали відмовити у задоволенні цих вимог. (Постанова Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №372/1030/15-ц).

Згідно висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 03 вересня 2020 року у справі №911/3306/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Тому повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)).

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи , поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, для відновлення порушеного права власності на земельну ділянку природно - заповідного фонду прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача, тобто віндикаційний позов.

Суд першоїінстанцій вважав , що до спірних правовідносин слід застосовувати інститут витребування майна з чужого незаконного володіння. Проте зайняття земельної ділянки природно - заповідного фонду з порушенням ЗК України та ЛК України належить розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У випадку, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними (постановаВеликої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 114)).

Оскільки вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі ст.388 ЦК Українине є належним способом захисту права власника на земельну ділянку природно - заповідного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає прокурору заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2018 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року.

Головуючий Рубан С.М.

Судді Заришняк Г.М.

Мараєва Н.Є.