Постанова

від 10.02.2021 по справі 910/18507/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 910/18507/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Могила С. К.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аскона Груп на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 (суддя Турчин С. О.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 (головуючий суддя Демидова А. М., судді Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аскона Груп

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Бетенкорт ,

про визнання договору недійсним,

за участю представників:

позивача - Руденка А. О. (адвокат),

відповідача - Макарової А. М. (адвокат),

третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Аскона Груп (далі - ТОВ Аскона Груп , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк , Банк, відповідач) про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4Б14286И/П (далі - договір поруки).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поруки укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

3. Позивач зазначив, що для погашення зобов`язань старих боржників Банку в рамках реалізації Плану трансформації кредитного портфеля Банку, ініційованого Національним банком України (далі - НБУ), було відкрито відновлювальну кредитну лінію шляхом укладення кредитного договору від 10.11.2016 № 4А16112Г (далі - кредитний договір), а також укладено договори поруки, зокрема спірний договір поруки.

4. Як указав позивач, укладення вказаних правочинів було спрямовано ним на отримання прибутку від реалізації активів третіх осіб старих боржників або набуття права власності на них.

5. За твердженням позивача, ТОВ Аскона Груп як поручитель виконало зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків, проте відповідач на порушення умов договорів поруки не передав позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання старих боржників, та які б надали змогу позивачу звернути стягнення на ці активи.

6. Позивач зазначив, що Банк як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ), ініційованої НБУ, ввів ТОВ Аскона-Груп в оману стосовно існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями старих боржників , у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, що призвело до укладення кредитного та договорів поруки, зокрема спірного договору поруки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

7. 10.11.2016 між ПАТ КБ ПриватБанк , найменування якого змінено на АТ КБ ПриватБанк (Банк), та ТОВ Аскона Груп (Позичальник) укладено кредитний договір, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 4 400 000 000,00 грн.

8. Кредитний договір укладено в електронній формі та скріплено електронними цифровими підписами сторін.

9. 10.11.2016 між ТОВ Аскона Груп (Поручитель) та ПАТ КБ ПриватБанк , найменування якого змінено на АТ КБ ПриватБанк (Кредитор), укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Бетенкорт (далі - ТОВ Бетенкорт , Боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором від 29.08.2014 № 4Б14286И (далі - кредитний договір-1) та кредитним договором від 28.04.2016 № 4Б16018Д (далі - кредитний договір-2), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

10. Згідно з пунктом 2 договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов`язку Боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

11. Пунктом 4 договору поруки погоджено, що у випадку невиконання Боржником зобов`язань за кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

12. У випадку невиконання Боржником пункту 1 цього договору, Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 договору поруки).

13. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі Кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, вказаної в пункті 5 цього договору (пункт 6 договору поруки).

14. Згідно з пунктом 7 договору поруки у випадку порушення Поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, Кредитор та Поручитель дійшли до згоди, що Кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать Поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ ПриватБанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

15. Відповідно до пункту 8 договору поруки до Поручителя, що виконав обов`язки Боржника за кредитним договором, переходять всі права Кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань Боржника перед Кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

16. Пунктом 9 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання Поручителем обов`язку Боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Кредитора, зазначеної в пункті 5 цього договору, Поручитель сплачує на користь Кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє Поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

17. Згідно з пунктом 10 договору поруки визначено, що Кредитор зобов`язаний у випадку виконання Поручителем обов`язку Боржника за кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки Боржника за кредитним договором.

18. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору поруки).

19. Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (пункт 14 договору поруки).

20. На виконання зобов`язань за кредитними договорами 1, 2 згідно з умовами договору поруки позивач сплатив грошові кошти у розмірі 1 264 089 278,04 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 11.11.2016 № 80 та № 82.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

21. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

22. Судові рішення мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами не навів та не довів суду наявності умислу з боку Банку при укладенні спірного договору. Крім того, позивачем не наведено та не доведено підстав, з якими закон пов`язує недійсність правочину у зв`язку із введенням в оману.

23. Суди також зазначили, що спірний договір поруки не містить посилань на те, що він укладений з метою отримання активів старих боржників , та, як результат, отримання прибутку, що спростовує доводи апелянта про введення його в оману.

24. Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів того, що метою укладення договору та оспорюваного договору поруки було отримання позивачем прибутку або отримання у власність активів старих боржників, доказів того, що Банк запевнив позивача у тому, що після погашення боргу старих боржників до Поручителя перейде право вимоги за договорами, виражених у листах, попередніх угодах тощо.

25. Разом з тим щодо виконання або невиконання відповідачем пункту 10 договору поруки суд апеляційної інстанції вказав, що неналежне виконання умов договору є підставою для розірвання договору відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, а не визнання такого правочину недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

26. У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ Аскона Груп , в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі № 910/18507/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух касаційної скарги

27. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 14.12.2020 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Уркевич В.Ю. - головуючий (суддя-доповідач), Мачульський Г. М., Краснов Є. В.

28. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.12.2020 у зв`язку з перебуванням судді Краснова Є. В. на лікарняному здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: Уркевич В. Ю. - головуючий (суддя-доповідач), Мачульський Г. М., Могил С. К.

29. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 касаційну скаргу ТОВ Аскона Груп на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду 20.10.2020 у справі № 910/18507/19 залишено без руху на підставі статті 292 Господарського процесуального кодексу України через оформлення касаційної скарги з порушенням вимог, встановлених статтею 290 Господарського процесуального кодексу України, надано скаржнику строк для усунення недоліків до 14.01.2021.

30. Після усунення недоліків ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Аскона Груп на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду 20.10.2020, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.02.2021. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами про надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 03.02.2021.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги

31. Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

32. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17.

33. Окрім цього, ТОВ Аскона Груп зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно застосування частини першої статті 230 Цивільного кодексу України у випадках , якщо сторона правочину повідомила в тексті договору недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

34. Одночасно скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статей 73, 76 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не було встановлено на підставі належних доказів існування договорів, які забезпечували вимоги AT КБ Приватбанк та з урахуванням яких було укладено спірний договір, у зв`язку з тим, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

35. У судовому засіданні представник позивача підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Позиція АТ КБ ПриватБанк

36. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ ПриватБанк вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що наведені позивачем обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного договору.

37. АТ КБ ПриватБанк вказує, що Верховним Судом вже викладався правовий висновок щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

38. Крім того, на думку відповідача, правовідносини у справі №219/1704/17, на яку посилається скаржник, не є подібними зі справою, що переглядається.

39. З урахуванням викладеного АТ КБ ПриватБанк просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, судові рішення залишити без змін.

40. У судовому засіданні представник відповідача заперечила проти касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

41. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

43. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ТОВ Аскона Груп оскаржує судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

44. У поданій касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17.

45. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися з огляду на таке.

46. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 та від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 зазначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

47. У справі, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, судами попередніх інстанцій розглянуто спір про визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем, а позов обґрунтовано тим, що договір поруки укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

48. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не навів та не довів суду наявності умислу з боку Банку при укладенні спірного договору та підстав, з якими закон пов`язує недійсність правочину у зв`язку із введенням в оману.

49. Разом з тим предметом спору у справі № 219/1704/17 за позовом ПАТ КБ ПриватБанк , яке змінило найменування на АТ КБ ПриватБанк , до фізичної особи, є стягнення заборгованості за кредитним договором.

50. Позовна заява мотивована тим, що 20.05.2008 між Банком та фізичною особою було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначав, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

51. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24.09.2018, залишеним в силі постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17, у задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк відмовлено. Суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, що надані Банком копії умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме ці умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного 20.05.2008 кредитного договору.

52. З викладеного вбачається, що судові рішення у справі № 219/1704/17 ухвалені за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто зазначена справа і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.

53. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

54. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

55. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18507/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою ТОВ Аскона Груп на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

56. Щодо доводів ТОВ Аскона Груп про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно застосування частини першої статті 230 Цивільного кодексу України у випадках , якщо сторона правочину повідомила в тексті договору недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору, суд касаційної інстанції зазначає таке.

57. Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі №910/17876/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнеспром Інвест (далі - ТОВ Бізнеспром Інвест ) до АК КБ ПриватБанк , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Поляріс М про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П.

58. Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П, ТОВ Бізнеспром Інвест стверджувало, що Банк, діючи з умислом та недобросовісно, з метою проведення трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, увів в оману позивача щодо факту існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору та договору поруки. Тож, оспорюваний договір укладений під впливом обману та має бути визнаний недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

59. У ході розгляду справи № 910/17876/19 судами встановлено, що надані позивачем докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори поруки, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку; укладення договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України; ?дії позивача, який уклав договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, є такими, що суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

60. Ураховуючи недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його відповідачем в оману, суди у справі № 910/17876/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 27.01.2021.

61. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у цій справі № 910/18507/19 та у справі № 910/17876/19 є подібними.

62. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/17876/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд зазначив, що за змістом положень частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

63. Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

64. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 Цивільного кодексу України).

65. Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

66. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

67. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

68. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.

69. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

70. Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

71. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації та можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

72. Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, так стаття 3.8. Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року передбачає, що сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений внаслідок обманних заяв іншої сторони, включно з мовою вираження чи способом дії або внаслідок недобросовісного утаювання фактів, які відповідно до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики повинні були бути повідомлені цій стороні. Водночас стаття 3.5 цих Принципів виключає відмову від договору внаслідок помилки за умови грубої необережності сторони, яка помилилася. У статті ІІ.-7:201 Модельних правил європейського приватного права 2013 року закріплено, що не дозволяється оскаржувати правочин у випадку, якщо помилка за таких обставин не може бути виправдана.

73. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 Цивільного кодексу України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

74. Більше того, Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс до АТ КБ ПриватБанк , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Карт сервіс плюс , про визнання договору поруки від 08.11.2016 № 4К12048И/П недійсним згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.

75. Суд касаційної інстанції у справі № 910/18185/19 вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

76. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

77. При цьому, залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18185/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ Софт-Альянс , оформленого протоколом від 07.11.2016 № 7/11/2016, вирішено укласти з ПАТ КБ ПриватБанк кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000,00 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфеля банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від 08.11.2016 № 4К12048И/П, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.

78. Нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, судові рішення в якій переглядаються, та у справі № 910/18185/19 є подібними.

79. Отже, Верховним Судом у справі № 910/18185/19 було викладено правовий висновок щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. Зокрема, на думку суду касаційної інстанції, встановлені судами фактичні обставини (які є подібними з фактичними обставинами у справі, яка переглядається) не підтверджують, що оспорюваний договір було укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України.

80. Наведене дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій застосування цієї норми права у цій справі відповідає такому висновку.

81. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального Кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

82. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18507/19 на підставі пункту 3 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України за касаційною скаргою ТОВ Аскона Груп на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

83. Щодо доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статей 73, 76 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не було встановлено на підставі належних доказів існування договорів, які забезпечували вимоги AT КБ ПриватБанк та з урахуванням яких було укладено спірний договір, у зв`язку з тим, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів зазначає таке.

84. Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

85. Відповідно до частин першої та другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

86. Як вбачається з матеріалів справи, до апеляційної скарги позивач додав клопотання позивача про витребування доказів.

87. У клопотанні позивач просить апеляційний господарський суд витребувати від АТ КБ ПриватБанк : копії кредитних договорів від 29.08.2014 № 4Б14286И та від 28.04.2016 № 4Б16018Д, укладених між ТОВ Бетенкорт та ПАТ КБ ПриватБанк з додатковими угодами до них; посвідчені копії документів на переказ коштів від ПАТ КБ ПриватБанк за кредитними договорами від 29.08.2014 № 4Б14286И та від 28.04.2016 № 4Б16018Д, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; копії договорів застави та поруки, укладених між ТОВ Бетенкорт та ПАТ КБ ПриватБанк в забезпечення зобов`язань за кредитними договорами від 29.08.2014 № 4Б14286И та від 28.04.2016 № 4Б16018Д; документи, що підтверджують розмір заборгованості за кредитними договорами від 29.08.2014 № 4Б14286И та від 28.04.2016 № 4Б16018Д станом на 10.11.2016 (момент укладення договору поруки), із зазначенням, яка саме сума заборгованості наявна та яка сума заборгованості була погашена (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та ін.); у разі наявності заборгованості за кредитними договорами від 29.08.2014 № 4Б14286И та від 28.04.2016 № 4Б16018Д - надати розрахунок заборгованості; посвідчені копії документів, що підтверджують розмір сплачених грошових коштів на виконання кредитних договорів від 29.08.2014 № 4Б14286И та від 28.04.2016 № 4Б16018Д; довідку про погашення заборгованості за кредитними договорами від 29.08.2014 № 4Б14286И та від 28.04.2016 № 4Б16018Д; посвідчену копію рішення Правління НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ ПриватБанк ; копію звіту незалежного аудитора від 31.12.2015, підготовленого ТОВ АФ Прайсвортерхаусскуперс (аудит) ; копію незалежного аудитора від 31.12.2016, підготовленого ТОВ Ернст енд Янг аудиторські послуги . Витребувати від НБУ посвідчену копію рішення Правління НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ ПриватБанк .

88. Обґрунтовуючи клопотання про витребування доказів, позивач зазначив, що витребувані докази зможуть підтвердити або спростувати фактичні підстави позову щодо наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, та наявність умислу. Рішення НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ має суттєве значення для вирішення даного спору, оскільки містить відомості про обставини справи, а саме: обставини, за яких були укладені кредитний договір та договір поруки між позивачем та відповідачем; вказане рішення містить інформацію про те, що фактично НБУ зобов`язав ПАТ КБ ПриватБанк здійснити процедуру трансформації; обставини, що НБУ зобов`язав ПАТ КБ ПриватБанк здійснити заходи та погасити кредит боржника за рахунок поручителя; обставини, що позивач повинен відповідати вимогам і критеріям НБУ; обставини про те, що позивач був погоджений НБУ, в тому числі за ознаками непов`язаності з ПАТ КБ ПриватБанк , прийнятної кредитної історії, фінансового стану тощо.

89. Розглянувши у судовому засіданні 20.10.2020 клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що це клопотання не підлягає задоволенню, оскільки з оскаржуваного договору не вбачається, що він укладений в межах процедури трансформації, жодних посилань на рішення Правління НБУ від 05.10.2016 № 323-рш/БТ щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ ПриватБанк останній не містить, отже, підстав для витребування вказаного рішення не вбачається, оскільки зазначений доказ не є необхідним в контексті заявленої позовної вимоги.

90. Щодо решти доказів, то колегія суддів зазначила, що позивачем не обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити доводи позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України з огляду на те, що кредитний договір та спірний договір поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує як обґрунтування свого позову.

91. Таким чином, позивачем не доведено, що вказані документи можуть підтвердити твердження позивача щодо введення останнього при укладанні спірного договору поруки в оману відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

92. З огляду на наведене доводи касаційної скарги про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування у Банку відповідних доказів, відхиляються Верховним Судом, оскільки висновки суду апеляційної інстанції відповідають матеріалам цієї справи, обставинам спору та нормам процесуального законодавства.

93. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. Зважаючи на те, що підстави для касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18507/19, відкритого за касаційною скаргою ТОВ Аскона Груп на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 з цих підстав.

95. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

96. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

97. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ТОВ Аскона Груп про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли підтвердження, суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

98. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу ТОВ Аскона Груп слід залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

99. За змістом пункту 2 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

100. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги ТОВ Аскона Груп без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційне провадження у справі № 910/18507/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Аскона Груп на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аскона Груп в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 у справі № 910/18507/19 у цій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Г. М. Мачульський

С. К. Могил