Постанова

від 10.02.2021 по справі 372/1141/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 372/1141/19

Головуючий у першій інстанції - Зінченко О.М.

Суддя-доповідач в апеляційній інстанції Яворський М.А.

Номер провадження № 22-ц/824/2753/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2020 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про : визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння й просив визнати причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом поважними, поновити його; визнання недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23 березня 2010 року №458 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради та від 25 січня 2019 року №29 Про зміну цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_2 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району ; витребування на користь держави в особі ДП Київське лісове господарство з незаконного володіння: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 земельні ділянки, які знаходяться на території Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області; стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 23 березня 2010 року № 458 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району загальною площею 8,0000 га, згідно якого передано у приватну власність земельні ділянки ОСОБА_7 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057, ОСОБА_5 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056, ОСОБА_8 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 та ОСОБА_6 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039.

Позивач зазначав, що на підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області 02 вересня 2011 року було видано ОСОБА_7 державний акт серії ЯЛ № 218829 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057.

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 20 вересня 2011 року №2686 ОСОБА_7 (продавець) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057 на користь ОСОБА_4 (покупець). Набуття права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_4 відбулося шляхом проставлення приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. на державному акті серії ЯЛ № 218829 відмітки про перехід права власності за вище укладеним договором купівлі-продажу.

Також прокурор вказував, що на підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області 02 вересня 2011 року було видано ОСОБА_8 державний акт серії ЯЛ № 218826 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038.

Згодом, на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2011 року № 2860 ОСОБА_8 (продавець) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 на користь ОСОБА_2 (покупець). Набуття права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_2 відбулося шляхом проставлення приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. на державному акті серії ЯЛ № 218826 відмітки про перехід права власності за вище укладеним договором купівлі-продажу.

Зазначав, що за інформацією ГУ Держгеокадастру у Київській області від 29 листопада 2018 року № 10-10-0222-18249/2-18 у зв`язку з дублюванням кадастрових номерів, кадастровий номер земельної ділянки 3223180500:08:003:0038 змінено на номер 3223180500:08:003:0040.

Прокурор посилався на те, що відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 січня 2019 року №№154100384, 154100513, 154099722 ОСОБА_2 30 листопада 2018 року здійснила поділ земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0040 на 2 окремі земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га та 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га для ведення особистого селянського господарства (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №44393127 від 04 грудня 2018 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га; та №4416524 від 05 грудня 2018 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га).

Окрім того, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 25 січня 2019 року № 29 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва.

Також на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23 березня 2010 року № 458, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02 вересня 2011 року видано ОСОБА_6 державний акт серії ЯЛ № 218827 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039.

На підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі Київської області 02 вересня 2011 року видано ОСОБА_5 державний акт серії ЯЛ № 218828 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056.

Позивач наголошував, що вищевказані розпорядження Обухівської районної державної адміністрації прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на вищевказані земельні ділянки зазначеними громадянами для ведення особистого селянського господарства, а в подальшому і зміна за звернення ОСОБА_2 цільового призначення частини цих земель на ведення індивідуального садівництва відбулась із порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Оскільки розпорядженнями Обухівського районної державної адміністрації від 23 березня 2010 року №458 та від 25 січня 2019 року №29 було передано у власність громадянам земельні ділянки лісогосподарського призначення без згоди землекористувача та всупереч вимогам частини 5 статті 116, частин 1,2 статті 149 Земельного кодексу України.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду із вказаним позовом, прокурор зазначив, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018-2019 роках за результатами системного аналізу інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Київське лісове господарство , ВО Укрдержліспроект , головного управління Держгеокадастру у Київській області. Великий обсяг вказаних документів, які підлягали дослідженню, складнощі пов`язані із штучними перешкодами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення на думку прокурора свідчать про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2020 року позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 458 від 23 березня 2010 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради та № 29 від 25 січня 2019 року Про зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_2 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району .

Витребувано на користь держави в особі державного підприємства Київське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039 ; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,7857 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041, які розташовані в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області.

Стягнуто солідарно з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на користь прокуратури Київської області сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 7025,72 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просила скасувати оскаржуване рішення та покласти судові витрати на позивача.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом в оскаржуваному рішенні вказано про надходження від представників відповідачів адвоката Стельниковича С.А. та ОСОБА_10 заяв про застосування строків позовної давності, однак суд не дослідив та не надав належної оцінки поданим доказам спливу строків позовної давності та не вирішив питання про наслідки такого спливу.

Наголошувала, що в матеріалах справи наявні докази того, що органи в особі яких прокурором було подано даний позов та які уповноважені державою здійснювати відповідні функції могли та повинні були довідатись про порушення свого права щонайменше в 2014 році.

Враховуючи, що документація державного лісового кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, які є обов`язковою основою для використання (врахування), а тому ДП Київське лісове господарство , Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства при складанні та веденні документації державного лісового кадастру, зокрема й матеріалів лісовпорядкування 2014 року та в процесі проведення чергового обліку лісів могли та повинні були довідатись про зареєстровану у Державному земельному кадастрі та відображену у Публічній кадастровій карті земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057, яка належить апелянту ОСОБА_1 , оскільки під час реалізації та здійсненні відповідних повноважень та функцій законодавством встановлений обов`язок та надана можливість використання відомостей Державного земельного кадастру.

Апелянт вважає, що позивачем не було надано, а судом відповідно не було належно обґрунтовано причин ненадання обґрунтованих доказів наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, а тому позивачем не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду від імені суб`єктів владних повноважень до компетенції яких віднесені владні повноваження з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до вимог Закону України Про прокуратуру .

Також не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник відповідачки у справі ОСОБА_2 - адвокат Стельникович С.А. подав апеляційну скаргу й просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, а саме копії проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність чотирьом громадянам для ведення особистого селянського господарства, яка розроблена ТОВ НВП Горизонт та довідки Управління земельних ресурсів в Обухівському районі від 03 жовтня 2008 року вказано, що земельні ділянки в межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району згідно державної статистичної звітності рахуються, як землі запасу, зелені насадження загального користування.

Наголошує, що на момент затвердження проектної документації центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин через уповноважені органи виконавчої влади було Управління земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області, яке і видало вищевказану довідку про склад угідь, які плануються до відведення у приватну власність. Вказано, що до Державного земельного кадастру України не були внесені будь-які відомості та карти (плани), картографічні матеріали, що повинні були бути складені у формі та масштабі відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів, а тому відведення та погодження документації із землеустрою чотирьом громадянам відбулось у законний спосіб.

Апелянт звертає увагу суду, що адвокатом Стельниковичем С.А. подавалась до суду першої інстанції заява про застосування строків позовної давності, яка була обґрунтована тим, що позовна заява подана прокурором з порушенням строків позовної давності, оскільки розпорядження Обухівської районної державної адміністрації, в тому числі і розпорядження №1391 від 01 вересня 2008 року та розпорядження №458 від 23 березня 2010 року, вже були предметом перевірки Обухівської районної прокуратури в січні 2011 року. В результаті якої зазначено, що підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не вбачається, а тому подання позовної заяви через вісім років після проведення вказаної перевірки суперечить повноваженням прокуратури.

Однак, вказану заяву про застосування строків позовної давності судом вирішено не було, а тому оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Відзиви на апеляційні скарги на адресу апеляційного суду не надходили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області мотивував своє рішення тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223180500:09:006:0057, 3223180500:08:003:0039, 3223180500:09:006:0056, 3223180500:08:003:0040 загальною площею 8,0000 га розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 108 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років та становлять єдиний масив лісових насаджень. ДП Київське лісове господарство погодження на вилучення вказаних лісових ділянок не надавало. Вказано, що факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання Київліс та ДП Київське лісове господарство , таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.

Також зазначено, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 23.11.2018 № 565 та від 27.02.2019 № 103 земельні ділянки, надані у власність 4 громадянам розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років, відносяться до лісів Козинського лісництва ДП Київське лісове господарство і накладаються на виділи НОМЕР_1 , 25 кварталу 108 вказаного лісництва.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23 березня 2010 року № 458 та від 25 січня 2019 року № 29 про передачу у власність громадян земель лісогосподарського призначення для особистого селянського господарства та зміна цільового призначення на ведення індивідуального садівництва прийняті всупереч вимогам ч. 2 ст. 56, п. ґ) ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України.

Крім того, районним судом було також зазначено, що було порушено порядок вилучення вказаних земельних ділянок, оскільки вказане вилучення має проводитися за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Однак, за інформаціями ДП Київське лісове господарство від 20 листопада 2018 року № 02-02/886 та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 25 січня 2019 року № 04-48/165 встановлено, що останні згоди на вилучення чи припинення права постійного користування вказаними землями не надавали.

Наголошено, що вилучення земельних лісових ділянок площею 8,0000 га відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, а не Обухівської районної державної адміністрації.

Таким чином, розпорядженнями Обухівської районної державної адміністрації від 23 березня 2010 року № 458 та від 25 січня 2019 року № 29 передано у власність земельні ділянки лісогосподарського призначення без згоди землекористувача, всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, ч.ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Оскаржуваними розпорядженнями Обухівської районної державної адміністрації порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим відповідно до вимог Земельного кодексу України органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

Апеляційний суд частково погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 23.03.2010 № 458 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району загальною площею 8,0000 га, згідно якого передано у приватну власність земельні ділянки ОСОБА_7 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057, ОСОБА_5 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056, ОСОБА_8 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 та ОСОБА_6 площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039.

На підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_7 державний акт серії ЯЛ № 218829 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057.

В подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 20.09.2011 № 2686 ОСОБА_7 (продавець) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку кадастровим номером 3223180500:09:006:0057 на користь ОСОБА_4 (покупець). Набуття права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_4 відбулося шляхом проставлення приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. на державному акті серії ЯЛ № 218829 відмітки про перехід права власності за вище укладеним договором купівлі-продажу.

Також, на підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_8 державний акт серії ЯЛ № 218826 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038.

Після цього, на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2011 № 2860 ОСОБА_8 (продавець) відчужив належну йому на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 на користь ОСОБА_2 (покупець). Набуття права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_2 відбулося шляхом проставлення приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. на державному акті серії ЯЛ № 218826 відмітки про перехід права власності за вище укладеним договором купівлі-продажу.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.11.2018 № 10-10-0,222-18249/2-18 у зв`язку з дублюванням кадастрових номерів, кадастровий номер земельної ділянки 3223180500:08:003:0038 змінено на номер 3223180500:08:003:0040.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.01.2019 №№ 154100384, 154100513, 154099722 ОСОБА_2 30.11.2018 здійснила поділ земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0040 на 2 окремі земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га та 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га для ведення особистого селянського господарства (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №44393127 від 04.12.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га; та № НОМЕР_2 від 05.12.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га).

Окрім того, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 25.01.2019 № 29 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва.

Також, на підставі розпорядження Обухівської РДА від 23.03.2010 № 458, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_6 державний акт серії ЯЛ № 218827 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0039, що підтверджується копією з книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та направо постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

На підставі вищевказаного розпорядження, управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 видано ОСОБА_5 державний акт серії ЯЛ № 218828 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:09:006:0056, що підтверджується копією з книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та направо постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

Так, відповідно до ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.3 Земельний кодекс України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами в тому числі про ліси якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Відповідно до абзацу 2, 3 ст.1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст.ст.4, 5 ЛК України, до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до положень статей 18-19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

В силу положень ст.ст.19, 55, 84 Земельного кодексу України та ст.5 Лісового кодексу України спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства у порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Зокрема, статтями 7-8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до положень статей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісовпорядного господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції встановлює процедуру їх виготовлення.

Встановлено, що за інформацією ДП Київське лісове господарство від 20.11.2018 № 02-02/886 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223180500:09:006:0057, 3223180500:08:003:0039, 3223180500:09:006:0056, 3223180500:08:003:0040 загальною площею 8,0000 га розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 108 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років та становлять єдиний масив лісових насаджень. Вказане підтверджується протоколами лісовпорядних нарад від 14 квітня 2005 року, від 03 червня 2014 року, Планом лісонасаджень Козинського лісництва виробничої частини ДЛГО Київліс Київської області 2003 року, Планом лісонасаджень ДП Київський лісгосп Козинське лісництво Київської області 2014 року, Проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО Київліс держаного лісогосподарського об`єднання Київліс 2004 року, Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП Київське лісове господарство Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства 2015 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу (а.с.37-53, т.1).

Окрім того, за інформаціями Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 23.11.2018 № 565 та від 27.02.2019 № 103 земельні ділянки, надані у власність 4 громадянам розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 № 458, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років, відносяться до лісів Козинського лісництва ДП Київське лісове господарство і накладаються на виділи НОМЕР_1 , 25 кварталу 108 вказаного лісництва.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 25 січня 2019 року №04-48/165, адресованого прокуратурі Київської області, вбачається, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погодження на вилучення чи зміну цільового призначення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223180500:08:003:0039, 3223180500:09:006:0057, 3223180500:09:006:0056, 3223180500:08:003:0040 (а.с.36, т.1).

Відповідно до листа ДП Київське лісове господарство від 20 листопада 2018 року №02-02/886, останнє погодження на вилучення земельних ділянок з кадастровими номерами :3223180500:08:003:0039, 3223180500:09:006:0057, 3223180500:09:006:0056, 3223180500:08:003:0040 не надавало (а.с.37, т.1).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223180500:08:003:0039, 3223180500:09:006:0057, 3223180500:09:006:0056, 3223180500:08:003:0040, які були передані у власність чотирьом громадян на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23 березня 2010 року №458 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради , належать до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебували у постійному користуванні ДП Київське лісове господарство , що підтверджується картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до ст.56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Частинами 1, 2, 4 ст.84 Земельного кодексу України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст.16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.57 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до ч.ч.3, 5 ст.149 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Відповідно до ч.5 ст.116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченою Кодексом.

В свою чергу відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувача на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, сели міських рад відповідно до їх повноважень.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 61-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право приватних осіб на мирне володіння відповідними земельними ділянками, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, особливо коли в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16).

Враховуючи вищевикладені норми закону, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відведення земельних ділянок у власність чотирьом громадянам для ведення особистого селянського господарства, а саме для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам ст.ст.84, 122, 149 Земельного кодексу України та ст.16 Лісового кодексу України.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 4 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до вимог ч.3 ст.57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, Обухівською районною державною адміністрацією Київської області змінено цільове призначення лісогосподарських земель без погодження відповідного державного органу лісового господарства та без попереднього прийняття відповідного рішення.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до п.п. а, б ст.21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

За приписами ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Згідно ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Положеннями статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в України визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7 судам слід мати на увазі, що спори, пов`язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст.152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст.16 ЦК України).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 23 березня 2010 року №458 прийнято з порушенням вимог ст.ст.14, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21, 55, 57, 83,116, 118, 122 Земельного кодексу України, ст.ст.6, 16, 42 Лісового кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Приписами ч.2 ст.373 ЦК України визначено, що власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст.321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що якщо майно було безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Відповідно до ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, у відповідності до вимог ст.ст.330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі №6-1цс15; від 16 квітня 2014 року у справі №6-146цс13.

З огляду на те, що спірні земельні ділянки вибули з постійного користування ДП Київське лісове господарство поза його волею, пред`явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на земельні ділянки про їх витребування на підставі ст.ст.387, 388, 396 ЦК України відповідає вимогам закону.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Таким чином, земля, відповідно до положень статті 14 Конституції України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відтак, всупереч вимогам ст.ст.6, 14, 19 Конституції України, ч.4 ст.20 Земельного кодексу України, ч.3 ст.57 Лісового кодексу України Обухівською районною державною адміністрацією Київської області на підставі розпорядження від 23 березня 2010 року №458 відведено у приватну власність чотирьом громадянам спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 3223180500:08:003:0039, 3223180500:09:006:0057, 3223180500:09:006:0056, 3223180500:08:003:0040, з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження зміни цільового призначення з органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині того, що відповідач у справі Обухівська районна державна адміністрація Київської області, видаючи 23 березня 2010 року розпорядження № 458 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради та від 25 січня 2019 року №29 Про зміну цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_2 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району дійсно порушила порядок розпорядження землями лісу.

