Постанова

від 10.02.2021 по справі 916/1856/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1856/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Земляк А.В.,

за участю представників:

від прокуратури - Кривельова Т.М.,

від Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області - участі не брали,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" - участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор"

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2020, прийняте суддею Желєзною С.П., м. Одеса, повний текст складено 05.11.2020,

у справі №916/1856/20

за позовом: першого заступника керівника Іллічівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор"

про стягнення 681 921,42 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 р. перший заступник керівника Іллічівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор", в якому просив стягнути з відповідача борг у загальній сумі 681921,42 грн, з яких: 188046 грн 3% річних та 493875,42 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Таїрово Овідіопольського району Одеської області від 02.04.2007.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 30.06.2020 відкрито провадження у справі №916/1856/20.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.10.2020 у справі №916/1856/20 (суддя Желєзна С.П.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" на користь Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області 3% річних у розмірі 188046 грн та збитки від інфляції у розмірі 493875,42 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" на користь прокуратури Одеської області судовий збір у розмірі 10228,82 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Таїрово Овідіопольського району Одеської області від 02.04.2007, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з несвоєчасною сплатою останнім коштів пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадор" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2020 у справі №916/1856/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі, посилаючись на незазначення у позовній заяві, на чию користь вимагається стягнути грошові кошти у сумі 681921,42 грн, на неотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" додатків до позовної заяви, а також на неправильно вказану у позовній заяві адресу Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, що, за твердженням апелянта, свідчить про надсилання позивачу позовної заяви та доданих до неї документів за неналежною адресою, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на недотримання прокурором при зверненні з позовом у даній справі вимог процесуального закону. Крім того, скаржник зазначає про те, що несвоєчасна сплата останнім коштів пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту відбулась з вини Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, адже сторони мали намір укласти додаткову угоду до договору про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Таїрово Овідіопольського району Одеської області від 02.04.2007, яка передбачала би будівництво за рахунок вищезазначених коштів селищної вулиці у житловому масиві "Дружний" села Лиманка (Мізікевича) Овідіопольського району Одеської області, між тим, з огляду на неналежне виконанням позивачем вищенаведених домовленостей, вказана додаткова угода укладена не була, а кошти пайової участі були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" з порушенням встановленого строку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 14.12.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 11.01.2021 справу №916/1856/20 призначено до розгляду на 10.02.2021 об 11:00.

У судовому засіданні 10.02.2021 представник прокуратури висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги, представники Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.35, 37, 38).

Прокурор та Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2007 між Виконавчим комітетом Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області ("Виконком") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" ("Забудовник") укладено договір про пайову участь замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури смт. Таїрово Овідіопольського району Одеської області б/н (далі - договір б/н від 02.04.2007), предметом якого відповідно до пункту 1.1 останнього є пайова участь Забудовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Згідно з пунктом 1.2 договору б/н від 02.04.2007 Забудовник є замовником будівництва житлового комплексу на земельних ділянках загальною площею 15,7 га, що знаходяться в с. Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянки №11, 24, 25, 28, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38 Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

За умовами пункту 3.2 договору б/н від 02.04.2007 у зв`язку з виконанням функцій замовника будівництва комплексу Забудовник приймає на себе зобов`язання відповідно до Закону України "Про планування та забудову територій" приймати пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області в порядку, передбаченому цим договором.

Пунктом 3.3 договору б/н від 02.04.2007 передбачено, що загальна сума пайової участі у грошовому виразі становить 2% кошторисної (будівельної) вартості будівництва житлових будинків і здійснюється шляхом передачі Виконкому відповідних квартир у кожному зданому в експлуатацію житловому будинку, площа яких дорівнює 2% загальної площі квартир будинку. Перелік відповідних квартир за присвоєною нумерацією, які передаються Виконкому, визначається додатковою угодою.

Зміни й доповнення до договору можуть вноситись тільки в письмовому вигляді за взаємною домовленістю і є дійсними та обов`язковими після затвердження рішенням Виконкому (пункт 6.2 договору б/н від 02.04.2007).

В силу пункту 7.1 договору б/н від 02.04.2007 цей договір діє до введення в експлуатацію останнього житлового будинку комплексу.

07.12.2012 Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області було прийнято рішення №543-VI "Про затвердження Положення про порядок залучення, встановлення розміру і використання коштів пайової участі фізичних та юридичних осіб (замовників будівництва об`єктів) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області".

Відповідно до пункту 1.2 даного Положення, яке є додатком №1 до вищенаведеного рішення позивача №543-VI від 07.12.2012, останнє встановлює критерії визначення розміру та порядок сплати пайового внеску фізичними та юридичними особами у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради.

В подальшому Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області було прийнято рішення №329-VIІ від 12.08.2016 "Про внесення змін та доповнень до додатку №1 та додатку №2 до рішення Таїровської селищної ради №543-VI від 07.12.2012 "Про затвердження Положення про порядок залучення, встановлення розміру і використання коштів пайової участі фізичних та юридичних осіб (замовників будівництва об`єктів) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області".

В адресованих голові Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області заявах №267 від 16.09.2014, №268 від 16.09.2014 та №269 від 16.09.2014 відповідач повідомив про свою добровільну відмову від права власності на земельну ділянку площею 0,0463 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 1,62 га (кадастровий номер земельної ділянки: 5123755800:01:002:0091), на земельну ділянку площею 0,1005 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 1,62 га (кадастровий номер земельної ділянки: 5123755800:01:002:0166), та на земельну ділянку площею 0,1704 га, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 1,62 га (кадастровий номер земельної ділянки: 5123755800:01:002:0163), у зв`язку з тим, що на вказаних частинах земельних ділянок відповідно до коригування генерального плану с. Мізікевича, затвердженого рішенням Таїровської селищної ради №444/13-ІV від 16.09.2004, передбачене розміщення проектованої вулиці, що є об`єктом транспортної інфраструктури населеного пункту.

24.03.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадор" звернулося до позивача з заявою №65, в якій просило здійснити розрахунок суми пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної сфери та соціальної інфраструктури, а також повідомило про свій намір щодо будівництва автомобільної дороги загального користування за адресою: с. Мізікевича Овідіопольського району Одеської області, ж/м "Дружний", масив 10, у зв`язку з чим відповідач просив посприяти у вирішення питання затвердження детального плану території, до складу якої має входити вказана дорога.

07.06.2016 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" укладено додаткову угоду №1 до договору б/н від 02.04.2007, відповідно до якої окремі пункти вищенаведеного договору були викладені в новій редакції, зокрема:

-"1.2. Забудовник виступає замовником будівництва житлового комплексу (надалі - "Комплекс") на земельних ділянках, що належать на праві приватної власності ТОВ "Кадор", розташованих на території Таїровської селищної ради в с. Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянки №№11, 12, 22, 24, 25, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34-2, 38 Овідіопольського району Одеської області";

-"3.2. Відповідно до цього договору Замовник зобов`язується взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради та перерахувати до спеціального цільового фонду Таїровської селищної ради на спеціальний рахунок цільового фонду соціального розвитку Таїровської селищної ради, відкритий в Управлінні Державного казначейства України в Одеській області, грошові кошти як пайову участь Замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Таїровської селищної ради у розмірі, що дорівнює 2% (два відсотки) від загальної кошторисної вартості будівництва об`єктів";

-"3.3. Розмір (величина) пайової участі замовника будівництва визначається відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", виходячи із загальної кошторисної вартості будівництва багатоквартирних багатоповерхових житлових будинків згідно з наданими Замовником зведеними кошторисними розрахунками вартості будівництва житлових будинків по кожному об`єкту будівництва, після закінчення замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку (секцій будівництва, чергового пускового комплексу) та надання документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками".

У листі №419 від 01.06.2017 позивач з метою вирішення питання щодо будівництва селищної вулиці від просп. Маршала Жукова до вул. Ільфа і Петрова в адміністративних межах Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області просив відповідача надати правовстановлюючі документи на відповідні земельні ділянки в ж/м "Дружний", масив 10.

04.08.2017 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" було підписано розрахунок №5 величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, який є невід`ємною частиною договору б/н від 02.04.2007.

Згідно з пунктом 1 розрахунку №5 від 04.08.2017 розрахунок величини пайової участі здійснюється на підставі пункту 10 акту готовності об`єкту до експлуатації б/н від 06.07.2017 - будівництво багатоквартирного двосекційного житлового будинку за адресою: с. Мізікевича, ж/м "Дружний", масив 10, ділянка №31, Овідіопольського району Одеської області, за яким загальна кошторисна вартість будівництва вказаного об`єкта складає 193561200 грн.

В силу пункту 3 розрахунку №5 від 04.08.2017 Замовник зобов`язаний в строк до 31.12.2017 повністю сплатити кошти пайової участі у розмірі 3871224 грн за реквізитами оплати, зазначеними у пункті 3.3.1 договору б/н від 02.04.2007.

Додатковою угодою №3 від 18.05.2018 до договору б/н від 02.04.2007 сторони внесли зміни до передбачених пунктом 3.3.1 вищенаведеного договору реквізитів оплати коштів пайової участі.

З виписки по банківському рахунку позивача вбачається, що кошти пайової участі у розмірі 3871224 грн за договором б/н від 02.04.2007 були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" на рахунок Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області 15.08.2019.

21.08.2019 на адресу позивача надійшов лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" №09 від 20.08.2019, в якому останнє, посилаючись на скарги мешканців будинків №1, 1-а, 2, 3, 4, 5-А, 5-б, 6, 7 по вул. Жемчужній в с. Лиманка Овідіопольського району, ж/м "Дружний" щодо незадовільного стану вулиці та прилеглих територій, просило вжити необхідних заходів, а саме: відновити дорожнє покриття, звільнити проїжджу частину, улаштувати пішохідні доріжки, переходи, облаштувати трамвайну зупинку тощо.

Листом №1231 від 30.09.2019 позивач повідомив відповідача про те, що рішенням Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №210-VII від 17.07.2019 "Про селищний бюджет на 2019 рік" передбачено виділення коштів для встановлення зупинок, будівництва тротуарів, дороги, капітального ремонту дорожнього покриття тощо.

В адресованій відповідачу претензії №868 від 08.04.2020 Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області вимагала у п`ятнадцятиденний строк погасити заборгованість з 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з несвоєчасною сплатою коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту за договором б/н від 02.04.2007 у загальній сумі 681921,42 грн.

27.05.2020 позивач повторно звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" з претензією №1392, яка за змістом аналогічна раніше направленій претензії №868 від 08.04.2020.

У відповідь на претензію №1392 від 27.05.2020 відповідач надіслав Таїровській селищній раді Овідіопольського району Одеської області лист №24/06-20 від 24.06.2020, в якому зауважив на безпідставності проведення позивачем будь-яких додаткових нарахувань за договором б/н від 02.04.2007.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 681921,42 грн, з яких: 188046 грн 3% річних та 493875,42 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором б/н від 02.04.2007.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором б/н від 02.04.2007 в частині своєчасної сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а відтак із правомірності позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

У статті 131 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У частині третій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 26.07.2018 у справі №926/1111/15 та від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

Із наведених вище положень законодавства вбачається, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. "Неналежність" здійснення такого захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду наведена в постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що в обґрунтування наявності підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області прокурор посилався на те, що, незважаючи на несвоєчасну сплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі договору б/н від 02.04.2007, на час звернення прокурором до суду з даним позовом позивач належним чином не реагував на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за вказаним правочином, обмежуючись тривалим безрезультатним листуванням з відповідачем, що свідчить про пасивну поведінку компетентного органу у вигляді нездійснення захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому прокурором зазначено, що Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області самостійно заходи щодо усунення порушень інтересів держави, в тому числі у судовому порядку, не вживалися.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

З огляду на викладене, виходячи із наведених правових положень та обставин цієї справи, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що сам факт незвернення Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив захист інтересів держави, свідчить про те, що компетентний орган неналежно виконує свої повноваження щодо приведення у відповідність до вимог законодавства орендних правовідносин, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

При цьому судом апеляційної інстанції також враховується, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" не містить жодних доводів щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір б/н від 02.04.2007 є договором про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності регламентовані Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, яка була чинною на дату виникнення спірних правовідносин; далі - Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності"), що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

За умовами частини першої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Відповідно до частин другої, третьої та п`ятої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Таким чином, положеннями статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено зобов`язання замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті), що має відбуватись згідно з Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, затвердженим органом місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 17.09.2020 у справі №916/1337/18.

Згідно з частинами восьмою, дев`ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Як зазначалося вище, 04.08.2017 між Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" було підписано розрахунок №5 величини пайової участі (внеску) замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, який є невід`ємною частиною договору б/н від 02.04.2007.

Пунктом 3 розрахунку №5 від 04.08.2017 передбачено, що Замовник зобов`язаний в строк до 31.12.2017 повністю сплатити кошти пайової участі у розмірі 3871224 грн за реквізитами оплати, зазначеними у пункті 3.3.1 договору б/н від 02.04.2007.

Між тим з наявної у матеріалах справи копії виписки по банківському рахунку позивача вбачається та відповідачем не заперечується, що кошти пайової участі у розмірі 3871224 грн за договором б/н від 02.04.2007 були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" на рахунок Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області лише 15.08.2019.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 . У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Перевіривши наявний у матеріалах справи розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про правильність останнього, у зв`язку з чим Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 188046 грн, нарахованих за період з 01.01.2018 по 14.08.2019, та інфляційних втрат у розмірі 493875,42 грн, нарахованих за період з січня 2018 року по серпень 2019 року.

Доводи апелянта про нецільове використання Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області коштів пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, у матеріалах справи відсутні та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження вказаних тверджень, відтак останні фактично ґрунтуються виключно на власних припущеннях відповідача; по-друге, з огляду на предмет спору у даній справі, питання подальшого використання позивачем коштів пайової участі не входить до предмету доказування.

Посилання скаржника на те, що несвоєчасна сплата останнім коштів пайової участі на розвиток інфраструктури населеного пункту відбулась з вини Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області у зв`язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадор" пропонувало інвестувати грошовий еквівалент пайової участі в будівництво дороги, проте таке будівництво не відбулось внаслідок невиконання позивачем раніше досягнутої з відповідачем домовленості, апеляційним господарським судом оцінюються критично, адже в силу пункту 6.2 договору б/н від 02.04.2007 зміни й доповнення до даного договору можуть вноситись тільки в письмовому вигляді за взаємною домовленістю і є дійсними та обов`язковими після затвердження рішенням Виконкому, між тим будь-які належні у розумінні процесуального закону докази на підтвердження досягнення сторонами згоди щодо внесення змін до вищенаведеного договору в частині надання відповідачу права збудувати дорогу за рахунок коштів пайової участі або зміни строків внесення коштів пайової участі у матеріалах справи відсутні. При цьому саме по собі листування між сторонами щодо будівництва Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" дороги без внесення відповідних змін до договору б/н від 02.04.2007 жодним чином не звільняє відповідача від обов`язку зі своєчасної (до 31.12.2017) сплати зазначених коштів.

Щодо доводів апеляційної скарги про неотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Кадор" додатків до позовної заяви колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 172 Господарського процесуального кодексу України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов`язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Пунктом 1 частини першої статті 164 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

За умовами пункту 61 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що на підтвердження виконання свого процесуального обов`язку з надсилання на адресу відповідача копії позовної заяви разом з доданими до неї документами прокурором до суду першої інстанції було надано опис вкладення у цінний лист, який містить підпис працівника поштового зв`язку і відбиток календарного штемпеля та з якого вбачається, що прокурором було надіслано відповідачу за належною адресою як позовну заяву, так і додані до неї документи. При цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку.

Згідно з пунктом 108 Правил надання послуг поштового зв`язку поштові відправлення з позначкою "З описом" та поштові відправлення, щодо яких складено відповідний акт, розкриваються працівником поштового зв`язку у присутності одержувача на його вимогу. У разі коли під час розкриття таких поштових відправлень нестачу, пошкодження, зіпсуття чи заміну вкладення не буде виявлено, видача їх проводиться в установленому порядку. У разі виявлення нестачі, заміни, повного або часткового пошкодження чи зіпсуття вкладення працівник поштового зв`язку складає акт у трьох примірниках, який підписується ним, керівником об`єкта поштового зв`язку і одержувачем. Один примірник акта видається одержувачу. У разі коли одержувач не вимагає розкриття поштового відправлення, що надійшло з позначкою "З описом", перевірці підлягає лише його маса, про що працівник поштового зв`язку робить позначку на зворотному боці повідомлення про надходження, яка засвідчується підписом одержувача.

З огляду на викладене, беручи до уваги передбачене Правилами надання послуг поштового зв`язку право одержувача розкрити поштове відправлення з позначкою "З описом", якому кореспондує обов`язок працівника поштового відділення скласти акт у разі виявлення нестачі, апеляційний господарський суд зауважує на том, що належним доказом на підтвердження факту невідповідності змісту опису вкладення переліку надісланих відправником документів є акт, складений відповідальним працівником відділення поштового зв`язку, який у матеріалах справи відсутній, у той час як складений в односторонньому порядку самим лише відповідачем, який є заінтересованою особою, в акт відсутності вкладень у поштовому конверті таким доказом вважатися не може.

Твердження апелянта про те, що неправильно вказана у позовній заяві адреса Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області свідчить про надсилання позивачу позовної заяви та доданих до неї документів за неналежною адресою, Південно-західним апеляційним господарським судом відхиляються, оскільки матеріали справи не містять будь-яких пояснень/зауважень позивача щодо неотримання ним позовної заяви та доданих до неї документів.

Посилання скаржника на незазначення у позовній заяві, на чию користь вимагається стягнути грошові кошти у сумі 681921,42 грн, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки позовні вимоги прокурора обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором б/н від 02.04.2007, одержувачем коштів за яким є Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, яка в цей же час виступає позивачем у даній справі, а відтак заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" зі сплати 3% річних та інфляційних втрат підлягає стягненню саме на користь Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кадор" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 28.10.2020 у справі №916/1856/20 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кадор".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.02.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук