Постанова

від 02.02.2021 по справі 914/622/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2021 р. Справа №914/622/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Мирутенко О.Л.

секретар судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кота Віктора Михайловича б/н від 05.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3247/20 від 12.11.2020)

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2020 (суддя Яворський Б.І., повний текст складено 20.10.2020)

у справі №914/622/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гостина"</a> (надалі ТзОВ "Гостина"), м. Броди Львівської області,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кота Віктора Михайловича (надалі ФОП Кіт В.М.) с. Берлин Бродівського району Львівської області,

про стягнення 25 045,00 грн заборгованості за договором та витребування майна

за участю учасників справи :

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Гостина" звернулася до ФОП Кота В.М. про стягнення 25 045,00 грн заборгованості за договором оренди майна та обладнання №03/1-1М від 03.01.2012 (20 811,00 грн орендної плати, 4 234,00 грн неустойки) та витребування орендованого майна.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.10.2020 у справі № 914/622/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФОП Кота В.М. на користь ТзОВ "Гостина" 20 811,00 грн заборгованості з орендної плати, 4 233,68 грн неустойки та 4 182,98 грн судового збору. Витребувано від ФОП Кота В.М. на користь ТзОВ "Гостина" орендоване майно згідно з переліком наведеного у позовній заяві.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд зазначив, що, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст.785 ЦК України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Відтак, з огляду на розірвання спірного договору в судовому порядку з 31.01.2020, беручи до уваги відсутність доказів оплати орендної плати та факт прострочення повернення орендованого майна, суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення орендної плати в розмірі 20 811,00 грн та 4 233,68 грн неустойки. Враховуючи той факт, що відповідачем суду не надано доказів повернення орендованого майна, а матеріали справи не містять доказів внесення змін у договір оренди або будь-яких звернень орендаря протягом дії договору про непридатний стан майна, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині витребування орендованого відповідачем майна та обладнання та такими, що підлягають до задоволенню.

Не погоджуючись з даним рішенням, ФОП Кіт В.М. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, скаржник заперечує використання орендованого майна та обладнання з 01.01.2018, оскільки таке майно стало повністю непридатним до використання через його природний знос, а більшої половини цього майна не існує взагалі в зв`язку із повним тотальним зносом (знищенням). На підтвердження наведеного, відповідачем було долучено ряд доказів, таких як акти вибуття (ліквідації) орендованих основних засобів, інвентаризаційні описи, звіряльні відомості. Проте, апелянт вважає, що судом безпідставно не взято до уваги дані докази. Відтак, беручи до уваги факт неможливості повернення орендованого майна, на думку апелянта, належним способом захисту у даній ситуації є звернення позивача із позовом про компенсацію вартості орендованого майна.

Скаржник явку уповноваженого представника в судове засідання 02.02.2021 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В попередньому судовому засідання представник доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку уповноваженого представника в судове засідання 02.02.2021 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В попередньому судовому засіданні представник проти доводів апеляційної скарги заперечив в усному порядку, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

03.01.2012 між ТзОВ "Гостина" (орендодавець) та ФОП Котом В.М. (орендар) укладено договір оренди майна та обладнання №03/1-1М, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування на умовах оренди майно, перелік якого визначається у додатку №1, що є невід`ємною частиною цього договору (а.с. 8-10 том І).

04.01.2012 сторони підписали акти приймання-передачі орендованого майна (додаток №1 та №2 до договору оренди №03/1-1М), у яких погодили перелік орендованого майна (а.с. 10-11 том І).

Об`єкт оренди передається орендарю для використання його у відповідності до напрямів його господарської діяльності (п.1.4 договору).

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що якщо при передачі об`єкту оренди орендар виявить його окремі недоліки, він повинен негайно повідомити про це орендодавця, відобразивши свої зауваження в акті прийому-передачі. В такому випадку орендодавець зобов`язаний самостійно усунути ці недоліки або обумовити в акті прийому-передачі об`єкту оренди його нову вартість, виходячи із затрат, необхідних для такого усунення. У випадку, якщо орендар не повідомить орендодавця згідно з п.2.2 договору про виявлені недоліки, то вважається, що об`єкт оренди передано першому в належному стані і в нього не виникатиме жодних претензій щодо стану об`єкта оренди в майбутньому.

Відповідно до п.3.1 договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності у розмірі 2 165,00 грн за кожен місяць терміну оренди без ПДВ. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку шляхом перерахування суми, зазначеної у п.4.1 цього договору на поточний рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним (п.3.2 договору).

Амортизаційні відрахування на об`єкт оренди нараховуються орендодавцем та залишаються у розпорядженні орендодавця і використовуються на повне відновлення основних фондів. Поліпшення об`єкта оренди, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю орендодавця (п. 4.1 договору).

Сторони у пунктах 5.3, 5.4, 6.1 договору погодили, що орендар зобов`язався забезпечити збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню; здійснювати за власний рахунок профілактичне обслуговування та поточний ремонт майна, що орендується (у випадку необхідності), за власний рахунок усувати несправності і поломки майна, що орендується. Орендар має право перевірити стан об`єкта оренди, що передається йому в оренду, при необхідності відобразити свої претензії в акті його прийому-передачі.

Термін оренди становить одинадцять календарних місяців із моменту прийняття орендарем об`єкту оренди за актом прийому-передачі. Якщо жодна зі сторін в 30 денний термін до закінчення цього договору не заявить про намір його припинити або змінити, цей договір щоразу автоматично продовжується на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Умови цього договору зберігають силу протягом всього строку цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань (п.10.1 - 10.2 договору).

Неналежне виконання ФОП Кіт В.М. своїх зобов`язань щодо сплати орендних платежів за використання орендованого майна та обладнання було предметом дослідження під час розгляду господарським судом справи № 914/1914/18. Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2019 у справі №914/1914/18 первісні позовні вимоги задоволено повністю; розірвано договір оренди майна та обладнання №03/1-1М від 03.01.2012; присуджено до стягнення з ФОП Кота В.М. на користь ТзОВ "Гостина" 11220,00 грн. заборгованості та 3524,00 грн. судового збору; у задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовлено повністю (а.с. 20-28 том І). Дане рішення набрало законної сили.

У наведеному рішенні зазначено, що після 01.01.2018 і до 11.04.2019 ФОП Кіт В.М. користувався орендованим майном, договір оренди майна та обладнання діяв за цей період, однак, орендарем орендна плата в межах цього договору не сплачувалася, тому суму переплати за період до 01.01.2018 орендодавець (відповідач за зустрічним позовом) правомірно зарахував в період орендних платежів після 01.01.2018 до 11.04.2019. Вказано також, що відповідачем визнавався факт несплати орендної плати протягом більше трьох місяців.

Відповідно до умов договору оренди майна та обладнання №03/1-1М від 03.01.2012 (п.2.5-2.7) об`єкт оренди підлягає поверненню орендодавцеві, зокрема, у випадку розірвання договору. Орендар зобов`язаний повернути орендодавцю об`єкт оренди не пізніше 10 календарних днів з моменту, зокрема, розірвання договору. Обов`язок по складанню акту прийому-передачі покладається на сторону, яка передає або повертає об`єкт оренди.

Позивач стверджує, що після розірвання спірного договору в судовому порядку, обов`язок щодо повернення об`єкта оренди повинен був бути виконаний у термін до 10.02.2020, однак відповідачем цей обов`язок не виконаний, орендоване майно не повернуте.

22.02.2020 позивач скерував на адресу відповідача вимогу про витребування майна (а.с. 31-32 том І), яка була залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість ФОП Кота В.М. складає 25 045,00 грн, з яких: 20 811,00 грн заборгованість з орендної плати за період з 12.04.2019 по 31.01.2020 (набрання рішенням законної сили) та 4 234,00 грн неустойки за час прострочення повернення об`єкта оренди у період з 10.02.2020 по 10.03.2020.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 ЦК України).

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між ними договору оренди майна та обладнання, тому їх регулювання здійснюється на підставі спеціальних норм цивільного законодавства про найм.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Пунктом 10.4 договору сторони передбачили, що з ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 у справі №914/1914/18, яке набрало законної сили 31.01.2020, розірвано спірний договір оренди (а.с. 20-28 том І).

У наведеному рішенні зазначено, що після 01.01.2018 і до 11.04.2019 ФОП Кіт В.М. користувався орендованим майном, договір оренди майна та обладнання діяв за цей період, однак орендарем орендна плата в межах цього терміну дії договору не сплачувалася, тому суму переплати за період до 01.01.2018 орендодавець (відповідач за зустрічним позовом) правомірно зарахував в період орендних платежів після 01.01.2018 до 11.04.2019.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з розрахунком позивача, заборгованість ФОП Кота В.М. з орендної плати за період з 12.04.2019 по 31.01.2020 складає 20 811,00 грн (а.с. 2 том І).

Належних та допустимих доказів сплати орендних платежів за період з 12.04.2019 по 31.01.2020 відповідачем суду не надано, в матеріалах справи такі відсутні.

Доводи скаржника про те, що жодними належними доказами не підтверджено заборгованості відповідача та її розміру, спростовуються п.3.2 договору, у якому сторони погодили щомісячний фіксований платіж та обов`язок сплати орендної плати щомісяця не пізніше 10-го числа наступного за звітним. При цьому, сторони не погоджували, що підставою для здійснення оплати мали бути виставлені орендодавцем акти, рахунки,чи інші документи.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).

У п.2.5 договору передбачено, що об`єкт оренди підлягає поверненню орендодавцеві у випадках, зокрема, розірвання договору.

Орендар зобов`язаний повернути орендодавцю об`єкт оренди не пізніше 10 календарних днів з моменту, зокрема, розірвання договору. Обов`язок по складанню акту прийому-передачі покладається на сторону, яка передає або повертає об`єкт оренди (п.2.6 договору).

Згідно з ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Відповідно до п.5 ст.188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Оскільки договір оренди майна та обладнання № 03/1-1М від 03.01.2012 розірваний 31.01.2020, то з врахування п.2.6 договору (протягом 10 календарних днів) обов`язок орендаря повернути спірне майно та обладнання був до 10.02.2020 включно.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, а саме акт приймання-передачі, підписаний обома сторонами, щодо повернення спірного майна.

Згідно з ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до розрахунку, позивач нарахував ФОП Коту В.М. 4 234,00 грн неустойки за час прострочення повернення об`єкта оренди у період з 10.02.2020 по 10.03.2020 (а.с. 2 том І).

Перевіривши поданий розрахунок, суд звертає увагу, що при його обчисленні позивачем допущено помилку при визначенні початку періоду прострочення, а саме таке нарахування здійснене з 10.02.2020 по 10.03.2020 включно. Натомість, як зазначалося вище, обов`язок орендаря щодо повернення спірного майна та обладнання був до 10.02.2020 включно. Відтак, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення неустойки, суд зазначає, що до стягнення підлягає 4 233,68 грн неустойки, а не заявлена позивачем 4 234,00 грн.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення орендної плати в розмірі 20 811,00 грн заявленої за період з 12.04.2019 по 31.01.2020 та неустойки за час прострочення повернення об`єкта оренди у період з 11.02.2020 по 10.03.2020 в розмірі 4 233,68 грн, відповідно такі підлягають до задоволення. В частині стягнення 0,32 грн неустойки правомірно відмовлено, як безпідставно нараховані.

Щодо вимоги про витребування майна суд зазначає наступне.

Згідно ч. 4 ст.41 Конституції України, що кореспондується із ч. 1 ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як зазначалося вище, на виконання умов договору майна та обладнання №03/1-1М від 03.01.2012, сторони 04.01.2012 підписали акти приймання-передачі орендованого майна (додаток №1 та №2 до договору оренди №03/1-1М), у яких погодили перелік орендованого майна.

Судом також встановлено, що спірний договір був розірваний на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 24.09.2020 у справі №914/1914/18, яке набрало законної сили 31.01.2020.

Доказів повернення орендарем майна та обладнання в матеріалах справи відсутні.

Суд не вважає обґрунтованими твердження скаржника про те, що орендоване майно не використовується з 01.01.2018 року, а більшої половини цього майна не існує взагалі у зв`язку із його повним тотальним зносом (знищенням).

Згідно з вимогами ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Суд звертає увагу скаржника на те, що будучи усвідомленим про терміни зносу частини орендованого майна ФОП Кіт В.М. не звертався до позивача, як це було передбачено п.2.2 та п.10.3 договору, із пропозицією щодо внесення змін у договір оренди з метою виключення майна, яке, як стверджує орендар, знищилося, або ж повернення майна, яке не придатне для використання, а кожні 11 місяців пролонговував договір оренди на новий строк на тих самих умовах, чим втратив право у подальшому на пред`явлення будь-яких претензій щодо стану об`єкта оренди (п.2.3 договору).

Матеріали справи доказів внесення змін у договір оренди або будь-яких звернень орендаря протягом дії договору про непридатний стан майна не містять.

Акти вибуття орендованого майна, акти інвентаризації та звіряльні відомості, складені скаржником не свідчить про відсутність обов`язку щодо повернення переданого йому в оренду майна та обладнання, оскільки право та списання майна з балансу належить виключно власнику, тобто орендодавцю.

Водночас судом апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів встановлено відсутність наміру у ФОП Кіт В.М. повернути об`єкт оренди, що є порушенням з боку орендаря зобов`язань за договором оренди № 03/1-1М та приписів ч. 1 ст. 785 ЦК України.

Враховуючи той факт, що відповідачем суду не надано доказів повернення орендованого майна та не надано суду вірогідних, достатніх і допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача про витребування орендованого відповідачем майна та обладнання є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

Разом з тим, у контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ФОП Кота В.М. залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2020 у справі № 914/622/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

О.Л. Мирутенко