Разом з тим, позивач у справі прокурор, подаючи вказаний позов в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство зазначив про пропуск строку позовної давності та обґрунтовуючи поважність його пропуску послався на те, що пронеобхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018-2019 роках за результатами системного аналізу інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Київське лісове господарство , ВО Укрдержліспроект , головного управління Держгеокадастру у Київській області. Великий обсяг вказаних документів, які підлягали дослідженню, складнощі пов`язані із штучними перешкодами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення на думку прокурора свідчать про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду вказаної справи від відповідача у справі Обухівської районної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання, посилаючись на пропуск прокурором строку позовної давності просила відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.201-205 т.1).

Також представником відповідача у справі ОСОБА_4 - адвокатом Кривонос С.Ю. подано до суду першої інстанції відзив на позовну заяву в якому останній просить застосувати до вимог прокурора строк позовної давності та відмовити у їх задоволенні (а.с.1-14 т.2).

У вересні 2019 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Стельниковича С.А. до суду першої інстанції також надійшло клопотання про застосування судом до вимог прокурора строку позовної давності, як підставу для відмови у позові, а також додано до вказаного клопотання копію листа прокурора Обухівського району від 20 січня 2011 року в якому останній зазначає, що вказане розпорядження №1391 від 01 вересня 2008 року було предметом перевірки прокуратури на предмет відповідності законодавству, та підстав для прокурорського реагування не виявлено (а.с.72-74, т.2).

Судом першої інстанції, під час розгляду даної справи по суті спору, не було надано правової оцінки поважності причин пропуску прокурором строку на звернення із даним позовом до суду першої інстанції та не було вирішено заявлене клопотання прокурора про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Крім того, аналіз мотивувальної частини оскаржуваного рішення дає підстави для висновку, що судом не було зазначено про вирішення поданих відповідачами у справі заяв про пропуск позивачем строку звернення до суду із позовом та відмови у позові із цих підстав.

Перевіряючи доводи апелянтів у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині заявленого до них прокурором позову апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

На прокуратуру відповідно ст. 131-1 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Верховний Суд України в рішенні від 03 лютого 2016 року у справі №6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор зазначив що ним було пропущено строк позовної давності з поважних причин, оскільки про порушення чинного законодавства при відведенні земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради він дізнався лише у 2018 -2019 роках.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, зазначивши, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Із наданих до суду першої інстанції прокурором письмових доказів вбачається, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації №1391 від 01 вересня 2008 року громадянам : ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-м громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради (а.с.86 т.1).

Із листа прокурора Обухівського району Київської області №441-вих 11 від 20 січня 2011 року вбачається, що прокуратурою Обухівського району здійснювалася перевірка розпоряджень Обухівської РДА за 01 вересня 2008 року №1384-1391 та було опротестовано лише розпорядження №1386. Щодо інших розпоряджень в тому числі №1391 підстав для прокурорського реагування прокурор не вбачав.

Таким чином, саме із вказаного часу прокурор мав можливість дізнатися чи були правомірними дії Обухівської РДА в частині передачі відповідачам спірних земельних ділянок, однак прокурор не вчиняв жодних дій аж до 2018 року, тобто протягом 7 років. Будь-яких об`єктивних перешкод для здійснення вказаних перевірок у прокурора не існувало, тому його клопотання щодо поважності пропуску прокурором вказаного строку є необґрунтованим.

Перевіряючи доводи прокурора щодо поважності пропуску Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, а також Державним підприємством Київське лісове господарство строку звернення до суду за захистом порушеного права, а також доводи апелянтів щодо відсутності поважних причин пропуску вказаного строку колегія суддів враховує наступне.

Так, обґрунтовуючи вимоги щодо порушення відповідачами чинного законодавства при надання відповідач спірних земельних ділянок, прокурор послався на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2003 та 2014 років, на лист ДП Київське лісове господарство від 20 листопада 2018 року №02-02/886 з посиланням на копії планшетів (лісовпорядкування 2003 та 2014 років), на копії планів лісонасаджень зі схемами розташування лісових масивів.

Так, відповідно до положень частини 3 статті 49 Лісового кодексу України державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.

Враховуючи положення статті 52 Лісового кодексу України, слід зазначити, що документація державного лісового кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, які є обов`язковою основою для використання (врахування), а тому ДП Київське лісове господарство , Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства при складанні та веденні документації державного лісового кадастру, зокрема й матеріалів лісовпорядкування 2014 року та в процесі проведення чергового обліку лісів могли та повинні були довідатись про зареєстровану у Державному земельному кадастрі та відображену у Публічній кадастровій карті земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:09:006:0057, яка належить апелянту ОСОБА_1 , оскільки під час реалізації та здійсненні відповідних повноважень та функцій законодавством встановлений обов`язок та надана можливість використання відомостей Державного земельного кадастру.

Зокрема, даний позов було подано в інтересах Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство . Таким чином, саме вказаними особами має доводитись поважність причин пропуску строку на звернення із позовом. Більш того апеляційний суд при перевірці доводів апеляційних скарг поданих представниками відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертає увагу, що всі доводи прокурора щодо порушення норм чинного законодавства при відведенні вказаним відповідачам земельних ділянок ґрунтуються саме на даних публічної земельно-кадастрової карти та матеріалах лісовпорядкування за 2003 та 2014 роки, тобто свідчить про можливість вказаних юридичних осіб в інтересах яких прокурором поданий позов дізнатися про допущені Обухівською РДА порушення у зазначені строки 2013, 2014 роки.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які свідчили б про поважність пропуску зазначеного строку саме Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство , або про вчинення вказаними особами яких-небудь дій щодо оскарження спірного розпорядження.

Крім того прокурор звертаючись до суду із вказаним позовом заявив вимогу щодо витребування у відповідачки ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,7857 га з кадастровим номером 32233180500:08:003:0041, а вимог щодо витребування іншої земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:09:006:0066 площею 0,2143 га. не заявив.

Вирішуючи вказану справу в частині інших відповідачів - ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 то колегія суддів враховує, що зазначені особи рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2020 року не оскаржували, таким чином погодилися із ним.

Вимоги апелянтів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо скасування рішення в повному обсягу в тому числі і щодо відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 колегія судів вважає необґрунтованими в частині задоволення вимог прокурора до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки апелянта не надали відповідних доказів щодо наявності в них повноважень від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Більш того ОСОБА_6 як відповідач у вказаній справі направив відзив у якому повністю погодився із заявленими щодо нього вимогами прокурора (а.с. 224-226 т.1).

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає обставинам справи, а апеляційна скарга ОСОБА_4 та ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до положень статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Крім того апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційних скарг ОСОБА_11 та ОСОБА_2 встановив, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у вказаній справі, поклав на відповідачів у справі солідарний обов`язок по витратам понесеним прокурором зі сплати судового збору за звернення до суду із вказаним позовом, що не передбачено нормам ЦПК України, а тому рішення в цій частині також підлягає скасування з ухваленням нового судового рішення щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так із матеріалів справи вбачається, що апелянти у справі подаючи апеляційні скарги сплатили відповідно і судовий збір зокрема ОСОБА_1 сплатила 10539 грн (а.с. 242а т.1) ОСОБА_2 в сумі 15538,60 грн (а.с. 72 т.3). Разом із тим, оскільки апеляційним судом визнано обґрунтованими лише частина доводів апелянтів , тому саме пропорційно підлягає стягненню із позивача у справі на користь апелянтів і сплачений судовий збір. Зокрема з позивача на користь ОСОБА_12 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5763 грн, та на користь ОСОБА_2 в розмірі 6723,50 грн.

Щодо стягнення з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 понесених прокурором витрат по сплаті судового збору то колегія суддів враховує, що вказаній вимоги прокурора є обґрунтованими лише частково, тому і розмір витрат на відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повинен складати по 1756,43 грн. сплаченого судового збору при зверненні до суду першої інстанції.

Керуючись ст.367, 374, 381-384 ЦПК України, ст.. 261, 267 ч.4 ЦК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2020 року в частині вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння а також в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Київське лісове господарство до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння відмовити.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 липня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 (адр. прож. АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_6 (адр. прож. АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь прокуратури Київської області по 1756,43 грн. сплаченого судового збору при зверненні до суду першої інстанції.

Стягнути з прокуратури Київської області (юр.адр. 01601 м. Київ, вул.. Л.Українки, 27/2 код ЄДРПОУ 02909996) на користь ОСОБА_1 судові витрати по судового збору в розмірі 5763 грн, та на користь ОСОБА_2 судові витрати по судового збору в розмірі 6723,50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови викладено 15 лютого 2021 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв